«ВАЖКО ЖИТИ В ЕПОХУ ЗМІН, ЩЕ ВАЖЧЕ ЦІ ЗМІНИ ВТІЛЮВАТИ»

Нарешті 4 квітня 2013 року Загальні збори Національної академії аграрних наук України обрали нового президента і новий склад Президії. В інтерв'ю з новообраним президентом НААН, дійсним членом (академіком) НААН, доктором сільськогосподарських наук Василем Флоровичем Петриченком, яке ми пропонуємо читачам, йдеться про реформування системи академії та зміну підходів до фінансування аграрної науки.

 

Василю Флоровичу, Ви маєте певний досвід на керівних посадах у НААН. Тепер як чинний президент академії вже можете дати об'єктивну оцінку поточному стану справ у НААН.

– Так, нині я маю не лише професійно визначити нинішню ситуацію в академії, зробити порівняння, а й накреслити перспективи її стабілізації та подальшого розвитку.

На мою думку, питання, що пов'язані з науково-дослідницькою і науково-методичною роботою, перебувають у стані еволюції. Це розробки, які синтезуються роботою багатьох провідних науково-дослідних установ, провідних наукових шкіл і окремих особистостей. Як правило, фундаментальні і прикладні дослідження для будь-якого науково-дослідного закладу повинні не лише постійно еволюціонувати, а ще й відповідати вимогам сьогодення: запитам суспільства, бізнесу або державних структур. Зокрема, для НААН такими держустановами є Міністерство аграрної політики та продовольства й Міністерство екології та природокористування, з економічних аспектів – Мінекономрозвитку та Мінфін й інші.

Хочу наголосити, що не все так погано: з точки зору конкурентоспроможності у нас є значна кількість визначних наукових результатів, є наукові осередки у науково-дослідних закладах з досить високими показниками наукомісткості та ефективності досліджень. Це, зокрема, світового рівня розробки Селекційно-генетичного інституту – нові сорти пшениці озимої, ячменю озимого й ярого та інших культур. Інститут рослинництва крім селекції пшениці ярої, гороху, сої веде плідну роботу над створенням нових гібридів соняшнику – ця низка гібридів цілком конкурентоспроможна на ринку України та за її межами. Можна продовжувати перелік цих здобутків, але слід чітко пам'ятати, що сьогодні всі фундаментальні і прикладні розробки фінансуються з бюджету держави. Переважна більшість наших проектів пройшли наукову експертизу у Національній академії наук України, тож мають засвідчений статус актуальності й гострої потреби для вітчизняного агропромислового комплексу. Крім того, ці ж розробки проходять експертизу у нашому профільному міністерстві.

Звичайно, ми ще не повністю впровадили принцип програмно-цільового проведення фундаментальних і прикладних досліджень, бо це робота не одного дня. Проте в основу своєї програми оптимізації, яка була запропонована 2011 року, ми закладали не просте скорочення науково-дослідних установ, а саме принцип підвищення якості та ефективності робіт, виконання досліджень за найбільш пріоритетними й актуальними розробками. Саме в цьому й полягає найбільша проблема реалізації цієї програми – бо ми вступили в протиріччя зі своїм усталеним розумінням, своїм баченням щодо реалізації середньострокових пріоритетів розвитку науки, базових галузей АПК. Частина наших колег до такої повномасштабної системи оптимізації, на жаль, була не готова.

Ми покладалися на те, що процес оптимізації мав бути обговорений на Вченій раді. Якщо це стосується програми наукових досліджень, а таких програм у нас 44, то головний інститут мав би обговорити таку програму, запросити співвиконавців і на своїй координаційно-методичній раді визначитися, що є найбільш пріоритетним. Завдання було – віднайти внутрішній фінансовий резерв і перерозподілити його на більш актуальні і важливі розробки. На жаль, за ці два роки нам вдалося лише частково втілити заплановане. Причин тому є декілька: вони і суб'єктивні, й об'єктивні.

За ринкових умов, на моє переконання, частка прикладних досліджень для переважної більшості галузевих інститутів НААН має бути значно більшою, ніж вона є наразі. Тому що фундаментальні дослідження сьогодні під силу тим провідним науково-дослідним інститутам, де є відповідна база, відповідні наукові кадри й напрацювання, тобто – наукові школи. З огляду на жорстку економію коштів державного бюджету 2013 року, на жаль, уся вітчизняна наука потерпає від нестачі ресурсів. Проте багато резервів є в самій системі академії, саме над ними ми і працюємо.

 

Однак багато науковців стверджують, що ця оптимізація «скотилася» до скорочення штатного розкладу на 20-30% з числа неугодних колишньому керівникові. І це були люди «не такі й далекі» від науки.

– Треба розуміти, що будь-яка оптимізація або реформування не може спускатися згори вниз. Я хочу наголосити, що алгоритм оптимізації розроблявся і затверджувався на Президії Національної академії аграрних наук України. Всі керівники науково-дослідних установ різного рівня знали цей алгоритм роботи, і вони у своїх установах мали подивитися на запропоновані обсяги, як ви кажете, скорочення. В основі, повторюю, лежала якісна складова. Ми мали по-новому підійти до оптимізації науково-технічних програм або завдань другого рівня. Таких завдань другого рівня в академії на сьогодні 1867, і ми вважаємо, що це достатня кількість розробок. Але держава в особі контролюючих органів – Рахункової палати, Державної фінансової інспекції – цікавляться: а яка ж віддача від цих 1867 розробок? Скажімо, з них 968 – це фундаментальні, на які ми не можемо сформувати ті підходи, що їх вимагають контролюючі органи, бо це довготривала теоретична робота на перспективу, а решта – прикладні, наприклад, створення сорту. Сорт – це вузькопрофільна розробка в галузі сільського господарства, під яку до того ж потрібно розробити оптимальну технологію вирощування. Тому НААН як галузева академія в царині прикладних досліджень у рослинництві має опікуватися саме сортами, технологіями їх вирощування, системами землеробства та їх ефективністю.

Наприклад, сьогодні потрібне вирішення конкретного прикладного завдання – як сформувати високий урожай озимої пшениці на полі, де сніговий покрив був 35-40 і більше днів: рослини ослаблені, вегетація, по суті, не зупинялася, процеси дихання були активними і через те у рослини немає запасів цукрів, є проблеми щодо відновлення активної вегетації. Таку задачу перед НААН має поставити бізнес або профільне міністерство, а вирішити її має визначений науковець або група вчених на базі певної лабораторії – для умов Степу, Лісостепу, Полісся, будь-якого регіону. Це має бути конкретна розробка, вона повинна носити прикладний характер і дати на виході ефективне вирішення цієї проблеми.

 

Однак у виступі на сесії Загальних зборів академік Адольф Стельмах, провідний генетик рослин України, охарактеризував стан в науці НААН «гірше, ніж за часів пресловутої лисенківщини».

– Повторю, що останні понад 20 років ми запроваджуємо ринкові відносини. І за теперішніх умов неприпустимим є метод формування бюджету установи на базі наукової розробки, яку запропонував той або інший вчений, як це було раніше, яка обговорювалася на науково-методичній або вченій раді і потім затверджувалася на засіданні Відділення – тобто знизу вгору. Нині у фінансованої з бюджету програми має бути цільовий принцип!

Якщо мова йде про фундаментальну науку, то нам закидають, наприклад, об'єднання Селекційно-генетичного інституту і Біотехнологічного центру у рослинництві в один Селекційно-генетичний інститут – Національний центр насіннєзнавства та сортовивчення. Але ж вони розташовані на одній території на Одещині та, в принципі, і раніше працювали одним спільним науковим колективом. Якщо ж розглядати молекулярну біологію, ДНК-технологію, генну інженерію як таку, ДНК-маркери, якими ми завдячуємо дійсному члену нашої академії Юрію Сиволапу, то це справді світові здобутки учених центру.

Тож, в принципі, нічого не змінилося. Для оптимізації цієї роботи ми у минулому році додатково виділили 3 млн грн – на модернізацію науково-технічної бази, придбання нового обладнання. Погоджуюся, що ця сума невелика, проте вона була виділена для того, щоб Біотехнологічний центр у статусі складової Селекційно-генетичного інституту міг повернутися до комплексної роботи з тими профільними лабораторіями, які є на базі інституту – це, зокрема, і генетика, і молекулярна біологія тощо. Якщо говорити про фундаментальні дослідження на прикладі Селекційно-генетичного інституту, то вони мають носити системний і комплексний характер. Якщо ж йдеться про перспективи біотехнології в цілому, то я погоджуюся з думкою академіка Сиволапа, що їх треба зробити пріоритетною сферою, для неї потрібні відповідні державні ресурси у значно більших обсягах, ніж сьогодні. Задля досягнення результатів у цій царині слід формувати окремий сучасний біотехнологічний модуль. На жаль, поки у держави таких коштів немає. І академія всередині своєї системи в межах бюджетного фінансування 44 науково-технічних програм не може перерозподілити ці кошти.

Водночас маємо яскравий приклад у галузі садівництва, де створено відповідний проект і наразі формується біотехнологічний модуль, зорієнтований переважно на запити виробництва: треба, щоб був оздоровлений посадковий матеріал – розсада суниці, саджанці ягідних культур, зерняткових, кісточкових і з часом горіхоплідних культур. Цей центр налаштований на інноваційно-інвестиційну модель розвитку, куди можна долучити ресурси для подальшого розвитку з боку аграрного бізнесу.

Що ж стосується фундаментальних досліджень із селекції, над якими працюють наші провідні інститути, як, наприклад, Селекційно-генетичний інститут, Інститут рослинництва ім. Юр'єва, Інститут розведення і генетики тварин та інші, потрібна відповідна фінансова підтримка держави. Тут ми маємо говорити про налагодження роботи лабораторій, де реалізовуються програми – від ідеї до конкретної розробки.

 

Що робити аграрній науці, якщо раптом держава відмовиться її фінансувати?

– Я за те, щоб на даному етапі переходу до ринкових засад фундаментальні і прикладні дослідження фінансувалися державою, щоб було сформовано відповідну державницьку політику в напрямку розвитку науки. І, наприклад, на комітетських слуханнях у ВР з питань науки та освіти необхідність фінансування науки в Україні саме і розглядалася. Йшлося, зокрема, і про «чистих фундаменталістів» Національної і галузевих академій, для яких державна форма фінансування є єдиною.

Якщо ж ставити питання – а що ж робити науці, якщо завтра держава буде неспроможною її фінансувати? Відповідь така: рятівною складовою є інноваційна діяльність, яка пов'язана із тим, як просуватиметься новація чи інновація на ринку. Ми розробили таку модель – інноваційно-інвестиційна модель розвитку Національної академії аграрних наук та базових галузей АПК, тому що тут вже неможливо роз'єднувати аграрну науку і виробництво. За такого сприйняття наукова розробка має віднайти шлях до споживача, а той повинен сплачувати вартість готового продукту, до якої закладено і фінансування науки – рушія науково-технічного прогресу.

Що стосується безпосередньо НААН у цьому питанні, то наразі ми відновили Відділення наукового забезпечення інноваційного розвитку і додали йому функцій. Воно займатиметься науковим забезпеченням інноваційної діяльності. Ми плануємо залучити до цієї роботи якомога більше державних підприємств і дослідних господарств, де можна було б брати за основу завершені наукові розробки. І ті, що мають ознаки інноваційності, після апробації на постійно діючих демонстраційних полігонах, – у подальшому пропонувати споживачам.

 

У річному звіті за 2012 рік на сесії Загальних зборів НААН Ви виголосили, що академія співпрацює з приватними інвесторами. Що це за компанії, які напрями наукових розробок вони фінансують?

– На базі Інституту рослинництва ім. Юр'єва вже сформовано три гібриди соняшнику, які є спільними з фірмою «Піонер». Ці розробки є яскравим прикладом того, що за рахунок такої співпраці можна підтягнути певні упущення, якщо вони є, у селекційних програмах. І водночас, за рахунок такого підходу на ринку України та за її межами, мати відповідні відрахування роялті авторам розробок. Така співпраця триває вже понад 10 років. Сьогодні реєстрація спільних сортів і гібридів триває й по інших культурах.

Якщо говорити про інші сільгоспкультури, то сорти пшениці озимої, ячменю ярого й сої селекції Селекційно-генетичного інституту, а також Інституту землеробства й інших установ академії мають своє поширення у Російській Федерації, Республіці Білорусь, Угорщині, Туреччині тощо. Для того, щоб далі поширювати свої розробки, слід або створювати власні розгалужені компанії-популяризатори, або йти шляхом співпраці з потужними агровиробниками.

Ми плануємо тісніше налагодити співпрацю з компанією «Монсанто»: торік ми провели шість раундів переговорів. В основу хочемо покласти традиційну селекцію, що стосується, зокрема, кукурудзи, і плануємо приділити особливу увагу біотехнологічним дослідженням. Саме на цю співпрацю націлені фахівці Південного біотехнологічного центру на чолі з академіком Сиволапом і групою провідних учених, які мають вивчити досвід фірми «Монсанто» з метою проведення біотехнологічних досліджень в Україні з урахуванням і власних запитів та можливостей, і тих напрацювань, які пропонує світові «Монсанто». Йдеться про формування таких засад співробітництва, щоб це були спільні продукти, отримані на теренах нашої країни.  Ми маємо виробити алгоритм такої співпраці, щоб той продукт, який буде сформовано, мав ознаки авторського права і авторського захисту. Тому ця робота триватиме і 2013 року.

 

А на якій стадії нині співпраця з вітчизняним інвестором – компанією «Украгропром», на яку нарікають науковці?

– Ця робота започатковувалася ще 2009 року. Ми вважали і наразі вважаємо, що в основі співпраці мають бути лише норми закону про державно-приватне партнерство. Є відповідне розпорядження Кабінету Міністрів України за № 113-Р від 6 лютого 2012 р., де чітко обумовлено, що 27 господарств у системі НААН мають співпрацювати у такому режимі. Розроблена програма співпраці на етап 2013 року.

На жаль, не все склалося. Тож наразі ми вишукуємо свої можливості. Якщо ж найближчим часом буде вирішено питання залучення фінансового ресурсу «Украгропрому» в цьому році, то ми посилимо контроль з боку академії – проведемо фінансовий і правовий аудит. Це будуть люди, спеціально залучені для такої роботи. І буде також сформовано спостережну раду із провідних авторитетних учених і фахівців у статусі почесних членів академії, які могли б надати не лише консультацію або пораду, а й висловити свою чітку позицію. Якщо етап 2013 року буде неефективним, думаю, така співпраця не матиме перспектив. Взаємини співпраці мають базуватися лише на принципах паритетності інтересів і на нормах законодавства України.

 

Тобто питання стоїть так: або ця компанія, або ніхто?

– Ні, не так. В урядовому документі не виписано назву інвестора, проте на той час керівництво академії віддало перевагу саме «Украгропрому». Мова йде про те, що слід сформувати науково-експериментальну базу більш ефективною. Наразі академія проходить оцінку цілісних майнових комплексів у Фонді державного майна, після того свої висновки зробить Антимонопольний комітет. І за результатами перевірки пропозиція буде винесена для громадського обговорення і, назвемо так, тендерних торгів. Це має бути офіційна процедура. І претендентів тут може бути дуже багато.

Цього разу ми вже спільно шукатимемо ті агрохолдинги і приватні компанії, які в рамках державно-приватного партнерства спроможні задовольнити всі запити до спільної діяльності. Бо крім науково-виробничого співробітництва йдеться ще й про соціальний пакет, адже там не лише працюють, а й живуть люди і члени їхніх сімей. Як правило, виробництво завжди несло відповідне соціальне навантаження. Це сьогодні, мабуть, найгостріше питання.

 

Чи може сьогодні якась певна юридична особа звернутися до академії із конкретним замовленням, наприклад, провести розробку, розписати певну технологію тощо?

– Саме на це і націлює програмно-цільовий принцип фінансування. Ми спрямовуємо фахівців наших структурних підрозділів на те, що має бути запит з боку аграрного бізнесу або від регіональної влади чи галузевих міністерств. Таке замовлення, крім іншого, передбачатиме персональну відповідальність інституту, конкретної лабораторії та розробника за результати впровадження даної новації.

 

Які, у свою чергу, практичні кроки робить академія, щоб продемонструвати свої розробки, впровадити їх у виробництво і протистояти поширеній думці, що нічого корисного на вітчизняній науковій ниві немає?

– Це досить слушне запитання. Для наочного ознайомлення з нашими розробками у нас є академічний науково-інноваційний полігон, де зосереджено всі кращі сортові ресурси, у переважній більшості – зернових, олійних, кормових культур, овочевих, навіть лікарських ефіроолійних. Такі полігони формуються у конкретних регіонах, на їх базі проводяться дні поля, майстер-класи, семінари. Якщо, наприклад, взяти сою і соєпродукти, що спрямовуються на кормові цілі для розвитку інтенсивного тваринництва, – ця робота проводиться на базі Інституту кормів та сільського господарства Поділля. Тут сформована відповідна школа, наявні висококваліфіковані кадри. Спільно з Мінагрополітики та галузевою Українською асоціацією виробників і переробників сої розроблено і дотримується план проведення навчань для наявних і потенційних виробників сої. Досвід показує, що такі навчальні семінари є досить ефективними як на базі інституту, так і в регіонах, куди виїжджають наші фахівці.

Життя сьогодні таке, що дуже важко віднайти нову нішу на ринку, якщо напрацьовану роками втратив. По окремих культурах в селекції, на жаль, ми цю позицію втратили – по соняшнику, кукурудзі, цукрових буряках. Тому наразі слід виправляти ситуацію, і одним із шляхів є спільна селекція. Хочу послатися на думку нашого видатного академіка Віктора Кириченка, який сказав, що якби ми спільну селекцію по створенню гібридів соняшнику вели не так мляво, а більш активно, то спільних гібридів було б не 3, а щонайменше 10. Нам слід навчитися визнавати свої помилки і уникати їх у подальшому. Тож сьогодні ми маємо базове державне фінансування, висококваліфікований кадровий потенціал, є провідні наукові школи. І головне – є бажання залишитися на ринку, де ми могли б виконати як Національна академія аграрних наук не лише завдання наукового забезпечення розвитку базових галузей АПК, але й головне завдання як наукової установи – проведення фундаментальних і прикладних досліджень.

 

Чи вноситимуться зміни до Статуту НААН і які саме?

– Сьогодні до реформи слід поставитися виважено. Тому нове скликання Президії НААН має розібратися в тому, що насправді відбулося. Помилки слід виправити. Там, де реформу не доведено до кінця, слід визначитися з колективом і завершити її протягом поточного року. На півдорозі зупинитися неможливо, бо буде ще гірше. Як казали стародавні мудреці, важко жити в епоху змін. Я ж додам, що набагато важче ці зміни втілювати. Ми переформатували частину науково-дослідних установ – і у новому сприйнятті, повторюю, мета була лише одна: не просто віднайти внутрішній фінансовий ресурс, а й ефективніше використовувати кадровий потенціал.

Щодо змін до Статуту, комісія їх напрацювала, і ми їх озвучили на сесії Загальних зборів. Тепер ми маємо їх узаконити. Згідно до них, знімається обмеження віку для обрання член-кореспондентів, перебування науковців на посаді керівників науково-дослідних установ. Тобто, якщо людина працеспроможна, то взаємини мають регламентуватися лише контрактом. Для президента НААН залишається лише дві каденції – ротація має бути обов'язково, бо життя динамічне і швидкоплинне. Так само залишається для нього вікове обмеження – вік допенсійний плюс 5 років, тобто 65-66 років.

 

Чи плануєте Ви займатися наукою упродовж 5 років керівництва академією? Чи це лише адміністративна посада?

– Я по своїй суті – науковець, і мене більше вабить жива робота. Я є керівником науково-технічної програми з кормових ресурсів і кормовиробництва. Моя робота пов'язана з підготовкою аспірантів, переважно, на базі Інституту кормів та сільського господарства Поділля на Вінниччині. Дуже дорогою і важливою для мене є робота з бобовими культурами, яким я присвятив більше 25 років. Вважаю, що робота в аспірантурі, у спеціалізованій вченій раді – це не лише аналітика, а й синтез і видавнича діяльність. Вона дуже плідна: так, у співпраці з професором Володимиром Лихочвором має з’явитися нова редакція навчального посібника з рослинництва і сучасних інтенсивних технологій. Додайте сюди ще роботу у науково-експертній раді, яку я очолюю, – це атестація кадрів з мережі НААН та аграрної освіти. Кожної суботи, якщо немає організаційних перепон, я обов'язково працюю у Вінниці з молодими науковцями – зі своїми учнями, зі своєю науковою школою. Бо тільки так можна побачити реалізацію актуальних проблем науково-дослідного процесу безпосередньо зсередини, а не зі слів.