ОСТАННІЙ КОЛАПС ШОСТОГО СКЛИКАННЯ

Черговий «голосувальний день» Верховної Ради – 16 жовтня, був напрочуд багатим на аграрну тематику. Почали з самого ранку. Розвивати сільськогосподарську кооперацію потрібно? – хто ж сумнівається! От і уряд такої ж думки, тому вніс до парламенту відповідний проект Закону про внесення змін до Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» (реєстраційний №11221). Комуністи теж не ликом шиті – хочуть кооперацією вдарити по нехлюйству, внесли свій законопроект «Про розвиток кооперації у сільському господарстві України» (реєстраційний №11160), внесений П.Симоненком, В.Лещенком та М.Перестенко.
Вирішив депутатський загал ще до виборів своє ставлення до кооперації проявити. Почали з внесення до порядку денного. Поговорили про занедбане село, один з одним погодилися – законопроекти не альтернативні, проголосуємо за обидва. Та видно, якась заминка сталася у налагодженому механізмі – регіонали розслабилися, а комуністи взяли і не проголосували за законопроект, та за який – урядовий! «Ах, так!», – подумали депутати з Партії регіонів і дружно «прокотили» внесення до порядку денного проект комуністів. Ситуація патова – обидва законопроекти до порядку денного не потрапили. Ну та в президії теж не хлопчики сидять: «Є думка, що до урядового законопроекту варто повернутися». Повернулися вже без збоїв. Комуністи, звісно, засмучені, але ж повинні розуміти – Росинант, чи то пак народ, двох захисників на виборах до парламенту не внесе, тож не варто розпорошувати його увагу.
Що ж пропонують урядовці для розвитку кооперації на селі? Проектом Закону пропонується: внести зміни і доповнення до діючого Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію», якими передбачається приведення у повну відповідність його норм до норм Закону України «Про кооперацію» та врегулювання наявних розбіжностей з нормами діючих законодавчих актів,  виклавши його в новій редакції. Крім того, будуть внесені зміни і доповнення до статей 2, 5, 6, 26 та 29 Закону України «Про кооперацію», для узгодження  його норм із нормами нової редакції Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію». Урядовці також пропонують викласти в новій редакції частину першу статті 52 Господарського кодексу України, якою передбачається віднести сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи до суб'єктів, які здійснюють некомерційне господарювання та викласти в новій редакції статтю 86 Цивільного кодексу України, якою передбачається віднести сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи до непідприємницьких товариств.
Що тут скажеш? Робилося явно нашвидкуруч, бо значне коло питань, з якими стикаються сільськогосподарські кооперативи в своїй діяльності, залишилися неунормованими. Та й науково-експертне управління Верховної Ради вважає за доцільне повернути законопроект на доопрацювання. Втім, депутати до науковців не дослухалися і ухвалили законопроект у першому читанні.
Наступним став законопроект «Про внесення змін до Земельного кодексу України (щодо обігу земель сільськогосподарського призначення)» (реєстраційний №11315), внесений народним депутатом Ю.Мірошніченком 10 жовтня 2012 року.
У проекті пропонується уточнити положення розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу в частині, що стосується мораторію на відчуження земель сільськогосподарського призначення. Яким чином? А дуже просто: завершення мораторію пов'язується не з конкретною датою, як це було раніше, а з прийняттям закону про обіг земель сільськогосподарського призначення замість закону про ринок земель, про який ідеться у чинній редакції розділу Х Перехідних положень» Земельного кодексу України.
Як вже інформувала «Агропрофі», депутати час від часу пропонують відтермінувати продаж землі і вносять відповідні законопроекти. Поки що вони успіху не мали, але раптом… От і вирішили перестрахуватися – скасувати будь які дати взагалі: от ухвалимо закон, тоді й настане час земелькою торгувати.
На думку пана Мірошніченка, треба написати новий законопроект «Про обіг земель сільськогосподарського призначення» замість вже існуючого і ухваленого у першому читанні законопроекту «Про ринок земель». Таким чином, поки новий закон напишуть, поки його розглянуть і схвалять – дивись, і рік мине, а може й більше. За цей час можна розробити і «дієвий механізм продажу та контролю над продажем земельних ділянок, що дозволить попередити можливі зловживання та злочинні дії, які наявні на даний момент». Виникає слушне питання: а якщо творчий геній відвернеться від законотворців і закон писатимуть довго і нудно, що тоді? Може варто було б передбачити кінцевий термін? Ну, там 2015-й чи 2020 рік?
Все ж видається, що ініціатива пана Мірошніченка (якщо це дійсно його ініціатива) – це той фіговий листочок на античних скульптурах: ніби й усе пристойно, і в той же час усі розуміють, що там насправді. Пройдуть вибори, нинішні депутати зрозуміють, що «пролетіли» повз нову Раду і вирішать: «А гори воно все вогнем!» і за незначну для них і фантастичну для нас суму проголосують за продаж землі з 1 січня 2013 року. Чому я так думаю? А є підстави.
І ці підстави дає останній з ухвалених 16 жовтня документів. Байдуже, що законність утворення Державного земельного банку дружно ставиться під сумнів, а власне закону про його створення взагалі ще немає – наглядова рада у нього вже є! Голова підкомітету комітету Верховної Ради України з питань Регламенту, а за сумісництвом заступник голови фракції Партії регіонів Олександр Козуб 12 жовтня 2012 року вніс на розгляд проект постанови про призначення членів наглядової ради публічного акціонерного товариства «Державний земельний банк».
Взагалі то такого питання у порядку денному не було, і якщо вже комусь дуже хотілося його розглянути, то можна було б вчинити так само, як із законопроектом про кооперацію: поставити зранку на голосування про включення до порядку денного. Та у випадку із наглядовою радою, навпаки – тягли до останнього і включили до порядку денного аж о 18:52 і одразу ж проголосували за розгляд за скороченою процедурою. Причому поспіх обґрунтовувався нагальною необхідністю розгляду цієї постанови вимогами… неіснуючого закону «Про державний земельний банк».
Відповідно до статті 7 Закону України «Про банки і банківську діяльність», до складу наглядової ради будь якого державного банку входять члени наглядової ради банку, призначені Верховною Радою України, Президентом України і Кабінетом Міністрів України. До складу наглядової ради державного банку, який призначається Верховною Радою України, в обов'язковому порядку входить не менше одного представника парламентської опозиції. Частиною дванадцятою статті 7 Закону встановлено, що Верховна Рада України призначає п'ять членів наглядової ради державного банку шляхом прийняття відповідної Постанови.
Дивно, невже у Комітеті з питань фінансів, банківської діяльності, податкової та митної політики ВР не знайшлося власного автора для цієї постанови, банки – це ж бо їхня царина. Проте, важливо не те, що постанову вніс депутат, який ні до банків, ні до села непричетний, а хто саме «наглядатиме» найближчі 5 років за діяльністю потенційно найбільшого земельного монополіста в державі. Олександр Козуб вважає, що це мають бути Григорій Калетнік, Олексій Плотніков, Ігор Прасолов, Дмитро Притика та Роман Ткач.
Утім, профільний Комітет з питань фінансів, банківської діяльності, податкової та митної політики ВР на засіданні 15 жовтня проект постанови розглянув і схвалив. Яким же був подив майже членів наглядової ради, коли з трибуни парламенту головою комітету Віталієм Хомутинніком були озвучені зовсім інші кандидатури: Євгена Берднікова, Едуарда Лозовського, Ігоря Прийми, Віталія Саблука та Галини Янчук. Просто на очах рожеві мрії деяких депутатів лопнули, мов мильні кульки: за словами пана Хомутинніка, відповідно до законодавства народні депутати не можуть бути членами наглядової ради.
Тут треба зазначити, що він трошки злукавив: відповідно до закону «Про банки і банківську діяльність» членом наглядової ради державного банку може бути громадянин України, який має вищу економічну або юридичну освіту, або науковий ступінь у галузі економіки, фінансів та/або права і при цьому має досвід роботи в органі законодавчої влади чи на керівних посадах центральних органів виконавчої влади України, які забезпечують проведення та реалізацію державної фінансової, економічної та правової політики, або в банківській установі, чи досвід наукової, практичної роботи у галузі економіки, фінансів, права. Так що ніяких підстав відмовляти діючим депутатам не було. Мабуть, спрацювали інші «чинники»: зацікавлені особи «проморгали» можливість внести власну постанову і вирішили просто заскочити на чужий поїзд, попутно викинувши з нього пасажирів.
Сесійний зал був дещо шокований такими кадровими кульбітами: одночасно їм запропонували два склади наглядової ради, до того ж один з них пропонувалося схвалити «з голосу». І як дізнатися, чи пропоновані Хомутинніком кандидатури відповідають наведеним вище вимогам для членів наглядової ради державного банку? Втім, про результат розгляду ви й самі здогадуєтеся: постанову прийнято 236-ма голосами в редакції комітету. Це вже не перший випадок, коли «під завісу» всупереч регламенту до парламенту вносять і ухвалюють сумнівні закони. Вкотре було доведено формальну роль Верховної Ради України, депутати якої навіть не знають, наскільки компетентні ті люди, яких делегують до наглядової ради державного банку від імені Верховної Ради України.
Тому вже наступного дня народний депутат Сергій Сас вніс проект постанови про скасування рішення Верховної Ради України про прийняття в цілому проекту постанови «Про призначення членів наглядової ради публічного акціонерного товариства «Державний земельний банк». От тільки наступне пленарне засідання відбудеться аж 6 листопада, і хоча люди в залі будуть ті ж самі, це буде зовсім інша Верховна Рада.