Статті

РІЗДВО — ДАВНЄ СВЯТО ЦІЛОГО СВІТУ

Звичай прикрашати дерева сягає сивої давнини. Понад дві тисячі років тому наші пращури вважали, що в гілках дерев мешкають могутні духи — як добрі, так і злі. І щоби задобрити злих та заручитися підтримкою добрих у повсякденному житті, вони приносили духам щедрі і смачні дари, які розвішували на гілках.

Особливого шанування набули рослини, які повсякчас залишалися зеленими, які люди рясно прикрашали в період зимового сонцевороту, або сонцестояння. У Північній півкулі цей період припадає на 21-22 грудня, коли день найкоротший і ніч найдовша. Люди вірили, що сонце є богом і що зима приходить щороку, бо бог сонця починає хворіти і слабшає. Вони святкували сонцестояння, бо це означало, що нарешті бог сонця почне одужувати. А вічнозелені гілки символізували, що зелені рослини відродяться і ростимуть знову, коли бог сонця набуде сили і літо повернеться. Тому наші предки розвішували вічнозелені гілочки над своїми дверима та вікнами, як ми робимо це тепер, через переконання, що вічнозелені рослини триматимуть подалі від помешкань різних відьом, привидів, злих духів та хвороби.

Стародавні єгиптяни шанували бога Ра, який мав голову яструба і носив сонце як палаючий диск у своїй короні. Під час сонцестояння, коли Ра починав одужувати від щорічної хвороби, єгиптяни наповнювали свої будинки зеленими пальмовим листям — символом перемоги життя над смертю.

Давні римляни від 5 ст. до н.е. відзначали сонцестояння кількаденним святом згоди і рівності під назвою Сатурналії, на честь бога землеробства Сатурна. Римляни знали, що незабаром після святкування ферми та сади знову стануть зеленими та родючими. З цієї нагоди припинялися всі роботи, раби сідали до столу разом зі своїми панами, які їм прислуговували. У ці дні припинялася будь-яка ворожнеча, відкладалися суди й виконання вироків, цього часу не годилося обмірковувати воєнні плани. Сатурнові приносили жертви, будинки та храми люди прикрашали вічнозеленими гілками, веселі процесії рухалися вулицями міста на бенкети та забави. Батьки дарували малечі різні подарунки, переважно воскові свічки та глиняні ляльки. Імператори влаштовували пишні ігри. Деякі обряди з Сатурналій перейшли до християнської релігії.

У Північній Європі таємничі друїди, жерці древніх кельтів, також прикрашали свої храми вічнозеленими гілками як символом вічного життя. Войовничі вікінги в Скандинавії вважали, що вічнозелені рослини — це особлива рослина бога сонця Бальдера.

Традицію приносити живу ялинку в хату і рясно її прикрашати приписують набожним християнам Німеччини від 16 століття. Дехто з них будував різдвяні піраміди з дерева та прикрашав їх вічнозеленими рослинами та свічками, якщо деревини не вистачало. Побутує думка, що Мартін Лютер, протестантський реформатор 16 століття, вперше додав запалені свічки на дерево: дорогою додому одного зимового вечора він складав проповідь і був вражений блиском зірок на небі, що мерехтіли серед вічнозелених рослин. Щоб відтворити цю захопливу сцену для своєї родини, він встановив дерево у головній кімнаті і прикрасив його гілками з запаленими свічками.

Так само німецькі переселенці привезли традицію прикрашати ялинку на Різдво до Америки, до штату Пенсильванія у 1830-х роках. Але більшість американців сприймали такі ялинки як язичницькі символи, та й влада наполегливо боролася з такого роду вольностями під час надважливого релігійного свята, тому ялинки не набували масового поширення. Річ у тім, що для новоанглійських пуритан, які оселились на американських землях набагато раніше за німців, Різдво було недоторканним. Другий губернатор паломників, Вільям Бредфорд, писав, що він наполегливо намагався усунути «язичницьке глузування» з цього приводу, караючи будь-яку легковажність. Впливовий Олівер Кромвель проповідував проти «язичницьких традицій» різдвяних колядок, прикрашання дерев та будь-яких радісних проявів, «які оскверняли цю священну подію». А 1659 року Генеральний суд штату Массачусетс прийняв закон, яким  будь-яке проведення часу 25 грудня, крім церковної служби, є кримінальним злочином. Ця сувора заборона тривала до 19 століття, коли наплив німецьких та ірландських іммігрантів підірвав пуританську духовну спадщину.

Щодо Великої Британії, то 1846 року впливові і величні королівські особи, королева Вікторія та її чоловік німецький принц Альберт, були зображені в популярному виданні «Illustrated London News», які стояли зі своїми дітьми біля прикрашеної ялинки. На відміну від попередньої королівської родини, Вікторія користувалася великою популярністю у своїх підданих, і те, що відбувалося при дворі, одразу стало модним — не лише у Великобританії, а й по всіх численних Британських територіях в складі Об'єднаного Королівства. 

Як свідчить історія, до 1890-х років різдвяні прикраси продукувала Німеччина, а от популярність новорічних ялинок зростала навколо США. І якщо європейці прикрашали невеликі ялинки, заввишки не більше 1,2 м, то американцям з їхніми безмежними лісовими масивами подобалося, щоб ялинки були від полу й аж до стелі.

На початку 20 століття американці прикрашали свої дерева переважно саморобними виробами, тоді як німецько-американське населення продовжувало використовувати яблука, горіхи та печиво з марципану. Електрика принесла різдвяні вогні, завдяки чому ялинки могли світитися цілими днями. Тож ялинки почали з'являтися на міських площах по всій країні, а наявність ялинки в будинку стала американською традицією.

Символом свята стала Різдвяна ялинка Рокфеллерівського центру в Нью-Йорку. Вперше невеличке прикрашене деревце встановили тут будівельники на будмайданчику 1931 року. Відтоді рік від року дерево «зростало», а найвищою вона стала від 1948 року, коли з Норвегії привезли живу красуню заввишки 35 м. У наші дні гігантське дерево Рокфеллерівського центру прикрашають понад 25 тисяч різдвяних вогнів.

Щодо появи святкової Різдвяної ялинки безпосередньо в українській історії, то, за однією з версій, традиція пращурів прикрашати дерева в період сонцестояння пішла саме з території сучасних України і Польщі, а звідти перейшла до Європи, і в тому числі до Німеччини.

Звичаї українського народу зі святкування Різдва Христового, різдвяних святок і вертепу неперевершено змальовані видатним Миколою Гололем у повісті «Ночь перед Рождеством».

Повір'я, що в дні зимового сонцестояння відкриваються двері між небом і землею, пояснює звідки беруть свій початок і збереглася дотепер традиція ворожіння на святки. Тому цілком справедливим було би повернення святкування Різдва Христового саме в ніч 24 на 25 грудня, що відповідає юліанському календареві. Після жовтневого перевороту і краху Російської імперії, 1918 року Українська Народна Республіка перейшла на новий григоріанський календар, відтак Різдво перемістилося на 7 січня наступного року. Більшовики теж запровадили його. Як і Грецька церква, яка в 1920-х роках перейшла на новий стиль, через що в ній сталося розділення, яке триває досі. Від 1929-го в СРСР святкування Різдва було взагалі заборонене.

Дотепер у світі маємо різні дати святкування Різдва Христового — 25 грудня за західною традицією і 7 січня — за східною.

25 грудня (новий стиль) відзначає Римо-католицька церква, більшість протестантських церков, а також частина православних: Константинопольська (крім Афону), Антіохійська, Олександрійська, Кіпрська, Болгарська, Румунська, Албанська і Грецька церкви.

7 січня за новим стилем (25 грудня — старий стиль): Єрусалимська, Російська, Сербська, Грузинська, Чорногорська, та Польська Православні Церкви, Монастирі Афону, Бесарабська митрополія Румунської Православної Церкви, усі Українські Православні Церкви, а також Східні Католицькі церкви.

Вірменська апостольська церква святкує Різдво 6 січня, в один день із Хрещенням Господнім.

В Україні нині святковими є обидві дати, тож кожен із нас обирає її за своїм волевиявленням і віросповіданням.

Як би там було, вважається, що доля кожного з нас на майбутній рік вже відома, і саме в ці святкові дні можна її дізнатися. Донині в Україні в традиційних різдвяних обрядах ключову роль відіграють діти, «зоряні хлопчики з вертепу». Вони колядують по домівках, несуть з собою різдвяні зірки з побажаннями щастя в новому році. Традиція прикрашати ялинку горіхами, фруктами, пряниками, ягодами, і горіхами — це символічне уособлення прохання у Бога доброго врожаю, благополуччя, насіння якого щиро засівається в ці святкові дні.

© 2018 ТОВ "Агромедіа-Про"