ЗБЕРЕГТИ ВІТЧИЗНЯНЕ КОМБАЙНОБУДУВАННЯ – ДЕРЖАВНЕ ЗАВДАННЯ НОМЕР ОДИН. АЛЕ ЧИ РОЗУМІЮТЬ ЦЕ В УРЯДІ?

«Україна, як мачуха, практично не дотує своїх аграріїв, але підтримує іноземних машинобудівників. Де ж здоровий глузд?» Так умовно можна окреслити тему круглого столу «Сільськогосподарська техніка – орієнтир вітчизняне», що відбувся наприкінці серпня в редакції газети «Урядовий кур'єр». У засіданні взяли участь представники МінАП та Мінфіну, директори науково-дослідних інститутів, виробники сільгосптехніки.
За два місяці до події прем'єр-міністр України Юлія Тимошенко виступила із заявою про необхідність повернення Херсонського машинобудівного заводу у власність держави. Головним її аргументом стала теза про те, що націоналізація ХМЗ – єдиний засіб допомогти підприємству. Незважаючи на нібито добрі наміри прем'єра, колектив зустрів цю звістку із великим занепокоєнням.
Що ж насправді відбувається на ХМЗ? Що чекає галузь у цілому? І чому доля колективу стала заручницею політичних пристрастей? На усі ці болючі питання відповідає голова правління ТОВ НВП «БІЛОЦЕРКІВМАЗ» і «Херсонський машинобудівний завод» Олександр Олійник.
– Можна, звичайно, у всьому звинувачувати кризу, як це роблять інші, проте у нашому випадку все не так просто. Справа у позиції Уряду по відношенню до вітчизняного виробника, якого він планомірно знищує. Почалося це знищення поки що єдиного діючого підприємства з виробництва сільгосптехніки минулого року. Хочу нагадати – ще у 2007 році підприємство працювало на повну потужність і навіть планувало збільшення виробництва комбайнів у 4,6 разів – до 350 одиниць. Ця кількість була підтверджена заявками українських аграріїв. І все це доки завод не «взяли в оборот» на державному рівні. Кінець 2008 р.-початок 2009 р. видався надзвичайно складним для підприємства часом – виникли неабиякі труднощі зі збутом продукції. До того ж засилля імпортної, але не нової техніки, поставило українського виробника на межу виживання. Знаходячись у скрутному фінансовому стані, ми звернулися за допомогою до уряду. Нагадаю, що на зустрічі з колективом ХМЗ Юлія Тимошенко пообіцяла закупити сільгосптехніку нашого заводу через НАК «Украгролізинг». Про це вона неодноразово заявляла в ЗМІ. Однак незважаючи на це, гроші так і не надійшли. Після другої зустрічі з прем'єром з'явилася постанова №328, в якій йшлося про державну підтримку виробництва 200 комбайнів. Тобто, уряд на чолі з пані Тимошенко пообіцяв колективу ХМЗ держзамовлення, під яке планувалося виділити 146 млн грн. Цілком природно, що таке рішення дало колективу надію. Люди заспокоїлися, у них з’явилася надія на майбутнє. І ми доклали всі зусилля, щоб розпочати роботу після тримісячного простою. Виробництво продукції розпочалось у квітні. Сподіваючись на гроші від держзамовлення, ми призупинили вимушене скорочення штатів, чудово розуміючи, що фахівців такого високого рівня знайти потім буде просто неможливо. Проте, попри всі наші намагання, з цього «партнерства» з урядом нічого не вийшло. Обіцяних коштів ми так і не побачили. З одного боку уряд обіцяє підтримку, а з іншого він налаштований проти виробництва в Україні комбайнів та іншої сільгосптехніки. Представники Міністерства аграрної політики відверто заявили: ваш комбайн нікуди не годиться! Забудьте про свій комбайн і починайте складати китайське, фінське... Фактично, представники держави запропонували нам поховати вітчизняне виробництво, і це при тому, що за останній рік ми не мали жодної скарги на свою продукцію.
Усі дискусії з приводу комбайна в Україні, підкреслює О.Олійник, зводяться до одного: порівнюють комбайн «Славутич» з кращими зарубіжними аналогами фірм «Джон Дір» та «Клаас». При цьому всі забувають, що на розробку того ж «Джон-Діра» було виділено $40 млн, і потім ще додавалось на його переоснащення. А українському комбайну довелось самому собі прокладати шлях. Фахівці – учасники випробувань – запевняють, що комбайн «Славутич» за своїми агротехнічними параметрами (продуктивність, якість зібраного зерна, втрати під час збирання урожаю) не поступається кращим зарубіжним машинам, навіть перевищує їх.
Проте біда полягає у тім, що все це сьогодні в Україні нікому не потрібно. Вигідніше ввезти в країну імпорт та ще й заробити на цьому величезні кошти. Сьогодення і майбутнє українських виробників нікого не цікавить, переконаний Олександр Олійник.
Окрема тема розмови – зіпсований імідж Херсонського машинобудівного заводу в очах селян та керівників агрогосподарств. Навіщо це робиться? Відповідь, на думку керівництва підприємства, лежить на поверхні: бізнес багатьох членів фракції БЮТ у парламенті, а також чиновників МінАП полягає в імпортуванні іноземної сільгосптехніки в Україну.
– Цьогоріч на полях України працювало майже 50 тис. комбайнів, але щороку країна потребує у 2-3 тис. нових комбайнів, – продовжує Олександр Олійник.
Ще донедавна, розповідає він, в Україні нараховувалось декілька підприємств з виробництва сільгосптехніки, але завдячуючи недалекоглядній політиці держави, сьогодні ці підприємства припинили свою діяльність. Так сталося з олександрійським «Ланом», харківським «Обрієм», сумським «Сампо». Залишився в живих лише Херсонський машинобудівний завод. Хоча економічний ефект виробництва комбайнів у загальнодержавному вимірі є очевидним: виробництво 4 тисяч комбайнів «Славутич», наприклад, у рік дає можливість забезпечити роботою майже 115 тисяч працівників, а надходження до бюджетів різних рівнів та цільових фондів складає 1,4 млрд грн. Національне багатство будь-якої країни тримається на виробничій сфері, і лише та країна вважається економічно розвинутою, яка на базі високих технологій виготовляє велику кількість конкурентноздатної продукції. Засилля ж імпортної сільгосптехніки в Україні – ні що інше, як пряме інвестування України у західне машинобудування, оплата Україною праці чужих робітників.
Часта зміна українських урядів з їх абсолютно різними програмами зростання, а тепер і виводу економіки з кризи, на прикладі ситуації у сільгоспмашинобудуванні доводить, що розвиток галузей української промисловості став абсолютно спонтанним і непрогнозованим. Наприклад, коли уряд, очолюваний Віктором Януковичем, сповідував адаптований до сучасності дотаційний принцип підтримки виробників сільгосптехніки, то Кабінет Міністрів був готовий відстоювати їхні пільги і преференції. Уряд Юлії Тимошенко, навпаки, є противником пільг і бачить зростання економіки зовсім по-іншому, а саме – через підняття споживчого попиту.
– За таких умов вітчизняна промисловість розвивається за принципом «стій-біжи», – додає Олександр Олійник. – А у цей час імпортна техніка планомірно захоплює український ринок. Напевне, Україні немає сенсу ганятися за усією номенклатурою сільгоспмашин, які її підприємства виготовляли ще за радянських часів. Проте визначитися Кабміну, яку якісну продукцію ми зможемо продавати за кордон і на внутрішньому ринку, не є вже таким складним. Таким чином, уряд би підтримав ті заводи, які здатні конкурувати із закордонними виробниками.
До речі, про західні приклади. Кожна з країн, маючи такі підприємства, не кинула свого машинобудівника сам на сам зі своїми проблемами, прекрасно розуміючи, що у випадку масового звільнення працівників з цих заводів, працевлаштування і компенсація, – це вже буде головний біль урядовців. Так, завдяки високим урядовим дотаціям в Індії ринок сільгоспмашин збільшиться майбутнього року до $800 млн. У Казахстані, наприклад, розробки нових площ забезпечені підтримкою шляхом надання державних субсидій або ж банківських кредитів з низькими відсотковими ставками. Росія – теж непоганий приклад для наслідування здравих ідей. Нинішній прем' єр-міністр Росії Володимир Путін, відвідавши «Ростсельмаш», видав розпорядження держкомпанії «Росагролізінг» викупити у заводу всю нереалізовану техніку з метою наступної передачі господарствам в лізинг і надати новий кредит у розмірі 300 млн руб. І все це не зважаючи на падіння в Росії ВВП до 8,5%.
З одного боку, всім зрозуміло, що селяни надають перевагу імпортним комбайнам так само, як будь-який автолюбитель надає перевагу «мерседесам», а не «тавріям». Проте, з іншого боку, уряд просто зобов'язаний турбуватися про машинобудівні заводи, які забезпечують роботою десятки тисяч людей, вважають на ХМЗ. Тим більше, що сучасні українські комбайни не мають нічого спільного з «монстрами» радянських часів – це абсолютно сучасна техніка, з кондиціонерами та імпортною електронікою.
У колективу Херсонського машинобудівного заводу є величезне бажання зберегти завод, його потенціал, робочі місця. Вони чудово розуміють: якщо вони цього не зроблять, в Україні підприємства з виробництва зернозбиральної техніки більше не буде.
– Ми вже не робимо ставку на програми держпідтримки сільгоспвиробників або аграріїв, – підсумовує розмову Олександр Олійник. – Працюємо, наполегливо намагаємось розвиватися. Більше того, за непростої ситуації збільшуємо обсяги виробництва. Шукаємо нові ефективні інструменти для впровадження нових проектів. Усе це відбувається лише на ентузіазмі адміністрації та працівників підприємства, без жодної підтримки з боку держави (до речі, «БІЛОЦЕРКІВМАЗ» і ХМЗ – єдині підприємства у галузі, на яких практично немає заборгованості по зарплаті).