ВИСТАВКОВИЙ РУХ ВІД СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ ДО НАШИХ ДНІВ

Яким би розвиненим був Інтернет, а ретельно ознайомитися з цікавими галузевими новинками, спробувавши їх, як то кажуть, на зуб, потенційному споживачеві можна лише на спеціалізованих виставках. Насправді ж виставкові заходи мають цілу низку важливих функцій, де серед основних — інформаційна, комунікаційна, міжнародна, навчальна, маркетингова, макроекономічна, комунікаційна тощо.

І людство з давніх-давен користується всіма цими функціями, хоч і не так давно визначило їх науково. У старі віки на ярмарках, що були прототипами виставкових заходів, ремісники і селяни мали змогу представляти і реалізовувати свою продукцію широкому загалу. «У період раннього середньовіччя ярмарки були притаманні багатьом центрам суконної, шкіряної, красильної, суднобудівної, ремісничої справи та важливим перехрестям торговельних шляхів Європи від Балтійського до Середземного моря: Бордо, Тулуза, Сен-Дені, Монпельє, Марсель, Ліон у Франції; Антверпен, Брюссель, Брюгге у Бельгії; Мадрид, Саламанка в Іспанії; Франкфурт та Лейпциг у Германії; Женева у Швейцарії, — зазначають автори монографії «Виставковий бізнес» з Київського Національного торговельно-економічного університету. З розвитком мореплавання, відкриттям нових земель та їхньою колонізацією, під час ярмаркування також почали виставлятися привезенні з далеких країв заморські диковини, які напрочуд швидко приживалися на теренах Європи.

Ідея проведення національних торгово-промислових виставок, ініційованих державою, належить Франції, зазначають автори монографії. Перша така виставка відбулася 1798 року в Парижі на березі річки Сена, де на загальний огляд були представлені прикраси, годинники, текстиль, вироби зі шкіри, скла і кераміки, меблі, зброя, а також науковий та хірургічний інструмент. Уже за три роки, 1801-го, пройшла друга французька виставка, на якій було дозволено виставляти лише нові продукти та оригінальні, переважно технологічні, винаходи. З 1819 року, на підставі наказу міністра внутрішніх справ Франції, в країні реалізується ідея регулярного проведення національних виставок із періодичністю 1 раз на 4 роки.

У Російській імперії першу виставку мануфактурних виробів було проведено в столиці — Санкт-Петербурзі, 1829 року.

ВизнаЧальним в історії світової виставкової індустрії вважається 1851 рік, коли в Лондоні пройшла перша Всесвітня виставка, яку відвідали понад 6 мільйонів людей. Для цього в було спеціально збудовано виставковий павільйон під назвою «Кришталевий палац» (на жаль, цей приклад інноваційних рішень архітектурно-паркового мистецтва повністю згорів 1936-го). Тематика виставки складалася з 4 великих розділів, розподілених на 31 клас.

Дослідники зазначають, що на той час (XVIII-XIX ст.) виставкова діяльність стала важливим інструментом зближення країн, що призводила до встановлення нових торгово-промислових зв'язків, нарощування виробництва і визначення специфіки товарів, посилення експорту та відкриття нових ринків збуту. Вже на той час можна було говорити про світові ринки і зростання конкуренції на них.

На початку ХХ ст. виставки стали спеціалізованими, скоротились терміни їхнього проведення і водночас збільшилось коло учасників і організаторів, розширилися функції виставкової діяльності — це вже не лише канал для прямих продажів, а й реклама компанії, імідж, комунікація з клієнтами тощо.

Виставкова галузь сучасного століття досягнула своєї «зрілості» та характеризується, насамперед, високим рівнем конкуренції (за тематикою), зростанням вимог до якості виставкових послуг, глобалізацією, активізацією інформатизації, яка сприяла появі віртуальних виставок тощо. Характерним є стрімкий розвиток виставкової індустрії в азійських країнах — Китаї, Кореї, Сингапурі та на Близькому Сході.

Історія ярмаркування в Україні

В Україні історія ярмаркування започаткована за часів Київської Русі, коли популярності набули торжища біля монастирів під час релігійних свят у таких містах, як Ніжин, Кролевець, Київ, Чернігів, Ромни. Торгівля у Київській Русі ІХ ст. була важливою сферою господарювання. Лише в стародавньому Києві налічувалося близько 40 церков та 8 ринків. Період Х-ХІ ст. характеризується виникненням міждержавної торгівлі та появою перших торговельних центрів у Київській Русі за часів правління князя Володимира Великого та його спадкоємця Ярослава Мудрого.

Основними центрами виставкової діяльності кінця ХІХ — початку ХХ ст. на території України, що входила до складу Російської імперії, вважалися: Київ, Харків, Одеса та Херсон. Саме тут проводилися найбільш відомі спеціалізовані сільськогосподарські виставки.

Щодо Західних регіонів України, що перебували на той час у складі Австро-Угорської імперії, від 1890 року у Львові проходили Галицькі крайові виставки досягнень.

У період від початку Першої світової війни (1914) та Громадянської війни виставки не проводились. За часів СРСР 1930 року інститут ярмарків було ліквідовано, а організацію виставок підпорядкували державному контролю та ідеологічному наповненню, пов'язаному з переходом до електрифікації, колективізації сільського господарства та індустріалізації країни. У період Другої світової війни (1939-1945 рр.) регулярно проводилися виставки досягнень винахідників і раціоналізаторів армії та тилу, виставки трофейної зброї, огляди військових шпиталів та польових лазаретів, меморіальні експозиції оборони міст.

У післявоєнний період відновлення та підйом народного господарства потребували широкої пропаганди й популяризації кращого досвіду і виробничих досягнень. Це спричинило появу виставок, що демонстрували досягнення народного господарства всієї країни. Так народилась всесоюзна Виставка досягнень народного господарства (ВДНГ), яка була організована 1959 року на базі Всеросійської сільськогосподарської виставки (ВСГВ). Такі виставки запрацювали в усіх радянських республіках. Також радянські павільйони регулярно відкривалися на міжнародних виставках за кордоном, де основним завданням було формування позитивного іміджу країни, а не укладання угод із зарубіжними партнерами.

ВДНГ

Офіційне відкриття Виставки передових досягнень народного господарства УРСР відбулося 6 липня 1958 року.

За радянських часів виставка поділялася на три основні розділи постійних експозицій.

Перший — промисловість, будівництво, транспорт — були представлені в 14 павільйонах. Другий — сільське господарство, також 14 павільйонів: №2 «Тваринництво», №4 «Сільгоспнаука та землеробство», №6 «Технічні культури», №8 «Городництво, садівництво та виноробство», №10 «Зернові та олійні культури», №12 «Механізація та електрифікація сільського господарства», №14 «Конярство», №20 «Велика рогата худоба» та «Свинарство», №24 «Кролівництво», №26 «Вівчарство», №27 «Птахівництво», №28 «Квітництво та озеленення», №29 «Гідрометереологія та контроль навколишнього середовища», «Теплично-парниковий комбінат». Третій розділ — наука і культура — містились в п'яти павільйонах.

Нині Національний комплекс «Експоцентр України» (раніше Виставка досягнень народного господарства (ВДНГ) УРСР) — єдина державна виставкова установа України — організатор міжнародних та національних виставок і ярмарків, демонстраційний центр досягнень України в економічній, науковій, виробничій, гуманітарній та інших галузях. Він підпорядкований Державному управлінню справами, водночас із державного бюджету не фінансується взагалі, а діє повністю на самоокупних госпрозрахункових засадах.

АГРО — від Чубинського до столиці

Історія проведення виставки «АГРО» сягає 1989 року, коли в селі Чубинське Бориспільського району на Київщині було створено агропромисловий виставковий центр Мінагрополітики. Комплекс, за задумом організаторів, отримав низку територіальних переваг і мав працювати цілорічно як навчально-практичний. Двічі на рік на його території мали проходити тематичні виставки: у червні — міжнародна виставка-ярмарок «АГРО» та у вересні — сільськогосподарський ярмарок «Київська осінь». Найбільш представницькою була «АГРО» і, наприклад, 2003-го у ній взяли участь більше 1,5 тис. учасників, у т.ч. представники 100 іноземних фірм.

Разом із тим, йдеться у давньому повідомленні на урядовому порталі, «у зв'язку з набуттям міжнародного статусу виставки «АГРО» та невиконанням юрособою-організатором і розпорядником виставкових заходів низки нагальних зобов'язань, «враховуючи виняткові обставини, координаційна рада при Мінагрополітики прийняла рішення провести 16-ту Міжнародну виставку-ярмарок «АГРО-2004» з 24 по 29 червня в Національному Експоцентрі України (колишнє ВДНГ)».

«АГРО-2020»: повінь-повінню, а виставлятися треба

За свою історію сільськогосподарська виставка «АГРО» проходила щороку, віддзеркалюючи події в житті країни, розвитку самого АПК, становленні земельних відносин, занепад та згодом відродження галузі вітчизняного сільгоспмашинобудування. Виставка проходила в період світової економічної кризи 2008-го. І жахливого для України 2014-го, коли РФ розпочала війну на Сході України, до речі, того року місце російської і білоруської експозицій посіли провідні європейські компанії.

Цьогоріч 32-гу за ліком міжнародну виставку через обмежувальні заходи, спричинені пандемією коронавірусу, з традиційного початку червня було перенесено на серпень.

Отже, зрештою, 11 серпня виставка розпочала свою роботу, яка триватиме по 14-те включно. На вході в експоцентр на відвідувачів чекає температурний контроль, обов'язковою умовою є наявність захисної маски на обличчі; за відсутності її рекомендували придбати за 10 грн за готівку або у прилаштованих на торгівлю засобами індивідуального захисту вендінгових автоматах (вендінг — торгівля товарами через автомати).

З міркувань безпеки через коронавірус переважна більшість стендів учасників розмістилась на відкритих майданчиках, а для низки експонентів було зведено тимчасовий намет, що за розмірами не поступався цілому виставковому павільйону.

Цьогорічна виставка, за словами одного з відомих аграріїв-політиків, нагадувала Великоднє свято, коли до храму звідусіль з'їхались прихожани у піднесеному настрої для освячення кошиків. Щоправда, відвідини свята надовго не затяглися, адже більшість господарів чекають удома купа проблем, і жнива та підготовка до осінньої посівної — не найбільші з них. Бо що би там говорили політики, якими би кепськими не були загрози щодо другої хвилі карантину через коронавірус і перестороги щодо можливого відкриття ринку землі 2021 року, аграрії все одно засіватимуть ниву під майбутній урожай. Як-то йдеться в анекдоті, повінь-повінню, а сіяти треба. Те саме і з нинішньою агровиставкою.

Щодо очікуваних результатів виставки, то будемо реалістами: давайте подякуємо всім сторонам — організаторам за те, що провели максимально гідно за умов кризи, учасникам — за те, що максимально повно представили свої експозиції, і відвідувачам за те, що приїхали.

Для церемонії відкриття та проведення обмеженої кількості тематичних конференцій за головним павільйоном було зведено комфортний намет у вигляді відкритої мушлі (а от потрапити до неї на урочистості можна було лише за умов попередньої електронної  реєстрації).

До присутніх зі стислою промовою звернувся Прем'єр-міністр України Денис Шмигаль: «АГРО-2020» — це непересічна подія не лише для України, а й для цілого світу, оскільки Україна займає лідерські позиції в агропромисловому бізнесі. З боку уряду велика увага зараз приділяється програмам розвитку цієї галузі. Основні напрямки сьогодні це — реформування земельних відносин, земельного законодавства, державні програми підтримки малого підприємництва в АПК, малого фермерства, програми розвитку переробки та інші сектори».

Він наголосив, що для аграрної галузі важливо бути не лише постачальником сировини, але й застосовувати найкращі наукові технології, максимальні процеси переробки, щоби створювати додану вартість, нарощувати прибутки, створювати нові робочі місця. Прем'єр-міністр побажав усім плідної роботи, а також подякував, що під час складних турбулентних умов у світі аграрна галузь залишається островом стабільності, на який спирається економіка України.

Міністр розвитку економіки, торгівлі та сільського розвитку України Ігор Петрашко також привітав усіх з нагоди головної аграрної події року — початку роботи 32-й Міжнародної агропромислової виставки «АГРО-2020».

Він додав, що гордий за розвиток вітчизняного сільського господарства, адже 2000/2001 МР Україна експортувала всього трохи більше 1 млн тонн зерна. А вже 2019/2020 МР наша країна оновила рекорд з виробництва та експорту зернових, проекспортувавши понад 50 млн тонн збіжжя.

«Ми дійсно пишаємося нашими досягненнями у сільському господарстві, — зазначив він. — Наш урожайний і експортний потенціал — величезний, діють державні програми підтримки, на які цього року закладено 4 млрд грн. Протягом останніх місяців спільно з асоціаціями напрацьовано багато пропозицій щодо того, якою має бути державна підтримка 2021 року». І пообіцяв разом із фахівцями Мінекономіки обговорити це питання під час панельної дискусії на виставці.

Після оглядин урядовою делегацією експозиції виставки у рамках ділової програми заходів відбулася панельна дискусія «Держпідтримка АПК: фокус 2020 року та стратегія на 2021-2023 роки» за участі міністра Мінекономіки Ігоря Петрашка та заступника міністра Тараса Висоцького, представників профільних асоціацій, обласних ОДА, фахівців агропідприємств та ЗМІ.

«Аграрії та фермери, які користуються державними програмами підтримки, вже впевнилися у їх стабільності і ефективності. Основні програми орієнтовані на підтримку, в першу чергу, малих сільгоспвиробників та фермерів, розвиток локальних ринків збуту та відкриття нових експортних ринків. Сьогодні ми обговорюватимемо програми поточного року, а також анонсуємо зміни до програм на 2021-2023 роки, які, ми вважаємо, будуть корисні для розвитку аграрної галузі», — зазначив міністр.

Він додав, що наразі Україна виробляє понад 70 млн тонн зерна, і потенціал країни — це 100-120 млн тонн. І важливим фактором отримання стабільних врожаїв є оновлення сільгосптехніки. Зокрема, керівник Мінекономіки сказав: «Після того, як наші виробники, фермери почали бачити, що є можливість вирощувати, є стабільність, ринок, експортний потенціал, вони почали активніше виробляти сільськогосподарську техніку, що разом із виробництвом аграрної продукції вже стало одним із елементів руху країни вперед».

За даними міністерства, за програмою «Часткова компенсація вартості сільськогосподарської техніки та обладнання вітчизняного виробництва» аграріям вже компенсовано близько 716 млн грн. Кошти отримають 1481 аграрія, які придбали 2295 одиниць сільгосптехніки та обладнання на суму 2,8 млрд. Зокрема, до переліку техніки та обладнання додано 1175 нових найменувань, тепер їх налічується 13719 від 183 заводів-виробників. Перелік заводів-виробників також розширено на два підприємства.

У свою чергу, Тарас Висоцький розповів про нові напрями та програми, що пропонується закласти до програми держпідтримки на 2021-2023 роки. Пріоритетні напрями формувались на базі численних зустрічей з аграріями і профільними комітетами. Зокрема, передбачається: фінансова підтримка заходів в АПК (кредити, страхування); підтримка виробництва нішевих культур (продовольча безпека); підтримка фермерства; підтримка садівництва, виноградарства, хмелярства; картоплярство; підтримка тваринництва; часткова компенсація вартості сільгосптехніки.