- Тетяна Шелкопляс
- Перегляди: 3782
КРАЩИЙ НЕ ТОЙ, ХТО ГОЛОСНІШЕ КРИЧИТЬ. А ТОЙ, ХТО ГОДУЄ ХЛІБОМ
На цьогорічних березневих парламентських слуханнях у Верховній Раді Герой України Іван Гулий був дуже зосереджений і небагатослівний. На інтерв'ю газеті погодився, але запросив до господарства, щоб його розповідь була «не позаочі». Коли ж ми побачилися на Харківщині, Іван Михайлович буквально світився від щастя. Ми попередньо обговорили перелік питань, які нас цікавлять, щоб він міг підготуватися. Проте вийшов монолог, який ми просто не наважились перервати…
Спочатку господар намагався приховати емоції, аж потім не втримався:
– У мене правнучка 15 березня народилася. І лише тепер я нарешті збагнув, яке ж то життя – довга нива! І який я щасливий!
Доля кожній людині на роду написана. Я народився в сусідній Соснівці за рік до війни.
Батько, Михайло Іванович, загинув на фронті десь у Донецьких степах. А моя мама, Поліна Лук'янівна, молода вдова – усю душу вкладала в роботу, вишиванки і мене малого…
Виховував мене вітчим, фронтовик Сергій Півень. Він був людиною роботящою, поміркованою і вимогливою. Казав, що мені треба йти вчитися на залізничника, бо там сама висока дисципліна. Може, у такий спосіб хотів іще й уберегти мене від важкої селянської праці.
Та, вочевидь, то була не моя доля. Хоча ми з мамою їздили до Харкова подавати документи до технікуму, я не міг витрачати батьківські кошти, щоб винаймати житло. Тому вирішив закінчити школу заочно та вивчитися на тракториста. Після армії в колгоспі «Перше Травня» перебрав майже усі посади: був і електриком, і бригадиром, і агрономом, і заступником голови. У 30 років, коли я вже був одружений і мав дочку, мене направили на навчання до Полтавського технікуму керівних кадрів.
У Кобзівку перебрався на свято Івана Купала 7.7.77 року головою колгоспу «Ім. ХХ партз'їзду». Такий дивний збіг імен і цифр – чотири «сімки», це ж треба. Моїй мамі ще у війну циганка наворожувала, що я годуватиму не лише себе і її, а численну кількість людей. Так воно і сталося.
Герой
за мирний подвиг
– МенІ щастить на добрих людей. Наш колгосп завжди був потужним, одним із кращих в районі й в області. Таким його зробили люди. Тому і нагороди, можна сказати, мене завжди оминали – ми нагороджували механізаторів, бригадирів, доярок, тваринників.
У 2007 році я отримав звання Заслуженого працівника сільського господарства України. На Героя України документи від області подавали тричі, але чомусь вони не проходили.
За часів війни, не дай Господь щоб таке колись повторилося, звання Героя можна було отримати за особистий подвиг. А в мирному житті керівник підприємства, коли отримує таке звання, то це не лише його власна заслуга – разом з ним працюють люди.
Коли почалися реформи і розпаювання, господарство ми втримали. Звичайно, були бажаючи виокремитися. Але жодної будівлі ми не зруйнували, жодної корови не зарізали.
Своє і закордонне
– Я не згоден з тим, що треба викинути плуга. Кожну технологію потрібно випробувати, і для цього може знадобитися і 10, і 15 років. Ми застосовуємо мінімальні технології по ранніх зернових, по цукрових буряках. Але робимо й оранку.
| ГУЛИЙ Іван Михайлович. Народився 26 липня 1940 року на Харківщині. Генеральний директор Приватного аграрно-орендного підприємства «Промінь» Красноградського району Харківської області. Депутат Харківської обласної ради IV скликання. Заслужений працівник сільського господарства України (2007 рік). Нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня (2002 рік). Герой України (2008 рік). |
Щодо скотарства, особливо стосовно виробництва молока, то, послухавши австрійців, голландців, німців і американців, ми радикально змінили ставлення до корів. Це надзвичайно емоційно вразлива істота, у якої молоко не лише на язиці, як ми раніше вважали, а й у душі. І що найменше у її утриманні буде людського фактору, то краще вона почуватиметься. Ми займаємося вже близько п'яти років виробництвом «євромолока» – маємо 800 голів високопродуктивного дійного стада нашої української червонорябої породи. У корівниках по 170 голів на безприв'язному утриманні з одноманітним харчуванням, сучасний доїльний зал німецької фірми «Вестфалія Сьорж». І борони Боже на корову кричати або щось про неї дурне думати – тоді вона тобі молока не дасть. Під час доїння вони в нас музику слухають. Зазвичай це іноземна класика, а нещодавно поставили їм Вєрку Сердючку. І що б ви думали? Молока вийшло більше!
Виробництво молока сьогодні більш прибуткове, ніж відгодівля свиней чи ВРХ. Та все одно велику рогату худобу ми утримуємо на рівні трьох тисяч особин, повністю дотримуємося усього технологічного циклу.
Добре
господарство,
не добрі ціни
– ТорІк на базі нашого господарства як одного з кращих проводили обласний семінар по збиранню ранніх зернових. З'їхалося чимало фахівців подивитися, яка у нас добренна пшениця, яка хороша техніка. Добре, кажуть, господарство. Ми теж так думаємо. І в рослинництві в нас справи непогані. Але я кажу непогані, бо невідомо, чим сьогодні вимірювати підсумок жнив: тоннами чи краще гривнями? Щоб отримувати високі врожаї, за останні два роки тільки на нову техніку та технології ми витратили близько 14 млн грн. Торік озима пшениця дала понад 6 тонн з гектара, ячмінь – 4,8 т/га, соняшник – 3,1 т/га. Ми зібрали ранніх зернових понад 11 тисяч тонн, понад 13 тисяч – цукрових буряків і 3,7 тисячі тонн соняшнику. Нам би радіти з таких здобутків. Але ж немає на сільгосппродукцію належної ціни.
Добре, що ми за рахунок тваринництва могли потерпіти з реалізацією. Наприклад, вже другий рік використовуємо пластикові мішки-сховища: у них 2 тис. тонн зерна кукурудзи заложили на зберігання. А що робити тим, у кого немає можливості терпіти?!
Хочеш багатше жити – працюй
– Я цІлком згоден з Анатолієм Криворучком, першим на Харківщині Героєм України від АПК, і з рештою керівників господарств, які кажуть, що допомога держави селянам потрібна не у вигляді доплат чи дотацій. Допомога потрібна у ціновій політиці. Якщо ми купуємо допоміжні матеріали або техніку за ринковими цінами, то повинні мати право і продавати свою продукцію за ринковими цінами. А так виходить – на копійку по держпрограмах з бюджету допомогли, а потім немає відбою від перевіряючих. Справжній господар, власник ніколи не крастиме ні в держави, ні в себе. Крадуть чиновники, вигадують якісь схеми за тими держпрограмами, а перевіряють нас.
Якщо хочеш багатше жити, мати нову техніку – працюй, бери в банку кредит, як в усіх цивілізованих країнах. Тільки відсотки мають бути прийнятними і умови кредитування.
Земельні питання в державі не врегульовані. Ми постійно чуємо про ринок землі. А хіба він існує? Від того, що держава роздала селянам державні акти і виділила землю в натурі – по шматку кожному посеред загального поля – ринку як такого не створилося. Ми землю власноруч не створили, вона нам дана від Бога. Тому й ділити її нема чого, і належати вона повинна державі. Дивіться, яка виходить несправедливість: після померлих залишилася не успадкована земля, а новонароджені у селі ні цієї і ніякої іншої ніколи не отримають. Чому ж вони мають залишатися в селі працювати на чиїйсь землі й платити за це орендну плату власникові, який може і взагалі не працювати?
Держава має визначитися з ціною землі і викупити у людей їхні паї за гроші. Проте це за один день не зробиться. Тому частково це можна зробити за гроші, які вона отримує сьогодні за оренду. Потім здавати цю державну землю в оренду агропідприємствам і за рахунок тих подальших коштів погашати перед людьми заборгованість.
Яким має бути
аграрний міністр
– Яким має бути міністр сільського господарства? Він повинен мати не тільки обов'язки, а й права. Сьогодні він не самостійна фігура – він робить те, що йому кажуть. Причому якби хоч була б якась послідовність у тих командах. А то сьогодні – одне, завтра зовсім інше. За Радянських часів теж виконувалися вказівки згори, але тоді була державна політика, п'ятирічні плани і програми, держзамовлення тощо. Держава командувала, але вона й відповідала. Тепер хтось у владі командує, часто навіть невідомо хто, а відповідати чомусь має сільгоспвиробник.
Тож, по-перше, міністр має сам формувати свою команду. В ній кожен має бути фахівцем, пропонувати рішення і нести за них відповідальність. Міністр АПК повинен бути ключовою фігурою в Кабінеті Міністрів, бо сільське господарство забезпечує продовольчу безпеку в державі.
По-друге, у своїх розрахунках і програмах міністерство має спиратися на реальні цифри і дані. Наприклад, сьогодні ми кажемо, що у нас зорано стільки-то мільйонів гектарів землі. А скільки ще не зорано? І хто за це відповідає? Як їдеш дорогою – стоять поля, що десятиліття не оброблялися. Вони чиясь власність чи як?
По-третє, щороку саме міністерство має формувати держзамовлення для виробників – скільки і чого держава повинна закупити у селян, щоб прохарчувати людей протягом року. І забезпечувати його грошима.
Але, знову таки, один міністр і вся його команда, якою б розумною вона не була, нічого не вдіють без Президента, уряду, Верховної Ради і регіональної влади. Тут не повинно бути політичного протистояння. Кращий не той, хто голосніше кричить і годує людей обіцянками, а той, хто насправді годує хлібом.
Мене й досі вважають керівником колгоспу. Хоч «Промінь» і приватно-орендне підприємство, та за його рахунок ми утримуємо інфраструктуру усіх семи сіл, де обробляємо землю. Щороку витрачаємо на це близько півмільйона гривень. За нашої фінансової участі відкрито лікарську амбулаторію сімейного лікаря: такий собі денний стаціонар, де можна і кров на аналіз здати, і крапельницю чи кардіограму зробити.
Харчування в двох школах і двох садочках – за рахунок господарства, так само як і шкільний автобус. Розвозимо по селах продукти – хліб, молоко, крупи, словом усе необхідне. Орендну плату вчасно виплачуємо, загалом близько трьох відсотків набігає…
Але справжнє щастя – це твоє оточення, родина і нащадки. За своє життя я багато зробив, проте планів на майбутнє ще більше.
