ФЕНОМЕН УКРАЇНСЬКОЇ ДІЙСНОСТІ

Землі під Києвом безоплатно повернуто законним власникам

Віктор і Любов ПАНЧЕНКИ на власному фермерському полі

В одному з попередніх номерів «АГРОПРОФІ» (№17 від 14 травня 2010 р.) було опубліковано історію дитячого будинку сімейного типу родини Панченків, що мешкають в селі Мала Вільшанка Обухівського району Київської області. Ось уже десятий рік великою дружною родиною вони обробляють майже три десятки гектарів, наданих їм у постійне користування для ведення фермерського господарства, аж раптом дізналися, що віднедавна вирощують ячмінь… на «чужому» полі. 
Редакція газети вирішила стати на захист багатодітної родини, в т.ч. дітей-сиріт, і разом з матір'ю-героїнею Любов'ю Панченко звернулася до Верховної Ради України. Справа набула такого розголосу, що вже за півтора місяці сталося неймовірне: чи не вперше в історії незалежної України величезний масив дорогоцінних земель під столицею було повернуто її законним власникам задарма і майже в повному обсязі.
Нагадаємо, 28,6 гектарів землі під Києвом для ведення селянського (фермерського) господарства дитячий будинок сімейного типу отримав ще 2001 року. Згодом сім'я зареєструвала фермерське господарство «Родинне гроно», засновниками якого виступили батьки – Любов та Віктор Панченки – та їхні повнолітні діти. У 2007 році було вирішено приватизувати землі господарства. Родина подала документи на приватизацію, а через три роки дізналася, що її земля вже «обросла» новими власниками…
Річ у тім, що заручившись дозволом тодішнього голови райдержадміністрації Віктора Остринського на виготовлення технічної документації із землеустрою для складання державних актів на право власності на земельну ділянку, восени 2007 року Панченки звернулися до ТОВ «Дослідний інститут інвестиційного проектування» в Києві, встигли навіть сплатити перший внесок у розмірі 7,5 тис. грн. за виконання цих робіт. Та час плинув, а результату не було. І лише навесні 2010-го Любов Миколаївна довідалася, що подані нею документи на приватизацію землі через припинення діяльності згаданої землевпорядної організації передані до іншої, де й з'ясували, що землю Панченків уже приватизовано і навіть продано…

Хронологія 
«шляхетності»
ВІдЧуваючи відповідальність за своїх дітей – за тих, кого «приручила», й за тих, кого народила, – Любов Миколаївна не сиділа склавши руки. Насамперед мати-героїня надіслала листи з благанням допомогти до голови Київської обласної державної адміністрації Анатолія Присяжнюка та Генерального прокурора України Олександра Медведька. 
Паралельно нагодилися й наші кореспонденти, яких, здавалося, сам Бог послав до цієї сім'ї: задум написати про родину Панченків виник абсолютно спонтанно і завдяки цілій низці обставин, які йшли геть урозріз із планами редакції. Та, коли у розмові з героїнею майбутньої публікації, присвяченої Дню сім'ї, редакція довідалася, яку відверту наругу чинять над дітьми, більшість з яких і без того встигли зазнати несправедливості, вирішила повернути статтю у нове русло і душевний нарис, який не віщував ніякої «бурі», перетворити на проблемну статтю, а заразом підключити до цієї справи усі можливі зв'язки.
Звернення редакції «АГРОПРОФІ» та матері двадцятьох дітей до Верховної Ради України дало свої результати. На пленарному засіданні Голова парламенту Володимир Литвин зачитав депутатський запит від 21 травня 2010 року до Генерального прокурора України Олександра Медведька та міністра внутрішніх справ України Анатолія Могильова. І вже наступного тижня з Головного управління МВС України в Київській області до Панченків прибув слідчий: ознайомився з документами на землю, відібрав пояснення у потерпілих. Досить швидко зреагувала й Генеральна прокуратура, сповістивши, що справу передано до Обухівської районної прокуратури та розписано на райдержадміністрацію: відповідь чекайте від них. Відповідь надійшла від працівника обласного відділення Головного управління з організованою злочинністю МВС України: він повідомив, що у діях посадових осіб земельного відділу виявлено ознаки злочину і справу передано до прокуратури. 

Мене звуть Льоня, і я хочу бути президентом!». Так заявляв 11-річний Льоня ПАНЧЕНКО у свої 4 роки Президенту України Леоніду КУЧМІ під час урочистої зустрічі з Президентом дітей та батьків-вихователів дитячих будинків сімейного типу у Києві

«Відлуння» розгляду цієї справи на найвищому рівні дійшло й до «добросовісних набувачів» права на спірні земельні ділянки. Добросовісних – оскільки, зі слів Любові Панченко, вони стверджують, що також вважали, ніби на законних підставах володіють землею в «українській швейцарії» (так завдяки мальовничим пагорбам, лісам і ставкам прозвали цю місцевість заїжджі гості). Мовляв, отримали її за договором купівлі-продажу від іншого господаря, який, попри наявність державних актів на постійне користування землею у Панченків, спромігся приватизувати оброблювану цією багатодітною родиною ділянку. Дізнавшись, що своїми діями – хотіли вони того чи ні – нові власники фактично «обібрали» дітей-сиріт, вони вирішили виправити ситуацію у досудовому порядку та укласти мирову угоду. 
Після того, як справою зацікавилися силові органи, двері ошатного будиночка Панченків, збудованого свого часу коштами спонсорів та місцевої влади, не зачинялися. Спершу навідався керуючий справами місцевого господарства з с.Малої Вільшанки Володимир Мороз, який на прохання чи то господарів, чи то ще якоїсь третьої сторони, узяв на себе роль «рефері» в цьому спорі, й запропонував компроміс. Мовляв, нові власники не знали, що ця земля належить Панченкам, подивилися, що поле вільне, кадастрових номерів немає, і через неуважність земельного відділу також стали жертвами цієї оборудки, тож нині готові до будь-якого компромісу. Та багатодітна мати була непохитна: «Компромісу не буде! – відрубала пані Люба. – Віддавайте нам повністю наше поле і ми будемо оформлювати його так, як і хотіли – під фермерське господарство».
Далі були дзвінки інших «третіх» осіб – посередників з пропозиціями поділитися «по-братськи»: половину дитячому будинку, а половину все ж таки новим господарям спірної землі. Тоді перемовини узяв на себе колишній голова райдержадміністрації, який, зі слів Любові Панченко, запропонував ще один компромісний варіант розподілу. Але й на його пропозицію не пристала ця проста сільська жіночка, як, вочевидь, сприймали її місцеві можновладці. «Або мені віддають усе поле, або ми будемо з'ясовувати стосунки в судовому порядку», – була відповідь Любові Миколаївни.

Краще добрий мир, 
аніж увага УБОЗу
Тож коли «ці порядні люди», як повсякчас підкреслювали представники нововиявлених хазяїв, зрозуміли, що ніяких поступок з боку багатодітної родини не буде, «вирішили» вчинити шляхетно – подарувати усе поле й швидко залагодити справу та обійтися, як то кажуть, без суду і слідства. Щоправда, у першому варіанті угоди дарування ці добродії поклали обов'язок сплати всіх податків на Панченків як обдарованих осіб, але після того, як пані Люба навідріз відмовилася вносити будь-яку плату за повернення своєї ж землі, взяли усі витрати на себе, «загубивши» при цьому в урочищі Мала Загребелька три гектари. Геть як у відомому анекдоті – ну хоч огірочки посіяти… 
Побачивши, скільки людей виявляють бажання виступити медіаторами цього спору та захисниками інтересів «невинних жертв» помилки земельного відділу, Любов Миколаївна зрозуміла: без досвідченого юриста тут не обійтися. Тож редакція газети запросила відомого адвоката, партнера юридичної компанії «Галицький та Яременко», голову комітету Асоціації правників України з нерухомості та будівництва Ярослава Яременка проконсультувати родину Панченків у цій непростій справі. А супроводжувати угоду взявся адвокат Роман Возний. (Коментарі правників щодо юридичних аспектів перебігу подій – читайте нижче).
І вже 2 липня ц.р. сторони підписали договір дарування земельних ділянок загальної площею 25,75 га (а мала родина 28,6 га). «Коли під час підписання угоди я поцікавилася, а де ж ділися ще три гектари, помічник державного нотаріуса була вражена: мовляв, дарують 25 га, а мені ще мало, – тепер уже зі сміхом згадує мати, а офіційно «вихователь дитячого будинку сімейного типу» Любов Миколаївна. – Але хіба ж це подарунок? Це повертають те, що у нас було. Але кажуть, що це дуже порядні люди й вони не хотіли, щоб так сталося. Вибачатися приїздив сільський голова Віктор Каленіченко: казав, що все це було зроблено за його спиною і без його відома». 
Після укладення угоди, на прохання протилежної сторони, Любов Миколаївна написала листи до Генеральної прокуратури, прокуратури Обухівського району та до Міністерства внутрішніх справ, що конфлікт з приводу земельної ділянки в урочищі Мала Загребелька площею 28,6 га вирішено позитивно й ані майнових, ані немайнових претензій до своїх дарувальників вона не має, відкликала й депутатський запит. А вже від себе, від душі надіслала щирі подяки усім тим, хто став на захист її великої родини: народному депутату України Вікторові Сінченку, голові Київської обласної державної адміністрації Анатолієві Присяжнюку, нинішньому голові Обухівської райдержадміністрації Ігореві Рафальському, прокурору Обухівського району Київської області – раднику юстиції Олегу Бачинському, ну і вашим скромним слугам – редакції газети «АГРОПРОФІ» – усім тим, кого сам Бог послав їй на поміч в цю скрутну годину.
«Це унікальний випадок для України, – коментує голова Обухівської райдержадміністрації Ігор Рафальський, – особливо враховуючи гостроту земельного питання в нашому районі. Зараз це практично безземелля – вільних ділянок у районі майже немає. Звичайно, у ситуації з землями родини Панченків на кожному етапі хтось був винен. Ми стикалися з багатьма проблемами, коли не узгоджувалися дії різноманітних підрозділів органів виконавчої влади, і, можливо, хтось був і зацікавлений в земельних питаннях (я не кажу суто про цю проблему), і врешті-решт, власники не могли отримати свої законні документи на землю».
Загалом вину в цій ситуації пан Рафальський покладає на владу: «Вона повинна була забезпечити соціальний супровід цього проекту, чого не було зроблено. Так, питання повернулося в позитивній площині, але це має бути уроком і для керівників будь-якого рівня, і для тих, хто займається розв'язанням проблем таких будинків сімейного типу. Так, ми не несемо моральної відповідальності за політику, яку провадила минула влада, але ми відповідальні перед людьми. Тобто ми повинні не тільки працювати на перспективу, а й усувати ті недоліки, які накопичувалися роками і створювалися попередньою владою. Ми в районі не пішли шляхом пошуку винних та виловлювання «відьом», тому що, як я завжди кажу, врешті-решт постраждає безневинний – дрібний виконавець. Ті, хто мали б забезпечувати реалізацію цієї політики і контроль влади за виконанням програм та законів, вони тут уже не працюють, а карати якогось пересічного державного службовця нижчого рівня, – буде непорядно вже з боку цієї влади. Але попередження ми зробили».
Голова райдержадміністрації радий з того, що самі учасники цього процесу врешті-решт дійшли спільного знаменника і виявили високий рівень культури, хоча могли б наполягати на судовому вирішенні, і справа тягнулася б роками: «Це яскравий приклад феномену української дійсності, його важко переоцінити, але він відбувся. Дітям родини Панченків повернули землю за договором дарування, вони тепер із землею, а хто має землю сьогодні – той має майбутнє».
Ми не будемо з'ясовувати, чи саме цим селянам, прізвища яких раптом стали дублерами Панченків у володінні землею, знадобилися дорогоцінні шматки в «українській швейцарії» під Києвом, чи за ними стоїть хтось, можливо, причетний до інших земельних оборудок на Київщині. Це компетенція не газетярів, а правоохоронних органів. А вони, до речі, після укладення сторонами мирової угоди та відмови Любові Панченко від будь-яких претензій, швидше за все, припинять пошуки винних. 
Віддали землю – і слава Богу! Видно, не даремно Панченки-батьки разом зі своєю свахою молилися і в Церкві, і на спірному полі. Тож слід віддати належне тим добросовісним новим власникам, які, не без тиску з боку силових структур та не без участі нової влади, дістали зі своїх душевних «закромів» шляхетні риси й не стали брати на душу такий тяжкий гріх. Адже будь-яку людину образити – це гріх, але притискати вдову, сироту і пришельця – гріх особливий, на який здатна тільки людина без будь-яких ознак сумління та моральності.
Ледве жевріє надія, що надалі ті, хто замірюється на загальнонаціональне багатство нашого народу – українську землю, – додивлятимуться, чиї долі стоять за державними актами, нашвидкуруч зліпленими угодами та іншими папірцями, які для когось – інструмент чергової оборудки, а для когось – ціле життя… 
Та все ж таки цей приклад доводить, що і в нашому цинічному світі дива трапляються! І за свої добрі, чуйні душі, за ту батьківську теплоту, якою Любов та Віктор Панченки прагнуть оточити кожну свою дитину, за невмирущу віру та надію, з якою вони живуть у серці, родина й отримала відновлення справедливості. Правду люди кажуть: Бог своїх не полишає…


Коментар
ВИПРАВЛЯЄМО ПОМИЛКИ СВОЇХ ПОПЕРЕДНИКІВ

Ігор РАФАЛЬСЬКИЙ, голова Обухівської райдержадміністрації Київської області:

– Коли так позитивно було розв'язано проблему із землями родини Панченків, коли авторитетні люди зробили такий добрий жест, повернувши земельні ділянки і відновивши таким чином справедливість, – це було свідченням високого рівня моральності, по-іншому я не можу це назвати. Звичайно, була тут і позиція районної державної адміністрації, й активність Партії регіонів: районна адміністрація відповідно до тих завдань, які ставить нам голова обласної державної адміністрації Анатолій Присяжнюк, зробила посилений акцент у соціальному зрізі в земельних відносинах в Обухівському районі. І це дає нам певні результати. 
Скажімо, учителям ми організовано видали державні акти на землю, яких ті чекали роками. З 1 серпня буде остаточно вирішено питання виготовлення технічної документації працівникам охорони здоров'я. Це і розв'язання земельних проблем працівників сфери культури, робітничих колективів, і соціальна сфера, і ветерани війни та праці, і діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування та ін. Завершуємо моніторинг усіх сільських рад у розрізі невирішення земельних питань – усе це ми повертаємо у правове поле і прагнемо якнайшвидше задовольнити інтереси своїх мешканців та розв'язати ті проблеми, які накопичувалися тут роками. Поки що нам це вдається.
Прикро, що сьогодні «вилізає» ще багато проблем, зокрема й спроби обдурити тих самих селян. Ми це знаємо, бачимо, а тому разом із земельною комісією проводимо відповідні експертизи. Зрозуміло, що деякі сумнівні проекти обслуговують серйозні юридичні фірми з поважною репутацією, але ми маємо діяти в межах чинного законодавства – і тоді все буде і справедливо, і правильно. 
Сьогодні вже з'явилася нова тенденція: одні селяни приходять просити землю, бо їм виділили недостатньо, а другі – просять виділити повторно, бо ті ділянки вже вони попродали… 
І ось так буває, що за півдня повз мене проходить півсела: і ті, кому треба, і ті, хто прийшов просто побачити голову райдержадміністрації.

Коментар
ВИМАГАЙТЕ ВСІ ДОКУМЕНТИ, ЯКІ ПОСВІДЧУЮТЬ ПРАВО ВЛАСНОСТІ НА НЕРУХОМІСТЬ

Ярослав ЯРЕМЕНКО, партнер юридичної компанії «Галицький та Яременко»:

– У 2001 році родині Панченків було надано земельну ділянку в постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства у порядку, встановленому Земельним кодексом УРСР 1990 року, шляхом видачі відповідного державного акта, а також здійснено його реєстрацію.
У 2007 році члени фермерського господарства виявили намір приватизувати землю, яка перебувала у постійному користуванні, та отримали дозвіл від відповідної державної адміністрації на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельну ділянку. 
Після укладення договору на проведення землевпорядних робіт виявилося, що вказані земельні ділянки уже приватизовані та перебувають у власності інших громадян, тоді як спірні земельні ділянки продовжувало обробляти фермерське господарство Панченків, котрі, як то кажуть, ні сном ні духом не чули та не бачили «нових» власників.
Для юристів, які працюють на земельному ринку, власне це досить типова ситуація.
Причини, які обумовили виникнення такої ситуації зокрема та в цілому, – це те, що земельним ділянкам, на які видавалися державні акти до 2003 року, не присвоювалися кадастрові номери, а власники через свою необізнаність не поспішали отримувати їх та робили це лише за потреби (при відчуженні, спадкуванні тощо). Ось тоді й виявлялося, що насправді є ще один власник або що земельна ділянка частково або повністю накладається з іншими земельними ділянками. Другою причиною виступало свідоме або недбале виконання своїх обов'язків працівниками органів земельного кадастру та земельних управлінь.
Фактично за наявності спору та неможливості досудового вирішення необхідно ініціювати судове провадження щодо визнання недійсним підстав отримання державних актів, а інколи ще й адміністративних позовів з метою зобов'язання державних органів скасувати державну реєстрацію та відновлення прав першого власника. Власне все це потребує значних зусиль, як то часових, фінансових, та обізнаності у порядку регулювання земельних правовідносин. Та й результат не завжди прогнозований.
Тим не менше, родина Панченків, починаючи з 2007 року, настійливо зверталася до державних органів та після зміни політичної кон'юктури цього року, хоч як це дивно, змусила своїх опонентів вийти на етап досудового врегулювання.
На цьому етапі, вивчивши ситуацію та проаналізувавши документи, родині Панченків було запропоновано отримати в дарунок спірні земельні ділянки, навіть незважаючи на податковий аспект, оскільки ризики при веденні судового спору збільшувалися та ставали неконтрольованими. Тобто використання угоди дарування і навіть необхідність сплати податку на дохід з фізичних осіб створювали врешті-решт значно менші ризики для обох сторін, аніж їх могла створити тривала судова тяганина.
Також Панченкам було запропоновано таку схему дарування, яка б і надалі не позбавляла цю родину можливості отримання спірних земельних ділянок у власність та наявності підстав для оспорювання титулу власності у дарувальників (але лише за умови коли інша сторона (дарувальник) почала б оспорювати дарування чи вчиняти подібні дії).
Враховуючи щасливий кінець цієї історії, необхідно звернути увагу на те, що документи, які посвідчують права на нерухомість, повинні завжди бути в порядку, мати всі необхідні погодження, дозволи, реєстрації тощо. Принаймні наявність зазначених документів ускладнює можливість втрати прав власності.

Коментар
ЗА СВОЄ ПРАВО ВЛАСНОСТІ ТРЕБА ВІДЧАЙДУШНО БИТИСЯ

Роман ВОЗНИЙ, адвокат, директор ЮК «IT Law Group»:

– У такІй ситуації, яка склалася довкола земельних ділянок сім'ї Панченків, сьогодні, на жаль, опиняється досить багато простих людей, які, вважаючи, що мають у власності земельну ділянку, не квапляться виготовляти на неї документацію. А її виготовлення в переважній більшості випадків потребує тривалого часу – більше року. 
За цей час розбитні хлопці, купуючи «оптом» усе керівництво села, селища чи міста, починаючи з селищного голови і закінчуючи дрібною челяддю виконкому, ДЗК, земельного відділу тощо, виготовляють земельні акти на ці ж самі земельні ділянки, з внесенням їх до кадастру. Враховуючи цілком ринковий підхід державних (і прирівняних до них) службовців до виконання своїх посадових обов'язків, такі хлопці, гадаю, ще й істотну знижку отримують (чи то пак дисконтну картку) на виконання вказаних послуг, оскільки по одній ділянці не забирають, а такі «гуртові покупці» завжди бажані й мають привілеї. І ось однієї «чудової» днини, власник (вже, вочевидь, колишній) приходить до своєї, як він помилково вважає, земельної ділянки і бачить, як дужі хлопці в камуфляжах встановлюють високий паркан навколо його земельної ділянки, а ще за кілька днів там починається будівництво. – Весь праведний гнів обуреного селянина, після спілкування з залізобетонночолими хлопцями в камуфляжах вщухає і змінюється абсолютно обґрунтованими побоюваннями за власне життя та здоров'я. А вже після спілкування з випещеними молодиками в дорогих костюмах зникає й бажання подавати до суду та відстоювати своє право власності.
Такий сценарій або майже такий, швидше за все, чекав би й на сім'ю Панченків. Однак випадок з ними засвідчує: якщо не за справедливість то, принаймні, за своє право власності треба не боротися, а відчайдушно битися, задля того щоб вирвати це право з зубів знахабнілих чиновників!
Юридичний бік нашої справи, а саме заволодіння чужою земельною ділянкою шляхом підробки та використання підроблених документів (в даному разі – рішення сільської ради), вже давно для юристів-практиків не є новиною. Таких напрацьованих схем наразі в нашій державі небагато і всі вони успішно використовуються з мовчазної згоди, а часто за активної підтримки правоохоронних органів і не лише їх.
Рівень, швидкість та якість, на якому було зроблено всю підроблену документацію на земельні ділянки Панченків (виготовлено держані акти, присвоєно ділянкам кадастрові номери і навіть змінено цільове призначення ділянок), однозначно вказує на те, що це було зроблено за підтримки осіб не обласного масштабу, а щонайменше народних депутатів. Державні акти було виготовлено на ім'я сторонніх людей, які, схоже, й не усвідомлювали власниками чого вони є, а лише ставили підписи там, де їм вказували.
Загалом завдяки підтримці народних депутатів, редакції газети «АГРОПРОФІ», а також деяких правосвідомих представників «оптових покупців» землі та ще багатьох людей, які долучилися до цієї справи, вдалося повернути земельні ділянки їх законним власникам – сім'ї Панченків.
Тож, як писав Тарас Шевченко, борітеся – поборите, вам Бог помагає!