Статті

ДАВАЙТЕ ВІДСІВАТИ ЗЕРНО ВІД ПЛЕВЕЛІВ, АБО ДО ЧОГО СПОНУКАЮТЬ ЗАСОБИ МАСОВОЇ ДЕЗІНФОРМАЦІЇ

ImageТрадиційно на період виборчої кампанії в Україні з'являються, як гриби після дощу, засоби масової дезінформації народу, тобто – виборців. Зорієнтовані вони здебільшого на соціально незахищений прошарок населення, який стає активним виборцем, бо хоче кращої долі і вірить у солодкі обіцянки кандидатів в народні обранці. Саме через таких дезінформаторів обіцятимуть золоті гори, а вже потім діятимуть за принципом «переможців не судять». Газети зникають, а гірка правда життя стає незносною через відчуття, що тебе вкотре ошукали, і ти залишився зі ще більшою проблемою сам на сам.

Журналіст, звісно, має право на власне бачення того, про що він пише, що друкує; але коли воно на 100% співпадає із точкою зору чиновника, постає питання: а чи власним є, насправді, це бачення теми, чи воно замовне?
Земельно-правові питання є чи не найголовнішими у моїй власній роботі, тому не дивно, що я ретельно відслідковую усе, що відбувається у цій галузі. На жаль, давно дійшов висновку, що в Україні домінуючу роль в законотворчості грає чиновник.
Це повною мірою стосується і земельного законодавства. Яким воно зараз є, як із ним доводиться жити і працювати, достеменно знає тільки кожен землевласник і землекористувач, який «на власній шкірі» відчув усі його огидні корупційно-бюрократичні прояви.
Але – минуле і навіть поточне, виявляється, багатьох нічому не вчить, знову лізуть на ті ж самі граблі, на брехню чиновництва. Можновладець знову не тільки пише закон «під себе», але й намагається надурити народ стосовно справжньої його мети.
Так і зараз із законопроектом «Про ринок земель». Він не тільки не розв'язує існуючих проблем, він їх збільшує у багато разів, та ще й призведе до руйнування того, що вже відбудовано у сільському господарстві із величезним трудом за останні 10-15 років.

Почну спростування з тези: «Земельна реформа обмежить апетити агрохолдингів, головна її мета – добробут пересічного землероба».
Як відомо усім, навіть не юристам, закон зворотної сили не має.
Тому від нововведених обмежень для агрохолдингів, які вже існують, нічого не зміниться. Чи стане краще у сільгоспвиробництві від того, що не створюватимуться нові агрохолдинги – для когось, можливо, питання, а я переконаний – ні, не стане. Нехай нікого не лякає це слово – Агрохолдинг – бо це є об'єднання багатьох підприємств, є прогресивною, економічно ефективною формою господарювання, залучення інвестицій, запровадження новітніх технологій тощо. Законодавчі бар'єри для створення аграрних чи інших холдингів є антиконституційними, спрямованими на обмеження свободи підприємництва, і насправді не можуть бути нормами земельного законодавства. Для регулювання монополій та контролю над ними є антимонопольне законодавство і відповідний державний комітет.
Так що у разі, якщо майбутній закон про ринок земель обмежить перспективи створення агрохолдингів, буде тільки гірше державі, селу і селянину.
Щодо головної мети земельної реформи – добробуту пересічного землероба – ставлю просте питання: назвіть номер статті означеного законопроекту, хоча б однієї (!), яка забезпечує, поліпшує або хоча б натякає на добробут «пересічного землероба». І поясніть, до речі, хто це такий – пересічний землероб. Я можу назвати багато статей законопроекту, які, без усякого сумніву, дуже простимулюють добробут чиновників. То може, під «пересічними землеробами» маються на увазі вони? А що стосується сільськогосподарських підприємців, тобто усіх, хто перебуває по інший бік барикад від авторів офіційного законопроекту, то, запевняю, будуть вони від нього вмиватися горючими сльозами.

Тепер перейдемо до логічного спростування теорії, що «до завершення земельної реформи залишається всього кілька кроків, в основному, це прийняття закону «Про ринок земель». Схоже, автори ідеї міркують категоріями отця Федора із невмирущих «Дванадцяти стільців»:
«– Купимо, матушко, свічний заводик, сядемо біля нього і будемо чай із малиновим варенням попивати».
Цей безглуздий офіційний законопроект, якщо його буде ухвалено, буде не завершенням земельної реформи, а кінцем українського сільського господарства, і підлягатиме негайному скасуванню відразу ж після обрання нової Верховної Ради. (Зараз не місце і не час аналізувати увесь законопроект, але будь-коли і будь-де, за наявності інтересу, я готовий це зробити). Не тільки земельне, а все чинне українське законодавство, включаючи Конституцію, повинно бути радикально змінено і стати законодавством не для чиновника-бюрократа, а законодавством для народу.

Не витримує критики теза, що «земельний законопроект допоможе жителю села нарешті відчути себе справжнім господарем власної землі». Задам всім її ідейним прихильникам те саме – риторичне – запитання: назвіть номера статей законопроекту, у яких ви узріли цю «допомогу», або хоча б одну статтю. Не назвете, бо їх там немає – жодної.
Більше того, хочу сповістити авторів цього єлейного панегірика і всіх землевласників: цілком може статися так, що ви ще деякий час зможете «відчувати себе справжніми господарями власної землі», але вже не бути такими де-юре. Бо нове земельне законодавство, турботами милих чиновників, зводить нанівець значення Державного акту на право власності на землю, який у вас дбайливо захований у шафі чи за іконою Божою і гріє вам душу. Тепер право власності посвідчуватиметься випискою із комп'ютера, і ви можете навіть і не здогадуватись, що на вашу ділянку хтось подав заявку і вже отримав ту «виписку». Ось коли рейдерство (по-нашому – незаконне захоплення) торкнеться не лише багатостраждальних підприємців, але і широкого селянського загалу.

Не можна не згадати і про такі зразки дивних ілюстрацій того, як журналісти устами фермера нагнітають ненависть до потужних агропідприємств. Наприклад, «затягую пасок і на всьому економлю, щоб прогодуватися з ріллі», і продовжують «воно (поле) не знало обробітку з десяток років, відколи розпаювали», «не на всі ділянки знайшлися орендатори», «хлопці, яких земельна реформа оминула, подалися в місто, а деякі просто спиваються вдома. Справжнього господаря на землі не з'явилося».
Усе це – як передумова до дифірамбів офіційному земельному законопроекту, мовляв, от як погано було, і як гарно тепер буде. Стосовно того, що погано було і є, заперечень нема – дякувати чиновникам, які писали земельне законодавство попередні 20 років. А от стосовно того, що буде краще – вибачайте, не бачу, з якого дива. Де у офіційному законопроекті хоч одна не те що норма, а хоча б буква, яка щось покращувала б? Не покажете, тому що нема їх там. Може, справді, якимсь фермерам-трудягам стане легше від того, що розвалить влада агрохолдинги та інші успішні підприємства? Чи від цього виграють селяни, на чиї земельні ділянки досі, за півтора десятка років, не знайшлось орендарів?

Кажете, панове-агітатори, «на землі нема справжнього господаря».
Справжнього господаря на землі не бачить той, хто не хоче його бачити. А вважати справжнім господарем обов'язково тільки бідака-селянина, дрібного фермера чи одноосібника може лише той, хто у сільському господарстві і у агроекономіці нічого не тямить. Попри усі дурниці та зловживання, що зазвичай робились владою, справжній господар на українському полі все ж таки появився, і досягнення сільськогосподарської галузі тому доказ. Ці досягнення здобуті не завдяки, а часто всупереч засадам державної аграрної політики, в умовах так званого мораторію на ринковий обіг сільгоспземель, здебільшого на короткостроковій оренді землі, і тим більша їх цінність. Хіба треба доказувати, що гріх та злочин знищувати те, що довело свою життєздатність та корисність, на чому село, економіка держави, ціни на продовольство тримаються.

Немає відповіді у законопроекті на запитання, що самі просяться на язик:
?
Чому молодим хлопцям, яких «оминула» земельна реформа, які спиваються або емігрують від безвиході держава не дає паї із тих земель, які є виморочними (без спадкоємця)? Адже ж ці хлопці та дівчата мають конституційне право на безоплатне отримання землі у розмірі земельної частки (паю);
?Чому не надаються земельні ділянки у розмірі паю працівникам бувших радгоспів, тепер ЗАТ державної власності, а також місцевим мешканцям, працівникам соціальної сфери села? Всі вони також мають право на безоплатне отримання землі у власність;
?Яке право має влада змушувати селянина оприлюднювати в обласній газеті чи на радіо оголошення щодо наміру продати свою земельну ділянку, витрачатися на дорогу і публікацію, підставлятись під зайву увагу?
?Чому не встановлюється мінімальна ціна земельної ділянки, яка частково захистила б селянина від несправедливого обезземелення; де регламентація передачі землі або земельних прав до статутних фондів господарських товариств?
?Чому селяни-землевласники, всупереч Конституції, позбавлені права на створення господарських товариств шляхом об'єднання власних земельних активів?
?Якщо досі, в існуючих умовах господарювання, «не на всі ділянки знайшлися орендатори», то звідки вони візьмуться після погіршення таких умов у багато разів? Значна частина нинішніх «орендаторів» започаткувала агробізнес із огляду на встановлені розміри орендної плати, на швидке скінчення «мораторію», на можливість викупу землі або її довготермінового найму. Погіршення цих умов і очікувань, зокрема, через заборону на придбання землі у власність юридичними особами, через підвищення нормативно-грошової оцінки землі тощо, дуже швидко і різко зменшать кількість «орендаторів». Дурних викидати свої власні кошти у «чорну діру», якою у нас завжди було сільське господарство, нині мало.

Чомусь викликає радість у чиновників і їхніх «промоутерів» майбутній головний біль агрохолдингів, які після прийняття закону мають підвищити плату «за доступ до земельного ресурсу». Вони ганебно плутають цей «доступ» із орендною платою, а збільшення нормативно-грошової оцінки землі в 1,7 разу вважають наслідком «впровадження ринку земель». Оце такі «професіонали»! Згадується знаменитий вираз папуги Кеші із мультфільму: «После такого дождя жди хороший отёл!». Проте різке збільшення розмірів орендної платні у зв'язку із необґрунтованим підвищенням нормативно-грошової оцінки землі матиме численні негативні наслідки: скорочення числа орендарів, у першу чергу – дрібних фермерів, зменшення інвестицій в агроекономіку, соціальної допомоги селу від сільгосппідприємств тощо, і як наслідок – не за горами і скорочення податків та зборів до бюджетів та фондів, заради чого, насправді, і підвищується нормативно-грошова оцінка землі.

© 2018 ТОВ "Агромедіа-Про"