НІЯКА РОБОТА НЕ МИНАЄ ДАРМА

 

Сорти пшениці озимої Відрада, Білоцерківська 177, Веселка, Романтика, Ясочка і Либідь останніми роками набули популярності серед вітчизняних аграріїв і відновили історичну справедливість, повернувши Білоцерківській дослідно-селекційній станції заслужене визнання, яке було по-варварськи спаплюжене і майже знищене разом із сортом Білоцерківська 198 (районованим 1960 року на той час директором станції А.А.Горлачем). За свіжими даними, лише насіннєві посіви Білоцерківської станції займають в Україні 92 тис. га, з яких потім, вже без статистики, насіннєвими господарствами вирощується безліч посадкового матеріалу з високим генетичним потенціалом.

Мало хто знає, що за ними стоїть тендітна і талановита жінка зі сталевим характером, яка і досі продовжує плідно і надто активно працювати: дослідницька робота, виступи перед аудиторією і лекції в аграрних вишах, підготовка статей, листування з іноземними селекціонерами з усього світу, відвідини днів поля і тематичних семінарів.

Довелося сильно постаратися, щоб вона приділила нам час для зустрічі. Лариса Антонівна Бурденюк-Тарасевич – доктор сільськогосподарських наук, головний науковий співробітник лабораторії селекції зернових культур Білоцерківської дослідно-селекційної станції Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків НААН. Торік виповнилося 55 років її наукової діяльності і 25 червня вона відзначила свій 75-річний ювілей.

«Мета зараз – отримати високоадаптивні сорти, – починає нашу розмову Лариса Антонівна, – бо клімат став більш посушливий і жаркий. Треба, щоб потенційна урожайність рослин зберігалася за несприятливих умов. Для цього ми продовжуємо селекційний процес, і до сортів обов'язково складаємо технологічну карту вирощування – сортову технологію, щоб сорт міг якнайповніше проявити свої можливості: урожайність і якість. І ще, кількість добрив не забезпечує якості: кожен сорт має свій генотип, як у людей – одним корисні яблука, іншим – груші, а хтось взагалі алергік».

Селекціонер, говорив автор унікального сорту Безоста 1 Павло Лук'яненко, має жити довго, причому на одному місці і бути відданим у любові. До тих слів Лариса Антонівна додає: «Ніяка робота не минає дарма. Наша робота вимагає просіяти незліченну кількість піску, щоб зрештою виловити з нього золотий самородок. А ще, думаю, селекціонер має бути одержимим своєю роботою, щоб можна було втілювати безліч ідей. І якщо хобі співпадає з реальною роботою – це спасіння не лише для селекціонера, а й для будь-якого фахівця».

Лариса Антонівна Бурденюк-Тарасевич, доктор сільськогосподарських наук, головний науковий співробітник лабораторії селекції зернових культур Білоцерківської дослідно-селекційної станції Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків НААН, народилася 25 червня 1938 року у Києві і закінчила у столиці 6 класів. Уже 1950 року її батькові Антону Федоровичу Бурденюку запропонували місце завідуючого кафедрою хірургії Білоцерківського сільськогосподарського інституту, і родина назавжди перебралася до міста Біла Церква.

Навчання Ларисі завжди давалося легко, тому закінчивши десятирічку з медаллю, дівчина вступила до агрономічного факультету Білоцерківського сільгоспінституту. Із шкільних дисциплін їй найбільш подобалися математика і біологія.

«У батька була чимала сім'я, – розповідає Лариса Антонівна, – мій батько і три його сестри. Чоловік однієї із них – Юлій Захарович Романовський – викладав біологію в сільській школі на Буковині. Якось він приїхав до нас у гості (а був він неперевершеним оповідачем) і так захопливо розказував про рослинний світ і рідкісні рослини, розповів про функції та будову квітки, про пестик, тичинки і маточки, що мені те запало до душі.

Мушу сказати, що мені у житті завжди щастило на людей, і жодна зустріч не була випадковою: доля вела мене саме на це місце. До речі, багато в чому мені допоміг зробити правильний вибір у житті мій батько, світлої пам'яті Антон Федорович Бурденюк. І у третьому томі Енциклопедії сучасної України ми з ним поруч – на одній сторінці».

Тож агрономічний факультет був обраний Ларисою свідомо. За всі п'ять років навчання трапилася лише одна четвірка – по організації сільського господарства, та вона не завадила отримати Ларисі Бурденюк червоний диплом вишу.

У науку, каже вона, пішла через чудового викладача – завідувача кафедрою ботаніки, професора Олександра Олександровича Табенцького. Лариса Антонівна припускає, що запропонувати студентці співпрацю його спонукало її відмінне навчання і авторитет батька – Антона Федоровича:

«Табенцький був педагогом від Бога, цікаво викладав і умів заохотити студента і до навчання, і до наукової роботи. Я, звісно, погодилася, та ще і двох подружок із собою прихопила, щоб цікавіше було. Ми по декілька разів на тиждень бігали до його наукового гуртка: познайомилися з лабораторією, з мікроскопом, із колекцією рослин. Атмосфера там була прекрасна. Вже на третьому курсі, а це був 1958 рік, мою наукову роботу, яку навіть було опубліковано, визнали серед кращих на всесоюзному конкурсі студентських робіт. Я отримала тоді Грамоту Міністерства освіти УРСР і чималу грошову премію, на неї мені купили цілу добірку книг з мистецтва – альбоми з репродукціями картин.

Відтоді я активно почала займатися наукою. На той час вже було гасло про економічну ефективність наукових розробок, у тому числі при захисті диплому. Я досліджувала стимулятори росту рослин, і тепер то я точно знаю, що вони мають неабияку економічну ефективність.

Для практичної підготовки я поїхала на виробничу практику на 7 місяців (від посіву до кінця польових робіт) до радгоспу «9 Січня», який спеціалізувався на насінництві цукрових буряків. Його директором був легендарний Іван Луціянович Пірковський, який отримав звання Герой Соціалістичної Праці за високий на той час урожай пшениці Безоста 1 – у 50 ц/га. Він же згодом дав мені рекомендацію для вступу до аспірантури.

На Білоцерківській дослідно-селекційній станції, продовжує наша співрозмовниця, завідувачкою відділом цукрових буряків працювала Ольга Кирилівна Коломієць – дуже вимогливий і самовідданий фахівець, яка зберегла селекційний матеріал однонасінних цукрових буряків упродовж усієї гітлерівської окупації попри те, що все довкола було знищене.

У 1958 році вона попросила насіннєвода провести відбір кращих насінників свого сорту, який вирощувався на той час на полях радгоспу «9 Січня», і студентці Бурденюк доручили цю роботу. «Вона взяла мене у поле: прочитала лекцію з селекції, все розказала, показала, що саме слід відібрати у посівах. Роботу я виконала старанно, відібрала для неї близько 200 однонасінних кущів. Та й потому. А вже на мій 70-річний ювілей колеги відшукали в архівах той її звіт за 1958 рік з пророчим, як згодом з'ясувалося, висновком, що студентка Бурденюк правильно зробила відбір і тому вона може бути селекціонером», – говорить науковець.

По закінченні інституту Лариса Антонівна три роки працювала молодшим науковим співробітником на цій самій дослідній станції Інституту цукрових буряків Української академії наук разом із Ольгою Кирилівною. «Вона була 1894 року народження, – згадує наша співрозмовниця, – тож їй на той час було добре за 60. Так, як вона працювала, ніхто з нас молодих не міг: ми всі падаємо від утоми через спеку, а вона в маленькій хустиночці, обливаючись потом, гоне полем безкраїм… Було чому в неї повчитися. Згодом О.К.Коломієць стала лауреатом Державної премії УРСР за створення першого у світі сорту однонасінних цукрових буряків, який допоміг згодом механізувати ручні роботи на вирощуванні такої трудоємної культури, як буряк». Надзвичайно важливим спадком тих років Лариса Антонівна вважає своє знайомство з методикою селекційного процесу, з агротехнікою польових культур. А ще – вона з молоду виробила звичку постійно знайомитися з науковими новинками, багато читати, творчо підходити до виконання та прискіпливо аналізувати результати наукової роботи.

По закінченні аспірантури вже кандидатом наук Лариса Бурденюк повернулася на станцію, однак уже у відділ зернових. Посприяв такому її перевтіленню Іван Ігнатович Пушкарьов, під керівництвом якого в рідному Білоцерківському сільгоспінституті вона закінчила аспірантуру. Щоправда, він, білорус за походженням, був картоплярем, який першим на теренах СРСР вивів фітофторостійкий сорт картоплі. Досконало володіючи досягненнями класичної генетики, Іван Ігнатович категорично відкидав метод прискореного отримання нових сортів шляхом «вегетативної» гібридизації, який просував вбивця радянської генетики Трохим Денисович Лисенко. Далекого 1938 року Пушкарьов відмовився затвердити своїм підписом справжність сорту, «створеного» у Інституті картопляного господарства таким прискореним методом, для представлення його на відкритій виставці ВСГВ, чим накликав на себе довічний гнів всемогутнього президента ВАСГНІЛ.

Кандидатська дисертація Лариси Антонівни Бурденюк-Тарасевич 1966 року на тему «Вплив репродукції і умов вирощування на спадковість насіннєвого матеріалу» стала справжньою подією в селекційній науці – так було вперше доведено відсутність виродження сортів у результаті самозапилювання, що суперечило поширеній на той час теорії Лисенка.

«Я довела, – пояснює вчена, – що навіть до 11-ї репродукції у пшениці немає виродження. Природа знала, що вона створювала. Приміром, кукурудзу, буряки та соняшник природа створила для перехресного запилення. А пшениця, ячмінь, рис і горох – самозапильні культури, якість їх насіння може погіршитися лише від недбалої діяльності людини: механічного засмічення, враження хворобами і шкідниками. Я набрала 10 репродукцій пшениці з різних господарств Білоцерківського району і висіяла. Восени отримала страшенної строкатості врожай – усе залежало від того, хто як вирощував це насіння. Наступного року врожай я виростила з минулорічного насіння в однакових умовах: там уже відхилення були у 1-2 ц/га, тобто в межах помилки досліду».

Завідував відділом селекції і насінництва зернових культур Білоцерківської дослідно-селекційної станції понад півстоліття (з 1922 по 1976 рік) доктор сільськогосподарських наук, професор Андрій Андрійович Горлач, який був автором багатьох високопродуктивних сортів пшениці, а 1951 року отримав Сталінську премію за виведення нового сорту озимої пшениці Лісостепна 75.

Запрошуючи Ларису Антонівну на роботу, Андрій Андрійович насправді шукав учня і наукового спадкоємця, адже йому на той час уже було близько 70 років. «Я так зраділа тій пропозиції, що навіть без відпустки, на другий день після захисту кандидатської вже була на роботі. На той час генетику вже, як кажуть, «визволили». Працювати було цікаво».

Андрій Андрійович був автором пшениці сорту Білоцерківська 198 (районована 1960 року), яка висівалася на близько 4 млн га в Україні (із загальних 6 млн га площ пшениці в державі – прим. ред.), а також в Югославії, Чехословаччині, у Казахській РСР. Відтак 1966 року Лариса Антонівна почала наукові дослідження із селекції озимої пшениці на Білоцерківській селекційній дослідній станції і пропрацювала 10 років пліч-о-пліч з Андрієм Горлачем до 1976 року, його останнього подиху.

Наразі видатний селекціонер Лариса Антонівна продовжує активно працювати над такими основними напрямками досліджень: селекція на стійкість до проростання на пні, стійкість до хвороб, підвищена адаптивність, зростання генетичного потенціалу продуктивності та висока якість хліба, створення напівкарликових сортів для інтенсивної технології виробництва. Протягом 27 років науковець вивчає зміни спадковості озимої пшениці, яка в 1986-1987 роках зазнала впливу радіаційного опромінення в зоні відчуження ЧАЕС. Бурденюк-Тарасевич створила колекцію радіомутантів, що налічує понад 3 тисячі номерів, кращі з яких використовуються в селекційному процесі. Наразі вона співробітничає з японськими вченими Ібаракського університету по вивченню тривалої дії радіаційного опромінення на спадковість пшениці.

Докторську дисертацію, яка була присвячена темі: «Методи селекції сортів озимої м'якої пшениці з підвищеною адаптивністю до умов Лісостепу і Полісся України», захистила у 2001 році.

Лариса Антонівна є автором 100 наукових праць, у тому числі в іноземних виданнях: у Канаді (1991), Австралії (2008), Австрії (2009), Росії (2012), виступала з доповідями на Міжнародних симпозіумах в Канаді, Австрії, Росії.

Під керівництвом Л.А.Бурденюк-Тарасевич створено 30 інтенсивних цінних та сильних за хлібопекарськими якостями сортів озимої м'якої пшениці, 16 із яких занесені до Реєстру сортів рослин України і широко висіваються в Лісостеповій та Поліській зонах України, це – Білоцерківська(БЦ) 177, БЦ 47, БЦ 18, Веселка, БЦ напівкарликова, Олеся, Перлина лісостепу, Елегія, Ясочка, Либідь, Царівна, Лісова пісня, Романтика, Щедра нива, Чародійка Білоцерківська. Особливе місце у виробництві займає суперсильний за якістю сорт Відрада, в зоні Степу вміст білку в ньому сягнув 19,2%, клейковини – 44,5% при силі борошна 649 о.а. (одиниць альвеографа – прим. ред.); сорт стійкий до хвороб і високоврожайний, тож може бути рекомендований для органічного землеробства.

Л.А.Бурденюк-Тарасевич є членом Спеціалізованих вчених рад із захисту дисертацій у Інституті землеробства та в Інституті біоенергетичних культур і цукрових буряків НААН. Під її керівництвом наразі виконуються кандидатські і докторська дисертаційні роботи. Л.А.Бурденюк-Тарасевич нагороджена медаллю ім.М.Вавилова (1987), медалями ВДНГ СРСР, почесною грамотою Міністерства сільського господарства України (2005), грамотами Української академії аграрних наук (1998, 2008, 2012), Товариства генетиків і селекціонерів СРСР і України.

Лариса Антонівна Бурденюк-Тарасевич вже майже три роки тісно співпрацює з шостим за ліком (на її пам'яті) очільником Білоцерківської дослідно-селекційної станції – Миколою Володимировичем Бузинним. Із них два останні нинішній директор станції навчається в аспірантурі при Інституті цукрових буряків, а Лариса Антонівна – науковий керівник його дисертації на тему: «Реалізація генетичного потенціалу пшениці м'якої в умовах лісостепу Правобережної частини України».

За умов ринку кожен господар, говорить він, обраховує економічну доцільність вирощування тієї чи іншої культури. Проте, придбаний найкращий сорт за генетичним потенціалом і кинутий у будь-яку землю, не дасть очікуваного врожаю. Все залежить від технологій вирощування, погодно-кліматичних умов, якості ґрунтів тощо. Тому всі створені Ларисою Антонівною сорти – абсолютно різні за морфологією, генотипом і фенотипом. І нині станція реалізує високопродуктивне насіння – еліту і супереліту – разом із технологією, щоб у максимально сприятливих умовах вирощування можна було отримати з нього якнайкращий урожай.

Микола Володимирович очолив станцію в середині 2011 року як кризовий менеджер, бо за плечима має чималий досвід керівництва приватними сільгосппідприємствами. Науковці стверджують, що за цей короткий час припинився занепад і матеріальне становище станції відчутно покращилося.

«Раніше мені здавалося, – розповідає директор, – що всі професори-селекціонери упродовж року нічим не займаються. На станції я наочно побачив, наскільки це відповідальна і копітка робота, яка триває цілорічно, зранку до вечора. А в сезон – з весни до осені – вони іще й чорноробочі, які працюють не лише головою, а й руками.

Попри свій поважний вік, а 25 червня 2013 року ми відзначили 75-річний ювілей Лариси Антонівни від дня народження і 55 років її наукової діяльності, наша колега продовжує активно працювати. Мало хто з молодих здатен витримати її ритм життя і навантаження: вона активно займається наукою, багато спілкується телефоном і переписується з людьми, постійно їздить на семінари і дні поля, часто виступає перед чималою цільовою аудиторією – від керівників району і області, до студентів рідного вишу і фахівців агропідприємств. Причому вона викладає не здобуті десятиліття тому наукові надбання, а завжди актуальний сьогоденний матеріал професора-практика. Вона вміє тримати увагу залу годинами, причому може легко весь цей час оперувати даними без папірця. У Лариси Антонівни іще стільки ідей, що для їх реалізації не вистачить навіть наступних 75 років».

Крім того, що жінка – беззаперечний висококласний науковець, вона ще чудова мама. Вони з чоловіком Вадимом Леонідовичем Тарасевичем прожили у шлюбі щасливі 52 роки, на жаль, цьогоріч, 3 лютого, він пішов із життя. Подружжя виховало двох синів, які є особливою гордістю Лариси Антонівни. Старший Олександр уже понад 10 років є співробітником відділу сільського господарства Посольства США в Україні, закінчив економічний факультет Української сільгоспакадемії з відзнакою, потім закінчив магістратуру в Саскачевані (Канада). Молодший син Віталій закінчив радіофакультет КПІ й давно працює в бізнесі. Справжнім сонечком у його родині і бабусиною втіхою є маленька Злата, якій перед Великоднем виповниться два рочки.

«Ларису Антонівну неможливо охарактеризувати навіть цілою пригоршнею епітетів, – стверджує Микола Бузинний. – Вона надзвичайно чудова Людина з великої літери!»