DRANG NACH OSTEN/ПОСТУП НА СХІД

Ні для кого не секрет, що Україна знаходиться у наджорсткій залежності від зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної кон'юнктури. Мало того, що ми живемо у все більш єдиному світі, – структура нашої економіки така, що від 47 до 52 відсотків вітчизняного ВВП формують експортери. Воно, звісно, можна було б цим пишатися, та от тільки це, як правило, експорт з дуже низьким рівнем доданої вартості, простіше кажучи – сировина.
І якщо продовольство практично завжди матиме попит, та й ціна на нього увесь час зростає, то відносно хімії і металу – реалізувати всю похідну від них продукцію всередині країни практично неможливо і щонайменші негаразди на світових ринках можуть завдати українській економіці болючих ударів. Перша хвиля світової кризи 2008-го навчила, що головним завданням уряду є, по-перше, – знайти ринки збуту за кордоном та, по-друге, – підвищити ємність внутрішнього ринку. Якщо внутрішній ринок стане потужним споживачем виробленого в Україні, залежність від світової кон'юнктури, а відтак і від світової кризи, значно знизиться.

У пошуках
надійної гавані
П'ятий рік штормить світовий економічний океан. На черзі – нова хвиля кризи. Не всі країни-кораблі, навіть ті, що на перший погляд міцні і потужні, зможуть дійти до надійної гавані спокою і процвітання. От і блукає утлий український кораблик розбурханими хвилями світового економічного океану і приглядається – до якого берега пристати, щоб перечекати бурю фінансово-економічної кризи. Останнім часом погляди керманичів нашого корабля все частіше спрямовані на Схід, у Євразійський простір. Це – не лише третя частина всієї суші, тут зосереджено 4,8 млрд населення планети і 45% світових природних ресурсів.
Адже виходячи з макроекономічних показників ті «острови», котрі раніше завжди були «скелями стабільності» нині ними бути перестали. Сполучені Штати – фактично банкрот, мають купу власних внутрішніх і зовнішніх проблем, виходу з яких наразі не видно. Їх суттєва перевага – потужний військовий комплекс, що дає можливість знайти ворога у нафтоносних регіонах і маленькою переможною війною зіпсувати собі імідж та заповнити дефіцит вуглеводнів. Що й казати – такий шлях для нас неприйнятний.
Втім Євразія теж неоднорідна, а поділяється на ще вчора квітучий Захід та стрімко зростаючий Далекий Схід. На жаль, наш стратегічний партнер – Європейський Союз, за оцінками експертів також практично банкрот – сукупний ВВП $15,35 трлн, а дефіцит – $16,8 трлн, відтак криза Єврозони не за горами і Греція – це лише перший дзвіночок.

Втрачені
можливості
Схід Євразії навпаки демонструє стрімкий розвиток, і аналітики не мають сумніву, що саме тут завтра перебуватиме центр економічного розвитку планети. Проте всидіти одночасно на двох стільцях не вийде. Зона вільної торгівлі одночасно з СНД і Євросоюзом неможлива. Принаймні так вважає голова Представництва ЄС в Україні Жозе Мануель Пінту Тейшейра. «Євросоюз послідовно і з самого початку заявляв, що поглиблена і виняткова ЗВТ, яка передбачає значну інтеграцію України в ЄС, несумісна з угодою про Зону вільної торгівлі з країнами СНД і Митним союзом між Росією, Білоруссю та Казахстаном», – зазначив дипломат у інтерв'ю «5 каналу».
Власне кажучи, Україна, що географічно знаходиться у центрі Європи, тяжіла до вступу саме в європейські економічні та політичні структури. Як відомо, Україна та Євросоюз парафували договір про асоціацію ще 30 березня 2012 року. Але для його остаточного ухвалення цей документ мають ратифікувати український, європейський та 27 парламентів країн-членів Євросоюзу. Та от біда – нерозважлива позиція влади по відношенню до опозиції загнала євроінтеграційні процеси у глухий кут.
Тому-то й поглядають саме на Схід наші керманичі, шукаючи шляхів інтеграції до цього економічно привабливого простору. Навіщо взагалі кудись інтегруватися? Адже з діда-прадіда звикли українці до позиції «моя хата з краю». Та от у нинішніх економічних реаліях така ідеологія прирікає нас не на унікальну окремішність, а на загибель. Інтеграція потрібна для подолання дефіциту основних чинників розвитку. Адже та економіка, яку ми звикли бачити довкола і про яку вивчали в книгах, сьогодні вже не потрібна. Світова економічна криза довела безперспективність такої версії розвитку. Потрібна інноваційна економіка, нова індустріалізація – саме для неї потрібні ресурси. Взяти їх за нинішніх умов, можна лише на Сході.

Кроки назустріч
Першим кроком до такої інтеграції стало підписання 18 жовтня 2011 року керівниками урядів восьми країн СНД – Росією, Вірменією, Бєларусю, Казахстаном, Киргизстаном, Молдовою, Таджикистаном і Україною договору про Зону вільної торгівлі в рамках Співдружності. Документ має забезпечити необхідні умови для повноцінного та ефективного функціонування Зони вільної торгівлі на просторі СНД і створити сприятливі умови для подальшого поглиблення інтеграції на основі норм Світової організації торгівлі.
Поряд з типовими для такого роду угод положеннями про скасування імпортних мит, у договорі передбачаються зобов'язання сторін, що гарантують недискримінаційне застосування правил нетарифного регулювання, надання національного режиму, а також чіткі, відповідні світовій практиці правила в області субсидування. Договір покликаний замінити нині чинні між державами-учасницями СНД угоди про вільну торгівлю, як двосторонні, так і багатосторонні.
Другим кроком в інтеграції стала ратифікація цього договору на скандально відомій ухваленням мовного закону позачерговій сесії Верховної Ради 30 липня 2012 року. Прагматики, до яких безумовно належить урядовий уповноважений з питань співпраці з Російською федерацією, країнами-членами СНД, ЄвроАзЕС та іншими регіональними об'єднаннями Валерій Мунтіян, вважають, що в умовах, коли світовою кризою країна поставлена на межу виживання, всякого роду реверанси різновекторності потрібно припиняти і йти туди, де ресурси і перспективи. Ринок Євросоюзу для нас важливий, бо на нього припадає 30% товарообігу, проте не можна нехтувати і ринками країн Митного союзу та СНД з їх 42-ма відсотками товарообігу.
З восьми держав, що підписали документ, Україна стала третьою після Росії і Бєларусі країною, яка ратифікувала його. Приєднання України до ЗВТ зробило цей інститут справді дієвим, адже лише згода трьох і більше членів зони дає змогу розпочати інтеграційні процеси. Незабаром – на початку вересня, коли відновить роботу парламент, зробити свій крок у цьому напрямку обіцяє і Казахстан.

Пошук
альтернатив
Яким же чином може Україна долучитися до швидкого поступу Сходу? Можна було б «задружити» з Китаєм – країною, що стабільно демонструє найбільш стрімкі темпи розвитку.
Але КНР настільки «розігріли» економіку, що вона може і вибухнути: при нормі 30-35% внутрішні інвестиції складають там 56,4% – це величезний перекіс і довго так тривати не може. Китай зосередив величезні валютні резерви – $2,3 трлн, котрі наразі нічим не забезпечені і тому здатні розбалансувати макроекономічну фінансову ситуацію. Цілком можливо, що фінансисти Піднебесної захочуть перетворити зелені папірці у щось більш суттєве – в українські чорноземи. І найбільш загрозливий чинник – соціальне розшарування: якщо прийнятна розбіжність між доходами найбагатших і найбідніших має складати 10 разів, то у Китаї вона доходить до 70-ти. Це – прямий шлях до соціальних катаклізмів.
Залишається один шлях – через Російську Федерацію. І Зона вільної торгівлі – перший крок на цьому шляху. Потрібно подивитися, який ефект для вітчизняної економіки дасть цей механізм, а потім рухатися далі. Адже сама по собі угода нічого не вирішує – багато їх було укладено за ці роки, власне ЗВТ в межах СНД була завжди, от тільки виключення з неї дуже псували картину. Чи отримає Україна вільний доступ до енергоресурсів, чи впадуть бар'єри на шляху наших товарів? Адже сьогодні Україна купує енергоресурси за далеко не справедливою ціною. Російські політики на це відповідають, що виключення є лише для членів Митного союзу, прозоро натякаючи: хочете дешевий газ – вступайте!
Втім не лише ринки збуту повинні цікавити нас, але й можливість залучити ресурси для ефективної модернізації економіки, в першу чергу – у напрямку енергозбереження. Курс на ЗВТ СНД означає, що саме Російська Федерація стане нашим донором. Росія володіє третім у світі золотовалютним запасом, має величезні енергетичні ресурси. Зовнішній дефіцит складає всього 10,3% від ВВП, тоді як у країнах Єврозони дефіцит – 88 відсотків. Крім того, вона входить до вісімки найбільших світових політичних і економічних гравців, є членом регіональних об'єднань: ШОС (Шанхайської організації співробітництва) та АТЕС (Азійско-Тихоокеанського економічного співробітництва). Загальна територія країн-членів ШОС складає 60% території Євразії, а загальна чисельність жителів – чверть населення планети. В країнах-членах АТЕС проживає близько 40% світового населення, на них припадає біля 54% ВВП та 44% світової торгівлі. Ось вам і ринки збуту для української продукції. Крім того сукупний експорт з країн Далекого Сходу до Євросоюзу складає близько $2 трлн на рік – і значна частина цього товаропотоку може йти через Україну. Тут наше географічне положення просто гріх не використати.
З іншого боку, двадцятиліття розвалу і ринкових реформ суттєво фізично і морально зносили інженерну інфраструктуру країн СНД, адже практично ніяких інвестицій у модернізацію не вкладалося. А це і енергетика, і транспорт. Сьогодні, коли ми вийшли на рівень ВВП, що був 20 років тому, час задуматися і про інфраструктуру, бо інакше нас чекає епоха техногенних катастроф.

Арія московського гостя
Щоб переконати Українських урядовців і бізнесменів у безумовній користі для них Зони вільної торгівлі, прибув до нас з офіційним візитом міністр торгівлі – член Колегії Євразійської комісії Андрій Слєпньов. Приїхав він не просто так, а для попереднього підписання (парафування) Меморандуму про співпрацю у питаннях торгівлі між урядом України та Євразійською економічною комісією, котра є постійно діючим регуляторним органом Митного союзу.
Підписання цього Меморандуму (очікується, що це буде у вересні) стане третім кроком на шляху більш тісної інтеграції України на теренах СНД. З української сторони Меморандум підписав міністр економічного розвитку і торгівлі Петро Порошенко. На його думку, цей меморандум та приєднання до Зони вільної торгівлі СНД має лібералізувати торгівлю з Росією і полегшить українським виробникам доступ на російський ринок та ринки країн Митного союзу.
Після підписання Меморандуму урядовий уповноважений з питань співпраці з Росією та країнами СНД Валерій Мунтіян та Андрій Слєпньов провели прес-конференцію, щоб пояснити широкому загалу необхідність та корисність інтеграційних процесів у рамках СНД.
За словами Валерія Мунтіяна, за нинішніх умов, коли світ перебуває на порозі другої хвилі економічної кризи, Україні потрібно розширяти свою присутність на ринках СНД – а це 250 мільйонів потенційних споживачів, котрі нашу продукцію добре знають. «У світі п'ятий рік продовжується фінансово-економічна криза. До її першої хвилі Україна була не готова, внаслідок чого ми втратили 15% ВВП. Зараз йде друга хвиля і саме для того, щоб до неї підготуватися, щоб вона не захопила нас зненацька, ми і підписали цей меморандум з країнами Митного союзу, щоб дати сигнал урядам і бізнесу, вжити заходів для мінімізації впливу цієї хвилі кризи», – сказав він.
Валерій Мунтіян також сподівається, що тісніша співпраця з Росією дозволить українським товарам отримати доступ до ринків країн, що співпрацюють з Російською Федерацією. Проте зрозуміло, що усі кроки, котрі наразі зробила Україна на шляху інтеграції переслідують одну головну мету – зниження ціни на російський газ, без чого українська металургія та хімія не зможуть конкурувати на світовому ринку.

Спочатку –
пряники
Ні для кого не секрет, для яких галузей власне і вигідна така інтеграція, а щоб сумніви пропали і у найнаївніших, пан Слєпньов приїхав не просто так, а привіз із собою «цукерку»: 13 серпня Росія підписала зміни до угоди про постачання українських труб, які передбачають в серпні-грудні 2012 р. безмитну поставку 150 тисяч тонн труб компанією «Інтерпайп» до Російської Федерації. Обсяги поставок труб і нержавіючої продукції повністю відповідають українській запитній позиції, а чотири дні тому українська трубна продукція перетнула кордон. В перспективі «трубний контракт» забезпечує роботою 50-55 тисяч українських працівників. (Найцікавіше те, що саме Москва була ініціатором блокування імпорту нержавіючих труб на територію Митного союзу – у відповідь на активне зближення України і ЄС – саме тоді тривав процес парафування ЗВТ з ЄС). Тепер наш північний сусід робить широкий жест, повертаючи «цукерку», яку раніше сам же і забрав.
Правда поки що цією «цукеркою» все і обмежилося, бо, за словами пана Слєпньова, відміна експортного мита на російський газ, що суттєво знизило б його вартість для України, потребує «значно глибшої інтеграції, ніж Зона вільної торгівлі». Тобто, хочете дешевих енергоносіїв – робіть не кроки назустріч, а прямо стрибайте у обійми Митного союзу, – для його членів експортне мито на газ не діє.
Ще однією гіркою «пілюлею» стане сплата утилізаційного збору за транспортні засоби вироблені в Україні при постачанні їх до Росії, оскільки федеральним законом перелік пільг встановлений тільки для держав – членів Митного союзу. Якщо для України не зроблять винятку, а про це наразі не йдеться, то 30% утилізаційний збір зробить продукцію українського автопрому неконкурентноздатною на російському ринку. Звісно, українські урядовці вважають, що запровадження утилізаційного збору не узгоджується з нормами Договору про Зону вільної торгівлі СНД, але хто їх буде слухати? Тим більше, що на думку Андрія Слєпньова, Росія має право вводити збір, оскільки питання внутрішніх зборів не належить до інтеграційної теми.
Ще однією «гарячою темою» у торговельних відносинах між нашими країнами є перманентні «сирні війни». На запитання кореспондента «Агропрофі» чи вступ України до ЗВТ СНД назавжди «поховає» цю тему, Андрій Слєпньов сказав, що віднині усі торгівельні суперечки між Україною і Росією будуть вирішуватися у міжнародних арбітражних органах. На його думку, це буде стримуючим фактором для деяких державних органів, аби вони не ухвалювали необ'єктивних рішень. За словами російського урядовця, досі ми не мали подібного механізму і тому торгівельні суперечки вирішувалися на рівні глав держав. Віднині тут працюватиме виключно право.
Іншими словами, українські сировари після чергового демаршу Росспоживнагляду повинні будуть звертатися до міжнародного арбітражу – Економічного суду СНД, де вочевидь домінуватиме точка зору Росії, а його рішення будуть обов'язкові для виконання державними органами обох країн. Якщо претензії виявляться необґрунтованими, урядове рішення буде відмінене, а винні – покарані. Відтак, залишається лише сподіватися, що голова Росспоживнагляду пан Онищенко буде більш обережний у своїх висловлюваннях щодо якості українських сирів. Правда є один механізм, котрий і так все ширше застосовується українськими експортерами – використання російських технічних регламентів. У недалекому майбутньому може навіть йти мова про єдине маркування продукції, що реалізується на ринку ЗВТ СНД.

Аргументи «за»
ЕкономічнІ вигоди України від Зони вільної торгівлі є. За розрахунками фахівців, загальний обсяг, який ми отримаємо від цього договору, це близько 9 млрд додаткових грн експорту на рік. Це, відповідно, дасть близько 160 додаткових тисяч робочих місць. У фінансово-економічному обґрунтуванні проекту закону про ЗВТ з СНД приріст ВВП очікується на рівні 2,5%, або близько 37,5 млрд грн. Додатковий приріст доходів державного бюджету може скласти близько 9,4 млрд грн на рік. В результаті проведених розрахунків у розрізі основних видів економічної діяльності після набуття чинності договору про ЗВТ держав-учасниць СНД можна очікувати додаткового зростання обсягів випуску: сільського господарства – на 3,86%; харчової промисловості – на 3,36%; легкої промисловості – на 3,11%; металургійного виробництва та виробництва готових металевих виробів – на 4,2%; хімічної та нафтохімічної промисловості – на 4,75%; машинобудування – на 7,19%. Збільшення обсягів випуску у всіх ключових видах економічної діяльності в разі створення Зони вільної торгівлі позначиться на діяльності сфери послуг: торгівля додатково отримає 3,01% обсягу випуску галузі, транспорт – 2,87%.
Серед основних переваг укладення Договору про ЗВТ називаються:
– Фіксація зобов'язань щодо незбільшення ставок мит для товарів, що виключаються з режиму вільної торгівлі;
– Закріплення в міждержавному договорі зобов'язань про незастосування нових обмежень у взаємній торгівлі; встановлення термінів скасування вилучень з імпорту;
– Фіксація положення про скасування експортних мит; скорочення кількості угод про торговельно-економічні відносини з країнами СНД;
– Рішення торгових суперечок у площині механізмів і процедур, прийнятих у СОТ.
Втім не лише вигоди стали причиною ратифікації цього договору. Як сказав міністр економічного розвитку Петро Порошенко: «Якби ми й далі зволікали з реалізацією раніше досягнутих домовленостей, то обсяг захисних заходів із обмеження доступу товарів на російський ринок був би істотно збільшений. Я не виключаю і впровадження додаткових мит щодо України з боку Росії у разі нератифікації угоди». Тобто це вже якась дружба з примусу виходить. Крім того, залишилися в силі виключення й обмеження за більш ніж 60 товарними групами. Зокрема, договір передбачає виключення з безмитного режиму торгівлю природним газом та електроенергетикою та залишає в силі експортне мито країн-членів Митного союзу на сиру нафту.
Втім пан Слєпньов неодноразово наголошував, що Україна є ключовим партнером для Російської Федерації на просторах СНД. Підтвердженням тому є і той факт, що обсяги торгівлі між Україною і країнами Митного союзу у 2011 році зросли на 40%, у той час як обсяги світової торгівлі – всього на 5,5%. У 2012-му динаміка все така ж позитивна, принаймні український експорт за 5 місяців поточного року зріс на 10%.

Підприємці –
також «за»
З такими ж позитивними новинами виступив Андрій Слепньов і в ході зустрічі українських і російських ділових кіл, що її організував Український союз промисловців і підприємців (УСПП) спільно з Торговим представництвом Російської Федерації в Україні. Виступаючи на цьому форумі, президент УСПП Анатолій Кінах заявив, що Україна і далі готова розвивати взаємовигідні торговельні й інвестиційні зв'язки на всьому єдиному економічному просторі, в рамках Митного союзу, в цілому на теренах СНД. Цьому, безумовно, сприятиме вступ Росії в СОТ.
За його словами, на сьогодні частка торгівлі з Росією та іншими державами СНД в загальному зовнішньоторговельному обороті України складає близько 40%. Але потенціал торговельної співпраці далеко не вичерпаний, вважає А. Кінах, його можна нарощувати, перш за все, спираючись на міжнародні правила торгівлі, сучасні механізми захисту внутрішнього ринку, без політичного й економічного тиску. «Важливо, що розвиток співпраці на євразійському просторі відбувається за активної участі промисловців, підприємців і роботодавців, в рамках постійно діючого діалогу з владою, державно-приватного партнерства, на основі постійних комунікацій з метою формування сприятливого торговельного й інвестиційного середовища», – зауважив президент УСПП.

Не все
так просто
Риба шукає де глибше, а людина – де ліпше. Якщо зважувати на терезах вигоди і можливості для українського АПК, що виникають внаслідок вступу до Зони вільної торгівлі з Європою чи СНД, то вибір однозначно на користь Європи: ємність цього ринку вчетверо більша, ніж у Митному союзі. А завдяки «твердості» позиції української сторони на переговорах по договору про створення Зони вільної торгівлі з ЄС Україна отримувала доступ на європейський ринок за всіма видами аграрної продукції, зокрема експортна квота для мяса птиці і свинини по 40 тис. тонн, телятини – 20 тис. тонн, 10 тис. тонн цукру. Крім того на 10 років зберігалося перехідне мито на експорт насіння соняшнику. Європа ж відмовилася від практики субсидування продукції, що йтиме на експорт в Україну. Правда, вимоги до якості у Євросоюзі суттєво вищі. Втім, це було б нам на користь – навчившись працювати за стандартами ЄС, українські аграрії змогли б підкорити будь-які світові ринки. От лише де взяти інвестиції для модернізації нашої харчової промисловості, щоб її продукція зрівнялась з Європейською? Та й деякі галузі українського АПК в Євросоюзі для себе ніші не знайдуть.
З іншого боку – ринок СНД хоч і менший за обсягом, для нас більш звичний і претензій щодо якості там не виникне (ну хіба що з політичних міркувань). Тим-то і небезпечна інтеграція «на Схід» бо першу скрипку там грає і надалі буде грати Росія, яка звикла вирішувати свої політичні питання методом економічного тиску і за правом сильного на поступки не йде. Не вірите – спитайте у сироварів, які «на власній шкурі» відчували усі перипетії наших євроінтеграційних спроб. Тому і правила гри на цьому ринку можуть змінитися раптово і не на нашу користь. Навіть на етапі «медового місяця» початку співпраці в рамках ЗВТ СНД Росія переслідує виключно власні інтереси, про що свідчить історія з утилізаційним збором.
Власне російські високопосадовці і не приховують, що ЗВТ СНД – лише прохідний етап, так би мовити для «звикання» і вони воліють бачити нас членом Митного союзу. Проте Митний союз – це не союз рівноправних партнерів, а аналог колишнього СРСР, де за формальної незалежності республік, усі рішення ухвалювалися у Москві, туди ж ішли і всі фінансові потоки. У цьому сенсі дуже показова арифметика Комісії Митного союзу: 57% голосів належать Росії, а Казахстану і Білорусії – по 21,5%. Тобто навіть об'єднані голоси Білорусі і Казахстану не зможуть зупинити рішення Москви. Тут у всій красі діє принцип «старшого брата», в той час як у Євросоюзі економічний і політичний гігант – Німеччина має у Європарламенті всього 96 депутатів з 751 – тобто менше 13%. Те ж саме і з грошима: біля 90% усіх митних зборів Митного союзу надходить до російського бюджету, Казахстану дістається близько 8%, Білорусі – лише 2%. Та й сам єдиний митний тариф на 92% складено за російським Митним кодексом, тобто це тарифи, виписані в інтересах Росії.
Не секрет, що вибір сторони для інтеграції обумовлений не лише економікою. Багато в чому це вибір політичний, навіть світоглядний. І, здається, його за нас уже зробили. Тому можна очікувати, що не лише українська мова буде платою за «поступ на Схід».