ТЕЛЕФОН МОВЧАВ. АЛЕ ЗАВЖДИ Є ПРО ЩО ПОГОВОРИТИ

Пряма телефонна лінія Кабінету Міністрів України за участю Мінагрополітики не викликала очікуваного ажіотажу.
Невідомо чому розробники графіку участі членів уряду у роботі прямої телефонної лінії Кабінету Міністрів призначили телефонне спілкування з Міністерством аграрної політики та продовольства України у розпал посівної. На нашу думку, це була явно не найкраща ідея.
Можливо вони вважали, що хтось буде скаржитися міністру на недоліки та негаразди, а міністр оперативно ці недоліки виправлятиме? Проте жоден (!) селянин, фермер чи менеджер агрохолдингу не зателефонував. Мабуть усі вони вже давно зрозуміли, що від Мінагрополітики ніякої допомоги очікувати не доводиться і свої проблеми краще вирішувати самим.
Та й взагалі українські селяни – люди терплячі і не звикли «ходити по начальству». Хіба що коли їх вже дуже «допече». Але й тоді вони не телефонують, а беруть у руки вила і розпочинають бунт «безглуздий і безпощадний».
Значно дивнішим було те, що не прийшли на брифінг, що традиційно передує роботі лінії,  журналісти. Крім нашого кореспондента був всього один представник ЗМІ. Це тим більше дивно, з огляду на місце і значення аграрного сектора в економіці держави, гостроти питань, які виникають у суспільстві в зв'язку із планами земельної реформи.
За відсутності профільного міністра відповідати на запитання журналістів і громадськості відрядили його заступника – Ігоря Якубовича.
Упродовж відведених двох годин зателефонували лише шість осіб, які до сільського господарства абсолютно непричетні. Зазвичай, це просто соціально активні громадяни, які полюбляють телефонувати і вказувати на існуючі недоліки.
Зокрема, київська пенсіонерка вважає за необхідне приділяти більше уваги відповідальності за нецільове використання землі та забезпеченню населення овочами вітчизняного виробництва. Пізніше вона ще раз зателефонувала з пропозицією озеленити шкільні двори. Жителька Одещини скаржилася на бездіяльність голови сільради, громадянка з Рівненщини – на збитки, заподіяні будівництвом Дністровської ГАЕС. Лише один дзвінок сяк-так мав відношення до міністерства – телефонували з приводу розробленої програми боротьби зі зміною клімату. Дзвінок з Дніпропетровщини стосувався проблеми землевідведення.
Тож, плідного спілкування влади з народом не вийшло, і захід відбувся радше «для галочки».
Проте така ситуація дала нам можливість ґрунтовно і не поспішаючи поспілкуватися з заступником міністра Ігорем Якубовичем «про наболіле».

– Ігорю Валентиновичу, що зараз відбувається з експортом зернових? Квотування продовжено, проте квоти ніхто не розподіляє.
– Прийнято рішення, і воно, сподіваюсь, буде найближчими днями оприлюднене, про повну відміну квотування експорту кукурудзи. Що стосується пшениці, то слід дочекатися закінчення посівної кампанії, щоб ми точно знали, які прогнозовані показники урожаю. І тоді, десь у середині травня, можна буде вирішити, який обсяг зерна можна експортувати, бо зараз є певне відставання з посівною. За даними мінагропроду, попередній баланс виглядає таким чином: урожай у вазі після доробки – 39,2 млн тонн. Загальна пропозиція з урахуванням 6 млн тонн перехідних залишків та прогнозованого експорту насіння у обсязі 175 тис. тонн – 45,4 млн тонн. Потреба внутрішнього споживання – 26,1 млн тонн, з них на продовольчі потреби – 6,7 млн. Обсяги експорту на 22 квітня склали 9,1 млн тонн, на наступний рік обсяг експорту зернових планується на рівні 13,6 млн тонн, з них пшениці – 5,7 млн тонн.
Розглядається два варіанти: або після уточнення балансу після 15 травня ввести додаткову квоту пшениці, або продовжити квотування до жнив з тим, щоб квоти на новий урожай не вводити взагалі. Їх заміною могло б стати експортне мито на зернові, законопроект з цього приводу схвалений депутатами ВРУ 21 квітня у першому читанні.
Від редакції: 23 квітня на сайті Міністерства аграрної політики та продовольства України з'явилося повідомлення про те, що міністерство ухвалило рішення рекомендувати Кабінету Міністрів України скасувати квоти на експорт кукурудзи, оскільки до кінця маркетингового року маємо її залишки у розмірі 2 млн тонн. Квотування експорту решти зернових планується відмінити після завершення весняно-польових робіт і посівної кампанії – з 1 липня. У повідомленні також зазначено, що цього року площі під посіви кукурудзи збільшено до 3,1 млн га, всієї зернової групи – до 15,5 млн га.

– Але ж закон про експортне мито на зернові не передбачає автоматичної відміни квотування експорту, і цілком можлива ситуація, коли і квоти, і мито діятимуть одночасно.
– Експортне мито – це цивілізований механізм. Заробляєш на експорті – збагачуй бюджет. Що стосується квотування – якщо цього вимагатиме продовольча безпека – його треба запроваджувати, бо інакше вивезуть усе.
Скандали з квотами набридли усім. Але бізнес-інтереси 5 найбільших зернотрейдерів не повинні доводити державу до межі продовольчої катастрофи. Адже, якщо їм дати волю – вивезуть усе, а що тоді робити уряду, як забезпечувати продовольчу безпеку? Держава вводить квотування не для стримування ціни, а для продовольчої безпеки. За допомогою квот ми, принаймні, зможемо залишити в державі ті 6 млн тонн зерна, які необхідні для споживання.

– Чому ж тоді держава через Аграрний фонд не закупить необхідні для внутрішнього споживання обсяги зерна ще під час жнив, коли ціни на збіжжя найнижчі?
– Цьому заважає конкуренція з боку комерційних структур. Як тільки ми збираємося виходити на ринок, щоб закупити певний обсяг зерна за ціною, скажімо, 1000 грн, бізнес тут же пропонує 1100, і держава не в змозі закупити – хто ж буде продавати собі у збиток? Тому закупити зерно за низькою ціною дуже важко. Хоча сьогодні соціальні сорти хліба печуть із зерна саме Аграрного фонду. Ми пропонували трейдерам допомогти закупити зерно до Аграрного фонду за фіксованою ціною – ніхто не відгукнувся. Сьогодні Аграрний фонд для соціальних сортів хліба використовує зерно урожаю 2008-2009 років, бо якщо нині зерно коштує, умовно, 1800 грн за тонну, то в Аграрному фонді є запаси, що закуповувалися по 1200 грн за тонну. І виходячи з товарною інтервенцією, Аграрний фонд знижує ціну на ринку.
Проте зараз ми зіткнулися з ситуацією, коли ми не в змозі набрати відповідну кількість зерна у Аграрний фонд, бо воно все викуплене трейдерами, які не поспішають його продавати навіть за наявності квот, бо кон'юнктура ринку весь час змінюється. Можливо зараз його було б навіть вигідніше продати на внутрішньому ринку.

– Який же вихід з такого безвихідного становища?
– Державна продовольчо-зернова корпорація України цьогоріч проведе повну реконструкцію державних елеваторів, а їх близько 70, яких цілком достатньо для забезпечення продовольчої безпеки, і встановить на них найсучасніше обладнання, яке дозволятиме дистанційно контролювати кількість і якість зерна, що там зберігається. Через рік ця система буде налагоджена, і ми точно будемо знати, де, що і скільки у нас зберігається.
Насправді головною проблемою у галузі є катастрофічно низьке забезпечення технікою. Понад 80% усіх комбайнів зношені, і лише через це Україна втрачає до 5 млн тонн зерна – це більше, ніж виробляє сільське господарство таких країн, як Вірменія чи Азербайджан. Херсонський комбайновий завод працює, але у минулому році він випустив лише 50 машин. А щорічна потреба тільки у комбайнах складає 4,5 тисячі одиниць. Тому при ДПЗКУ зараз створюється потужний аналог МТС, де сьогодні вже зосереджено біля 200 комбайнів, які будуть надавати послуги зі збирання урожаю за ціною нижче ринкової. Причому розраховуватися за послуги можна буде зерном, яке зберігатиметься на державних елеваторах, щоб не платити державними коштами комерційним структурам за зберігання. Для того, щоб система запрацювала повністю, потрібно близько 5 тисяч комбайнів, які повністю «накриють» територію держави і зможуть гарантувати надходження дешевого зерна до Аграрного фонду. Ми не будемо купувати зерно за державні кошти, а зароблятимемо його, надаючи послуги. Якщо хтось захоче розрахуватися не зерном, а грошима – ми за ці гроші купимо зерно. На мою думку, держава має бути потужним гравцем на ринку у частині забезпечення продовольчої безпеки. Бо ніякий трейдер народ дешевим хлібом не нагодує.

– Але ж «НІБУЛОН» продає собі у збиток зерно для соціальних сортів хліба у Миколаївській області.
– «НІБУЛОН» – це виняток. Так потужно, як розвиває логістику Вадатурський, вкладаючи кошти у розбудову портів і флоту, більш не робить ніхто. «НІБУЛОН» – трейдер національний, він тут платить податки, йде назустріч у соціальних питаннях.
Продовження на стор.4 о
От І потрІбно брати такі моменти до уваги, створити чітку процедуру і прямо записати: право на квоту має той, хто інвестує, допомагає у наповненні за державні кошти Аграрного фонду. І коли ці правила будуть, усі почнуть їх дотримуватися.

– Чому ж тоді взірцевий, за Вашими словами, трейдер «НІБУЛОН» квоту на експорт не отримав взагалі?
– Може з якихось принципових позицій. Я особисто знаю Олексія Опанасовича Вадатурського. Він – людина емоційна і принципова, і коли він проти квот, то він на них навіть не подає документи.

– Створення МТС, надання послуг в обмін на зерно – чи це не занадто складна схема?
– Найпростіше було б закласти у бюджеті відповідні кошти, закупити за них збіжжя, але у держави немає достатньої кількості коштів. Крім того, є ще одна проблема: формування балансів. Наразі держава не може з упевненістю сказати, скільки зерна є в наявності, бо не весь урожай зберігається на сертифікованих елеваторах і зерносховищах, на яких облік ведеться з точністю до кілограма. Близько 40% зерна, а це 12 млн тонн, знаходиться в господарствах у фермерів. І говорити про його точні обсяги не доводиться, хоча ми їх і враховуємо, бо є статистика управлінь сільського господарства. Тож, якщо ми дозволимо вивезти зерно, яке зберігається на сертифікованих складах і елеваторах у надії на ті 12 млн тонн, що знаходяться деінде, його може не виявитися, або власник зерна не захоче здавати його на переробку. Що тоді? Це ж приватна власність, і господар може робити зі своїм зерном що завгодно. Тому ми можемо декларувати, що зерно є, а при перевірці виявиться, що його немає. У нас вже були в історії випадки, коли доводилося завозити зерно. Більше такого допускати ми не вправі. А якщо брати до обрахунку лише те зерно, яке зберігається на сертифікованих зерносховищах, то виявиться, що експортувати взагалі нічого. Тому, коли ми знаємо, що можна вивезти 13 мільйонів тонн, краще поставити цифру 8, бо в наших умовах похибка у 5 мільйонів тонн цілком можлива.