НАД ПРІРВОЮ У ЖИТІ

Що чекає Україну та її жителів після початку вільного обігу земель сільськогосподарського призначення у 2012 році? Які ризики криються у розробленому урядовцями законопроекті «Про ринок земель»? Чи вдасться уникнути концентрації землі у руках вузького кола осіб чи іноземців? Ці та інші питання намагалися з'ясувати вчені, урядовці та представники громадських організацій на засіданні круглого столу, що його організувала інформаційна агенція ЛІГАБізнесІнформ. Фахівців експертного середовища дуже цікавить, чи вдалося розробникам цього, без сумніву доленосного, закону передбачити усі загрози від швидкого  земельного переділу.

Судячи з одностайності, що склалася у Парламенті, існує висока вірогідність того, що урядовий законопроект буде ухвалено і операції на ринку землі стартують вже з 1 січня наступного року.
На думку радника міністра аграрної політики та продовольства, директора ДП «Земельний фонд», а на додачу ще й виконавчого секретаря робочої групи по завершенню земельної реформи при Мінагрополітики України Сергія Святка, боятися вільного обігу земель сільськогосподарського призначення немає підстав.
За його словами, основні цілі земельної реформи, які мають бути досягнуті вже до кінця 2012 року, наступні. Перша – гарантування конституційних прав на землю та захисту земельної власності, що є запорукою майбутнього вступу України до ЄС. Друга – визначення основних напрямків земельних відносин; розвитку, використання та охорони земель, створення прозорого ринку землі, залучення фінансових ресурсів у сферу АПК, захисту родючості грунтів. Для цієї мети вже підготовлено та ухвалено закон «Про державний земельний кадастр», ухвалено у першому читанні законопроект №8385 щодо посилення контролю за використанням земельних ресурсів, а законопроект «Про ринок земель» чекає повернення депутатів з канікул. Третя ціль – залучення до економічного обігу 42-х мільйонів гектарів земель сільськогосподарського призначення. На думку урядовців, іпотека сільськогосподарських земель є тим базовим активом, який залучить інвестиції у агропромисловий комплекс. За їх розрахунками, вже через 5 років після зняття мораторію на продаж землі прямі інвестиції у основні фонди сільськогосподарського виробництва складуть більше 200 млрд грн. Четверта ціль – забезпечення дієвого державного контролю за раціональним використанням та охороною земель, обов'язки якого покладені на Головну сільськогосподарську інспекцію при мінагропроді. У своїй діяльності вона буде використовувати останні досягнення науки і техніки, в тому числі дистанційне зондування землі з космічних супутників, що забезпечить повну картину – що вирощується і де, у якому стані посіви, тощо. П'ята стратегічна ціль – це підвищення ефективності управління земельними ресурсами державної власності, яких налічується більше 11 млн гектарів. Ці функції покладені на Державне земельне агентство, яке, безумовно, частину державних земель передасть на ринок. Шостою ціллю є забезпечення формування сталого землекористування, чому присвячено законопроект №8385. І нарешті сьома ціль – гарантування соціальної справедливості у сфері земельних відносин.
Розробники законопроекту вважають, що громадянин України, котрий бажає придбати землю, повинен мати можливість отримати для цього кредит на термін до 15 років. З цією метою створюється Державний земельний іпотечний банк. Завданням закону є також встановлення справедливої ціни на землю, для чого купівля-продаж землі має здійснюватися на підставі її експертної оцінки. Ще одним соціальним інструментом закону стане пільговість оподаткування придбання земельної ділянки для молодих фахівців, які приїжджають жити у село. Планується також законодавчо закріпити гарантії працевлаштування жителів сільської громади великими землекористувачами, що здійснюють свою діяльність на території громади, як це зроблено, наприклад, у Данії.
На думку Сергія Святка, законопроект «Про ринок земель» практично досконалий, бо увібрав у себе досвід передових країн світу. Він являє собою логічне завершення земельної реформи, яка здійснюється вже двадцять років. Права українських громадян він захищає у першу чергу, а іноземцям купити наші чорноземи не вдасться – цьому покладено надійний законодавчий заслон. (Наскільки ця точка зору відповідає дійсності читайте у статті «Відкриття ринку земель: «джина» ось-ось випустять» на 8 сторінці – прим. ред.).
Перший заступник голови Державного агентства земельних ресурсів Артем Кадомський також вважає, що Україна знаходиться на другому, завершальному етапі земельної реформи. І якщо основним змістом першого етапу було роздержавлення землі, то другим етапом є побудова прозорого, контрольованого та соціально-спрямованого ринку земель сільськогосподарського та несільськогосподарського призначення. Що потрібно від держави на ринку землі? По-перше – визначити правила гри і в майбутньому за цими правилами грати. Дії держави мають бути прозорими, прогнозованими, контрольованими і стабільними.
На думку Артема Кадомського, одним з інструментів запровадження дієвого ринку землі є наявність кадастру земель. Закон про земельний кадастр уже є, і він отримав схвальні відгуки експертів. Для завершення створення земельного кадастру в Україні необхідно формування єдиної бази та картографічної основи, над створенням яких зараз посилено працюють у Держземагентстві. Артем Кадомський розвіяв міф про те, що кадастру в Україні немає і він почав створюватися лише після ухвалення відповідного закону. Насправді у паперовому вигляді кадастр ведеться усі двадцять років земельної реформи. З 2008 року здійснюється переведення кадастру у електронний вигляд. Наразі у кадастрі міститься близько 17 мільйонів записів про зафіксовані документи – акти на право власності та договори оренди. Здійснено аерофотозйомку більшої частини території держави. Заступник голови Держземагентства запевнив, що картографічну основу земельного кадастру буде завершено до липня 2012 року. Цьому сприяє Світовий банк, на кошти якого здійснено закупівлю необхідної техніки та закінчується розробка програмного забезпечення. Уже з осені цього року розпочнеться установка нового програмного забезпечення автоматизованого ведення єдиного земельного кадастру.
Голова Союзу сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів України Іван Томич не поділяє оптимізму представників влади. На його думку, основна місія земельної реформи – повноцінне використання аграрного потенціалу держави, розвиток українського села і вирівнювання соціальних стандартів жителів села і міста. Він вважає, що жодне з цих завдань за двадцять років реформи виконано не було. Наразі маємо деградацію основного ресурсу села – людського капіталу, відновити який у найближчі десятиліття неможливо.
Найбагатший ресурс, який має Україна – 42 мільйони гектарів чорнозему, що складають чверть світового запасу. Тому вкрай необхідно знайти порозуміння влади і громадськості щодо подальшого розвитку цього ресурсу. За словами Івана Томича, законодавча база для земельної реформи недосконала, оскільки з 38 необхідних законів ухвалено лише 15. Ще у Прикінцевих положеннях ухваленого у 2001 році Земельного кодексу містився перелік необхідних законів, які уряд впродовж 6 місяців мав внести на розгляд Верховної Ради. У 2002 було ухвалено 12 законів, а потім процес заглох. Більше того – майже не виконуються навіть уже ухвалені закони. Тому наразі законодавча база не відповідає умовам ефективного результативного запровадження ринку землі в Україні на користь держави та села.
За його прогнозами, після ухвалення закону «Про ринок земель» впродовж 2012-2013 років припинять існування до 40% фермерських господарств та до 30% середніх сільськогосподарських підприємств, внаслідок чого біля половини земельних ресурсів буде сконцентровано в руках крупних агрохолдингів.
Принагідно він повідомив присутніх, що низкою громадських організацій ухвалено рішення про створення Всеукраїнського комітету захисту рідної землі.
Президент Української аграрної конфедерації Леонід Козаченко відмітив титанічний труд урядової команди з розробки земельного законодавства. За його словами, за останні три місяці зроблено роботу, яка не виконувалася впродовж останніх трьох років. В цілому законодавча база достатня для забезпечення процесів, що будуть відбуватися. Він не сумнівається і втому, що земельний кадастр буде створено, але на це потрібен час. На думку президента УАК, навіть за таких ударних темпів не вдасться забезпечити всі умови для створення з 1 січня 2012 року цивілізованого ринку землі. Бо крім розробки законів ще потрібно навчити ними користуватися як землевласників, так і чиновників, котрі будуть контролювати виконання законів. Це підтверджує і практика запровадження Податкового кодексу. Податкові органи на обласному і районному рівнях практично не знали, як його виконувати. Три місяці їх вчили і лише завдяки титанічній роботі ДПА система більш-менш запрацювала.
Також проблемою є створення земельного банку. Наразі заледве 15% власників землі мають кошти для викупу землі, і жоден український банк не надасть кошти для цього решті 85% власників. Тому створення земельного банку та залучення ним фінансових ресурсів – серйозне завдання, вирішити яке за 3-4 місяці неможливо. Леонід Козаченко вважає, що потрібно створювати необхідні передумови для ринку землі, але не потрібно поспішати починати торгувати землею, бо за наявних умов може виникнути величезна соціальна проблема, коли люди побачать, що їх ошукали. І навіть не тому, що цього хтось хотів, а в силу неврегульованості багатьох питань. За умови збереження нинішніх темпів підготовки до запровадження вільного обігу земель сільськогосподарського призначення потрібно ще принаймні рік-півтора для повноцінної підготовки до відкриття ринку землі. Занадто важливою є для України і українців земельна реформа, щоб допустити її провал через те, що вона була похапцем підготовлена.
* * *
Складається враження, що урядова команда у питанні земельної реформи сповідує принцип Наполеона: головне – ув'язатися у бій, а там подивимося. Перестороги фахівців і просто небайдужих до долі української землі та її мешканців видаються їм несуттєвими. Воно звичайно, з висоти капітанського містка усі проблеми внизу здаються дрібними. От і прискорюється темп, нарощується швидкість перетворень. І байдуже, що дехто попереджає, що міст попереду ще недобудований – машиністи впевнені, що поїзд на швидкості перелетить прірву і пасажири не постраждають. А може вони сподіваються, що у поїзда виростуть крила?