В УМОВАХ ФІНАНСОВОЇ КРИЗИ ПРАЦЮВАТИ ЛЕГШЕ, НІЖ В УМОВАХ ЧИНОВНИЦЬКОГО СВАВІЛЛЯ

Усім напрямам
експорту –
держмонополію!
Хочу зауважити, що держава завжди була і залишається відповідальною за ситуацію на галузевих ринках, бо вона має створити і підтримувати належні правові і економічні умови для успішного їх розвитку. Тому держава – повноправний гравець. Точніше, завжди намагалася бути таким. Повірте, що бізнес тільки «за» створення державних операторів, але нехай вони працюють за ринковими цивілізованими методами, як повноцінні учасники! Що ми бачимо, коли держава починає проявляти активність ручного втручання у будь-яку галузь, зокрема, у продовольчу? То дефіцит гречки, то дефіцит олії, цукру, борошна...
Чому певні чиновники, так активно проштовхуючи через парламент законопроект №8163, пропонують створити саме на зерновому ринку державного оператора-монополіста, посилаючись при цьому на відстоювання інтересів вітчизняного товаровиробника, на захист інтересів держави? У мене зустрічна пропозиція: давайте створимо національного трейдера-монополіста з експорту металу, цементу, вугілля, газу, міндобрив – по усіх напрямах українського експорту. Нумо витісняти автогігантів – БМВ, Вольво, Мерседес, – і натомість на внутрішньому і зовнішньому ринках просувати своє авто, яке ще толком і не спроектовано. А може ми заборонимо чиновникам їздити на «Майбахах»?
У будь-якій цивілізованій країні транснаціональні компанії – це державна гордість, і кожен житель країни про це знає. І весь світ знає, яку державу представляє певна ТНК, й пишається тим, що вона працює саме в його країні. А в Україні все навпаки.
Із таким нововведенням ми можемо далеко зайти. Але чому ж сьогодні національні трейдери в інших галузях не створюються? Чому така підвищена увага саме до сільського господарства і продукції АПК?
Коли високопосадовці заявляють, що держава «втручатиметься» в зерновий ринок, щоб на нього «впливати», фахівці упевнені, що до позитивних результатів це не призведе. Буде черговий сплеск звинувачень на адресу усіх учасників ринку, чергове навішування на зернотрейдерів ярликів «змовників» і «спекулянтів». Насправді ж – це лише спроба держави зняти з себе відповідальність за недолугі дії.
Так, влітку 2010 року, коли вартість зерна в Україні стрімко зростала через стрибок цін у світі, Аграрний фонд мав стабілізувати ситуацію. Для цього мав провести інтервенції і в торгову мережу, і на борошномельні підприємства, щоб забезпечити випуск соціальних сортів хліба і не допустити зростання цін на хліб в цілому. Але він цього не зробив. Бо, на жаль, Аграрним фондом керують люди, які й гадки не мають про реальні механізми функціонування ринку зерна. Через це вітчизняні аграрії позбавлені можливості реалізувати збіжжя за справедливими ринковими цінами, наближеними до світових. Держава, що не вміє користуватися механізмом інтервенцій, пішла простим шляхом: заборонила експорт, щоб утримати ціни на внутрішньому ринку.

Мито – гроші
в державний
бюджет, квоти –
в приватний
Зараз слід відпустити зерно, яке тисне на ринок. Трейдери купували його восени по ринковій ціні 1,8 тис. грн за тонну. Через зберігання на елеваторах упродовж 9 місяців, сплату кредитів і штрафів за непостачання товару, його ціна зросла до 3 тисяч, і на внутрішньому ринку реалізувати його неможливо. Доцільно продати за зовнішніми контрактами – виконати їх, припинити платити штрафи і укласти нові угоди. До того ж, елеватори отримають можливість пройти належну підготовку до прийняття зерна нового врожаю. Хто порахує ризики від того, що ми не знаємо, за якою ціною і коли ми його реалізуємо?
А от чиїми грошима розраховуватиметься державний оператор за неминучі помилки і за невдалі договори, чиїм майном ризикуватиме на міжнародному ринку, здогадатися не важко. Зрозуміло, державним. А де ж набрати стільки коштів в дефіцитному державному бюджеті? Пропрезидентська гілка влади запропонувала ввести експортне мито на зерно і скасувати квоти, щоб зробити ринок прозорим і залучати ці кошти до бюджету. Квотування, наголошую, – механізм непрозорий. Однак він вкотре переміг – обмеження експорту постановою Кабміну продовжено до кінця поточного маркетингового року. Невже власне збагачення низки чиновників Мінагропроду та їхніх «кришувальників» варте такої ціни?
Крім того, думаю, що державні чиновники не уявляють, що в світі зерно купують тільки на умовах тендеру. І там, в країнах-одержувачах, тендери справжні, як і справжня боротьба з корупцією. «Нібулон» бере участь в державних тендерах країн-імпортерів, і напевне знає, наскільки складно передбачати і прорахувати ціну зерна до останнього цента, щоб виграти тендер. Але, запропонувавши максимально вигідні умови і вигравши тендер, експортер ще має на цьому заробити. Це дуже складно! Наприклад, у 2008 році Міністерство промисловості і торгівлі Йорданії проводило тендер на постачання 100 тис. МТ (метричних тонн – прим. ред.) ячменю. «Битва» за тендер була справжньою – різниця в ціні переможця і компанії, що зайняла друге місце, становила лише 10 (!) центів на тонні.
Тендер – це приклад прозорості у будь-якій країні: ми бачимо, хто виграв, а хто програв. А як у нас в Україні? Невідомо де і як роздали квоти.

Демонополізація ринку чи «новітня» націоналізація?
У принципІ, намагання «демонополізувати (!) ринок зерна» шляхом видалення з ринку всіх активних трейдерів і призначити одного державного оператора, можна розцінювати як спробу «новітньої» націоналізації. Ми вже таке проходили минулого століття. Навіть якби я не займався цим бізнесом, то наміри прибрати з України 15 транснаціональних компаній – представників найбільших світових торгових домів з багатовіковою історією – мене сильно би насторожили. Бо таким чином держава позбавляє наших сільгоспвиробників права вибору, причому, відразу усіх – і дрібних, і середніх, і великих – змушує йти до одного покупця. А один покупець – це відсутність конкуренції і яка завгодно низька ціна.
Абсолютно абсурдним є аргумент, який наводиться чиновниками на користь «демонополізації», про змову транснаціональних компаній для утримання низької ціни. Авторитетно заявляю: змови немає, не було, і бути не може. Бо ТНК споконвіку перебувають у дуже жорсткій глобальній конкуренції. В першу чергу – на світовому ринку, що, безумовно, відбивається і на нашому внутрішньому. Вони й угоди між собою укладають лише через брокерів, щоб не контактувати напряму. Бо впродовж історії при багатомільярдних торгових операціях траплялися випадки, коли бодай хтось з них не виконав своїх зобов'язань. Вони постійно знаходяться в стані судових розглядів один з одним, тобто змова виключається.
Але якщо Україна витіснить ТНК зі свого ринку, вони не сильно постраждають, враховуючи їхню потужність, розгалуженість філій по всьому світу, масштаб і налагодженість бізнесу. Вони стягнуть з нас усі збитки. А вітчизняні виробники і трейдери залишаться сам на сам з проблемами банкрутства.

Наслідки
монополізації
СьогоднІ держава заявляє, що витіснення експортерів з ринку дасть можливість товаровиробникам самим експортувати зерно. А хто сьогодні їм це забороняє робити? На початку 90-х в Україні було більше 20 тисяч суб'єктів експорту зернових і олійних культур! Через якийсь час їх кількість зменшилася до двох тисяч, а потім скоротилося до двохсот. Але тоді ніхто на державному рівні нікого не витісняв, ніхто не забороняв експортувати зерно. Усім розпорядився ринок, спрацював механізм «природного відбору», і на ринку залишилися найсильніші.
Я хотІв би поставити питання: чи були останніми роками за часів вільного експорту випадки, коли сільгоспвиробник хотів стати експортером зерна, але йому забороняли? Значить, тоді усіх це влаштовувало. А сьогодні саме чиновників, а не аграріїв, вже це не влаштовує. Це називається «спроба переділу ринку». До 1996 року в Україні не було жодної транснаціональної компанії, зерно їм продавали наші суб'єкти господарювання на умовах завантаження на судно. ТНК відкрили тут свої офіси тільки тоді, коли правила гри на сільгоспринку України стали більш-менш зрозумілими і передбачуваними.
Якщо ТНК приберуть з внутрішнього ринку, кому виробники продаватимуть зерно? Тим самим ТНК. Але не як зараз, а як 20 років тому – завантажене в судно і за цінами значно нижчими, бо стрімко зростуть ризики роботи на ринку України. Тобто, товаровиробники вимушені будуть самі формувати суднову партію зерна. Чиновники, що штовхають їх до цього, навіть не уявляють, наскільки важко сформувати партію однорідного за якістю зерна відповідно до контрактних зобов'язань для повного завантаження великотоннажного судна.


Бути чи не бути кишеньковими
«НІбулон», як і багато інших українських компаній, вимушений боротися завжди і скрізь – за свої права, за прозорі, зрозумілі і стабільні умови ведення бізнесу.
Наша позиція не суперечить державній політиці, адже Президент України у своїй Програмі Економічних Реформ на 2010-2014 роки стверджує, що аграрний потенціал України використовується украй неефективно, а агропромисловий комплекс нашої держави за рівнем розвитку значно відстає від передових країн світу і ЄС. Головною причиною такої ситуації в документі називається низька інвестиційна привабливість сектора, зокрема через непередбачуваність адміністративного регулювання цін і обмежень експорту.
Переважна більшість сільгоспвиробників і учасників ринку нас підтримують. Але мені не зрозуміла позиція керівників громадських об'єднань сільгоспвиробників – президента Асоціації фермерів і приватних землевласників України Миколи Миркевича і голови Аграрного союзу України Геннадія Новікова, які так відчайдушно захищають законопроект №8163 і видалення зернотрейдерів з ринку. Ці поважні організації упродовж свого існування завжди відстоювали інтереси агровиробників, не боялися відкрито вказувати владі на її помилки, пропонували свою участь у законотворчому процесі. Їх завжди очолювали справжні фахівці аграрного сектора, лідери, яких поважали і до яких дослухалися. Так само починали і обрані торік пани Миркевич та Новіков. Згадайте їхні бурхливі протести проти заборони експорту під стінами Кабміну і Мінагрополітики, гучні заяви і звернення до влади на підтримку вітчизняного АПК. Але наразі складається враження, що вони перетворилися на прочиновницьких кишенькових керівників асоціацій, які повинні за собою повести аграрний сектор України в глухий кут.
У нас немає права пасивно чекати, коли усе само собою влаштується. В «Нібулоні» працює близько 5 тисяч чоловік, з нами зв'язали долю 25 тисяч власників землі. Кому стане краще, якщо вони втратять роботу, а власники землі не отримають орендну плату? Країні, їх сім'ям?

Дайте правила гри.
Хоч якісь!
Зараз ми намагаємося довести до представників усіх гілок влади свою думку про ті загрози, які несе зерновому ринку України ситуація, що склалася. Як керівник компанії я беру участь в комітетських слуханнях Верховної Ради України при обговоренні законопроектів, які спрямовані на утиск ринку зерна. Не слід забувати, що «НІбулон» – компанія, що торгує і сама вирощує зернові і олійні культури – понад 300 тис. тонн на рік. Навколо нас зосереджені сільгоспвиробники. Ми ведемо велике будівництво елеваторів в Україні, створюємо флот, нашими партнерами є більше десяти тисяч будівельників.
Зрештою, ми як патріоти України приймемо будь-які правила ігри, які запропонує держава, поставимося до них з розумінням. Для нас важливо, щоб це були справедливі, прозорі, не корумповані і єдині для усіх правила. Щоб не було ручного управління економікою. Якщо нас не зрозуміють, ми дійдемо до Президента України.