Статті

Чергове розГРАБЛяння земельного питання

Голова аграрного комітету Верховної Ради не перестає дивувати сільгоспвиробників плодючістю своїх законодавчих ініціатив. Не встигли вони отямитися, «наковтавшись валідолу», після пропозиції запровадити податок для сільрад, котрий у 10 разів більший, ніж податок на землю (див. «Агропрофі» №12 від 30 березня 2012 року, а також коментар О.Поліводського на стор.4 – прим. ред.), як 27 березня він виступив з черговою вкрай дискусійною ініціативою.
Відчуваючи хиткість положень про обмеження максимальної площі оренди, викладених у законопроекті про ринок земель, Григорій Калетнік разом зі своїм співавтором – Степаном Глусем вирішив підстрахуватися і запровадити норму про граничні площі оренди у вже чинному Законі України «Про оренду землі». Народні обранці пропонують внести до нього зміни і викласти частину першу статті 5 Розділу І у наступній редакції:
«Орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, зареєстровані в порядку, встановленому законом, яким на підставі договору оренди належить право оренди земельної ділянки». Що це за реєстрація і у відповідності до якого закону вона буде здійснюватися, а головне – у яку суму обійдеться орендарю – невідомо. (Якщо ж мається на увазі реєстрація в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб, то там реєструються лише фізичні особи-підприємці. Тож виходить, що за цим законом пересічні громадяни-фізичні особи не можуть орендувати земельні ділянки? – прим. ред.)
Проте, це тільки початок. Головне ноу-хау пропонується далі: розділ І доповнити статтею 9-1 наступного змісту:
«Стаття 9-1. Обмеження щодо граничних площ оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Площа земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення сільськогосподарського виробництва, яка може перебувати в оренді однієї особи з урахуванням осіб, пов'язаних з нею відносинами контролю, не може перевищувати 10% площі сільськогосподарських угідь на території одного району та зареєстрованої за місцем розташування земельної ділянки.
Загальна площа земельних ділянок сільськогосподарського призначення в оренді однієї особи на території України не може перевищувати 50 тисяч гектарів».

Щоб орендар, бува, не забув відмовитися від «зайвих» гектарів, розділ VIII «Прикінцеві положення» законотворці пропонують доповнити пунктом 3 наступного змісту:
«Особи, які орендують земельні ділянки, загальна площа яких перевищує встановлені ст. 9-1 цього Закону граничні площі оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, повинні до 1 січня 2013 року привести загальну граничну площу орендованої землі у відповідність з нормами цього Закону». 
І оце чудо законотворчості у разі його схвалення набуде чинності з дня його опублікування.
Що тут можна сказати… Якщо такі зміни запровадять, Україну чекають важкі часи: чесні орендарі покинуть визнані надлишковими землі і вони просто не будуть оброблятися – озимину вже не посіє ніхто. Так само ніхто не платитиме орендну плату власникам земельних паїв, котрі раніше орендувалися. Відтепер податки на цю землю вони муситимуть платити самі. А хто не зможе – ласкаво просимо до статті 212 Кримінального кодексу, яка передбачає драконівські штрафи за несплату земельних податків («Агропрофі» також писала про це у №12 від 30.03.2012). Як після цього орендар буде дивитись людям у вічі, як пояснюватиме, що десь у Києві хтось придумав, що їх паї тепер орендувати він не має права і вони заростуть бур'яном? І як бути з розробленими вже проектами землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозмін та впорядкування угідь?
Про те, що подібні ініціативи створюють родючий ґрунт для корупції і всякого роду зловживань годі й казати – адже будь-який чиновник зможе мички микати з сільгоспвиробника, площа орендованих земель котрого хоч на гектар більша, ніж вигадана у Києві норма. 
В Україні 490 районів. Середня площа району – 120 тис. га, в такому разі сільськогосподарські угіддя займають 86 тис. га (72%). Таким чином одне господарство може орендувати в середньому не більше 8,6 тис. га в одному районі. 
Обґрунтовуючи свій законопроект народні депутати зауважують, що наше аграрне виробництво традиційно спрямоване на середні та малі форми господарювання, а великі сільськогосподарські підприємства є чимось чужорідним на наших ґрунтах. Вони, мовляв, звичайні паразити – не сплачують податків до місцевих бюджетів, не опікуються соціальною сферою села, тощо. Ці страшилки перекочовують з одного законопроекту в інший і не мають під собою нічого, крім бажання «розкуркулити» успішного і заможного. Втім, ми це вже проходили у 1928-му, коли була винищена еліта українського селянства, котра завдяки працелюбству і підприємливості змогла розвинути аграрне виробництво і годувати не лише себе, але й країну. 
Як відомо, експерименти з розкуркулення 1928-го закінчилися голодом 1933-го. Чим закінчаться нові спроби 2012-го? Штучні обмеження розмірів сільськогосподарських угідь, котрі нині перебувають у ефективному обробітку призведуть до роздрібнення виробництва, а відтак і до втрати його ефективності. Звісно, Україна за будь-яких умов зможе забезпечити себе хлібом: навіть дрібним фермерам під силу виростити 25 млн тонн зернових, необхідних для внутрішнього споживання. Правда якість зерна буде невисокою, та це вже деталі… А от про розширення виробництва до 80 млн тонн і лідерство на світових ринках зерна доведеться забути надовго, якщо не назавжди. 
Дивно – Президент і очільник уряду розробляють у цьому напрямку програму «Зерно України», а зусилля їхнього однопартійця Калетніка можуть призвести до того, що ця програма не буде реалізованою. 
Незрозуміло, чому саме голова Комітету з питань аграрної політики та земельних відносин Верховної Ради України із наполегливістю, вартою кращого застосування, бореться з успішними аграрними підприємствами? Невже існує «соціальне» замовлення (або «політичне», що теж вірогідно – прим. ред.) знову знищити самодостатніх товаровиробників і робити ставку на фермерів? Можна скільки завгодно кивати на європейський досвід та традиційні форми українського сільськогосподарського виробництва, проте тільки крупні підприємства не лише не потребують дотацій від держави, але й самі дотують соціальну сферу низькими цінами на продукцію сільського господарства. Звичайно, за допомогою державної «міці» їх можна знищити. Проте чи готова держава у такому разі платити ціну такого знищення – голодні бунти, колапс високоефективного сільськогосподарського виробництва, відсутність будь-яких інвестиційних перспектив галузі?
На наш погляд, намагання «поставити на місце» успішні, а від того «знахабнілі» (читай – незалежні) потужні агропідприємства має за мету підняти рейтинг влади в очах небагатого сільського електорату, по-перше; а по-друге, владі значно легше диктувати умови фермерам та утримувати їхню лояльність за мізерну державну підтримку, без якої фермерам у сучасних реаліях просто не вижити (що наочно демонструє приклад тієї ж Європи).

© 2018 ТОВ "Агромедіа-Про"