ОБПАЛЕНІ АТОМНИМ ПОЛУМ'ЯМ

Бувають події в житті країни, котрі роблять її відомою на весь світ. Але не дай Боже такої слави, якої зажила Україна 26 квітня 1996 року. Найбільша техногенна катастрофа людства поділила історію на два періоди: до Чорнобиля і після. Аварія на атомній електростанції висвітлила багато чого – і людський героїзм та самопожертву, і ницість з кар'єризмом. Але найстрашніше, що вона назавжди змінила долі людей, котрі враз стали переселенцями. Лише евакуація 1941-го може дати уяву про жах втрати своєї домівки, могил предків та необхідність розпочинати життя спочатку. Але у 1941-му, принаймні, була надія повернутися.

Тепер такої надії немає. Зона відчуження, що б там не говорили оптимісти від влади, втрачена для нас назавжди. Але відрадно, що Чорнобильське лихо не створило зони відчуження між людьми. Переселенців приймали, як рідних, ділили з ними хліб і дах над головою.

Днем скорботи і пам'яті стало для України 26 квітня. Обпалені атомним полум'ям, ми вже ніколи не будемо такими, як раніше. Змінилось, звісно що не в кращий бік, здоров'я не лише сучасників, а й майбутніх поколінь.

На превеликий жаль, Україна так і залишилась наодинці з породженими чорнобильською аварією проблемами. Попри всі обіцянки світового співтовариства долучитись до фінансування будівництва безпечного укриття, віз і нині там. Станція продовжує бути об'єктом підвищеної небезпеки.

Напругу в суспільстві породжує урізання пільг чорнобильцям. Держава звужує гарантії їх соціального захисту. Хотілося б, щоб дії влади не обмежувалися участю в скорботних заходах з нагоди пам'ятного дня, а спрямовувалися на реальне подолання наслідків аварії у довгостроковій перспективі. Адже катастрофа нагадуватиме про себе ще не одне десятиліття.