ПІСНЯ ЖИТТЯ ДМИТРА МОТОРНОГО

«Кожен стрес знімає по-різному. Я беру баян, сідаю і співаю», — говорив Дмитро Костянтинович Моторний — Людина великої мудрості і сили духу, Хлібороб від Бога, яскравий політичний і громадський діяч, поборник інтересів селян, який майстерно володів словом і свою душу сповідав поетичними рядками. Двічі Герой Соціалістичної Праці, Герой України, почесний член Національної академії аграрних наук України, керівник господарства із понад піввіковим досвідом, своєю найбільшою нагородою вважав повагу людей і любов рідних та близьких. Найбільш цінною державною відзнакою була для нього медаль «За доблесний труд у Великій вітчизняній війні 1941-1945 рр.», яку він отримав того самого переможного 1945 року.

Дмитро Костянтинович Моторний пішов із життя 30 липня 2018-го на 91-му році працюючим керівником приватно-орендного кооперативу «Зоря», нащадком того самого колгоспу «ім.Кірова» у селі Чорнобаївка Херсонської області, який він очолив 1963-го.

Дмитро Костянтинович завжди випромінював оптимізм, навіть коли біль перехоплював подих, працював повсякчас і знаходив розумний вихід із будь-якої ситуації, ніколи не шукав винних та закликав усіх просто жити по совісті.

Його смерть — надважкий удар для колективу редакції. А для мене особисто — це невиліковний біль учня через втрату неперевершеного вчителя. Із Дмитром Костянтиновичем доля звела мене 2001-го, коли я починала в аграрній журналістиці на посаді головного редактора газети «Сільський час». Відтоді дві легенди сільського господарства глобального масштабу — Дмитро Костянтинович Моторний та Володимир Антонович Плютинський — стали моїми хрещеними батьками в аграрному світі, а також взірцем людяності, мудрості і доброти.

Так само за підтримки Дмитра Костянтиновича починалася «АГРОПРОФІ». Його перше інтерв'ю Героя України-аграрія щойно започаткованій на той час газеті і надрукований станом на 2007 рік перелік Героїв України, де синім були позначені аграрії, створили у нашому виданні рубрику «Герой України». Упродовж трьох років ми надрукували 50 інтерв'ю-сповідей Героїв України від АПК, які зрештою втілилися в книжці «Зірки першої величини. Агропромисловий комплекс України». Тоді Дмитро Костянтинович написав слова і музику пісні «Гімн Героїв», які подарував нам із дарчим написом. Складені мирного 2010-го рядки:

Герої, це легенда сьогодення,

Турбота про щасливе майбуття.

За нашу рідну неньку Україну

Не пошкодують власного життя.

За нашу рідну неньку Україну

Якщо потрібно віддадуть життя...

наразі просто рвуть душу через реалії сьогодення.

Він став восьмим Героєм-аграрієм, хто після виходу книги пішов із життя. Однак у редакції збереглися їхні голоси — у диктофонних записах наших із ними щирих розмов, де людина розповідає про сьогодення, згадує минуле, ділиться сокровенним, сміється, шуткує, просто по-домашньому переповідає сімейні історії, говорить про родину і дітей, про друзів і країну. У друкованій версії, через брак місця, ці сповіді вийшли стислими, дещо взагалі залишилося невисвітленим…

Від болю втрати стискається серце, але я слухаю захопливу і натхненну розповідь про музику Дмитра Костянтиновича і намагаюся гасити цей біль за його рецептом — піснею. Піснею життя Дмитра Моторного. Пропоную читачеві цю розповідь маестро від першої особи.

* * *

«Я страшний шанувальник пісні і гуморески, — зізнається Дмитро Костянтинович. — Мої батьки колись співали в церковному хорі на Кіровоградщині, відтак вони і побралися. Потім родина переїхала на Херсонщину.

Моя мрія завжди була вчитися в консерваторії. До війни у мене був такий голос, що у 5-6 класі на уроці співів на самому початку діти казали, нехай Митя співає, а ми будемо помагати. І я співав «Три танкиста», «Если завтра война», «Эй вратарь, готовься к бою». А коли в радгосп, де працювали батьки, приїздив, не більше як раз-два на рік, якийсь концерт, і я чув там хорошу пісню, то вже до ранку знав всі слова і мелодію. Брав гармошечку і під неї сам уже співав. Батько бачив мої такі здібності, і коли вже повоєнного 1947 року сталася грошова реформа, то я не знаю, які вже в батьків були гроші — тато токар і мама на простих роботах у радгоспі, вони їх поміняли. Батько взнав, що за 20 кілометрів десь продається баян, взяв велосипед, поїхав туди і оставив там всі нові гроші, та привіз мені той баян. Тепер вдома у мене баянів три, сучасних, а той батьківський і зараз є. Ніхто мені жодної кнопки не показав, і музичної освіти в мене немає ніякої — все я сам вивчав і весь час граю!

І коли хтось стрес знімає 100 грамами, хтось починає курити чи щось інше, я стрес знімаю баяном! Наприклад, викликають «в район», що якийсь колгосп недоздав хліба, тому колгосп Кірова — здавай іще. Мене від того колотить. Я приходжу додому, беру баян, сідаю і співаю. Мої доньки, Оля і Тома, бігають довкола та пошепки кажуть: «У тата якісь неприємності, бо вже співає».

Я завжди про себе казав, що я співаю про те, що бачу.

Їхав я на Київ, це було десь на 10-річчя нашої держави — усе кругом позаростало, бур'яни по півтора метри заввишки, незібрані поля. І пригадалася хороша російська пісня «Хлеб всему голова». І подумалося: насправді ж хліб родиться на полі, а я ж бачу, що зараз твориться з полями. Так у мене народилися слова «покохайте поле», а за ними і пісня, де у приспіві такі слова:

Для людини хліб святий навічно,

справді хліб усьому голова.

Покохайте поле, люди добрі,

бо без поля хліба не бува.

Я тоді подумав, як же може написати пісню людина, яка не знає нотної грамоти. І придумав: узяв баян, попробував так-сяк, фасоль-мозоль, і співаю… Аж воно вписується. Мені сподобалося. Тоді я вставив касету в магнітофон і все записав. Потім відніс у наш Будинок культури. Там грамотні хлопці переклали це на ноти, і наш хор заспівав цю пісню. І коли Херсонщина звітувала в Палаці «Україна» у Києві, а колись і таке було, то зведений хор області виконав пісню на слова і музику Дмитра Моторного «Покохайте поле». По завершенні зал довго аплодував, мене викликали на сцену і запропонували слово. Я сказав словами пісні: «Покохайте поле, люди добрі! Без поля не буває хліба. Благословляю вас!»

Фото із книги «ЗІРКИ ПЕРШОЇ ВЕЛИЧИНИ. АГРОПРОМИСЛОВИЙ КОМПЛЕКС УКРАЇНИ»