Статті

ТАКІ РІЗНІ ОЛІЇ: ЩО КРАЩЕ ЕКСПОРТУВАТИ

Можете уявити, що Україна колись була імпортером соняшникової олії? І це попри те, що в країні вирощувалося 2-2,5 млн тонн соняшнику. Понад мільйон тонн вивозилося до Туреччини, у якої потім купували вже готову рослинну олію, причому не найвищої якості. Таким чином країна ввозила 100-110 тис. тонн олії щорічно. Така ситуація спостерігалася ще наприкінці дев'яностих років. Про розвиток галузі, сучасний її стан і перспективи на конференції «Тенденції та перспективи олійно-жирової промисловості в Україні» розповів 26 вересня генеральний директор асоціації «Укроліяпром» Степан Капшук.

Як вам, мабуть, відомо, поштовхом для розвитку виробництва олії в Україні стало втручання держави у бізнес. Зазвичай це ні до чого хорошого не призводить, однак у будь-якому правилі є виключення. Так і у цьому випадку: введення мит на експорт насіння соняшнику викликало за собою збільшення потужностей з його переробки всередині країни. Так, якщо 1998 року, за рік до введення заборонних мит, в Україні працювало 18 олієжирових заводів, то на сьогодні збудовано додатково 62 заводи (деякі з них не лише з переробки соняшнику, а й ріпаку, сої, льону та рижію), зведено 16 терміналів з перевалки олій, залучено інвестицій на понад $3 млрд.

«Ви не знайдете жодної галузі, яка б демонструвала таке зростання», — сказав Степан Капшук.

Потужності з переробки зростали відповідно до нарощування виробництва сировини. Зараз на рік в Україні можуть переробляти 22 млн тонн олійних, тоді як на 1998 рік ці обсяги становили лише 2,5 млн тонн.

Загальна потужність з перевалки рослинних олій в Україні оцінюється на початок 2017/18 МР у понад 1 млн тонн. За словами Степана Капшука, це неабияка перевага, оскільки, виробляючи на місяць 500-550 тис. тонн олії, ми маємо можливість тільки в портах зберігати двомісячні запаси. Це дає змогу реагувати на глобальні зміни цін і, за необхідності, продавати або притримувати збут олії на зовнішні ринки. Це тим більш важливо, що 95% олії експортується саме через морські порти. 

Водночас голова «Укроліяпром» вважає, що нинішні площі під соняшником вже перевищують рекомендовані науковцями норми. Це спричинено суттєвою рентабельністю виробництва соняшнику. За розрахунками Інституту аграрної економіки НААН, витрати на виробництво однієї тонн соняшнику становили минулого року 5200 грн, це з урахуванням усіх витрат — роботи, техніки, СЗР, насіння, — а ціна реалізації минулого року не опускалася нижче 11 тис. грн. Тобто рентабельність становила не менше 100%.

«Я вважаю, що 6,5 млн га, які прогнозують на цей рік експерти, — це забагато, оскільки ця культура забирає з землі дуже багато речовин і виснажує ґрунт. Вважаю, що 10-11 млн тонн виробництва соняшнику з площею посівів у 5 млн га — цього цілком достатньо, щоб галузь нормально функціонувала», — сказав експерт.

Цього року аграріям, які вирощують соняшник на руку зіграла погода: було спекотно і вологи було достатньо. Тож рік готує рекорд з виробництва цієї культури — на рівні 15 млн тонн, за оцінками Мінсільгоспу США.

Окремо торкнувся доповідач і вирощування вискоолеїнового соняшнику, який може забезпечувати європейський попит на кулінарні олії. Різниця в ціні високоолеїнової олії і звичайної становлять до $200 на тонні, хоча витрати на вирощування високоолеїнового соняшнику співрозмірні з затратами на звичайний. У такому насінні соняшнику має міститися олеїнової кислоти не менше 82,5%. Під таким соняшником в країні зайнято близько 200 тис. га, з яких отримують 400 тисяч насіння і 200 тис. тонн олії, на експорт йде 170 тис. тонн олії.

За якість нашої продукції говорить статистика: 124 країни у світі купують українську соняшникову олію.

Окрім олії з насіння соняшнику отримують і інші продукти. Зокрема, успішно йде у подальшу переробку лушпиння. Його з 15 млн тонн врожаю можна отримати 3 млн тонн. Лушпиння йде на пелети або відразу на спалювання. Зараз на заводах спалюють близько 1 млн тонн, що дає змогу економити 500 млн м3 газу. Крім того, схеми когенерації дають змогу виробляти електроенергію.

«Моя мрія, щоб за 5 років з десяток, а то й двадцять заводів встановили турбіни (для запровадження схем когенерації — прим. ред.). Тут виникає питання з викидами. Ми свого часу розробили норми викидів, і це було стратегічною помилкою. Оскільки на сьогодні немає норм на викиди у повітря при спалюванні дров, торфу і навіть вугілля.

Але усі нові заводи встановлюють сучасні котли, які ці норми не перевищують, а зола, яка утворюється у процесі, стає ще одним продуктом — добривом», — розповідає Степан Капшук.

Ще один продукт переробки соняшнику — шрот. Його виробництво 2017/2018 МР становило 5,467 млн тонн, з них 4,2 млн тонн було експортовано. На думку фахівця, тотальний експорт — не краще застосування для українського шроту. «Минулого року виробництво комбікормів становило близько 6 млн тонн. Половину з цього обсягу виробляє «Миронівський хлібопродукт». Тобто у нас комбікормова промисловість начебто є, але насправді її немає. Китай, для прикладу виробляє 230 млн тонн комбікормів, ЄС — 150 млн тонн», — резюмував він розповідь про сегмент виробництва соняшнику і похідних.

Для переробки не вистачає волі

Приблизно така сама ситуація і з насінням ріпаку — вивозимо його майже стільки ж, скільки вирощуємо. Цього року на ситуацію, ймовірно, вплинули «соєві правки»: лише за два місяці вже вироблено 104 тис. тонн ріпакової олії. Це при тому, що за весь минулий рік її було вироблено 96 тис. тонн. Переробкою займались 16 підприємств — в основному це ті заводи, які, спалюючи лушпиння, мали змогу переробити ріпак. З іншого боку, мільйон тонн ріпаку з України вже експортовано, а до жовтня його в країні вже не залишиться.

80-90% ріпаку експортується до ЄС, де крім використання на харчові потреби ріпакову олію беруть на виробництво біодизеля.

«Я колись робив розрахунки — якщо з 2,7 млн тонн ріпаку, що прогнозуються у 2018/2019 МР році, можна виробити 1 млн тонн біодизеля. Якщо навіть грубо взяти ціну літра солярки в 1 долар, це 1 млрд доларів. А ми ріпак експортуємо. Але ж 90% виробництва біодизеля — це видобуток олії. Це існуючі потужності. Тому на сьогодні є величезний потенціал. Не вистачає лише волі, щоб запровадити європейські норми — додавати до паливних сумішей 7-8% біодизеля», — говорить Степан Капшук. Потужностей для переробки ріпаку при цьому у нас вистачає, адже, за словами фахівця, технології екстракції олії майже однакові для соняшнику, ріпаку і сої.

Виробництво сої у 2018/2019 МР прогнозується на рівні 4 млн тонн. Як сподівається фахівець, виробництво олії з неї може зрости до 2 млн тонн (2017/2018 МР — приблизно 1 млн тонн). Такі прогнози можуть справдитися за умови збереження дії змін, внесених до Податкового кодексу України щодо невідшкодування ПДВ при експорті сої та ріпаку: «з 10-ти трейдерів лише два не мають власних переробних потужностей. Вони рано чи пізно зрозуміють, що якщо не буде повертатися ПДВ, цю продукцію можна буде переробити. Глобальні ринки зараз дуже змінюються, і наше головне завдання визначити своє місце: чи ми будемо вивозити сировину, чи готовий продукт».

Тонна переробки сої при цьому дає $50-80 доданої вартості. Досить значне коливання цієї цифри викликане тим, що завод з переробки виключно сої, який не використовує лушпиння для генерації енергії, несе значно більші витрати. Тому, впевнений доповідач, майбутнє за мультипереробними заводами, які б були здатні переробляти і сою, і соняшник.

Галузеві проблеми: законодавчі, логістичні, сусідські

Водночас жодний рік не проходить без того, щоб депутати не намагалися скасувати мито на експорт соняшнику, що вкрай негативно вплине на галузь переробки. З іншого боку, логістиці олійних заважає відносно нещодавнє рішення «Укрзалізниці» щодо надання переваги тим підприємствам, які можуть сформувати відправницькі маршрути (54 вагони за добу).З одного боку, для «Укрзалізниці» це економія коштів, підвищення часу обертання вагонів і розподіл тепловозного парку, якого не вистачає в Україні, з іншого, стимул для елеваторів розбудовувати власну логістику, хоча ті, хто не хотів свого часу вкладатися в інфраструктуру, активно виступають проти такого рішення перевізника. А от для олійних заводів це стає значною проблемою, оскільки такі потужності їм однозначно ні до чого.

Станом на кінець 2017/2018 МР виробництво сої, соняшнику і ріпаку в Україні становило 19,4 млн тонн. При цьому було експортовано 4,9 млн тонн (2,75 млн тонн сої і 2,118 млн тонн ріпаку). На олію всередині країни перероблено лише 0,9 млн тонн сої і 0,2 млн тонн ріпаку.

«Що таке 5 млн тонн експорту? Це 400 млн доларів доданої вартості, яка вивозиться з України, щоб там працювали заводи. При цьому європейських квот на цю продукцію немає — вези скільки хочеш!», — обурююється Степан Капшук. Втім, це не закид у бік ЄС, кожна країна намагається намагається зробити якнайкраще для своєї економіки. Наприклад, у Білорусі, куди 2017 року було експортовано майже 300 тис. тонн сої, російська(!) компанія збудувала великий переробний завод. І якщо раніше до Білорусі ми експортували соєвий шрот, то тепер виключно сировину, за яку ще й мали повертати ПДВ.

* * *

Отже, резюмуючи, ми маємо потужності з переробки сої і ріпаку. Залишилося лише знати спосіб, яким чином залишати сировину всередині країни для подальшої її переробки. Адже без її розвитку ми будемо годувати економіку інших країн.

© 2018 ТОВ "Агромедіа-Про"