Статті

У ЩАСЛИВІЙ РОДИНІ – СИЛА УКРАЇНИ

ImageСкільки разів кожен із нас мав нагоду сказати мамі: «Я люблю тебе!», і не знаходив для цього часу чи слів? Скільки разів ми мали змогу сказати їй «Дякую!», але не робили цього? Панове, відірвіться від повсякденної метушні – згадайте про Маму!
За ініціативи ООН з 1994 року людство відмічає Міжнародний день сім'ї. День матері також інтернаціональне свято, яке має більш глибоке коріння і святкується кожної другої неділі травня. В Україні ці свята лише набувають популярності.
На родинні свята Панченки збираються вузьким сімейним колом. Усього, небагато-немало, – 31 чоловік: мама і тато, двадцятеро їхніх дітей, невістки, зяті й четверо онуків!

Коли чотирнадцятирічна Люба вперше побачила роком старшого Віктора, одразу зрозуміла, що саме він її доля. Рідна сестра була на 16 років старша, тому Люба з дитинства мріяла про велику сім'ю і казковий будиночок, у якому б бриніло багато-багато дитячих голосів, а від їхніх посмішок не поспішало заходити сонце. 
По отриманні фельдшерської освіти дівчина працювала в Києві на станції швидкої допомоги, а її коханий – спочатку служив армії, потім працював в колгоспі у рідному селі Копачів. «Ми побралися, коли вже були дорослими, – розповідає Любов Миколаївна, – мені виповнилося 20 років». Панченки оселилися в невеличкій батьківській хаті на Любиній батьківщині у Малій Вільшанці. І вже наступного року в них народився первісток. Коли своїх дітей було вже семеро, майбутня невістка принесла в дім торт і газету «Київська правда» зі статтею Лесі Дейнеки «Маленька мама великої родини». У ній йшлося про чотирьох дітей, яких покинула мати. Дванадцятирічна дівчинка Оля опікується двома молодшими братиками і сестричкою. Дівчинка хотіла мати теплу хату і родину, яка б хоч трохи їх любила. «Через два дні ми поїхали і забрали трьох, а четвертого, через вади розумового розвитку, відправили у Боярку до дитячого будинку. Вже потім оформляли необхідні документи. Було це у 1997 році».
Статус дитячого будинку сімейного типу родина Панченків отримала у травні 1998 року. Партнерами виступили Обухівська райдержадміністрація, Міжнародна благодійна організація «Надія і житло для дітей» та Київська облдержадміністрація. Завдяки їм трохи менше ніж за рік збудовано чудовий двоповерховий будинок на 270 метрів і 9 спалень. 
Згодом в сім'ї народилися двоє хлопчиків, відтак власних козаків стало шестеро і три дівчинки. По-батьківському люблять і виховують у родині ще одинадцятьох дітлахів – п'ять дівчаток і шість хлопців – які залишилися сиротами або позбавлені батьківської опіки. У 2005 році за сумлінну працю у вихованні дітей сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, Любові Панченко присвоєно почесне звання Мати-героїня з врученням ордену.
Плине час, діти ростуть. «Старшому ось вже тридцять було, а найменшому – лише сім виповнилося, – говорить мама Люба». Дорослі діти вже закінчили шкільне навчання, деякі поїхали з батьківської хати – хто продовжувати вчитися у вишах, троє – створювати нові сім'ї. 
Любов Миколаївна наразі, за офіційним статусом, працює вихователем дитячого будинку сімейного типу, Віктор Васильович обіймає посаду лісника у Обухівському лісництві «Київліс». Разом пестують дванадцятьох неповнолітніх дітей, яких ніколи не ділили на своїх і прийомних. А ще тримають чимале господарство: три корови, свині, кролі й кури. Мають 2 га орної землі і 2 га сінокосу. 
А ще у родини є фермерське поле у 28,6 гектарів. Принаймні, поки що є… Бо знайшлися охочі його відібрати, які роблять це тишком-нишком і не без участі сільського голови та районної влади. Справа у тім, що на це поле родина має державний акт на право постійного користування землею, виданий у 2001 році. Існує офіційно зареєстроване на початку 2007 року фермерське господарство «Родинне гроно», засновниками якого є Любов і Віктор Панченки та їхні повнолітні діти. У 2007 році Обухівська райдержадміністрація надала дозвіл фермерському господарству на приватизацію цієї ділянки, й усі необхідні документи було подано до ТОВ «Дослідний інститут інвестиційного проектування» в Києві. У жовтні того ж року ФГ було сплачено перший внесок у сумі 7,5 тис. грн за виготовлення технічної документації та державних актів на право власності на землю. Час плинув, а приватизація не здійснювалася. Дякувати Богу, ці документи знайшлись і наразі потрапили до іншої землевпорядної організації, яка з'ясувала, що дане фермерське поле вже приватизоване …іншим господарем, оформлено його купівлю-продаж. І вже є два власники. 
Земля повсякчас залишалася предметом розбрату, і за неї завжди воювали. Тож родина Панченків відстоюватиме свої права в рамках законодавчого поля. Днями вона направила листи з проханням допомогти у вирішенні цієї справи на ім'я Генерального прокурора України Олександра Медведька і голови Київської обласної державної адміністрації Анатолія Присяжнюка. Цього року справжні господарі вже посіялися і сподіваються на хороший урожай. І на утвердження справедливості. 
Крім фермерства Віктор Васильович, у вільний від роботи час, займається ще й виготовленням столярних виробів, передаючи дітлахам свій досвід і навички. Нещодавно на подвір'ї дитячого майданчика вони змайстрували дивної краси казковий дерев'яний будиночок на «курячий нозі» для малечі. 
Зрозуміло, що центром всесвіту великої і дружної родини Панченків була і залишається Мама. «Я оптимістична людина, – гордо стверджує наша співрозмовниця. – Ніколи не впадаю у відчай. Нічого в цьому житті не дається задарма». Мама любить усіх своїх до нестями. Однак однієї любові і ніжності замало, потрібні ще досвід і багато мудрості, яких у Любові Миколаївни вистачить на всіх.


© 2018 ТОВ "Агромедіа-Про"