Статті

РІЧКИ УКРАЇНИ: МОЖЛИВІ СЦЕНАРІЇ МАЙБУТНЬОГО

Землю називають блакитною планетою, адже більшість її поверхні становить світовий океан. Так, води на планеті достатньо. Проте вона здебільшого солона, а для людей, рослин і більшості тварин життєдайною є саме прісна вода. 

Знову ж таки, прісної води на Землі вистачає, але розподілена вона нерівномірно: в одних регіонах води в надлишку — у Латинській Америці, наприклад, сконцентровано третину запасів. В інших — у дефіциті. Йдеться про країні Близького Сходу і Північної Америки. Відтак виникають водні конфлікти: найбільш гучні, свідками яких є більшість із нас — Арабо-Ізраїльська війна, яка триває понад 60 років, через доступ до річки Йордан, або Індо-Пакистанський конфлікт і річка Інд.

Основні проблеми полягають не в нестачі води на Землі, вважають науковці, посилаючись на круговорот води в природі, а в забрудненні води, в нестачі коштів для її видобутку (підземні води), в тому, що опріснення солоних вод коштує чимало.

Спричинений дефіцит питної води наслідками зміни клімату, діяльністю людини, що призводить до скорочення водних ресурсів через забруднення прісноводних екосистем, а також наслідками урбанізації і змін у землекористуванні. За даними Global Issues Network, для задоволення потреб населення вживається лише 8% прісноводного ресурсу, решту 92% — поглинає індустріальне виробництво та агропромисловий комплекс.

Нестача чистої води змушує людей вживати брудну воду, а це спричиняє погіршення умов життя, розвитку серйозних захворювань — аж до смертельних випадків. Особливо світ це відчув від 2019-го, з появою коронавірусної світової пандемії. Всесвітні організації, у тому числі ООН, приділяють чимало уваги проблемам забезпечення й очищення прісної води на планеті, втілюють в життя спеціальні довготривалі програми. Кожні три роки Всесвітня програма ООН по оцінці водних ресурсів (WWAP) публікує Всесвітню доповідь ООН «Вода як стабільність світу», де представлено найповнішу оцінку стану прісноводних ресурсів у світі.

Згідно з останнім дослідженням, якщо не вживати дієвих заходів, то до 2030 року без належно очищеної води залишатимуться майже 5 млрд людей, тобто близько 67% населення Землі.

Щодо України, то з першого погляду, виходячи з її географічного становища, та наявності таких річок як Дніпро, Дунай, Дністер, Десна, Буг, Прип'ять і ще десятків тисяч інших, можна припустити, що наша країна багата на водні ресурси. Але водночас на карті Європи ми вважаємося маловодною країною, оскільки більшість наших водних ресурсів через забрудненість непридатні до водозабору питної води. Тому Україна опинилася на далекому 125 місці у світі за доступними її запасами. Про це йшлося у доповіді «Водний дефіцит в Україні», що днями для журналістів презентував в онлайн режимі Український інститут майбутнього (Ukrainian Іnstitute for the Future, UIF), незалежний аналітичний центр, що прогнозує зміни в Україні та світі та моделює можливі сценарії розвитку подій. 

Про причини та проблеми, які призвели до такої ситуації, ми також хочемо розповісти широкому загалу, спираючись на почуті доповіді.

Статистика водних ресурсів України

Експерт з питань управління відходами UIF Олександр Лимар виокремив основні виклики і детально проаналізував їхні наслідки у випадку нашої бездіяльності або все ж у випадку виправлення ситуації.

Серед викликів він назвав такі:

— Зникнення річок.

— Зменшення стоку ріки Дніпро.

— Вплив агросектору і промисловості на водні ресурси.

— Зміни клімату.

— Транспортування води каналами.

— Зношення централізованих водних мереж.

— Відсутність належного контролю за скидами неочищених стічних вод.

Україна, за даними World Bank 2019 року, посідає 125 місце у світі за запасами питної води, на жаль. Лише 4% від загальної площі займають землі водного фонду, або близько 24,2 км2.

Забезпеченість якісною питною водою одного українця на рік — лише 1 тисяча кубометрів, це у 2,5 разу менше, ніж на мешканця Німеччини або Швейцарії, у 3,5 разу менше за французів і вп'ятеро — за мешканців Великої Британії. Такі минулорічні дані оприлюднив Одеський державний екологічний університет.

Попри те, що запаси води у нас значно скромніше, водночас споживають води наші співгромадяни суттєво більше проти економних європейців. Тобто ми безгосподарно вичерпуємо запаси нашого скарбу, не замислюючись про наслідки.

«Проте за нашими даними, у місцевостях, де відсутня централізована подача води, населення споживає близько 50 л води на добу, що вп'ятеро менше за мешканців із хатнім водогоном», — зауважив експерт.

Зникнення річок і зменшення стоку Дніпра

Щодо насичення внутрішніми водоймами Україна, за офіційними даними, має близько 73 тис. річок, 40 тис. озер, 1160 водосховищ, 40 тис. ставків (див. мал. нижче). (Дані Національного атласу України свідчать про 63 тис. річок — прим. ред.). На мапі Європи наша країна позначена як маловодна, адже більшість наших природних ресурсів через забрудненість непридатні для водозабору питної води. За часів незалежності, в останні 30 років, за даними Національної екологічної ради, в Україні зникло понад 10 тис. річок. Адже впродовж цього часу з боку держави не проводяться меліоративні роботи з розчищення замулених витоків річок, в наслідок чого ці водойми міліють і пересихають (тут окремої розповіді потребувала би велетенська робота компанії «НІБУЛОН» в цьому напрямку, яка, серед іншого, відродила річку Південний Буг, розчистивши і поглибивши її до природних показників на відстані 134 км від Вознесенська до Миколаєва — прим. ред.).

Це зникнення 10 тис. малих річок негативно впливає на водність середніх і малих річок. Так, за даними Інституту водних проблем і меліорації НААН, за останні 10 років маємо суттєве зменшення стоку річки Дніпро, головної водної артерії країни, на понад 10 тис. км3.

Вплив агросектору і промисловості на водні ресурси

Головною причиною є використання дніпровської води для промислових і сільськогосподарських потреб. У результаті інтенсивних агромеліоративних робіт, у тому числі осушування і розорювання боліт, розорювання басейнів малих річок з порушенням режиму водоохоронних зон (до рівня ріки) тощо, маємо скорочення річкових стоків у зонах Лісостепу і Полісся на 5%, а в Степу — на 10%. Водночас на окремих ділянках Степової зони обсяг стоків скоротився аж на 40%, а в Поліссі — на 15-20%.

«Проведення таких бездумних гідромеліоративних робіт є головним убивцею водних об'єктів України, ворогом довкілля і майбутнього. Конче необхідно відрегулювати питання осушення, і допоки не буде створено національної стратегії водних ресурсів, заборонити взагалі будь-яке осушення. Навіть під сільськогосподарські землі, бо це дуже суттєво впливає на водність вітчизняних річок», — наголосив О. Лимар.

Зміни клімату і відсутність контролю

Через незворотне насування глобального потепління, за даними Національної екологічної ради України, вітчизняні водойми щороку наповнюються лише на 70% від норми. Це призводить до зміни їхнього гідрологічного циклу або взагалі до зникнення. Маловодність є однією з причин зникнення малих річок, в тому числі в Україні.

Наприклад, річки Ірпінь та Буча на Київщині, які не лише втратили спроможність до самоочищення, але і загалом від 50% до 70% своїх водних запасів. Спричинили це ганебне явище, наголошує експерт, людська халатність і намагання протизаконно, всупереч усім наявним нормам і правилам забудовувати заплавні землі. Не секрет, що Київська область активно забудовується через наближення до столиці, і, на жаль, ніхто не звертає уваги на зміни водного фонду. Це дуже сильно впливає на наповнюваність річок і утримання біобалансу навколишнього середовища.

«Крім негативного впливу зміни клімату до найбільш значущих негативних факторів, які негативно вливають на гідрологічний режим водойм, належать неналежна агротехнологічна практика та високе освоєння сільгоспугідь, неефективне і водомістке агровиробництво, а також відсутність системи державного бачення щодо регулювання водокористування, включаючи економічні важелі впливу», — сказав він.

Транспортування води і зношення централізованих водомереж

До невиправданого розбазарювання питної води промовець також відніс надмірні втрати води у міжбасейновому сполученні при її транспортуванні та амортизацію і знос мереж центрального водопостачання.

За інформацією UIF, що базується на даних дистанційного сканування підземних ділянок, через зношеність систем централізованого водопостачання понад 50% подаваної води втрачається, просто йде у землю! Переважна більшість цих водних магістралей має вік від 50 і аж до понад 100 років. Проблему становлять сталеві труби. Агресивні ґрунтові води призвели до їхньої значної корозії і руйнування: містяни повсюдно, на жаль, звикли до частих аварій міських водогонів. Втрати в мережах централізованого водопостачання  становлять катастрофічні від 50% до 70% у деяких містах втрат води від її загального обсягу!

До того ж у діряві труби неконтрольовано потрапляють ґрунтові води, а також, що набагато гірше — з прокладених поруч каналізаційних труб і стоків. Це зумовлює хімічне і бактеріологічне забруднення води, що потрапляє до людських осель, і спричиняє захворювання і навіть масові зараження. Тобто ми втрачаємо воду, яку водоканал спеціально підготував за наявними нормами питної води, натомість споживаємо рідину невідомої якості.

Однак, як правило, усі ці втрати закладаються в тариф на водопостачання. Тобто всі ці втрати на воду сумнівної якості пересічні громадяни й організації оплачують як високоякісну. При цьому ніхто не поспішає з модернізацією водомереж...

Нам слід більш активно і аргументовано інформувати співвітчизників про обмеженість наших водних ресурсів і стимулювати їхнє дбайливе і економне використання.

Є інформація, зауважив експерт, що втрати води від транспортування її каналами 2018 року становили аж 1,142 млрд м3. За обсягами це відповідає загальному забору води з підземних джерел! Дехто може припустити, що нічого страшного не відбувається, адже ця «втрачена» вода інфільтрується (просочується) у внутрішні горизонти і поповнює запаси ґрунтових вод. Однак слід зважати на чималі енерговитрати, які просто «йдуть скрізь землю» при транспортуванні такої кількості води. Це дуже великі фінансові втрати, бо тариф на транспортування води на 78% становить вартість електроенергії на перекачування води. 

Тобто країна марно платить за насоси, що перекачують воду, яка знову повертається в землю. Водночас цих коштів, що ми платимо за воду, недостатньо для відновлення зношеної інфраструктури і очисних споруд. До збитків також призводить робота на застарілому і дуже енерговитратному насосному обладнанні.

В умовах глобального потепління зростають витрати води за рахунок випаровування. Зважаючи на те, що міжбасейнове транспортування води в Україні здійснюється виключно відкритим способом, цей фактор у найближчій перспективі стане визначальним у боротьбі за збереження водних ресурсів.

І знову про контроль

ПриЧини всіх збитків, про які йшлося вище, полягають у відсутності необхідного контролю. Так, лише впродовж 2018 року було виявлено близько 600 випадків високого забруднення  на 71 водному об'єкті України. А це 58% від загальної кількості проведених спостережень. Серед забруднюючих «переможців» — шестивалентний хром, нітрати (амоній), сульфати (цинк, свинець, залізо), стійки органічні сполуки тощо.

Водойми України характеризуються як помірно забруднені. Частка неочищених стічних вод у складі міських стічних вод 2018 року становила майже 19%, що є невиправдано високим показником.

Україна зобов'язалася до 2030 року зменшити це показник до 5%. Однак, зважаючи на реалії сьогодення, відсутність державної програми або стратегії тощо, цей показник навряд можна вважати реальним.

«Тож головним джерелом забруднення водойм в Україні є: низька частка надходжень від екологічного податку за забруднення водних об'єктів, що є причиною  недофінансування охоронних заходів, незадовільний стан очищення міських стічних вод, відсутність технологічного регулювання виникнення забруднюючих речовин, забруднення водойм підприємствами гірничодобувної галузі, неконтрольоване дифузне (спричинене людиною) забруднення водойм, а також відсутність нормативно-правових аспектів його оцінки і регулювання», — наголосив експерт.

І додав, що більшість громадян навіть не уявляють, що в Україні насправді існує гостра проблема забезпечення питною водою на тепер і тим більше на майбутнє.

© 2018 ТОВ "Агромедіа-Про"