ВЕЛИКЕ МОЛОКО МАЛЕНЬКОЇ КРАЇНИ

Ізраїль – невеличка країна на Близькому Сході, що лежить у місці, де з'єднується Європа, Азія та Африка. Її населення – 7,62 млн осіб, а територія – всього 22 тис. кв. км, що приблизно дорівнює не найбільшій в Україні Львівській області. До того ж понад 60% території Ізраїлю – це абсолютно непридатні для землеробства землі пустелі, тому у сільськогосподарському обробітку знаходиться лише п'ята частина території, хоча і ці грунти ніхто не наважиться назвати дуже родючими. Не густо і з вологою. Дощі випадають лише взимку – з листопада по березень, та й то опади достатні для вирощування хоча б грубих кормів бувають лише на півночі, а середньорічна норма опадів на половині території 500 мм і менше. Опади на півдні бувають вкрай рідко. Тут випадає близько 20 мм вологи на рік – це в 20 разів менше, ніж у засушливих степових районах Криму. І все це за температури повітря +40-45°С. Звісно, вирощувати хоч що-небудь тут можна лише за умови цілорічного крапельного зрошення, що і робиться на половині сільгоспземель. Єдине джерело прісної води – озеро Кінерет на півночі країни – те саме, на берегах якого проповідував Христос. Проблема водних ресурсів настільки гостра, що з 1974 року ведуться серйозні роботи з опріснення морської води для господарських потреб.

Досягнуті результати
І за всІх цих обставин аграрії Ізраїлю, які складають лише 2% від загальної кількості населення, не лише на 95% забезпечують внутрішні потреби країни у продуктах харчування, але й щорічно експортують продукції сільського господарства на $650 млн. Імпортуються до країни фуражні зернові (70% – з України) та олійні культури, м'ясо, кава, какао та цукор.
Сільське господарство виробляє 1,6% ВВП країни, що у грошовому виразі складає $3,4 млрд. У структурі аграрного сектора рослинництво складає 60%, тваринництво – 40, з них 10 – виробництво молока.
Середній надій на корову склав у 2010 році 12062 літри, збільшившись за десятиріччя майже на тонну (у 2001 році цей показник дорівнював 11181 літру). При цьому покращилась і якість продукції – жирність зросла з 3,3% до 3,6%, вміст білку з 3,1% до 3,2, а бактеріальна забрудненість знизилась з 250 клітин на мілілітр до 190. Середній надій на корову на молочних фермах півдня країни взагалі складає захмарні 13976 літрів. А 10-ти тисячний поріг ізраїльські тваринники перейшли ще у 1996 році. При цьому окремі корови-рекордсменки перевищують показник у 18 тонн. Рекордний річний надій в Ізраїлі належить корові Суфі з кібуца Кармія, яка у 2009 році дала більше 21 тис. літрів. Тому й загальне виробництво молока складає 1,5 млрд літрів на рік. Звичайно, і в деяких інших країнах є ферми, де надої складають 12 тонн на корову, проте їх кількість можна порахувати на пальцях рук, а в Ізраїлі такі надої – не рекорд, а норма.

Повертаючи борги
Попри фантастичність результатів, ніхто не робить секрету з того, як вони були досягнуті. Ізраїльтяни радо діляться досвідом, як у себе вдома, так і роз'їжджаючи світом. Саме для цього там створені спеціальні організації з обміну досвідом – CINADCO і МАШАВ. Ізраїльський центр міжнародного співробітництва при міністерстві закордонних справ (МАШАВ), створений в кінці 50-х років, ставить за мету боротьбу з голодом, хворобами, злиднями в країнах третього світу. Центр прагне сприяти світовому господарському та соціальному прогресу шляхом підготовки кваліфікованих спеціалістів та передачі сучасних технологій. Фахівці організації навчають в Ізраїлі та на місцях спеціалістів різних галузей господарства, допомагають реалізувати експериментальні проекти в галузі сільського господарства. CINADCO – це Центр міжнародного співробітництва, що є частиною ізраїльського Міністерства сільського господарства. Ця структура відповідає за міжнародну сільськогосподарську програму, котру реалізує МАШАВ в Ізраїлі та за кордоном. Діяльність CINADCO полягає в проведенні міжнародних і спеціалізованих для окремих країн курсів як в Ізраїлі, так і за його межами. Більшість з них проводиться під егідою ООН. Самі ізраїльтяни не роблять секрету з того, що у свій час не гребували учитися новітнім технологіям у всього світу і тепер повертають борг, навчаючи інших.
За сприяння посольства Ізраїлю в Україні 18 квітня 2012 року про технологічні та економічні аспекти тамтешнього виробництва молока розповів на спеціалізованому семінарі провідний спеціаліст з тваринництва Міністерства сільського господарства Ізраїлю, професор Ветеринарного інституту ім. Кімрона Алекс Маркович.

Село з ізраїльською специфікою

На фермі Яків Коен та сини. Поголів'я – 230 дійних корів і теличок, 400 тварин на відгодівлі. Порода корів – ізраїльска голштинська. Річний надій молока на одну корову – 11500 літрів. правління стадом здійснюється за допомогою AfiFarm і NOA. Фото компанії S.A.E. Afikim, www.afimilk.com

Як відомо, єврейська держава була створена лише у 1948 році, хоча переселення євреїв до Палестини почалося значно раніше – у 80-х роках 19 століття. З того часу на історичну батьківщину потяглися спочатку сотні, потім тисячі і десятки тисяч репатріантів. У сільськогосподарських поселеннях Ізраїлю проживає близько 10% населення країни. Основними видами таких поселень є кібуц і мошав. Кібуц – це прообраз наших колгоспів – добровільне об'єднання людей з метою поселення на землі та організації життя на принципах спільного володіння власністю, особистої (не найманої) праці, рівності і співучасті кожного у всіх сферах виробництва, споживання та виховання. Перший кібуц було створено у 1909 році, а їх розквіт припав на початок 20-х років 20-го століття.
Ті, хто вступає в кібуц, передає туди усі свої грошові заощадження, чи капітал у вигляді засобів виробництва у загальний фонд. А комуна, згідно зі статутом, бере на себе повну відповідальність за них і їхніх дітей. Майно кібуца належить усьому колективу і не підлягає поділу так само, як і прибутки, отримані від використання цього майна і праці кібуцників. Доходи не розподіляються між працюючими ні в грошовому, ні в натуральному вигляді. Замість цього кібуц задовольняє потреби своїх членів у їжі, одязі, житлі, освіті, у тому числі вищій. Не володіючи особистою власністю та майном, кібуцник до кінця своїх днів забезпечений усім необхідним на пристойному рівні, часто вищому, ніж більшість жителів міст. Усього в Ізраїлі 267 кібуців, у них проживає близько 3% населення країни.
Натомість мошав – це сільськогосподарське поселення, де збут та постачання здійснюються на кооперативній основі. Наявність кооперації не пов'язана зі зміною статусу членів мошава як власників ферм та належних їм засобів виробництва. Приватна власність на них повністю зберігається. Мошав схожий на постачально-збутові кооперативи, що існують у західних країнах. Так само, як і вони, мошав – це об'єднання приватних ферм, що переважно ведуть закупівельно-збутову діяльність. Ступінь усуспільнення засобів виробництва і колективізація усіх сфер життя в мошавах незрівнянно менша, ніж у комунальних поселеннях.
Кібуци і мошави домінують в ізраїльському сільському господарстві – частка виробленої ними аграрної продукції складає 80%, котрі вони ділять між собою приблизно порівну. Вони обробляють приблизно 70% орних земель,та володіють 74% основних сільськогосподарських фондів країни.
Значна частина нинішнього населення Ізраїлю походить з країн колишнього СРСР. Як співав Висоцький: «там на чверть колишній наш народ». Наразі близько 300 тисяч – вихідці з України. Оскільки у країнах «розсіяння» землеробство було для євреїв практично недоступне, ніякого досвіду у цій царині вони не мали. Сільським господарством стали займатися вчорашні юристи, лікарі та комерсанти. Втім, відсутність досвіду у цьому випадку зіграла позитивну роль: не маючи стереотипів «як це має робитися», ізраїльські аграрії сміливо експериментували, залучали нові досягнення науки і найпередовіший світовий досвід.
До того ж і сільськогосподарська наука потребувала практичних випробувань своїх розробок і тому йшла з виробниками пліч-о-пліч.

«Арабо-ізраїльська»  корова
Яскравий приклад плідної співпраці науки і практики – перетворення місцевої малоудійної, проте витривалої до спеки, «арабської» корови. На початку вона давала всього 600-800 літрів молока на рік. Спершу проводилося її схрещування з більш продуктивними і також стійкими до спеки коровами «дамаської» та «бейрутської» породи. Потім їх нащадків схрестили з коровами кращих голландських, американських і канадських порід.
Та на шляху селекціонерів виникла неочікувана перепона – місцеві породи корів могли харчуватися соломою та стернею, а племінній худобі потрібні були нормальні корми, котрих тоді в Палестині просто не вирощували. Так виникла нова галузь рослинництва – виробництво кормових культур. Оновлення молочного стада велося планомірно протягом 20-ти років і дало прекрасні результати: вже в 40-вих роках середньорічний надій зріс до 4000 літрів. Початок нинішніх фантастичних надоїв і суперпродуктивної ізраїльської голштинської породи потрібно шукати у 1934 році, коли на теренах тоді ще британського протекторату почали вести організований облік продуктивності молочного стада.

Ключ
до продуктивності
ІзраЇльське молочне диво почалося з обмежених ресурсів, котрі диктували вимогу розвиватися інтенсивним шляхом. Перший висновок, що його зробили ізраїльські тваринники, – досягти успіху без підвищення продуктивності неможливо. Невелика кількість корів, що були на початку, давала можливість їх чіткого, детального і точного обліку. Кожен фермер знав усіх корів, так би мовити, «в лице», всі надої, отелення, хвороби ретельно фіксувалися, що давало можливість відбирати найкращих тварин для репродукції. Зростання поголів'я ситуацію не змінило. Тільки тепер облік ведеться не в паперовому, а в електронному вигляді. Увесь шлях до «великого молока» можна простежити по Племінній книзі. Уже з самої назви можна зробити висновок, що тамтешні фермери не розділяють стадо на товарне і племінне, бо вся худоба племінна, і вся вона бере участь у поліпшенні породи.
І це поліпшення не припиняється ні на день. В середньому молочна корова перебуває у стаді три роки, потім її витісняють більш продуктивні нащадки. Саме з цих причин не набув поширення суто м'ясний напрямок тваринництва. Втім історія показала, що у цьому немає необхідності – наразі корови не лише дають молоко, але є і основним джерелом свіжої яловичини, адже на м'ясо щорічно йде дві третини стада. Вже понад півстоліття єврейська держава повністю задовольняє потреби свого населення у яловичині, імпорт якої практично припинено.

«33 корови…»
Наразі у Племінну книгу занесені дані про 101,393 корів з 671 ферм. Серед фіксованих показників – результати контрольного доїння, якість молока, що постачається на молокозаводи, результати штучного осіменіння та генетична інформація про биків-виробників, діагностика маститів та результати програми управління стадом: продуктивність, охота, отелення, запуск, вибраковка, яловість, хвороби і лікування, тощо. Всього під час відбору тварин для репродукції враховується 17 показників. Ці дані дозволяють якнайкраще використати потенціал тварин для покращення породи.
Веде Племінну книгу Асоціація тваринників Ізраїлю – організація, що об'єднує 90% тих, хто займається скотарством. Створена ще у 1926 році, вона також опікується генетичною оцінкою тварин для підвищення продуктивності ізраїльської голштинської породи. Лабораторія Асоціації займається незалежною оцінкою якості молока, від якої прямо залежить закупівельна ціна. Саме Асоціація розробила та впровадила національну систему молочної продуктивності корів (NOA). Однією з важливих функцій організації є лобіювання інтересів фермерів в уряді та зв'язки з громадськістю.
NOA забезпечує автоматизоване ведення племінного і зоотехнічного обліку в країні. Основні опції програми NOA – це керування стадом; оптимізація годування; виробничі звіти; генетика та розведення високопродуктивних тварин; екологічний менеджмент. Програма NOA збирає з лабораторій якості молока, з молочних заводів, автоматизованих систем керування молочно-товарних ферм дані про результати контрольних доїнь. Ці дані аналізуються, далі NOA видає рекомендації та приписи по роботі зі стадом, а також контролює правильність обраних варіантів для осіменіння. За допомогою цієї програми, через її наочність, можна також ефективно навчати спеціалістів. Також програма NOA на підставі даних Племінної книги за підсумками кожного року автоматично визначає 300 кращих корів Ізраїлю для створення материнських ліній під час ведення селекції з використанням кращих світових виробників. Так само, як і більшість інновацій, програма безплатна та доступна для всіх приватних виробників молочної сировини.

На варті
коров'ячого здоров'я
Ветеринарна служба «Хаклаіт», заснована в 1919-му році, раніше належала Асоціації тваринників Ізраїлю. Наразі вона виділилася в окрему структуру, проте обслуговування поголів'я фермерів здійснюється практично за собівартістю. До складу служби входить 47 ветеринарних лікарів, з них 37 – регіональні і 10 працюють на заміні. Служба обслуговує 900 молочних ферм, 50 стад м'ясного напрямку 250 відгодівельних господарств.
Ветеринари не лише лікують хворих тварин, але й займаються профілактикою інфекційних та метаболічних захворювань, слідкують за здоров'ям стада та відтворенням, для чого кожна корова оглядається кілька разів на рік. Лікарі слідкують за умовами утримання корів, а також проводять клінічні дослідження. Ветеринарний лікар відвідує кожну ферму 1-2 рази на тиждень, а за необхідності його викликають у будь-який час доби. Постійний ветеринарний нагляд та системи ранньої діагностики дозволяють утримувати захворювання ізраїльських корів на мастит на рівні 2-3%, тоді як у Сполучених Штатах цей показник сягає 17%.

Худоба – окремо,
годівля – окремо
Після того, як експерименти з випасом худоби довели свою безперспективність в ізраїльських реаліях, було зроблено другий головний висновок, що став запорукою нарощування продуктивності: утримання худоби і виробництво кормів, – це різний бізнес і займатися ним повинні різні люди. В умовах стійлового утримання правильно збалансований раціон набуває визначального для виробництва молока значення. В середньому ізраїльська корова дає 30 літрів молока на день, причому пік надоїв припадає на січень – 33,3, а в серпні цей показник знижується до 29,9 – спека! За розрахунками Міністерства сільського господарства, якби корів випасали у місцевих природних умовах, тварина не могла б дати більше восьми літрів.
За відсутності пасовищ високі надої забезпечує система годування кормовими сумішами. Головними грубими кормами є сіно і пшеничний та кукурудзяний силос, який в Ізраїлі середньої якості. Співвідношення грубих і концентрованих кормів складає 35/65. Приготування і роздача кормових сумішей повністю механізована, а її розробкою і виготовленням займаються спеціалізовані центри, котрі цілорічно пропонують однотипний збалансований раціон. Причому існують спеціальні раціони для телят, молодняка, дійних і сухостійних корів. Як правило, раціон складається з 15-20 компонентів, широко застосовуються промислові відходи замість загальноприйнятих концентратів: шкірка цитрусових, відходи овочів, пивний шрот, молочна сироватка, стебла бавовни і арахісу, навіть пташиний послід. Втім, вживати гормональні препарати та корми тваринного походження заборонено.
Наявність великої кількості компонентів у кормосуміші дозволяє змінювати і корегувати годування у відповідності з рекомендаціями програми, що оптимізує раціон. Для виготовлення і роздачі сумішей, як правило, застосовуються самохідні змішувачі-роздавачі кормів з вертикальними робочими органами. Необхідний раціон «завантажується» у бортовий комп'ютер роздавача через Інтернет з головного комп'ютера ферми, котрий здійснює керування стадом. По закінченню годування відбувається повторний обмін даними і реєстрація виконаної операції. Для випоювання телят використовується не більше 200 літрів молока, потім його замінюють молоковмістними сумішами (типу тих, що в наших супермаркетах продають під виглядом питного молока). Випоювання триває до 2-х місяців, а вже з 1 тижня телят починають призвичаювати до адаптованих кормових сумішей.

Несумна статистика
У 2010 роцІ в Ізраїлі налічувалося 951 молочна ферма, з них 773 – малі, на яких всього утримується 120 тис. корів. Крім того, 15 ферм належать сільськогосподарським навчальним закладам. За нашими мірками, навіть великі ферми не такі вже й великі – 300-600 корів. Як правило, це колективні господарства. Сімейні ферми, яких переважна більшість, і зовсім крихітні – утримують 40-70 корів. Останнім часом кількість ферм зменшується за рахунок об'єднання і укрупнення сімейних господарств. Проте кількість корів ніяк не впливає на надої – у рекордсмена серед колективних господарств, що доїть по 14,4 тонн молока на рік всього 294 корови, а рекордсмен серед сімейних фермерів від кожної зі своїх 59 корів отримує по 13,8 тонн молока на рік. Висока економічна ефективність досягається і невеликою кількістю працюючих. Навіть на фермі у 600 голів усю худобу обслуговує 5-6 осіб.
Природно, що витрати з розрахунку на 1 корову у великих господарствах нижчі. Щоб виробництво молока на сімейних фермах не програвало гонку по собівартості з фермами великих колективних господарств, широко застосовується кооперація: у одному селі може бути до 20 сімейних ферм, які об'єднуються для ветеринарного обслуговування, закупівлі нової техніки, тощо. Така кооперація здешевлює витрати, і тому навіть 40 корів утримувати рентабельно. Втім, якби надої були меншими ніж 10 тис літрів від корови, молочним тваринництвом ніхто б не займався.
Не впливають на виробництво молока і кліматичні чинники: на півночі, де погода ще більш-менш сприятлива, доять ті ж самі 12 тис літрів від корови, що й у самому серці пустелі Негев, де 8 місяців на рік температура не опускається нижче 40-45 градусів.

Конструктивні
відмінності
Конструктивно ізраїльські корівники суттєво відрізняються від українських – ні вікон, ні дверей, ні власне стін у них немає. Лише дах тентований, щоб прикрити худобу від пекучого сонця. Все зроблено, щоб максимально відкрити доступ повітря. Втім, цього все одно замало, тому у спекотну пору року, котра тут триває 8 місяців, корів доводиться додатково захищати від перегріву, який дуже негативно позначається не лише на кількості і якості молока, але й на рівні осіменіння, котрий у спеку знижується з 60% до 20%. Охолодження здійснюється за допомогою спеціальних дощувально-вентиляційних систем, які 5-7 раз на день роблять коровам водяний душ та обдувають їх повітрям.
Корови утримуються без прив'язі, як правило, на підстилці з висушеної твердої фракції гною. Огорожа кормового столу – самоблокуючі грати з системою автоматичного розблокування. Поїлки – неіржавіючі, поворотні. Видалення гною здійснюється за допомогою сплавної системи. По відкритих проходах гній змивається водою з баків, розміщених на даху. Напіврідкі відходи сепаруються, рідина відділяється і знову закачується у баки для змиву, а тверда фракція висушується і йде на підстилку.
Доїння у великих господарствах здійснюється тричі, а на сімейних фермах – двічі на день. Доїльні зали переважно обладнані станками типу «паралель», однак використовуються також і конвеєрно-кільцеві доїльні установки типу «карусель-паралель» і традиційні «ялинки». На «паралелях» секції подіумного типу для тварин мають нахил 3-5% у бік бугелів, що сприяє інстинктивному притисканню корів до доїльного місця і, як наслідок, – зручності обслуговування, що забезпечує високу продуктивність праці доярів-операторів. Переддоїльні майданчики обладнані «делікатною» системою автопідганяння, миття та сушіння тварин, в тому числі вимені, їх підлога викладена гумовим покриттям. Все це дозволяє звести до мінімуму можливий стрес. Миття вимені в доїльних станках не проводиться, а дезинфекція здійснюється йодовмістними препаратами і проводиться до та після доїння. Обладнання доїльних залів переважно вітчизняне – лідерів у цій галузі компаній Afimilk та SCR.

Робот – друг корови

Автоматизоване доїння за допомогою робота. Фото фірми Levy, www.levy.com

Обладнання обох компаній дозволяє ідентифікувати корову за допомогою електронного датчика, автоматично знімає доїльні апарати, вимірює кількість і якість молока, визначає охоту, на ранній стадії діагностує приховані види маститу. Останнім часом набуває поширення так зване роботизоване доїння, яке взагалі виключає з цього процесу людину. Наразі вже близько двох десятків господарств мають роботизоване доїльне обладнання. Після недовгого тренування корова сама підходить до установки, робот за допомогою лазерного променя зчитує розміщення сосків на вимені, м'якою губкою миє його, масажує та дезінфікує, потім одягає доїльні стакани та включає вакуумний доїльний апарат. Процес так подобається коровам, що деякі з них підходять доїтися по 5-6 разів. За відгуками фахівців, така установка, що може обслуговувати 60 корів, окуповується за 9 місяців, адже зарплата в ізраїльському сільському господарстві висока, а робот її не потребує.
Щоб залишатися лідером світового молокодобування, ізраїльтянам довелося модернізуватися. Нові часи потребують нових технологій і, скориставшись економічними важелями, держава «змусила» фермерів «розкошелитися» на реконструкцію ферм. Процес розпочався у 1999-му і тривав до 2006-го. На часткове відшкодування вартості реконструкції чи будівництва нових ферм з держбюджету було виділено $100 млн. Відшкодування здійснювалося майже за українською схемою – держава компенсувала від 30% вартості реконструкції чи новобудови і до 50%, якщо нова ферма мала замкнений екологічний цикл. Ферми такого типу обладнані сонячними батареями і замкненим циклом води. Втім, навідміну від України, в Ізраїлі гроші виділяли не лише по факту виконаних робіт, але і авансом. Крім усього іншого, реконструкція стимулювала процес укрупнення ферм, яких стало на 20% менше – з 921 сімейної ферми залишилося 773, а з 196 колективних – 163.

Витрати і прибутки
НаскІльки прибутковий ізраїльський молочний бізнес? Прибутки фермера складаються з продажу молока – це десь 92% всього доходу, м'яса – 4,5%, телят – 2%. Решту доходу дає продаж нетелей, гною, тощо. Половина витрат фермера – це купівля готових кормів, ще 20% – заробітна плата робітників. Решта – витрати на адміністрацію, капіталовкладення та інше. Якщо звести баланс, середній дохід ізраїльського фермера складає $1 тис. на корову на рік. Спільною проблемою для всіх аграріїв світу є те, що молодь не прагне залишатися працювати в селі, її манять вогні великих міст. Не дивно, що й у Ізраїлі до 70% робочої сили на селі складають вихідці з інших країн, переважно Південно-Східної Азії.
Покращенням ізраїльської молочної породи наразі займається компанія «Сіон», яка раніше як і ветеринарна служба «Хаклаіт», належала Асоціації тваринників, а тепер виділилася у окрему організаційну структуру. Фактично, ці дві служби – ветеринарна та селекційна – працюють як безприбуткові організації з обслуговування тварин. У їхньому віданні – розведення та селекція високопродуктивних корів, вирощування биків-виробників, виробництво сперми та штучне осіменіння (з 1956 року всі корови штучно осіменяються). Штучним осіменінням займаються близько 40 техніків штучного осіменіння, котрі мають закріплені за ними райони. Всі результати роботи вони також заносять до Племінної книги. Крім того компанія «Сіон» займається тестування молодих биків та утримує банк сперми. На практиці, бички від найкращих у державі корів викуповуються компанією, вирощуються і впродовж 6-ти років тестуються. З 150 бичків, як правило, залишається 20, і вони продовжують лінію.

Ізраїльське
радянське молоко
Одна ізраїльська корова годує 85 осіб, українська – 17. При цьому ми увесь час говоримо про необхідність нарощування поголів'я, а в Ізраїлі кількість худоби лімітована (в першу чергу через обмеженість ресурсів). Тобто розвиток виробництва там з самого початку був можливий лише за рахунок підвищення продуктивності. До цього ж спонукають і економічні чинники. Утримувати корову в Ізраїлі дорого, і витрати на тварину однакові для всіх. Тому у кого більший надій, той і отримує більший прибуток. Проте навіть за таких високих надоїв тамтешнє молоко на 15% дорожче ніж європейське, і вдвічі дорожче ніж новозеландське.
Якби ситуація не була контрольованою, вільний ринок вже давно б знищив місцеве скотарство. Щоб цього не сталося, довелося об'єднуватися. В Ізраїлі усі виробники і переробники молока об'єдналися в організацію під назвою Рада з виробництва молока. Це четверта ланка організаційної структури, що опікується молочним тваринництвом (крім Асоціації тваринників, ветеринарної служби «Хаклаіт» та селекційної компанії «Сіон»). Як рівноправні члени до Ради входять представники чотирьох міністерств – сільського господарства, фінансів, охорони здоров'я, промисловості і торгівлі, а також фермерів, переробників та громадськості. Ветеринарна служба, що виконує в Ізраїлі функції санепідемстанції, має в Раді з виробництва молока навіть двох представників.
До функцій Ради належать планування та квотування виробництва молока, покращення його якості, встановлення цін на сире молоко. Також Рада проводить аналіз національного виробництва та споживання молочних продуктів, здійснює контроль їх якості, опікується рекламою молока та підвищенням рівня його споживання, а також підтримує наукові розробки в молочній галузі.
Саме Рада з 1975 року встановлює квоти на виробництво молока і затверджує його базисну вартість для реалізації. З одного боку, квотування обмежує ріст господарств, але з іншого – стабілізує ціни і обсяги виробництва. Таким чином здійснюється регулювання ізраїльського молочного ринку і його захист від перевиробництва. Природно, що Рада виступає проти імпорту молочних продуктів до Ізраїлю, це питання особливо активно лобіюють фермери. Їх робота у цьому напрямку доволі успішна – імпорт щороку скорочується і за останні роки знизився на 70%. Наразі з-за кордону завозять лише тверді сири та сухе молоко, що постачаються в рамках довгострокових угод. Втім, вплив фермерів на урядовців достатній для того, щоб у майбутньому такі угоди не укладалися.
Наразі закупівельна ціна літра молока складає близько 4 грн за літр, у магазинах воно продається по 6 грн за літр. Держава також контролює і ціни на певні види широковживаних молочних продуктів. На решту – ціни ринкові. Ізраїльтяни переконані, що квотований ринок – найстабільніший, саме такий ринок дозволяє досягати високої якості та різноманіття продукції. Цьому найкраще підтвердження – полиці місцевих супермаркетів, де будь-якої пори року можна придбати більше тисячі найменувань свіжої високоякісної молочної продукції.