Статті

ДОПОКИ ТЕБЕ ЛЮДИ ПАМ'ЯТАЮТЬ, ДО ТИХ ПІР ТИ СЕРЕД ЛЮДЕЙ І ЖИВЕШ, АБО НЕЗГАСИМА ЗОРЯ МОТОРНОГО

Здатність пам'ятати Дмитро Моторний вважав однією з головних людських якостей і завжди повторював, що кожного пам'ятатимуть по його добрих справах. І це його вислів ми винесли в заголовок.

Дмитро Костянтинович Моторний — Людина великої мудрості і сили духу, Хлібороб від Бога, яскравий політичний і громадський діяч, поборник інтересів селян, який майстерно володів словом і свою душу сповідав поетичними рядками. Двічі Герой Соціалістичної Праці, Герой України, почесний член Національної академії аграрних наук України, керівник агрогосподарства на Херсонщині із понад піввіковим досвідом. Цьогоріч 30 липня виповниться три роки, як Дмитро Костянтинович відійшов у вічність.

Він насправді незліченно багато доброго встиг зробити кожній людині окремо і всій країні в цілому. Тому пам'ять про нього живе в його справах, в агровиробництві і в науці, у його нащадках, навіть у музиці і піснях.

Так, заснований Моторним регіональний велелюдний конкурс хорового виконавства «Чорнобаївський заспів» цьогоріч традиційно відбувся у 24-й раз (не проводився торік через ковід) 5 червня на базі Чорнобаївського Будинку культури.

Один із провідних вишів України — Таврійський державний агротехнічний університет (м. Мелітополь) від 21 червня 2019 року носить ім'я Дмитра Моторного, свого видатного випускника. Велика заслуга в цьому належить ректору вишу, також колишньому його вихованцю і від 2006 року ректору, доктору технічних наук Володимиру Кюрчеву. З цієї нагоди позаторік у ТДАТУ імені Дмитра Моторного відбулись урочистості, під час яких за численної кількості люду зі всієї України було відкрито пам'ятник знаному аграрію (див. «Іменем Хлібороба. В Україні вшановано пам'ять Дмитра Моторного», — «Агропрофі», №20 від 12 липня 2019 р. — прим. ред.). 

Інший пам'ятник — бронзове прижиттєве погруддя Дмитра Моторного, яке за законом державі належало встановити Двічі Герою Соцпраці, ним «надійно збережене» у Музеї господарства, що міститься в Чорнобаївському Будинку культури, а не на центральній площі селища (він хотів, щоби високопосадовці урочисто відкрили того дня саме сільський клуб, побудований коштом колгоспу, а не його пам'ятник).

Очолюване ним понад 11 п'ятирічок передове сільгосппідприємство, трансформоване згодом у виробничий кооператив «Зоря», три роки тому додало до своєї назви його прізвище — СВК «Зоря Моторного». І продовжує впевнений рух вперед, працюючи на благо людей, на благо всієї країни. Про його виробниче і людське сьогодення подальша розповідь.

Дмитро Костянтинович МОТОРНИЙ у день свого 90-ліття. Чорнобаївка, 02.11.2017 року
Володимир Артемчук, Ольга Костікова, Андрій Глущенко, Олександр Бевх, Ігор Підгородецький, Руслан Пекло, Віктор Шкрамко

«Батькова мудрість зрештою справдилась, і створена ним організаційно-правова форма — сільськогосподарський виробничий кооператив, не дали змоги багатьом охочим розтягнути нас по шматках, — почала нашу розмову голова господарства Ольга Дмитрівна Костікова. — У нас немає договорів оренди, а є пайовий внесок у діяльність кооперативу. Тому дві компанії, які зайшли до нас працювати і запропонували людям більш вигідні умови, зберігають з нами партнерські стосунки. Ми маємо дещо більше 2 тис. га землі в обробітку і більше сотні працівників. Зі створеної батьком команди дехто за віком пішов, та на їхнє місце прийшла гідна зміна — молоді працівники. І це тішить. Значить — є перспектива, є розвиток, адже молодь швидко вчиться і вона більш пристосована до умов сьогодення.

Хоч землі поменшало, проте вся інфраструктура підприємства збережена — автогаражі і механізовані майстерні, ферма ВРХ на 400 голів. Чисельність дійного стада невелика, тим не менше молоко екстра класу, і ми всі п'ємо це поживне молоко без антибіотиків і домішок».

Не секрет, що робота керівника господарства — це велике навантаження і надвелика відповідальність перед собою, перед людьми, перед державою і перед батьком, зізнається господиня.

Претендент на посаду голови виробничого кооперативу, за статутом, має пропрацювати тут щонайменше 5 років, відзвітувати перед своїм підрозділом про зроблене за цей період і отримати схвальний відгук. Ольга Дмитрівна в господарстві на посаді заступника голови — з 2004-го, тож була у людей, що називається, як на долоні. Її досвід і фаховість не викликали сумнівів. Тому Дмитро Костянтинович і просив її подумати над тим, щоби очолити господарство. І дав час обміркувати, та отримати відповіді не встиг...

Відповідь дали люди, одностайно обравши її своїм керівником. Відтоді грань між особистим і виробничим у Ольги Дмитрівни стерлася, адже вона донька свого батька. І цим пишається.

Життєва настанова Дмитра Костянтиновича — май почуття міри, працюй і нікому не заздри, бережи власну гідність і здоров'я, залишайся людиною. І як би було важко, вихід завжди знаходиться. «Коли вже здавалось, що все зовсім погано і настала суцільна чорна смуга, — веде Ольга Дмитрівна далі, — з'являється світло в кінці тунелю — до роботи стають молоді фахівці, і справна техніка виходить в поле, негода оминає посіви стороною і вкладена праця повертається сторицею».

 

І хоча землі господарства фактично розташовані у передмісті Херсону, проблем із поглинанням містом поки немає. Нещодавно тут створено Чорнобаївську територіальну громаду, до якої  ввійшло чотири сільські ради, з центром у с.Чорнобаївка.

Зрозуміло, що вже не буде таких масштабів господарства, і державної підтримки, як була. «Життя змінилося, стала іншою свідомість людей. Місцеві громади отримали величезні повноваження, тому ми маємо йти вперед. Ми будемо робити так, щоби було краще кооперативу. У нас є рада кооперативу, ми щомісяця обговорюємо стратегічні і нагальні питання», — говорить вона.

Зараз у «Зорі Моторного», як і скрізь на півдні України, тривають жнива 2021, ускладнені зливами та буревіями. І оскільки кожен має відповідати за свій сектор роботи, про ахротехнології і жнива ми говорили з агрономом із 30-річним досвідом роботи в господарстві Олександром Бовкуном.

«Для рослини, як і для людини, важливі світло, вода і живлення, — наголошує агроном. — Світло при вирощування сільгоспкультур ми регулюємо гущиною посіву.  За відсутності зрошення, на жаль, дефіцит води є визначальним, тому ми дуже залежимо від погодних умов. Забезпечення живлення — наша відповідальність, тому ми намагаємось дотримуватись агротехнологій. Щоправда, з кожним роком це робити все важче з огляду дорожнечі.

Для потреб тваринництва вирощуємо кормову групу, переважно це суданська трава. Із зернових — ячмінь, пшениця і трохи жита; із технічних — соняшник і, за наявності опадів восени — ріпак».

Зорієнтоване господарство на вітчизняну селекцію. Тут переконані, що по зерновим культурам, особливо по пшениці, в Україні є потужна селекційна база в структурі НААН — Селекційно-генетичний інститут — Національний центр насіннєзнавства та сортовивчення та Інститут зрошуваного землеробства.

Херсонщина, ніде правди діти, є зоною ризикованого землеробства. І за відсутності зрошення перспективи ведення сільгоспвиробництва тут доволі примарні. Минулий рік став тому підтвердженням — зерновий південь України практично спікся на сонці. Аграрії зазнали руйнівних збитків.

Цьогоріч кількість опадів у вегетаційний період була достатньою, а наразі дощів і буревіїв забагато. Волога сприяла більш посиленому розвитку бур'янів і грибкових хвороб. Щодо бур'янів, то ми впорались і поля від них чисті. А от щодо хвороб, довелось проводити дві обробки, причому спочатку ми були зорієнтовані на одні препарати, більш прості. Та застосовувати довелось більш дорогі багатокомпонентні препарати, щоби стримати розвиток хвороб. Але так спрацювали не всі господарства — там, де зекономили на антигрибкових препаратах, урожайність і якість зерна відверто незадовільні.

У землеобробітку віддають перевагу комбінованій системі: раз на 3-4 роки застосовують глибоку оранку, решта часу — ощадний поверхневий обробіток ґрунту.

Шкода, що останніми роками немає бодай якоїсь державної підтримки, із сумом констатує досвідчений агроном. Адже якщо хімікати постачальники дають господарствам у борг, то з добривами — лише передоплата. Дорожнеча препаратів не дозволяє повною мірою дотримуватись належних агротехнологій, тому тут застосовують випробувані століттями аграрні прийоми.

Йдеться про один із дуже важливих елементів сівозміни — чорний пар, на площі 300-500 га, залежно від року. Один із його найважливіших факторів — накопичення вологи. По парам тут вирощують озиму пшеницю, адже під час сівби зерно дістає до ґрунтової вологи, відтак урожайність пшениці вдвічі більша навіть за зернову по кращих попередниках. «Якщо пари не застосовувати, то ґрунти вимагають підвищеного внесення ЗЗР і добрив, а це додаткові витрати коштів і засобів, і — найголовніше, насичений хімією врожай. Кожен обирає для себе сам, як і що вирощувати», — говорить наш співрозмовник.

Аж тут з'ясувалося, що Олександр Михайлович є продовжувачем династії Бовкунів, які за все життя працювали лише в одному цьому агрогосподарстві. Його батько, Михайло Тимофійович, впродовж багатьох років був заступником Дмитра Костянтиновича. І так склалась доля, що тепер пліч-о-пліч на керівних посадах працюють їхні діти.

«Мій дід, Тимофій Лукич, був селянином, мав велику багатодітну родину, — говорить Олександр Михайлович. — Після важкого поранення у Другій світовій війні він одним із перших повернувся в село і очолив місцевий колгосп «Червона зірка» (в селі було три колгоспи). Батько, Михайло Тимофійович, 1932 року народився і виріс у Чорнобаївці, пережив тут фашистську окупацію. Після війни неповнолітнім пішов працювати в колгосп. Потім вивчився на агронома, а працював і завфермою, і бухгалтером, і бригадиром. У господарство Дмитро Костянтинович прийшов 1959-го, а очолив тодішній вже колгосп ім. Кірова він у лютому 1963 року. Мій батько став його заступником 1974 року і пропрацював із ним аж до самої смерті 1992-го».

Пан Олександр зізнається, що агрономом він став, що називається, «без альтернативи». «Мене змалку батько завжди брав із собою: у нього була така звичка сідати за кермо і по вихідних об'їжджати поля. Тоді в господарстві людей було багато, працювали на совість і завжди ділились досвідом з молоддю. Тому Херсонський сільгоспінститут став логічним продовженням мого становлення. З 1993 я в господарстві, починав насіннєводом, потім виріс до головного агронома; нині площі посівів не такі значні, тому я агроном.

Що мене приваблює в цій роботі? Працювати цікаво. Рік від року якісь сюрпризи і виклики, причому не лише погодні. І від наших правильних спільно ухвалених рішень, адже біля керма нас багато, залежить доля господарства і кожного його учасника. Батьки вчили нас не здаватися і шукати вихід, бо він завжди є!»

Таке саме запитання ми поставили Ользі Дмитрівні. «Мене все приваблює, абсолютно все, — зізнається вона. — Я земний знак за гороскопом. Тому люблю землю будь-коли, особливо чорну перед сівбою, зелену від сходів і жовту від урожаю. Природно люблю тваринництво, тому ми і залишили ферму, хоча для нас вона збиткова. Люблю працювати з людьми, бо вони в переважній більшості мудрі. Люблю бачити результат своєї праці. А ще — люблю наш, власної випічки, Чорнобаївський свіжий хліб! Він пахне полем і хліборобськими руками, він пахне нашими дідами і батьками так, як в дитинстві. Заради цього варто жити і працювати, як учив і наказував нам Дмитро Костянтинович!»

Тетяна Шелкопляс

 

 

 

Руслан Пекло, Ольга Костікова, Ігор Підгородецький

Олександр Бовкун, Антоніна Большакова, Микола Карпенко, Юрій Мелиш

Наталія Горбова, Ніна Винарчук, Тетяна Костенко, Надія Бабич, Олена Дембровська,  Наталія Магу, Тетяна Шевченко

Юрій Карлюк, Олександр Бовкун, Юрій Мелиш, Микола Сапко

Руслан Пекло, Ігор Підгородецький, Віктор Плесецький, Володимир Цинський

Віктор Галух, Микола Целих

Микола Харченко, Дмитро Моторний, Іван Соломина

© 2018 ТОВ "Агромедіа-Про"