НАВЧАННЯ МАЄ ВИПЕРЕДЖАТИ РОЗВИТОК...

Хочете, щоби ваші діти втілили прадавню батьківську мрію жити краще, щоби стали щасливими та успішними, здатними перетворити свою мрію на мету і досягти її? І щоби до дитячого садочка або до школи дитинка не просто йшла, а бігла з задоволенням, і вчителі викликали вас лише для того, аби подякувати за доньку чи сина?

Тоді вам слід ближче познайомитися і долучитися до гуманної педагогіки, яка, на противагу звичній авторитарній, ставить єство дитини, її обдарованість і унікальність на перше місце.

В умовах сьогодення це дуже важка справа. Адже маємо всеохоплюючу комп'ютеризацію та, можна так сказати, мобілкізацію, коли люди, а особливо діти з їхньою ще несформованою психікою, буквально переселилися до соціальних мереж, звідки лунає: «Бери від життя все!». Розпалювання пристрастей до задоволень, брехня політиків, війни та зміни урядів, накладені на загальне збідніння населення, вбивають у людях віру в свої можливості, в прагнення змінювати життя на краще. Підняти людині планку самооцінки, протистояти цьому духовному зубожінню здатна гуманна педагогіка. Вона не є сучасним винаходом, її джерелом є класична провідна світова педагогічна спадщина, до якої за часів Радянського тоталітаризму нас просто не допускали.

Автором сучасної гуманної педагогіки є Шалва Олександрович Амонашвілі — видатний радянський і російський педагог і психолог, дійсний і почесний член багатьох академій світу, фундатор створення Міжнародного центру Гуманної Педагогіки. Амонашвілі узагальнив світовий досвід провідних педагогів різних часів — Яна Амоса Коменського, Жан-Жака Руссо, Іоганна Генріха Песталоцці, Григорія Савича Сковороди, Костянтина Дмитровича Ушинського, Василя Олександровича Сухомлинського, Антона Семеновича Макаренка, Марії Монтессорі, Януша Корчака — і надав їхньому безцінному доробку новий поштовх.

Відтак завдяки методу гуманної педагогіки виховано мільйони самодостатніх і цілком успішних людей різних поколінь в усьому світі. Тож школа Амонашвілі набула неймовірної і цілком заслуженої популярності на всіх континентах і потроху поширюється вітчизняними просторами.

Безпосередню, більше того, дієву і широкомасштабну програму по впровадженню гуманної педагогіки Ш.Амонашвілі розробив агропромхолдинг АСТАРТА. Насамперед для учителів, учнів та їхніх батьків, які мешкають у сільській місцевості. У рамках корпоративної соціальної відповідальності цей проект розпочато 2016 року у місцях присутності компанії, а це 10 населених пунктів на Полтавщині, Хмельниччині і Вінниччині.

Слід зазначити, що наданням всілякої підтримки підростаючому поколінню компанія та її фундатор і беззмінний керівник Віктор Іванчик опікуються від часу заснування АСТАРТИ, тож проект гуманної педагогіки став логічним продовженням цього напрямку благодійної діяльності. Керівником проекту є директор департаменту з розвитку корпоративного партнерства агропромхолдингу АСТАРТА Світлана Мозгова.

Стартував проект традиційно з Полтавщини, зокрема, в загальноосвітніх школах Глобинського району під патронатом ТОВ «Полтавазернопродукт», очолюваного Юрієм Мацаком. Куратором з методології стала Ірина Олійник, яка понад 10 років головує в Полтавському обласному центрі всеукраїнської культурно-освітньої асоціації гуманної педагогіки Ш.Амонашвілі (у м.Кременчук) і є головою циклової комісії психолого-педагогічних дисциплін Кременчуцького педагогічного училища ім.А.С.Макаренка. Тут 2016 року було створено Глобинський осередок Гуманної педагогіки, до якого ввійшли Глобинська ЗОШ І-ІІІ ступенів № 5, Пузиківська ЗОШ І-ІІІ ступенів, Обізнівська ЗОШ І-ІІІ ступенів, Пустовійтівська ЗОШ І-ІІІ ступенів та дитячий садок. До освітнього процесу залучено також батьків.

* * *

Отже, гуманна педагогіка — це не утопія, а цілком реальний метод усестороннього виховання, який дозволяє формувати самодостатню, позитивну і цілеспрямовану особистість із кожної дитини. Непосвяченій людині сутність гуманної педагогіки важко збагнути відразу, нелегко сприйняти на віру, але з нею обов'язково слід познайомитися. І, повірте, результати вразять навіть самих завзятих скептиків. Мушу зізнатися, що я теж з певною недовірою ставилася до гуманної педагогіки, допоки не побувала на зустрічі з палкими прихильниками і пропагандистами цього методу з осередку Гуманної педагогіки Глобинського району.

Слово гуманізм у перекладі з латини означає «людяність», тобто це система ідей і поглядів на людину як на найбільшу соціальну цінність. Натхненник гуманної педагогіки сьогодення Шалва Амонашвілі трактує це поняття як «пошук Бога в собі», життя за божими законами, розповідає голова Полтавського центру Гуманної педагогіки Ірина Олійник.

За радянських часів навчання будувалося на авторитаризмі — на атеїзмі, беззаперечному підкоренні учня наставнику, який сповідував принцип «батога і пряника». При цьому людська особистість нівелювалася, бо людина являла собою лише гвинтик із механізму, що будь-якої миті легко можна було замінити.

Гуманна педагогіка орієнтована на особистість дитини і заперечує авторитарне та імперативне (наказове) виховання. Її мета не нашпигувати дитину чималим обсягом знань із різних наук, які так само швидко забуваються і навряд можуть стати у нагоді в майбутньому, а виховати особистість, розкрити в дитині закладений природою і Всевишнім потенціал, допомогти їй знайти свій шлях і навчитися жити в злагоді з самим собою та зовнішнім світом.

Яким би не було виховання, скажете ви, а в житті ніхто не застрахований від жодних негараздів, проблем і труднощів. Так, гуманна педагогіка виховує дітей не в ідеальному, а в реальному світі, де мають місце хамство, хабарництво, несправедливість. Але такі діти матимуть сили протистояти несправедливості, будуть більш захищені морально порівняно з іншими. Бо їхня самооцінка і самоповага базуватимуться на усвідомленні своєї правоти, переконанні у торжестві справедливості.

Гуманна педагогіка як наука продовжує розвиватися в умовах сьогодення. Вчителі всіх континентів наразі констатують, що діти стали зовсім інші порівняно навіть із десятиліттям тому. Якщо раніше вони більшість реалій сприймали на віру — як учитель сказав, то так воно і є, то нині діти мають своє бачення. Вони частіше ставлять під сумнів тлумачення дорослих.

Тож насамперед учитель має бачити не недоліки дітей, не ділити учнів на успішних і неуспішних, слухняних і неслухняних. Він має сприймати дитину такою, якою вона є, бо це дар Божий, відшукати до неї ключик і максимально відкрити закладений в малюкові від народження потенціал чи талант. І тут має бути єдиний об'єднаний гуманний підхід з боку педагогів і батьків задля створення атмосфери, в якій дитина шукатиме себе, відкриватиме свій внутрішній світ.

«Гуманна педагогіка — це не технологія навчання, як, наприклад, диференційоване або інтерактивне, це — педагогіка серця, — наголошує Ірина Олійник. — Тут головне не насадження певних істин, а виховання. Не є гуманізмом посадити «слабкого» учня на останню парту і «натягувати» йому трійки, аби лише виштовхати його зі школи. А навпаки — коли вчитель всупереч своєму спокою або зоні комфорту займається з такою дитиною, допомагає їй розкритися, відшукати таланти, які обов'язково є. Гуманна педагогіка — це постійне піклування про дитину, коли вчитель не над дитиною, а поруч — вони разом відкривають світ, дивуються, сумніваються, засмучуються. Якщо дитину оточуватимуть благородні люди, ті, що народжують благо, така дитина сприйматиме світ належно. Наприклад, нині в суспільстві відмовилися від образливого слова «інвалід», натомість виникло поняття «людина з особливими потребами». І такі люди більше не викликають глузування, навпаки, вони віднаходять розуміння у суспільстві і бажання допомогти їм. Нині такі діти «з надзвичайними потребами» вже йдуть у звичайні школи, і дітлахи з розумінням до них ставляться, не сміються, а намагаються їх підтримати.

І виховувати дитину має не один якийсь предмет — приміром, література або образотворче мистецтво. А і математика, і фізика, і хімія, і вивчення мови.

Учитель має досконало знати свій предмет, постійно поповнювати знання, бо повсякчас з'являється щось нове. Урок проводиться не заради техніки читання, оцінки або підготовки до ЗНО, а заради того, щоби допомогти дитині усвідомити свої мрії, наблизитися до неї, знайти своє покликання».

Разом із тим, гуманна педагогіка не означає вседозволеність і сюсюкання перед дитиною. За принципом Макаренка — тут має місце вимогливість, але без приниження людської гідності, і толерантність. Ми говоримо про позитивний інтелект, підвищення душі дитини, ведення її на верхівку.

* * *

Історія становлення самого Шалви Амонашвілі дуже показова. Він народився 1931 року в Тифлісі (від 1936 — Тбілісі). Через лихоліття Другої світової, яка залишила їх з братом напівсиротами, Шалва закінчував школу 1950-го. До шостого класу погано вчився, його ледве переводили з класу в клас, бо йому було нецікаво. Розповідаючи про себе, він пояснював, що вчителька російської була «противною жінкою». Однокласники дражнили хлопця поетом, бо він писав вірші і друкувався в грузинських газетах. Раптом Шалва усвідомив, що поет із нього нікудишній, тож залишив це заняття і вирішив стати журналістом. «Але тут прийшла моя рятівниця, — говорить Шалва Олександрович, — спеціально призначена для мене людина, — моя вчителька Варо Вардіашвілі. Вона прийшла в сьомому класі і допомогла мені з російською мовою. Звичайно, треба прощати, і я простив попередню вчительку. Адже пройшли роки, десятиліття з тих пір. І від себе я прощаю, але як пробачити від імені інших школярів, які теж постраждали від неї, через те, що вона так злобно ставилася до нас?! І тут прийшла Вардіашвілі і сказала мені: «Слухай, а в тебе поетичний смак, ти прекрасно пишеш...». А потім вона попросила подарувати їй твір. І я став бігати по бібліотеках, читати книжки, щоб якомога краще написати для неї твір. Одного разу вона підійшла до мене і шепнула на вухо: «Твої п'ятірки червоніють поруч із двійками». І, щоби п'ятірки не червоніли, я почав зубрити математику та інші предмети. Ось так я закінчив школу із золотою медаллю».

Виходить, що такий дуже продуманий вислів справжньої вчительки дав можливість створити у світі, завдяки Амонашвілі, цілий міжнародний рух гуманної педагогіки*.

* * *

Зрозуміло, не кожна дитина здатна закінчити школу з золотою медаллю, та це і не потрібно. Але коли людина знатиме, що вона не зайва і не випадкова, що у неї є її життєва місія на благо людству, то вона її шукатиме. А покликання дорослих — допомогти дитині це усвідомити, давати знання і розвивати інтелект через формування шляхетності.

Учитель, перетнувши поріг школи, має відокремитися від всіх домашніх проблем і негараздів, адже він має вести дітей у добрий світ. Ніде правди діти, але сьогодні в країні складна ситуація, в якій і дорослі не завжди можуть розібратися. І задача виховання дітей як майбутнього незалежної України на умовах гуманізму лише набуває актуальності. Так, в сільській місцевості маємо багато прикладів злиднів у родинах. Але домашні негаразди відсуваються на другий план, якщо дитина в школі бачить світло, якщо їй там затишно і цікаво, вона отримує підтримку і починає мріяти. Це дуже важливо, аби дитина мріяла, дуже сміливо і навіть неординарно, та йшла до своєї мрії. У дитини є шанс змінити життя, виправити його на краще, досягти успіху і покращити життя батьків, забезпечити щасливе майбутнє своїм дітям. Гуманна педагогіка вчить не змирятися з негараздами.

Вчителі зі стажем відверто зізнаються, що тривалий час викладали свій предмет згідно до методик і затверджених планів. Дізнавшись про гуманну педагогіку, кажуть вони, світогляд наче перевернувся. У теперішніх дітей наявна так звана «кліпова» свідомість — бо вони в Інтернеті всі, і не сприймають цілісно ні сюжет твору, ні правило, яке би вивчив і потім застосував, де треба. Дитина не сприймає, а вчителі продовжують наполягати, і як не вивчив, тобі двійка.

Вчитель має змінитися! Крім любові до дітей, йому слід навчитися викладати предмети так, щоби зацікавити дитину, щоби не образити і не принизити, щоби разом із нею порадіти за успіх, нехай і зовсім маленький. Тоді дитина почне вчитися, вона почне усвідомлювати, звідки в формулі взявся той чи інший показник, чому автор закінчив твір так, а не інакше.

З тією педагогікою радянських часів, яку засвоїли більшість сьогоднішніх учителів і які переважно середнього і поважного віку, складно боротися. Гримнути кулаком по столу і піти з уроку, надававши додому купу завдань, легше, ніж намагатися зробити предмет цікавим, займатися зі слабкими дітьми, заохочувати обдарованих вчитися ще краще. Разом із тим, професія вчителя сьогодні перестала бути престижною, тому молодь неактивно до неї долучається.

Нові методи в навчанні мають допомогти вирішити питання повернення до школи кращих представників нації, які могли би передавати знання і виховувати особистостей, які могли би викладати предмети і життя від душі.

І учитель-гуманіст не має бути одинаком, бо дуже важко вискочити з тієї рутини повсякденності, навчальних планів, показників успішності і загальної атмосфери авторитарної педагогіки.

І ще. Жодна дитина не народжується поганою. Її створює довкілля — батьки, оточення, школа створюють або особистість, або чіпляють ярлики на кшталт «цап-відбувайло», «з нього толку не буде», «з ним нема про що балакати», «закрий рота та сядь, бо ти нічого розумного не скажеш». Якщо дитині два-три рази так затулити рота, то на четвертий вона вже нічого не скаже позитивного, й якщо відкриє рот, то заради якоїсь капості у відповідь.

Діти дуже особливо відчувають нещирість і брехню. Тому є вчителі, яких вони перевіряють, а є такі, які користуються абсолютною довірою — переважно ті, які або знаються на гуманній педагогіці, або їм просто від Бога дано бути вчителем.

Гуманна педагогіка дає «складним діткам» шанс. «Дякую тобі, Петрику, за твою думку. Давай запишемо її в твій зошит знахідок», — скаже такий учитель. Або прошепоче на вушко: «Сьогодні був невдалий день, завтра ти підготуєшся і ми все виправимо».

«Нашій школі дуже пощастило, що її закінчив Віктор Петрович Іванчик, знана людина, засновник ахропромхолдингу АСТАРТА, — розповідає директор Пузиківської ЗОШ І-ІІІ ступенів Анастасія Гривачевська. — Він дуже багато зробив для школи». Днями він побував у нас та після спілкування з дітками ми з ним і педагогічним колективом предметно обговорювали, серед іншого, необхідність упровадження гуманної педагогіки в школі. Нам глибоко до душі запала його розповідь».

Віктор Іванчик, який постійно опікується проблемою виховання майбутніх поколінь, багато робить для підтримки талановитих і цілеспрямованих дітей, говорить про себе так: «Коли я навчався в школі, то був звичайним сином звичайного тракториста. І мені ніхто не розказував, що ти можеш чогось досягти у житті, стати відомим, багатим чи успішним. Ні. Мені показували пальцем на ферму і говорили, що моє майбутнє тільки там. Тому підлітком я заробив перші гроші на фермі, згодом був помічником тракториста і комбайнера. Але у мене була мрія — я хотів стати льотчиком. І заради цієї мрії я працював над собою, працював над своєю освітою, зубрив математику. Відтак поступив і закінчив Харківський авіаційний інститут імені М.Є.Жуковського, у студентські роки працював у будівельних загонах. Доля склалася так, що льотчиком я не став, але багато чого досяг у житті.

Тому я звертаюся до вчителів: навчіть дітей мріяти! Мріяти про будь-що. Нехай ці мрії будуть нездійсненими, але то тільки на перший погляд. Скажіть їм, що це можливо. Тоді вони зітруть зі своєї свідомості всі кордони — країн, наших умов і сьогоденних зарплат. У мрії немає кордонів. І тоді перед дитиною появиться мета, до якої слід іти. Скажіть, що ви допоможете, нехай не бояться, нехай долають труднощі, вчаться і шукають. Вселіть в них надію і віру, а головне — впевненість у собі. І нехай вони йдуть! Маючи впевненість у своїх можливостях, дитина зробить набагато більше навіть від того, на що розраховувала сама та її оточення».

Початкова авторитарна школа будує навколо дитини певні рамки: ти повинен так сидіти, так відповідати, так тягнути руку, переважно мовчати… «Якщо в 5-6 класах не трапиться такий «інфікований вірусом» гуманної педагогіки вчитель, дитину можна втратити, — наголошує викладач української мови і літератури Глобинської школи №5 І-ІІІ ступенів Наталія Шварц. — У неї зникне тяга до навчання, розів'ється байдужість, і через бажання щось змінити може народитися агресія, яка не потребує ніяких моральних зусиль. А от усвідомлення того, наскільки погано ти вчиниш, скільки неприємностей або горя ти можеш принести предмету своєї агресії, зупинить дитину, яка бачить різницю між добром і злом. Вирішувати питання словом, а не кулаками набагато складніше, однак найбільш дієво».

Починати слід із родини, переконана вчителька, з дитячого садочка і початкової школи. «У мене величезна віра, — наголошує Наталія Шварц, — що гуманна педагогіка не просто здатна працювати, а вона працює! Зараз за приклад у світі ставлять систему фінських шкіл, а тамтешня освіта повністю побудована на засадах гуманної педагогіки, впровадженої Шалвою Амонашвілі.

Так, один учитель цього не зробить. Потрібна система, яка би базувалася на ентузіастах і працювала. Тоді в нашій освіті, яка, на жаль, постійно перебуває у стані реформування, ми досягнемо такого очікуваного для реформи результату, коли дитина з радістю бігтиме до школи».

Багато батьків, на жаль, досі не розуміють важливості своєї підтримки гуманної педагогіки. На цьому наполягали присутні на нашій зустрічі Наталія Ларчик — представник батьківського комітету Пузиківської ЗОШ та Наталя Довга — голова батьківського комітету 5 класу Глобинської ЗОШ і член батьківського комітету школи, а також голова профспілки ТОВ «Полтавазернопродукт». За їхніми словами, переважно через фінансові складнощі батьки приділяють більше уваги тому, щоби дитина була ситою, одягненою, не хворіла. А емоційному стану маляти або підлітка уваги приділяється значно менше. Хоча насправді батьки можуть змалечку виявити в дитинки якісь здібності і розвивати їх, комплексно співпрацювати з педагогами.

Також додає дитині вмотивованості вчитися, якщо до оцінки учитель додає ще або «Молодець!», або «Дуже гарно», або «Цього разу ти дуже постаралася» — малеча з особливою віддачею готуватиме саме цей предмет, навіть якщо він складніше їй дається.

Наразі вчитель, як писав Сухомлинський, вже не джерело знань для дитини. Від початку 2000-х стався вибух інформаційних технологій — інформації в Інтернет сила силенна. Тому дитину слід вчити виокремлювати і споживати лише корисну, достовірну інформацію з першоджерел, яка спонукає розвиватися. На вчителя покладається завдання відкрити в дитині особистість і, разом із тим, бути цікавим, самому добре знати предмет і вишукувати якість методи донести його до дітей цікаво. Головне — запалити в учителя величезне бажання стати світочем в серці дитини. А технології приходять з досвідом.

Як вкластися в шкільну програму? З гуманної педагогіки беруться певні прийоми, які дають можливість налагодити співпрацю з дитиною. Наприклад, через карантин було втрачено два тижні навчання, констатує Наталія Шварц, а контрольні ж треба написати і вірші слід вивчити. «Дітям слід було лише пояснити, — говорить вона, — що це потрібно зробити, тож вони одностайно відповіли: «Ну, як треба, то напишемо і вивчимо, що тут такого!». Бо діти просто не можуть підвести вчителя».

Як заохотити дитину прочитати програмний твір? Крім того, що наразі програма української літератури стала набагато цікавішою, наголошує вчителька, застосовується прийом «ми такого ще не робили». Наприклад, діти отримують домашнє завдання — написати запитання до художнього твору, на яке можна дати відповідь лише прочитавши текст повністю. Запитання загортається в трубочку і в класі вкидається в «шапку» — кожен учень витягає навмання трубочку і має відповісти. Такий метод дозволяє заохотити дитину не просто читати художню літературу, а читати її уважно і вдумливо. Момент ігри дозволяє дітлахам цей «винахід» постійно вдосконалювати.

Усі ми згадуємо своїх учителів: когось із глибокою шаною і вдячністю, когось, на жаль, навпаки. Виникає цілком слушне запитання, де би ми були, якби такі нелюбі викладачі переважали в школі? І, відповідно, чого би кожен із нас міг у житті досягнути, якби любимих викладачів, до яких хотілося йти на уроки і позакласні гуртки, було у нашому житті більше?!

 

 

* Для того, щоби не загубитися в сьогоденні, щоби поширювати методи гуманної педагогіки, розвивати і переймати набутий досвід, шукати нові підходи, у світі багато років працює Міжнародний центр Гуманної Педагогіки Ш.Амонашвілі. В нашій країні його складова — Всеукраїнська культурно-освітня асоціація гуманної педагогіки, яка має також свої регіональні осередки — обласні і районні. На базі офісу АСТАРТИ в Києві відбуваються регулярні читання з гуманної педагогіки.