Статті

НАШОГО ПОЛЯ ЯГОДИ!

Хоч хліб і всьому голова, та людина як біологічний вид почалася не з землеробства, а зі збирання і полювання. Тому ягоди для нас більш давня за злаки і природна їжа. Згодом ми піддалися спокусі вирощувати їжу самотужки, і ягоди відійшли на другий план, ставши просто десертом. Нині тренд змінився. Ні, ми не відмовляємося від благ агрокультури, проте чим далі прагнемо природної, смачної і корисної їжі. Ягоди відповідають усім трьом ознакам, тому попит на них стрімко зростає.

Ягідні культури — скороплідні і високоврожайні. До того ж на них можна непогано заробити — серед усіх видів агропродукції плодово-ягідна є однією з найбільших за вартістю експорту — щорічно у світі вона дає понад $100 млрд. За останніми даними International Trade Centre, 2016-го експорт плодів, ягід та горіхів становив $109,2 млрд, посівши третє місце у товарній структурі світової аграрної торгівлі, поступившись м'ясу ($112,9 млрд) та рибі і морепродуктам ($109,3 млрд), однак перевищив навіть такі популярні товарні групи, як алкогольні та безалкогольні напої, зернові культури, насіння олійних.

Україні, з її унікальними природно-кліматичними умовами, сам Бог велів розвивати ягідництво. Сади, найперше ягідні, дають швидку і велику економічну віддачу — це знали завойовники всіх часів. Щоб підірвати могутність підкорених держав, вони знищували сади. Так чинив Ганнібал у ІІ ст. до н.е., завойовуючи Італію, і Тамерлан у ХІV ст. н.е., підкорюючи Грузію. Не знехтували цим правилом і турки, захопивши Грецію, Вірменію та Угорщину.

Свідомо чи ні, але досвід завойовників застосував і Горбачов, своєю антиалкогольною кампанією розвалюючи СРСР. Адже тоді плодово-ягідний комплекс із потужною переробкою давав понад 30% прибутку всього аграрного виробництва, створюючи фінансові ресурси для того, щоб дотувати збиткові (але потрібні суспільству й державі) економічні та суспільні проекти. В Криму сади займали 4% земель, а надходження від них становили понад 40% усіх галузей АПК. А деякі господарства мали показники ще кращі. Наприклад, у колгоспі «Дружба» Чигиринського району Черкащини сади займали 5% угідь і забезпечували 60% загального прибутку.

За чверть століття незалежності українське ягідництво переживало періоди злетів і падінь, проте залишалося прибутковою галуззю. Найбільш кардинальні зміни у структурі відбулися з часів втрати ринків Росії, з яким співпало скасування бюджетної підтримки. Багато хто віддав перевагу культурам із більш швидкою віддачею — зерновим та олійним.

Проте той, хто залишився вірним ягодам, не пожалкував. Потенційна ємність вітчизняного ринку ягід оцінюється у 200 тис. тонн, що відповідає $300 млн. З покращенням добробуту населення попит на ягоди збільшуватиметься, адже нині він задовольняється заледве на 10%.

КІлька останніх років сміливо можна назвати «ягідним бумом» — зростання виробництва і експорту відбувається високими темпами. Не останню роль у «ягідному бумі» відіграв пошук виробниками диверсифікації свого бізнесу за рахунок більш рентабельного напрямку, яким, власне, є ягідництво. Всім відомо, що під яблунями площ нарощено багато, а от ринки збуту (в першу чергу РФ), втрачено, тож падіння ціни на плодоовочеву продукцію є, і воно суттєве. Природно, що виробники звертають увагу саме на ягоди і не тільки на традиційні, а й на нішеві, бо вони обіцяють забезпечити найбільші прибутки.

Ягоди від Держстату

Наразі загальний обсяг ягідного виробництва України складає близько 24 тис. га, при цьому ягідні професійні підприємства порядкують лише на третині з них — близько 8 тис. га. За даними Держстату, царицею ягідних полів продовжує бути суниця садова, котра посідає 38% усіх площ, за нею йдуть чорна смородина з порічками та малина з ожиною, котрі займають по 24%, а решту 5% ділять між собою чорниця високоросла (лохина, або голубика) та аґрус.

Ягідний ринок формують насадження сільгосппідприємств, і аналізуючи їх асортимент з подивом помічаєш, що суниця потроху здає свої позиції. Якщо вірити Держстату, ті, хто займаються ягодами професійно, віддають перевагу чорній смородині (47%), а суниця садова зі значним відривом (24%) посідає лише другу сходинку. Далі йдуть малина з ожиною (16%) та чорниця (14%). Втім, дослідження Інституту садівництва НААН України свідчать, що структура професійних ягідних насаджень має дещо іншу конфігурацію: частка чорної смородини складає 39%, на другому місці опиняється чорниця (28%) і лише третьою йде суниця садова (20%). Малина з ожиною пасуть задніх із показником 13%.

Найбільш ягідними регіонами держави є Волинь, де площі насаджень сягають 1,8 тис. га, Дніпропетровська та Івано-Франківська області, котрі мають по 1,6 тис. га. Далі — Житомирщина (1,5 тис. га), Донеччина (1,4 тис. га) та Львівщина (1,3 тис. га). Проте, якщо говорити про ягоди як про бізнес, а не хобі, то найбільше промислових насаджень розміщено на Волині (1,4 тис. га), далі з великим відривом ідуть Житомирська та Вінницька області (по 600 га) та Хмельниччина (400 га).

Втім, цю статистику не можна вважати досконалою, адже після дерегуляції аграрного бізнесу, відпала необхідність подачі до органів влади інформації про ягідні насадження, посилаючись на конфіденційність даних чи комерційну таємницю. Можливо саме цим пояснюється, що ціла низка областей зі значною часткою ягідників (приміром, Донецька чи Львівська) за даними Держстату зовсім не мають промислових ягідних плантацій.

Якщо перейти від гектарів до тонн, то лідерами з виробництва ягід є Донецька та Дніпропетровська області, де минулого року виростили 12 та 11,5 тис. тонн відповідно. Якщо брати до розрахунку лише промислове ягідництво, то лідерами є Вінницька та Волинська області, господарства яких виростили понад 2 тис. тонн смачної та вітамінної продукції.

Сад, у тому числі ягідний — структура динамічна — якісь посадки входять у період активного плодоношення, якісь вже потрібно замінювати новими. Темпи відтворення українських садів у 2010-2014 роках складали 3,6-4,7 тис. га на рік, а 2016-го цей показник скоротився до 2,6 тис. га. Водночас значну частину плодоносних площ займають сади віком 20-40 років, що потребують заміни через їхню сильну розрідженість та низьку продуктивність.

Якщо прослідкувати динаміку закладання нових садів за видами, виявиться, що з 2010 року вона зазнала суттєвих змін. Скажімо, зерняткові, котрих 2010-го посадили 2320 га, а 2012-го — 2830 га, 2016-го скотилися до 1030 га. Натомість горіхоплідні, котрих 2010-го посадили 215 га, досягли максимальних площ посадки 2011-го (1116 га), 2016-го площа нових горішників склала 525 га. Приблизно така ж динаміка спостерігається і в закладці кущових ягідників: 2010-й — 568 га, 2012-й — 1056 га, 2016-й — 695 га.

Але загальна структура нових садів суттєво змінилася: якщо 2010 року 57% (2,2 тис. га з 3,5 га) посадок складали зерняткові, то 2016-го життя внесло свої корективи, і зерняткові посідали лише третину нових посадок. Водночас як кісточкові залишилися майже без змін (близько 500 га), площа під кущові ягідники зросла на 130 га, а нові посадки горіхів збільшилися вдвічі. Це засвідчує, що наші садівники намагаються розвивати більш маржинальні, порівняно з зернятковими, та експортно-орієнтовані культури.

Ягідка ти моя, експортно-орієнтована

За словами заступника директора з наукової роботи Інституту садівництва НААН України Олександра Ярещенка, і донині найбільш масовою ягодою на наших теренах залишається суниця садова. За даними Держстату, площа її вирощування минулого року склала 8,2 тис. га, з яких промислові ягідники займають 1,1 тис. га. Валовий збір суниці 2017-го склав 55 тис. тонн за середньої врожайності майже 7 т/га. Найбільш «суничними» регіонами держави є Південь та Захід України.

Чи залишиться суниця «королевою полів» і надалі? Для цього потрібно розвивати сегмент закритого ґрунту, аби отримати ягоду преміальної ціни поза сезоном масового дозрівання. Це непростий технологічно, але перспективний напрямок ягідництва, котрий буде активно розвиватись (і вже розвивається) в Україні. Площі під суницею зростати не будуть, натомість робота вестиметься над якістю врожаю. Головна перепона зростання — відсутність робочих рук для збирання врожаю, адже механізація для збирання цієї культури в Україні відсутня. Бо збільшити посадки суниці нескладно — хоч вдвічі, але хто її збиратиме, якщо всі, хто цим займався раніше, виїхали до Польщі?

Ранню групу сортів суниці вирощуватимуть переважно на Півдні, бо важко якомусь іншому регіону конкурувати у ранньостиглості з Миколаївською, Одеською чи Херсонською областями та Закарпаттям. Уся ця ягода переважно піде на «свіжий» ринок. Пізня група сортів з Центральної та Західної України буде зорієнтована переважно на переробку, як це вже і відбувається зараз. Експортний потенціал наразі є переважно у суниці замороженої, бо свіжа ягода для Євросоюзу недостатньо досконала, а на Схід поки що дороги немає.

Малина продовжує бути так само популярною в Україні. Загальна площа її вирощування складає 5,2 тис. га, а промислових насаджень — близько 700 га, хоча фахівці Інституту садівництва вважають, що їх принаймні 1 тис. га. Середня врожайність малини складає 6,6 т/га, а загальне виробництво — близько 34 тис. тонн. Вирощують малину переважно в Центральній та Західний Україні.

Останні пару сезонів ми спостерігаємо в країні справжнісінький «малиновий бум», який прийшов на зміну буму смородиновому. Поштовх до стрімкого розвитку малинового бізнесу в Україні почався три роки тому через надприбутки: фермери покривали свої вкладення уже за рік, бо продавали ягоди на заморозку по 45 грн/кг. Утім, через неоднорідність сортів й складність з формуванням товарних партій ягід на експорт, прибутки були занижені. Плантація малини на 10 сотих гектара може приносити не менше 20 тис. грн на рік.

Цінова політика, яка сформувалась 2015-го, коли крупні європейські виробники, зокрема, Сербія та Польща, через погодні умови суттєво недобрали врожай і переробні підприємства різко підвищили закупівельні ціни на ремонтантну малину, стимулювали активну закладку малинових насаджень в Україні. Та вже 2016-го ціна на товарну малину знизилася: якщо у піковий період кілька сезонів тому вона сягала 50 грн/кг, то минулоріч переробники давали в межах 25-30 грн/кг, а для дрібних приватних виробників ціна взагалі опускалась до 10 грн/кг.

Аналітики стверджують, що «малиновий бум» останніх двох років, коли зачаровані перспективами експорту її садили кому не лінь, піде на спад і площі стабілізуються. Натомість відбудеться сегментування насаджень — і вже є перші вдалі приклади «малинових» кооперативів на Львівщині, коли насадження з формату «господарства населення» переходять у формат «юридична особа». Кооперативи націлені на якісну післязбиральну доробку врожаю, можливу переробку й експорт.

Як і з суницею, відбуватиметься перехід з кількості в якість — минулий рік наочно продемонстрував, що не дуже якісна продукція на достойну ціну розраховувати не може. Станеться поступова ліквідація певного перекосу у бік ремонтантних сортів, котрі останнім часом активно висаджувались з прицілом на переробку, а от сегмент органічної малини зростатиме, бо попит на неї стабільно високий. Експорт малини буде здійснюватися переважно у замороженому вигляді й ягід екстра-класу, бо другосортна продукція на тамтешньому ринку нікому не потрібна.

Чорна смородина також належить до найулюбленіших ягід наших садоводів. Загальна площа її вирощування, за даними Держстату, складає близько 5 тис. га (Інститут садівництва нарахував до 6 тис.га), причому 2,1 тис. га (за даними Інституту садівництва — 2,5 тис. га) — це промислові насадження. Статистика включає до площ під смородиною також насадження порічок, проте вони не перевищують 5% від загального обсягу. Валовий збір ягоди досягає 30 тис. тонн за врожайності 5,7 т/га.

Стимулюючим фактором до збільшення площ під смородиною стала висока ціна на ягоду, яка спостерігалась декілька років тому — в окремих регіонах вона була 4-5 разів вищою, ніж у Європі. Крім того, смородина — культура з низьким порогом входу у бізнес — технологія не складна, саджанці відносно дешеві, збирати можна комбайном, тож підприємці насадили багато плантацій, чим «обвалили» ринкову ціну. Наразі прибутковість смородини суттєво просіла — приблизно вдвічі. Але тим не менш, вона залишається привабливою для переробки — близько 75-80% її валового збору переробляють (переважно шокова заморозка), решту — збувають на свіжому ринку для потреб місцевого населення.

Найближчі роки нас очікує стабілізація чи навіть зменшення площ під смородиною не стільки через зниження темпів закладання нових плантацій, як через розкорчування раніше невдало створених. Враховуючи, що смородина — та ягідна культура, яку можна дійсно вдало збирати механізованим способом, надалі пануватимуть її промислові насадження, адже на маленьких ділянках застосовувати комбайн не зручно, а ручне збирання робить прибутковість близькою до нуля. Ціна в межах 12 грн/кг, котра була на ринку 2017-го, збережеться і нинішнього року.

А от 2019-го настане час знову повернутися до смородини, бо зміна площ під цією ягодою йде синусоїдою: приваблива ціна — всі насадили; ягоди стало багато — ціна впала, всі кинулися викорчувати; ягоди немає — ціна зросла — всі насадили. Період між піками ціни складає близько чотирьох років, так що аби встигнути зі своїм крамом на базар, садити смородину потрібно тоді, коли всі корчують.

До традиційних ягід наших садів додалися нові види, котрі ринкова кон'юнктура миттєво зробила фаворитами. Однією з таких фавориток є чорниця високоросла (лохина, або голубіка). Загальна площа під цією ягодою, за даними Держстату, складає 600 га, причому, на відміну від традиційних ягід, усі ці 600 га — промислові насадження. Фахівці Інституту садівництва провели власне дослідження посадок лохини і нарахували їх удвічі більше за Держстат — 1,5 тис. га. Врожайність лохини досягає 7-10 т/га, а валовий збір нині складає близько 1,3 тис. тонн (за даними Інституту садівництва — 3 тис. тонн). Головними регіонами її вирощування є Вінницька, Житомирська, Волинська та Івано-Франківська області.

Попит на лохину, котрий спричинила більш ніж приваблива ціна на неї (котра доходить до 300 грн/кг), триватиме і надалі. Лише за 10 років (з 2007-го) площі під цією ягодою зросли з 134 га до 1523 га, тобто більш ніж удесятеро, а валовий збір з 500 кг 2011-го до 3 тис. тонн 2017-го. Проте внутрішній ринок цього практично не відчув — чим більше ми вирощували лохини, тим більше експортували: 2011-го 95% лохини спожили на внутрішньому ринку, то 2016-го — 44%, а минулого — лише 15%.

У найближчій перспективі темпи зростання нових насаджень лохини сповільняться, проте найближчі два-три роки щорічний приріст складатиме 15-20%. Відбуватиметься переведення ранніх сортів на вирощування в закритому ґрунті задля отримання преміальної ціни. Сама ж ціна внутрішнього ринку стабілізується і може навіть несуттєво знижуватися, через входження у плодоношення насаджень дрібних виробників, котрі не мають змоги експортувати врожай. Якщо 2016-го ціна на лохину стартувала на початку червня з 400 грн/кг і падала на початку серпня до 75 грн/кг, щоб до жовтня знову сягнути 300 грн/кг, то 2017-го цінові коливання були більш «згладженими»: від 320 грн/кг до 110 грн/кг і знов до 320 грн/кг.

Крупні виробники лохини наразі активно сертифікуються або вже отримали міжнародні сертифікати та кооперуються задля експорту, бо всі розуміють, що ємність внутрішнього ринку для ягоди за 300 грн/кг — незначна. Той же, хто зуміє вирощувати органічну лохину, отримає подвійний бонус.

Ніша з великими перспективами

ПорЯд із традиційними ягодами існує в Україні такі їх види, котрі хоч і вирощуються десятиліттями, проте ніяк не можуть позбутися статусу нішевої культури. Зокрема, ожина чомусь недостатньо поширена на наших теренах. Наразі немає даних щодо площі її вирощування, аналітики говорять про 130 га, з яких близько 80 га — комерційне виробництво. Середня врожайність доволі пристойна — 18-20 т/га, існують сорти (приміром, Карака Блек), п'ять ягід якого заледве поміщаються у долоні. Та попри всі переваги, найближчими роками ожина так і залишиться нішевою культурою.

Традиційними для України є і порічки, котрі нині займають близько 500 га, з яких промислові насадження — 150 га. Врожайність порічок невисока, 8-10 т/га. Стати повноцінною комерційною культурою і вийти із тіні забуття їй заважала відсутність переробки. Кілька років тому переробними знову повернулися до порічок, які є прекрасним доповненням у виробництві соків та джемів з ягід червоного забарвлення. Попит сформував високу ціну, котра наразі чи не вдвічі перевищує ціну чорної смородини.

Найвідомішою з традиційно нішевих ягід є безумовно аґрус, проте промислового значення ця культура так і не набула. Вирощують аґрусу доволі багато — 500 га, проте лише 20% цих площ — промислові посадки. Аґрус у Київській Русі називали «берсень». Росте він у багатьох країнах світу, як в європейській частині, так і в США, і навіть в Африці. Основна користь цих ягід полягає у великій кількості пектину, який здатний очищати судини й організм від згубної радіації, тому ці плоди особливо є цінними для людей, що живуть у регіонах із високим рівнем радіаційного фону.

А от нова для наших теренів жимолость залишається поки що «ягодою в собі». Проте відносно невисока вибагливість до умов вирощування, можливість механізованого збирання та той факт, що ця ягода, як важливий елемент здорового харчування, набуває все більшої популярності в світі, заохочує вітчизняного виробника вкладати кошти у вирощування цієї культури. В Україні її небагато — близько 100 га, і половина цих площ зосереджена в руках лише трьох гравців.

Оскільки ягода на ринку маловідома, оцінити потенційне споживання практично неможливо, хоча торік вона продавалася за привабливими 100-110 грн/кг. Найрозвиненіша культура споживання жимолості — в Японії, в решті ж країн це відносно новий продукт. Порівняно серйозні обсяги жимолості вже споживають у Канаді і Польщі, відкривають для себе її американські споживачі.

Найбільший виробник цієї ягоди — Китай. Там площі під жимолостю оцінюють у 2 тис. га, та ці ягідники значною мірою орієнтовані на ринок Японії, де власні посадки становлять всього 160 га. На другому ж місці — наші сусіди поляки: тут площі під жимолостю коливаються від 1,8 до 2,5-3 тис. га, тобто Польща може опинитися на першому місці в світі. На третьому — Канада з 1 тис. га площ. Чималі обсяги жимолості вирощує КНДР, з'явилися промислові плантації у США (штат Орегон).

Тисячі гектарів жимолості Польщі орієнтовані на зовнішні ринки. Деякі плантації відразу закладались під контракти на постачання до Канади, тим більше, що коли поляки висадили першу тисячу гектарів, стало відомо, що в Євросоюзі жимолость не внесена до списку їстівних продуктів. Курйоз: обліпиха внесена, а жимолость — ні.

Незабаром з'ясувалося, що якщо жимолость органічна, то ніби може бути продуктом харчування. Поляків рятує те, що плантації молоді: 70% площ закладено не раніше 2014 року — поки вони ввійдуть в повне плодоношення, дивись, і внесуть ягоду в список продуктів харчування ЄС. Але поки що в цих країнах споживання жимолості невелике.

Усе краще — на експорт

ПІслЯ втрати російського ринку через відкриття нових ринків та опанування перспективних сортів експорт почав зростати карколомними темпами: за останні три роки поставки замороженої ягоди зросли втричі, а свіжої — у шість разів.

Минулого року Україна «вторгувала» від експорту м'яких ягід $66,5 млн. При цьому 61% надходжень забезпечили чорниця лісова та лохина. Наразі 44% всього експорту за обсягом та 47% за вартістю припадає на чорницю лісову (свіжу та заморожену). Але варто очікувати, що обсяг експорту цієї ягоди знижуватиметься, як і її частка в експорті. Бо падає кількість збирачів лісової ягоди, які завдяки безвізу виїхали на сезонні заробітки до ЄС. Втім, це не локальна проблема — з дефіцитом робочої сили для збирання врожаю зіштовхнулися ягідники всього світу.

Навіть у Мексиці з її хронічним безробіттям, вже бракує робочих рук. Інженери вже розробляють роботизовані системи збирання ягід, витрати на які не вищі, ніж на працю людей. Такий робот на суниці садовій збирає ягоду з швидкістю 1 штука в три секунди, та от проблемка — такого робота можна використовувати лише на ідеальних плантаціях. Розробляють аналогічних роботів для збирання малини і лохини. Але знову ж таки — робот не зможе залазити в кущ, щоб знайти ягоду — значить плантація має бути ідеальною та структурованою.

За останні три роки Україна збільшила частку експорту свіжих ягід із 2% до 16,3%. Експорт лохини за цей період зріс у 5,4 разу, малини — у 9 разів. До речі, приблизно 6% експорту ягоди у вартісному та кількісному вимірах припадає на дикорослу лісову ожину. Отже «дикороси» дають 50% всього експорту кількісно та понад 50% у грошах.

Проте ще три роки тому ситуація була іншою. Тоді на «дикороси» припадало близько 90% всього експорту. Водночас, загострення конкуренції на зовнішніх ринках та дефіцит потужностей з переробки всередині країни призвели до падіння вартості експортованої продукції. Зокрема, середня ціна на заморожену дикорослу чорницю за три роки впала більше ніж на третину. Різке падіння цін негативно впливає на її збір, особливо на тлі дефіциту робочої сили в Україні.

Натомість виробництво та експорт культурної ягоди розвивався в нашій країні останніми роками досить швидко: вже зараз малина посідає в експорті 29%, а три роки тому її частка сягала лише 5-7%. Економіст департаменту технічного співробітництва ФАО Андрій Ярмак прогнозує, що 2018 року експорт української малини зросте ще на 35-40%, що дозволить Україні посісти четверте місце в світі та третє в Європі серед найбільших її експортерів.

Зростає й експорт суниці — її частка сягнула 12% проти 5% три роки тому. Якщо ж відкинути «дикороси», то на малину вже 2017-го припадало 59% експорту, на суницю садову — 24%, а на лохину — 15%. Варто відмітити, що частка свіжої ягоди в експорті «дикоросів», зростає досить помітно і минулого року сягнула вже майже 17% проти 3% три роки тому. А ось в культурних ягід тенденція протилежна — зростає частка заморозки, через малину, яку експортують переважно замороженою.

Значний обсяг нашої ягідної продукції надходить на переробку до країн ЄС. Одним з основних покупців українських ягід є Польща. Зокрема, до цієї країни експортували 961,3 тонн малини та ожини на суму $799,1 тис., що складає дві третини від усього експорту ягід. Також українську малину та ожину купувала Білорусь (238,3 тонн на $115,2 тис.), Румунія (32,6 тонн на $11,8 тис.), Ізраїль (2,7 тонн на $10,6 тис.), Естонія (2,6 тонн на $2,5 тис.) та Молдова (0,5 тонн на $0,3 тис.).

Загалом 2017-го було експортовано 1238 тонн малини та ожини, що на 72% перевищує показник попереднього року (2016-го експортовано 720 тонн цих ягід). Якщо перевести ці показники у грошовий еквівалент, то експортна виручка 2017-го за цією категорією склала $940 тис., а 2016-го — $800 тис. Водночас, в Україну торік було завезено ягід 54,5 тонн на $34,8 тис. Отже, зовнішнє торгівельне сальдо склало $900 тис.

Чи варто розширювати площі під ягідними культурами? Безумовно. І нехай ємність внутрішнього ринку обмежена купівельною спроможністю громадян, проте споживання ягід у Західній Європі зростає і цілком може повторити успіх США, де продажі м'яких ягід у роздріб сягають $5,6 млрд. За даними А.Ярмака, ринок ягід у Західній Європі щорічно зростає на 8%, в той час коли увесь ринок фруктів зростає заледве на 1%. Споживання малини, лохини та ожини в ЄС зростає в 3-4 рази швидше, ніж суниці садової. А найбільш перспективною наразі є лохина, адже вона доступна цілий рік, і її якість є достатньо високою.

Західна Європа стає суспільством, що живе на снеках. Люди не відриваються від екранів гаджетів і люблять при цьому їсти щось смачне і зручне для споживання. Ягоди (хоч і не всі) для цього підходять ідеально. І найкраще для «гаджетного» споживання підходить саме лохина. Тим більше, що розвиток логістики нині робить можливим експорт в будь-яку точку Землі, тож питання сезонності відсутнє взагалі. Згідно з прогнозами Rabobank, світова торгівля ягодами сягне 2,1 млн тонн до 2020 року. Проте основне зростання споживання та імпорту ягоди відбувається і буде відбуватися найближчими роками в Південно-Східній Азії, Китаї та Індії.

Проте якщо ви не вирощуєте продукцію екстра-класу, сподіватися на високі ціни на ягоди не варто. Вони матимуть негативну тенденцію, адже виробництво зростає швидше за попит. Крім того, виробникам слід зауважити, що на свіжому ринку ЄС немає збуту для ягід другого класу. Нагадаємо, що наприкінці 2017 року українські виробники вже зіштовхнулися з проблемою відсутності попиту на заморожену малину, хоча готові були збувати її за цінами нижчими за собівартість. На думку деяких експертів, така ситуація склалася через низьку якість української замороженої малини, що зосталася в залишках. Експерти ж впевнені, що боротьба за сировину 2018 року між переробними підприємствами тільки посилиться, проте підвищаться вимоги до її якості.

Ягоду — у пляшки

А що робити тим, хто не може забезпечити якість екстра-класу? Вихід є — переробка, причому не проста, а «золота». Що я маю на увазі? Минулого тижня Верховна Рада України ухвалила законопроект №6693 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розвитку виробництва терруарних вин та натуральних медових напоїв», авторами якого стали Андрій Вадатурський та група народних депутатів. Ухвалені зміни спрощують діяльність на ринку нових підприємств з невеликими обсягами виробництва терруарних вин, плодово-ягідних вин та унікальних медових напоїв із виноматеріалів власного виробництва, отриманих шляхом переробки плодів, ягід, винограду та меду.

Норми закону передбачають спрощену процедуру ліцензування для малих виновиробництв на основі декларативного принципу (необхідність щороку купувати за 500 тис. грн ліцензію на оптовий продаж алкоголю для невеликих виробників місцевих плодово-ягідних вин парламент, з ініціативи А.Вадатурського, скасував ще 2016 року). Тепер винороби, які виготовляють вино із власного винограду, плодів чи ягід, зможуть отримати ліцензію на виробництво без проходження атестації, але за умови відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства для малих виробництв виноробної продукції. Існує лише три обмеження: не використовувати спирт, чужу сировину та не виробляти більше 10 тис. дал вина на рік.

Так що досить варити джеми — час робити ягідні вина, котрі можуть стати унікальною візитівкою українських садівників. Тим більше, що баночка ожинового джему коштує 75 грн, а пляшка ожинового вина — 200. Хоча не думаю, що за 200 гривень ви купите вино з чорниці виробництва Bartlett Estate Winery у штаті Мен, яке називається Winemakers Reserve Blueberry, і яке Чиказький інститут дослідження напоїв поставив серед кращих 40 червоних вин світу.

І зараз полиці наших магазинів рясніють ягідними винами, проте всі вони імпортного виробництва. У нас же плодове вино в першу чергу асоціюється з тією «бормотухою», котру виготовляли в СРСР з плодово-ягідних відходів, щедро здобрювали спиртом та барвниками. За великим рахунком називати той «напій» плодово-ягідним вином взагалі не можна було. Добре, що антиалкогольна кампанія 1985 року знищила «бормотуху» як клас. Проте, здається, разом з брудною водою, борці із «зеленим змієм» вихлюпнули і дитину. Адже лише плодово-ягідних вин вироблялось на той час 52 млн дал (для порівняння випуск виноградних вин складав 53 млн дал). Бюджет держави до 1985 року поповнювався за рахунок розвитку плодопереробної галузі на 1 млрд крб щорічно (і це при офіційному курсі 0,6 крб за $1).

Тепер є можливість використовувати для виготовлення справжніх ягідних вин ту частину врожаю, яку примхливі перфекціоністи з країн «золотого мільярда» все одно б забракували. Причому «переганяючи» ягоду на вино, ми не відкриватимемо Америки — виробництво плодово-ягідних напоїв і вин є важливим напрямком переробки продукції садівництва в усьому світі. За останні роки у багатьох країнах світу помітне значне зростання популярності, а, отже, й різке збільшення виробництва плодово-ягідних вин і напоїв, у тому числі з використанням меду, яке загалом складає важливу частину світової економіки.

Зокрема у Німеччині виготовляється більше 10 млн дал вин із плодів та ягід річним обігом до EUR1 млрд. З них близько 2 млн дал експортуються до Великобританії, Франції, Ірландії, Австрії. У тій-таки Франції є знаменитий смородиновий лікер, а з яблук виготовляють навіть шампанське. У Великобританії щорічні продажі плодово-ягідних вин і сидру складають близько 500-600 млн фунтів стерлінгів. Серед них — вина з полуниці, малини, чорної смородини, ожини, бузини, яблук, аґрусу, чорниці. Плодово-ягідні вина в США виробляються 200 виноробними підприємствами. В Австралії і Новій Зеландії плодово-ягідні вина виробляють 25 виноробних підприємств. А 180 підприємств Євросоюзу виготовляють, крім плодово-ягідних вин, також і сидр. Виробляються та експортуються різні види вин із Нідерландів, Данії, Польщі, Болгарії, Угорщини, Сербії та Ізраїлю.

В особливо великих розмірах ведеться виробництво плодово-ягідних вин у Китаї, де зосереджено 40% світового вирощування яблук. Розширюються масштаби плодово-ягідного виноробства в Канаді, де ним займаються близько 60 підприємств. Варто зауважити, що наші сусіди з Білорусі та країн Балтії, де такі продукти та напої відносять до національних пріоритетів, ніколи не змінювали політику щодо виробництва продуктів плодопереробки.

Мені здається, що наші ягідні вина матимуть добрі перспективи не лише на українському ринку. А крім утилізації «зайвої» на свіжому ринку чи некондиційної ягоди, локальне ягідне виноробство дасть новий стимул для розвитку поки що нішевих культур. Адже свого часу наші виробники виготовляли не лише «бормотуху», але й унікальні ягідні вина: малинове, аґрусове, чудові традиційні сидри. Тим більше, що тепер законодавчий поштовх для ягідного виноробства отримали традиційно «не виноградні» регіони України: Волинська, Вінницька, Житомирська, Хмельницька області.

© 2018 ТОВ "Агромедіа-Про"