«МИ БОРОТИМЕМОСЯ ЗА «НІБУЛОН», АБО СУМЛІННІ СЕЛЯНИ ПРОТИ ЗАКОЛОТУ

Коли людина не обтяжена роботою та й взагалі не звикла працювати, вона починає шукати собі застосування. Але цей поклик часто-густо буває спрямований не на створення, а на руйнування: треба відібрати і, якщо не поділити, то, принаймні, «подоїти». Успіх одного з лідерів аграрного ринку впродовж багатьох років не дає спокою злостивцям. Наразі представники громадської організації Всеукраїнський трудовий рух «Солідарність» за всяку ціну намагаються розірвати 16-річні стосунки між численною місцевою громадою села Лідіївка Доманівського району на Миколаївщині та ТОВ СП «НІБУЛОН». Навіть простежується певна закономірність їхньої активності: вона спалахує щоразу після виборів і, заподіявши чергової шкоди і селянам, і компанії, – стихає.

Під час прес-конференції у Миколаєві, присвяченої спробі рейдерського захоплення: керівники ТОВ СП «НІБУЛОН» (на фото вгорі) та група сумлінних селян с.Лідіївка, які підтримують компанію (на фото внизу)

Цього разу ситуація вже не скидається на жарт – очільники протистояння закликають до сокири і повалення влади. У їхньому письмовому зверненні йдеться про створення так званої Колідіївщини (від назви Лідієвка), послідовниці Коліївщини – селянсько-козацького повстання на Правобережній Україні 1768 року, яке супроводжувалося масовою різаниною єврейського і польського населення на Поділлі і Волині. «Ми ставимо за мету створення в Україні селянського руху під назвою Колідіївщина. Під такою назвою відбуватимуться усі селянські спротиви діючій злочинній владі та пануючим олігархам. Лідіївка повинна стати початком революційного руху селян». Від наведеного стигне кров і хочеться запитати наші правоохоронні органи, а хіба з такими «планами» «НІБУЛОН» має змагатися сам на сам? Хочеться вірити, що хранителі державного порядку також приєднаються. І не просто припинять такі антилюдяні й відверто здирницькі дії, а й унеможливлять у подальшому їхню появу.
Однак, оскільки довкола цієї події здійнялося стільки галасу, то слід більш детально зупинитися на тому, що ж відбувається в Лідіївці, і чим це може зрештою закінчитися в канун чергової економічної кризи. Адже йдеться про пряме бажання певних осіб нажитися на довірливості селян, підігріти настрої проти «НІБУЛОНу», відібрати у компанії оброблювані землі і, начебто, створити окреме підприємство.
Тож колотнеча в селі розпочалася з середини нинішнього листопада. Маловідома громадська організація Всеукраїнський трудовий рух «Солідарність» та її лідер Віктор Горобчук розповсюдили серед місцевих селян заяву з вимогою до органів державної влади розірвати з сільгосппідприємством «НІБУЛОН» договори оренди землі. Від компанії вони також вимагають погасити матеріальні збитки за нібито незаконне заволодіння наділами. Крім того, «захисники знедолених» заявляють про бажання створити на землях Лідіївки своє сільгосппідприємство з проведенням розпаювання землі і майна. На жаль, прихід таких «захисників» далеко не перший в історії Лідіївки і розміщеної тут філії ТОВ СП «НІБУЛОН». Ініціатори заколоту планують повернути назад події понад 16-річної давнини. У квітні 1996 року місцеві селяни на загальних зборах членів КСП «Лідіївське» прийняли рішення (протокол №4 загальних зборів членів КСП від 29.04.1996) добровільно відмовитися від ідеї створення КСП, а колгоспну землю розміром близько 3 тис. га передати у власність державі. Зверніть увагу, саме державі! Адже земля ніколи не належала і сьогодні не належить компанії «НІБУЛОН». Підприємство орендує цю земельну ділянку у держави!
На час укладання угоди ситуація у запланованому до створення, але так і не створеному підприємстві була просто катастрофічна. Це було найвідсталіше господарство області, з мільйонними боргами і півторарічною заборгованістю із заробітної плати. Виробнича база мала жалюгідний стан. Зруйновані лінії електромереж, понівечена ферма, в якій тварини примерзали і не могли піднятися, а для протистояння цьому використовувалися шлеї. Через відсутність кормів надої сягали 100 (!) грамів молока на добу на дійну корову. Фінансові проблеми колгоспу спричинили відсутність опалювання в місцевій школі, в якій працювали усього лише два початкові класи – перший з третім і другий з четвертим, як за часів вітчизняної війни. Від будинку культури залишилася хіба що назва – будівля жевріла без опалення і майже даху. Усе це вплинуло і на демографічну ситуацію: смертність перевищила народжуваність, і, як результат, – покинуті хати.
Слід було негайно виправляти ситуацію. На виготовлення державних актів потрібні були чималі час і гроші – всі добре пам'ятають повороткість комзему. Збори з цього важливого для місцевих жителів питання проводилися тричі (!) і виключно за ініціативою жителів села й тодішніх членів колгоспу «Лідіївський». На двох зборах були присутніми і представники районних і обласних профільних державних організацій і відомств, у тому числі новопризначений голова господарства Микола Грубий і голова Доманівської райдержадміністрації Анатолій Цехоцький, які детально пояснювали людям їх права для свідомого ухвалення рішення відмовитися від утворення КСП, розпаювання землі і усю цю площу передати у власність держави.
З висоти часу можна з упевненістю сказати, що якби тоді селяни не ухвалили таке рішення, Лідіївку охопила б доля багатьох інших сіл, які сьогодні животіють. За наочним прикладом далеко ходити не треба, досить лишень завітати до граничних з нинішньою Лідіївкою полів інших господарств району. До речі, сьогодні саме до Лідіївської школи їздять діти з сусідніх «процвітаючих», розпайованих сіл. Невже такої самої долі прагнуть заколотники і своєму селу, і своїй землі, і своїм дітям? Чим же ті завинили?

Порятунок багатого вартий
Майже відразу після приходу «НІБУЛОНа» селяни відчули полегшення: іхня рідна Лідіївка почала відроджуватися. Почали з відновлення виробничої бази, відновили електричний струм і реконструювали ферму. У господарстві з'явилася нова сучасна сільгосптехніка, новопридбане поголів'я великої рогатої худоби. Компанія сплатила всі борги колишнього «Лідієвського» перед кредиторами і працівниками, а усі працездатні і бажаючі працювати стали до роботи: чисельність робочих місць зросла зі 117 до 187. На сьогодні середньомісячна заробітна плата, враховуючи сезонність робіт, складає понад 2910 грн, водночас середній рівень заробітної плати по м.Миколаєву складає 2600 грн. Середньомісячна ж зарплата фахівців філії складає від 4000 до 5500 грн, працівників робочих спеціальностей, трактористів-машиністів – на рівні 3298 грн, а тваринників – 3157 грн. В цілому, річний фонд регулярно виплачуваної заробітної плати філії складає близько 4 млн грн. Також компанія завершила зведення будинку для фахівців підприємства.
Будучи соціально відповідальним підприємством, компанія належну увагу приділила і створенню надійного соціального захисту лідіївців. На сьогодні функціонує дитячий садок, відремонтований за кошти підприємства. Починаючи з 1996 року, компанія витрачає значні гроші на забезпечення роботи місцевої школи. Оскільки на утиримання школи бюджетні кошти не виділялися, «НІБУЛОН» до 2010 року фінансував школу, і навіть заробітна плата усіх учителів виплачувалася за рахунок коштів компанії.
Упродовж п'ятнадцяти років компанія фінансує і харчування всіх учнів. Слід зазначити, що місцева школа збереглася завдяки зусиллям компанії «НІБУЛОН», яка добилася відміни рішень про закриття цього учбового закладу. За час роботи компанії в селі кількість учителів в школі збільшилася з 2 до 15, а число учнів – з 28 до 62 чоловік; 14 випускників школи вступили до вишів.
Крім того селяни можуть цікаво провести свій вільний час в місцевому будинку культури, який після ремонту гостинно відкрив свої двері. За рахунок фінансової допомоги компанії до кожного селянського подвір'я проведено воду, а Лідіївка стала одним з небагатьох сіл України, яке повністю освітлюється впродовж темного часу доби.
За ініціативою компанії усім жителям виділені ділянки для ведення підсобного господарства площею 2 га. Також усім жителям села, колишнім членам колгоспу, щорічно надаються соціальні виплати. На перший погляд дивно, але ці виплати дійсно проводилися і проводяться зараз у розмірі існуючого рівня орендної плати за землю сусідніх населених пунктів.
Соціальна захищеність жителів, дозволила поліпшити і демографічну ситуацію. З 1996 року чисельність жителів села виросла з 317 до 424 чоловік, а народжуваність перевищила смертність. У Лідіївці немає жодної порожньої хати. а вартість житла навіть більша, ніж у районному центрі.
Допомагає компанія і місцевому бюджету. Розмір орендної плати за землю в 2012 році складає близько 680 тис. грн. Ще 795 тис. грн вже виділено колишнім членам колгоспу в якості прямої матеріальної допомоги. Крім того місцевий бюджет тільки в 2011 році отримав понад 350 тис. грн за купівлю компанією земельних ділянок під будинком культури і для будівництва гуртожитку. Всього ж тільки з 2006 року, коли був переоформлений договір оренди, компанія сплатила до місцевого бюджету 3,2 млн грн орендної плати, а соціальні виплати членам колишнього підприємства – 4,85 млн грн. Вочевидь небагато сіл в Україні можуть похвалитися таким станом справ.

Чого позбавилися лідіївські селяни
Старання «гастролерів» вже дали свої негативні, передусім для самих лідіївців, плоди. Адже кожен розсудливий інвестор, розуміючи нестабільність ситуації, завжди замислиться: чи варто за таких умов інвестувати.
Тож і «НІБУЛОН», аналізуючи ситуацію в цьому населеному пункті, вимушений призупинити будівництво нової сучасної школи, проект якої вже був презентований місцевим жителям. Компанії довелося відмовитися від планів будівництва і ФАПу з аптекою, і нового поштового відділення, і житла, яке в подальшому планувалося передавати працівникам філії. Від недалекоглядності дорослих втратили додаткові переваги і діти, – це і літні канікули на морі, і екскурсії по Україні. Зачепить це і подальшу комп'ютеризацію місцевої школи, яку компанія почала впроваджувати ще в далекому 1996-му; тоді це були перші комп'ютерні класи не лише в Доманівському районі, а й в Україні.

Конфлікт
на порожньому місці
На жаль, деякі селяни вже давно не вважають, що в нинішньому благополуччі села є заслуга «НІБУЛОНа». Через декілька років після оформлення договірних стосунків в 1996 році окремі особи почали вимагати повернення собі права на користування земельною ділянкою, звинувачуючи одну з найбільших аграрних компаній в Україні з бездоганним авторитетом у незаконному заволодінні наділом. У 2000 році першим з претензіями виступив місцевий житель Семен Луценко. Він не лише побажав отримати пай, але і почав «поливати брудом» керівництво компанії і підбурював лідіївців до страйків. І навіть довів справу до суду. Та ось тільки закінчився розгляд не на користь бунтівника – служителі Феміди визнали, що усі документи компанії на користування наділом складені в належному порядку. Тому пан Луценко був вимушений спростувати свої слова і публічно вибачитися перед генеральним директором ТОВ СП «НІБУЛОН» Олексієм Вадатурським.
Сьогодні за часів глобальної інтернетизації можна легко отримати інформацію про будь-яку компанію або людину. Чим, власне, і користуються охочі поборотися з «НІБУЛОНом», що мріють про рейдерське захоплення компанії. Вони завжди шукали невдоволених людей і обманювали їх. Ось і ласий шматок землі в Миколаївській області все не давав спокою різного роду авантюристам. Нагадаємо, що такі акції «відновлення справедливості» проходять після політичних виборів. Так було в 2005 році, коли панам Чуркіним знадобився ТОВ СП «НІБУЛОН», і при спробі рейдерського захоплення вони насамперед звернулися до лідіївців. Людей вивели навіть під стіни Секретаріату Президента у Києві, вручили їм плакати… Скористалися людьми, наче маріонетками, і обдурили. Організатори отримали за це гроші, а жителі села потім просили вибачення у генерального директора за свої дії. Вадатурський вкотре пробачив.
За дорученням Президента Віктора Ющенка генеральному прокуророві та його відомству довелося ретельно розбиратися в конфлікті. Однак в ході незліченної кількості жорстких перевірок прокуратурами усіх рівнів (від прокуратури Доманівського району, прокуратури Миколаївської області до Генеральної прокуратури) з'ясувалося, що ніякого правопорушення ні керівництво КСП «Лідіївський» в 1996 році при ухваленні рішення про відмову від землі, ні керівництво «НІБУЛОНа» не здійснювали. Слід наголосити, що неодноразово перевірялася навіть достовірність підписів усіх учасників, що поставили свої підписи під рішеннями тих зборів; члени зборів вимушені були повторно письмово підтверджувати таке рішення. Ще раз законність усієї процедури була підтверджена в 2006 році, коли «НІБУЛОН» переоформив право постійного користування ділянкою на договір оренди.
Але і це не заспокоїло невгамовного Семена Луценка і його прибічників. У 2010 році він, заручившись підтримкою невідомої громадської організації «Взаємодія і успіх» на чолі з деяким Віталієм Кобзарем, знову почав організовувати протести і підбивати людей до незрозумілого опору. Мабуть, хотів пробувати щастя у новообраного Президента Віктора Януковича. (див. «Агропрофі», №34 за 2010 рік). Пан Кобзар і його подільники не приховували, що відстоюють комерційні інтереси вищестоячих структур. Найдешевшим автомобілем, на якому новоспечений «дбайливець за права скривджених селян» приїжджав в Лідіївку, була «Тойота Камрі». Решта – джипи. Кінцева мета невідомих «доброзичливців» дуже скоро розкрилася: свою активність і активність Семена Луценка він запропонував згорнути за 960 тис. євро. Причому своє прохання виклав в звичайному електронному листі на корпоративну електронну скриньку компанії. Природно, ні на які переговори з аферистами компанія не пішла. І конфлікт поступово зійшов нанівець. А людям знову довелося просити вибачення у керівництва компанії.

Земельна спокуса
Утім, 2012 рік знову став бурхливим роком для Лідіївки. За старою схемою, відразу після виборів, із залученням нікому не відомої громадської організації Всеукраїнський трудовий рух «Солідарність» і її лідера Віктора Горобчука, незрозумілі рейдери знову мають на меті позбавити «НІБУЛОН» законно орендованих земельних наділів у держави, а селян – нормального благополучного життя і перспектив розвитку села.
Таке написали провокатори від імені селян у своїй заяві від 16 листопада 2012 року: «Ми, жителі села Лідіївка, вимагаємо від державних органів влади розірвати з підприємством «НІБУЛОН» договір оренди землі, якою це підприємство оволоділо без всякої на те особистої згоди жителів села Лідіївка. Вимагаємо від пана Вадатурського Олексія Опанасовича відшкодувати матеріальні і моральні збитки селян с.Лідіївка, які він наніс, незаконно прибравши в своє володіння землю і майно колгоспу «Лідіївський». Ми прагнемо створити на землях с. Лідіївка, які нам належать по закону, своє сільськогосподарське підприємство з проведенням розпаювання землі і майна відповідно до Закону України».
Чи варто коментувати такі заяви після усього того, що зробили для селян Олексій Вадатурський і компанія «НІБУЛОН»? Чи могли під цим підписатися люди, чиї діти ходять в чистий, теплий дитячий садок, доглянуту школу по освітлених вулицях, чиї сім'ї у кожному дворі цілодобово користуються водою з нового водопроводу, працюють на сучасному підприємстві, на новій сучасній сільгосптехніці, отримують гідну винагороду за свою працю? Звичайно, після десятків років багатьом тодішнім дітям виповнилося по 25-30 років, і вони вже не пам'ятають, що було до 1996 року. Тому сьогодні і виникає спокуса отримати якісь блага дарма. Але як тепер Олексій Вадатурський довірятиме таким співробітникам, що постійно намагаються «підставити» підприємство? Як можна доручати їм роботу на новій техніці, з племінними тваринами?
Кілька років тому, в ході чергового протесту на чолі з паном Луценком, «НІБУЛОН» вже звинувачували і у продажу дизеля «наліво», і у крадіжці молока, і у саботажі посівної кампанії. Усі ці тимчасові негаразди пережили завдяки залученню фахівців з інших філій компанії, завдяки особистим розмовам, людському ставленню до селян (не кидати ж дві сотні сімей без коштів для існування через капризи окремих осіб). І тепер, сподівалися в компанії, усе повинно було заспокоїтися.
Але тут виник той самий вищезгаданий Віктор Горобчук. Інформація, яка доступна про цього громадського діяча, говорить лише про те, що він цілком може виявитися звичайним «провокатором за викликом». Ще кілька років тому він захищав права емігрантів з України в Італії, прикриваючись тими самими гаслами про «солідарність». Потім його прізвище спливало в інформаційному потоці то у зв'язку з конфліктом навколо авіакомпанії, то поряд з інформацією про штурм афганцями Верховної Ради (він нібито був активним учасником цієї події).
Звідки ж такому всеїдному «протестантові» так детально відомі «проблеми» жителів Лідіївки? Чому він не йде захищати інтереси селян там, де вони дійсно бідують, де села стоять без електрики, а люди роками не отримують зарплату, де підприємства не вносять орендну плату за паї, обробляючи їх втемну? Таких селян в Україні десятки тисяч! І, цілком ймовірно, що для них допомога такого полум'яного революціонера, який закликає повторити в окремо взятому селі акцію масштабів Коліївщини, назвавши себе новим Максимом Залізняком, згодилася б.
Зовсім інша справа – якщо пан Горобчук залишив свою громадську діяльність не з власного щирого бажання допомогти селянам, а з підкріпленого твердою валютою прохання зловмисників, бажаючих на рівному місці отримати 3 тисячі гектарів привабливої землі і розвинену сільську інфраструктуру на додаток. Та і на одне з питань ініціативної групи, а що ж буде з робочими місцями, прозвучала ствердна відповідь із запевненням, що люди, які прийдуть, будуть забезпечені роботою. Висновок напрошується простий – є замовник, але надто дріб'язковий і недалекоглядний. Але «НІБУЛОН», який вже стільки разів намагалися захопити зненацька і який витримував будь-які атаки, і цю обов'язково подолає.
У цьому переконують селяни, які приїхали 22 листопада до Миколаєва на прес-конференцію керівного складу компанії «НІБУЛОН» на чолі з генеральним директором, Героєм України Олексієм Вадатурським, присвячену висвітленню конфлікту в Лідіївці. Не соромлячись емоцій, висловлювали свої думки щодо життя селян до і після приходу компанії до Лідіївки. Вони резюмували, що готові не просто відстоювати усіма законними способами права компанії на співпрацю з селянами, а й боротися за «НІБУЛОН» і обов'язково перемагати. Бо правда має перемагати завжди. Учасники заколоту лише спаплюжили своє ім'я, а компанія вкотре довела, що вона – є сила!