ЗАГАДКА У ЗАГАДЦІ

Загадки не люблять лише ті, хто не вміє їх розв'язувати, свідчить народна мудрість. Але це про відповіді. А от створити загадку та ще й залишити її на віки у людській пам'яті — це своєрідне мистецтво. Іноді видається, що загадка — це і є самоціль мистецтва, його сутність. Про загадки у мистецтві, а саме у живописі, і піде мова.

Прислів'я крізь віки

Один із тих, хто свідомо вкладав загадки у свої твори — фламандський майстер ХVI століття Пітер Брейгель. До нього ще за життя причепилося прізвисько мужицький художник, оскільки героями його картин були не аристократи, як то було заведено, а простий люд, його побут і фольклор. Більше 30 із 45 картин пензля Брейгеля присвячено зображенню природи, села і його жителів.

Так, надихнувшись нідерландськими прислів'ями, він 1558 року створив картину «12 прислів'їв», де буквально зобразив 12 приказок і підписав їх. Вже наступного року він створив більш масштабне і складне полотно «Фламандські прислів'я», де міститься понад 100 висловлювань. Причому, як стверджують дослідники, автор умістив на картині значно більше прикладів тогочасного фламандського фольклору — просто значення деяких прислів'їв із часом втрачене.

Деякі з цих прислів'їв відомі і нам, наприклад, «пхати палицю в колеса», «дивитися крізь пальці» тощо. Деякі легко пізнавані, оскільки до нас дійшли лише з незначними змінами, як ось «кидати троянди перед свинями», «дурням іде карта» і тому подібне. Але більшість із них — це суто фламандський фольклор. Наприклад, «знайти в горщику собаку» означає запізнитися на трапезу та прийти, коли вже все з'їдено. «Хто його знає, чому гусак босий?» значить, що всьому є причина, нехай і не очевидна. А «тримати вугра за хвіст» — це взятися за важку справу.

Наведений фрагмент, на думку дослідників, відображає відразу кілька прислів'їв. Перше — це відоме нам «озброїтися до зубів». «Кусати залізо» означає брехати і вихвалятися. «Вішати дзвіночок на кота» — здійснити небезпечний і нерозумний вчинок.

Недоведений роман

От хто точно не любить загадки — це обмануті чоловіки. Особливо, якщо загадки стосуються їхніх жінок. 1899 року 18-річна дочка генерального директора Віденського банківського союзу Адель Бауер вийшла заміж за 35-річного цукрозаводчика Фердінанда Блоха. Сім'я була достатньо відомою у Відні, протегувала художникам і літераторам.  

1901 року певним шоком для публіки стала відверта картина «Юдиф І» художника Густава Клімта, де лице біблейської героїні дуже походило на Адель Блох-Бауер. Бездітність Аделі і Фердінанда, ловеласька репутація Клімта, а також той факт, що ім'я моделі не афішувалося, призвели до чуток про роман між натурщицею і художником.

Як там було насправді, невідомо, але, за переказами, 1903 року Фердінанд Блох-Бауер офіційно замовив художнику портрет дружини саме через появу таких чуток. Поширилися дві версії того, для чого він це зробив. Згідно з першою, хотів показати публіці, що роману немає, навіть якщо він і був. За другою версією, це була така собі єзуїтська помста. Фердінанд запропонував значну суму за портрет дружини і примусив його зробити понад 100 ескізів. Кажуть, що за чотири роки такої роботи коханці просто втомилися бачити один одного, в чому і полягав план чоловіка, а результатом стала найбільш пізнавана робота Клімта «Портрет Аделі Блох-Бауер І», яка вже не містила оголеної натури.

Втім, скоріше за все, це все ж таки легенди, оскільки згодом з'являються «Портрет Аделі Блох-Бауер ІІ» і «Юдиф ІІ».

Справжня загадка «Чорного квадрату»

Найбільш загадковий напрям у мистецтві — абстракціонізм. Кілька мазків, кілька штрихів, пляма згори, рваний край знизу — шановна публіко, здогадайся, що хотів висловити автор! Утім, основною загадкою стає те, як саме абстрактна картина стає популярною. Візьмемо одне з найвідоміших полотен абстракціонізму «Чорний квадрат» нашого земляка Казимира Малевича.

Для початку кілька фактів про картину. «Чорний квадрат» був завершений Малевичем восени 1915 року. За твердженням художника, він писав його декілька місяців.

За однією з версій, художник не зміг закінчити роботу над картиною в потрібний термін, тому йому довелося замазати роботу чорною фарбою. Згодом, після визнання публіки, Малевич писав нові «Чорні квадрати» вже на чистих полотнах. Полотно неодноразово намагалися дослідити, аби виявити, чи немає під верхнім шаром первинного варіанту. Проте вчені та критики вирішили, що шедевру може бути нанесено непоправної шкоди.

Казимир Малевич неодноразово заявляв, що картина створена їм під впливом несвідомого, «космічної свідомості». Деякі стверджують, що виключно квадрат у «Чорному квадраті» бачать люди зі слабкою уявою, якщо ж при розглядувані цієї картини ви вийдете за рамки традиційного сприйняття, за межі видимого, то зрозумієте, що перед вами не чорний квадрат, а різнокольоровий куб. Версій походження картини, крім авторської, багато, однак єдине, що можна стверджувати достеменно — «Чорний квадрат» після першої його публікації на виставці 1915 року став іконою абстрактного мистецтва.

Але чому саме ця картина? Справа в тому, що Малевич був не першим, хто намалював чорний квадрат. І якщо картина Малевича всесвітньо відома, то про інші чорні квадрати відомо здебільшого мистецтвознавцям.

Ще 1617 року англійський лікар, філософ-містик Роберт Фладд замислився над власною теорією створення світу. Результатом роздумів стала серія з шести гравюр, кожна з яких зображала певний етап становлення Всесвіту. Першу гравюру Фладд назвав «Велика Тьма», і виглядала вона саме як чорний квадрат.

За 200 років квадратами «зацікавилися» французи. Гюстав Доре 1854 року створив ще один шедевр. Назвав його «Сутінкова історія Росії» — хоча це, скоріше, ілюстрація, ніж повноцінна картина.

Французький поет Пол Білход 1882 року створив картину «Нічна бійка негрів в підвалі». Жартівливий підхід сподобався і художнику Альфонсу Алле. Він продовжив цю лінію і створив малюнок «Битва негрів у печері пізно вночі» 1893 року. Як ви розумієте, картини являли собою чорні квадрати або ж прямокутники.

То чому Малевич відомий на весь світ, а інші автори не так популярні? Вдалий піар, збіг обставин, тенденції у мистецтві — що стало каталізатором? Це і є справжньою загадкою «Чорного квадрату».