БИТВА ЗА ВРОЖАЙ-2014: ПО ОБИДВА БОКИ ОДНОГО ПОЛЯ

Добігає завершення збирання ранніх зернових в Україні. Мінагрополітики наводить статистичні дані, однак жодним словом не згадує умови, в яких це зерно збирають вітчизняні аграрії. А реалії, крім іншого, такі: «Росія продовжує нарощувати військову присутність уздовж кордону з Україною. Про це повідомляє аналітичний центр РНБО у звіті станом на 12:00 вівторка, 22 липня. Так, до населеного пункту Суджа Курської області РФ перекинуто війська із Забайкальського та Далекосхідного військових округів Росії. Крім того в Суджанському районі відмічається розгортання 2 вузлів зв'язку та очікується завезення апаратури засекреченого зв'язку».

Цими днями журналісти «Агропрофі» побували в цій місцевості, з українського боку – у Сумському районі Сумщини. Тут мирно і, на перший погляд, спокійно. У нас тривають жнива. Полями пливуть комбайни і ходять вантажівки із зерном: у селі Басівка, що за півкілометра від міжнародного пункту пропуску для автомобільного сполучення Юнаківка-Суджа, аграрії місцевого господарства «Іскра» збирають ранні зернові, випасають чимале стадо племінних корів. Рясні господарські лани простягаються на понад два кілометри вздовж державного кордону, і на них наразі схилилося долу налите колосся золотистої чудо-пшениці. Хоч змальовуй з натури картину «Жнива». Щоправда, зблизька можна побачити, як це безкрає жовте море, що зливається з синім небом і так нагадує наш український прапор, розділяє зелена лісосмуга. Самі по собі ці зелені дерева – звичайні лісополоси, які ростуть тут десятиліттями. Однак останнім часом вони набули особливого жахливого змісту: саме за ними – колони тепер ворожих для нас танків, про які йшлося у повідомленні РНБО.

Перед тим, як оглянути хід жнив на ланах «Іскри», ми отримали можливість подивитися з прикордонної вишки в бінокль на ці рядки дерев і розташоване за ними танкове залізяччя. І цієї миті вразила думка: оглядові майданчики в усьому світі влаштовують саме заради того, щоб отримати задоволення від побаченого, насолодитися краєвидами і запам'ятати їх на все життя. А можливо – в майбутньому приїхати сюди з дітьми й онуками…

Прикордонні вишки України на кордоні з Росією досі служили саме такими оглядовими майданчиками – ми дивилися на братів. Тепер бачимо ворога. І я нізащо не хочу, щоб наші діти й онуки побачили загарбника на танку! 

За дивним збігом обставин найжахливіший і наймасштабніший у військовій історії танковий бій, відомий світові як Курська дуга, стався 12 липня 1943 року, менше ніж за 100 кілометрів від Басівки на землях колгоспу Октябрьскій села Прохоровка Белгородської області Росії. В тій залізній кривавій м'ясорубці з боку радянських військ і гітлерівців брало участь близько півтори тисячі танків, загинули десятки тисяч людей. У мирні часи на згадку про подвиг радянського народу на місці трагедії облаштовано один із найбільших меморіальних комплексів СРСР, а до 50-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні (1995 року) зведено величний Храм Святих Апостолів Петра і Павла  (за православним календарем 12 липня вшановують цих святих). На мармурових плитах його стін золотом висічено імена семи тисяч відомих загиблих тут воїнів, проте тисячі бійців і досі вважаються зниклими безвісти. Вклонитися подвигу радянських воїнів, яких ніхто не ділив на українців, росіян, білорусів або грузинів, ми в супроводі директора господарства ЗАТ «Іскра» Олексія Черненка їздили кілька років тому. Зроблений тоді фоторепортаж сьогодні набув особливої актуальності з огляду на російську військову агресію проти України. Меморіал став нагадуванням, якою нетривалою є пам'ять у керівників братської колись Росії і якою кричущою є їхня неповага до християнських цінностей і до батьків, які в тій війні довгі чотири роки власною кров'ю здобували для всіх своїх дітей мир.  

* * *

Цього липня – липня 2014-го – на полі з українського боку кордону було все як завжди в цю пору року: селяни збирали хліб. З російського боку на ланах стояла неймовірна тиша, а вдалині, незграбно ховаючись, тіснилося танкове залізяччя …

З височенної оглядової вишки, що облаштувалася край поля, на багато кілометрів на всі боки проглядалися безкраї лани із соняшником і кукурудзою. Через стаціонарний багатократний бінокль з нашого боку ми спостерігали, як пливуть комбайни пшеничним полем і час від часу зупиняються, щоб зсипати збіжжя до вантажівок. Скошеним полем зосереджено ступали лелеки.

Трохи далі ми розгледіли, як із раритетної пожежної машини працівники господарства поливали чимале стадо вгодованих корівок. Потім на пасовищі ми вдруге за день побачили цю процедуру: відреставрована червона машина, яку впору демонструвати в музеї через її 60-річний вік, їздила по колу і випускала чималу струю води на корів. По всьому було видно, як вони із задоволенням приймали звичний душ, покликаний зменшити тепловий удар і освіжити тварин. Іскрівці в спекотну пору року завжди двічі на день поливають корів на пасовищах у такий спосіб.

Цьогоріч виростили в «Іскрі» хороший урожай ранніх зернових. За словами головного агронома господарства Миколи Кандиби, поточного року погодні умови були сприятливими, тому той, хто положив гідно зерно в поле, й урожай має. Так, пшениця озима вітчизняної селекції дала в середньому 57 ц/га. Власна лабораторія визначила – все зерно третього класу, вологість в межах 13,5-14%, тобто зерно сухе.

Крім неї в господарстві традиційно вирощують кукурудзу, соняшник, ячмінь, кормові багаторічні трави для тваринництва. Звісно, питання ціни аграріїв турбує, однак найбільшою мрією є уникнення війни й якомога меншої кількості загиблих під час проведення АТО.

Відтак працівники агропідприємства, які і раніше активно підтримували чим могли тутешню прикордонну частину, тепер максимально долучилися до співпраці. Причому фахівців «Іскри» відверто ображають і дратують вказівки «згори» про надання довідок про те, як саме і на яку суму допомогли вони військовим.

Однак це питання – біда загальнодержавна: податківці наполегливо перевіряють «нецільове використання коштів» сільгосппідприємствами. Чому, запитують вони, ви купуєте бронежилети, якщо це не є предметом діяльності, і відносите такі покупки на витрати, зменшуючи таким чином прибутки. Не маєте право, стверджують вони. І накладають штрафи. Виходить, що за моє жито мене і побито.

Цікаво, що відтепер аграрії добре знаються на класифікації бронежилетів. Наприклад, розповідають вони, ліпше воякові під кулі зовсім без жилета йти, ніж у неякісному. Бо як куля пройде навиліт, існує ймовірність пораненому вижити, якщо вона не зачепить життєво важливі органи. При м'якій броні, по-перше, від попадання кулі розлітаються шматочки металу і потрапляють в тіло, по-друге, куля змінює траєкторію і нівечить людину зсередини на власний розсуд. Те саме стосується касок й іншої спецамуніції. Тому селяни нині працюють, без перебільшення, на захист безпеки держави. І не лише продовольчої, як прийнято вважати.

А тим часом вантажівки продовжували без зупину перевозити збіжжя на високотехнологічну сушарку. Від часу запуску у дію за чотири роки роботи вона забезпечила іскрівцям незалежність від ХПП і КХП, зменшивши витрати на сушіння й очистку зерна втричі. «Наша сушарка себе цілком виправдала, – пояснює начальник зерносушильного комплексу Олександр Дерев'янко. – За рік ми сушимо близько 20 тис. тонн власного зерна, добова потужність 300-500 тонн залежно від вологості збіжжя».

Зрозуміло, що проблема забезпечення газом зерносушильного комплексу держави є дуже гострою. Сучасні сушарки розраховані на опалення газом або мазутом чи дизпаливом. Для переходу на альтернативні види енергоносіїв – солома, пелети, дрова – потрібні спеціальні печі і пальники, але ні часу, ні коштів на це найближчим часом не буде. 

* * *

Непомітно настав теплий літній вечір…

Аж раптом у Басівці почулися церковні дзвони. Так, коли в селі лунають церковні дзвони, значить – у нього жива душа. Вони, наче голос Божий, спонукають людей на добрі справи і застерігають від злого, будять почуття, змінюючи смуток на радість. З'явилися дзвони на обійсті Святоказанської церкви торік 4-го листопада завдяки сільгосппідприємству. Й відтоді отець Костянтин надає перевагу веселим мелодіям, щоб додати селянам оптимізму.

Бережи, Боже, Україну! Бережи здоровий глузд і не дай статися ще більшому лиху: пшеничними полями мають їздити комбайни, не танки, земля повинна засіватися зерном, не залізом, і зрошуватися живильним дощем, а не потопати в крові. Цими словами нас проводжали господарі мирної Басівки, наголошуючи, що ми все подолаємо, лише б не було війни!