ДАНИНА ПАМ'ЯТІ ЖЕРТВАМ ГОЛОКОСТУ

Щороку у січні людство вшановує пам'ять жертв Голокосту. Генеральна асамблея Організації Об’єднаних Націй 1 листопада 2005 року ухвалила Резолюцію № 60/7, в якій зазначається, що «Голокост, який привів до знищення однієї третини євреїв і незліченної кількості представників інших національностей, буде завжди слугувати всім людям пересторогою про небезпеки, які приховують у собі ненависть, фанатизм, расизм та упередження…». Цим документом оголошено 27 січня Міжнародним днем пам'яті жертв Голокосту.

Дата обрана свідомо: 27 січня 1945 року війська 1-го Українського фронту Радянської армії ввійшли до нацистського табору смерті Аушвіц. Цей табір у сучасному світі є символом нацистських злочинів. Насправді Аушвіц — це цілий комплекс німецьких концентраційних таборів і таборів смерті, який упродовж 1940-1945 років містився неподалік польського містечка Освенцим, що в 60 км від Кракова. У світовій практиці використовується саме німецька назва Аушвіц, а не польська Освенцим (як в радянських джерелах інформації). Кількість жертв цього комплексу таборів смерті, за різними джерелами, коливається від 1,4 до 4 мільйонів людей.

Голокост (від англ. Holocaust, з грец. — «всеспалення»): у широкому сенсі — переслідування і масове знищення нацистами представників різних етнічних і соціальних груп (євреїв, поляків, циган, радянських військовополонених, безнадійно хворих та інвалідів, гомосексуалістів, масонів тощо) в період існування нацистської Німеччини.

У вузькому сенсі — переслідування і масове знищення євреїв, що жили в Німеччині, на території її союзників і на окупованих ними територіях під час Другої світової війни; систематичне переслідування і знищення європейських євреїв нацистською Німеччиною і колабораціоністами протягом 1933-1945 років.

Знищення євреїв в роки Другої світової війни в багатьох мовах отримало назву «Голокост». В івриті, проте, існує інший термін — Шоа (з івриту — Катастрофа).

За найжорстокішим геноцидом у новітній історії стоїть творець нацизму і прокляття людства — Адольф Гітлер. Нацизм — націонал-соціалістична ідеологія, розроблена й описана Гітлером у маніфесті «Майн кампф» («Моя боротьба») 1925 року, побудований на теорії про расову гігієну. Основний принцип полягає в тому, що раси не повинні змішуватися.

Гітлер наголошував на тому, що світ складається з людей різних рас, які ведуть постійну боротьбу одна з одною; саме расова боротьба є двигуном історії. Відтак є вищі і нижчі раси, і вища раса (тобто біла арійська, або нордична — найбільш чиста, сильна й інтелектуальна) опиниться під загрозою зникнення, якщо її змішувати з нижчими.

Разом із тим, стверджують історики, німецький диктатор був лише складовою багаторічної загальної тенденції — ненависть до євреїв, або антисемітська культура, існувала не лише в Німеччині, а в багатьох європейських країнах. Люди вірили, що у євреїв є таємна глобальна мережа, і вони прагнуть захопити владу над світом. Доказом було те, що євреї жили по всьому світу і не належали до однієї нації, говорили власною мовою і відрізнялися від християнської більшості в Європі, а ще переважно були доволі успішними і заможними. Тому гітлерівська теорія вищої раси отримала широку підтримку, і нацисти вирішили планомірно знищувати людей єврейської національності по всьому світу.

Отже нацистами було розроблено спеціальну расову політику, яка базувалася на дискримінаційних заходах, що з часом переросли у масові страти. План «остаточного вирішення єврейського питання» зазнавав змін у процесі краху нацистського «бліцкрігу» в СРСР. Перспективи переселення євреїв у певну місцевість (на територію Польщі — район Кракова, на Мадагаскар чи за Уральські гори) з розгортанням подій Другої світової війни виявилися примарними. Нацисти вдалися до терору.

Встановити число жертв масових страт, що охоплювали разом з місцевим єврейським населенням безліч жителів не єврейського походження неможливо. Заходи секретності, вжиті в ході реалізації «остаточного вирішення», недолік статистичних даних (наприклад, про кількість євреїв, які загинули під час втечі з окупованих територій, або євреїв-військовополонених, убитих за расовими мотивами), а також багаторічне замовчування Катастрофи європейського єврейства в СРСР ускладнюють уточнення загальних масштабів.

Порівняння чисельності євреїв у країнах Європи до і після війни, проведене 1949 року Всесвітнім єврейським конгресом, показало, що кількість загиблих становить 6 мільйонів осіб; це число закріплено у вироках Нюрнберзького процесу над головними військовими злочинцями, процесу Ейхмана, і визнано більшістю учасників Міжнародної наради вчених із питань статистики Катастрофи (Париж, 1987), де обговорювалися цифри від 4,2 млн до 6 мільйонів.

Щоби пам’ятали...

У світі існують тисячі пам'ятників і меморіальних комплексів жертв Голокосту, і щороку їхня кількість збільшується.

Перший в історії музей жертв Голокосту було створено у листопаді 1944 року у польському Майданеку, на околиці Любліна. Він став першим музеєм в Європі на місці колишнього, другого за розмірами в Європі табору смерті Третього рейху.

Біля входу на територію табору 1969 року звели Пам'ятник боротьбі і мучеництву, поблизу крематорію і розстрільних ровів споруджено мавзолей із бетонним куполом, під яким зібрано прах жертв.

Меморіал жертвам Голокосту — розташований в центрі Берліна (Німеччина) між Бранденбурзькими воротами й елементами бункера колишнього керівництва нацистської Німеччини (рейхсканцелярію було знищено 1945 року за наказом радянського командування). Відкрито меморіал 2005 року в пам'ять про євреїв — жертв нацизму.

Меморіал являє собою величезне поле з 2700 сірих плит. Проходи між плитами зроблено занадто вузькими для того, щоби йти по них удвох, а залишившись на самоті, відвідувач починає переживати складну гаму почуттів. Відчуття розгубленості серед сірих плит, за якими не видно навколишнього світу, вимушена розлука з близькою людиною і почуття незахищеності на перетині наскрізних коридорів піднімають в душі відвідувача хвилі страху, тривоги, туги і самотності. Так архітекторові Пітеру Айзенману вдалося створити споруду, наповнену безліччю коротких, але потужних відгомонів почуттів, які довелося випробувати євреям під час Другої світової війни.

Пам'ятник жертвам Голокосту в Будапешті (Угорщина) — один із найбільш емоційних у світі, відкритий 2005 року напередодні 60-ї річниці перемоги у Другій світовій війні. У 300 метрах від будівлі угорського парламенту на набережній Дунаю стоїть 60 пар чавунного стоптаного взуття: дитячі черевички, жіночі туфлі, чоловічі черевики.

Саме такими групами по 50-60 чоловік в 1944-1945 роках фашисти розстрілювали євреїв прямо на березі Дунаю. Взуття на той період було ходовим товаром, тому нацисти змушували жертв роззуватися. На всі 60 чоловік з економії витрачали тільки одну кулю: попередньо людей зчіплювали колючим дротом, перший розстріляний падав у Дунай, тягнучи всіх живих за собою. За наявними відомостями, тут було вбито близько 10 тисяч чоловік.

У Відні (Австрія) посеред площі Юденплац стоїть великий сірий куб — пам'ятник австрійським єврейським жертвам Голокосту, який більше відомий як «Безіменна бібліотека». Це пам'ятник 65 тисячам жертв нацизму в Австрії, а прямокутники на стінах цього куба зображують книги — символ єврейської Книги Життя, закритої назавжди. Також на плитах можна прочитати місця, де нацисти знищували австрійських євреїв.

Бабин Яр у Києві впродовж німецької окупації 1941-1943 років став місцем масових розстрілів нацистами мирного населення і радянських військовополонених; євреїв та циган — за етнічною ознакою, а також партійних та радянських активістів, підпільників, членів Організації Українських Націоналістів (переважно членів ОУН-м) тощо. Лише за два дні 29 та 30 вересня 1941-го року там розстріляли майже 34 тисячі євреїв.

Під час першого розстрілу 27 вересня 1941-го було позбавлено життя 752 пацієнта психіатричної лікарні ім.І.Павлова, що поблизу Бабиного Яру.

За різними даними, тут зазнали смерті від 70 до 150 тисяч осіб. 1946-го на Нюрнберзькому процесі наводилася цифра 100 тисяч осіб, згідно з висновками спеціальної державної комісії для розслідування нацистських злочинів під час окупації Києва.

У березні 1945 року уряд УРСР спільно з ЦК КП(б)У ухвалив постанову «Про спорудження монументального пам'ятника на території Бабиного Яру». 1947-го «пам'ятник жертвам фашистського терору в Бабиному Яру» внесли до Плану відновлення і розвитку Києва на 1948-1950 роки. Але розпочата 1948 року урядом СРСР антисемітська кампанія «боротьби з космополітами» звела все нанівець, адже переважна більшість жертв Бабиного Яру — євреї. Тоді можновладці звернулись до довоєнного проекту парку.

І тут сталася ще одна трагедія. Бабин Яр було вирішено заповнити відходами виробництва Петровських цегляних заводів для створення плаского рельєфу та прокладення через яр транспортних шляхів і влаштування тут парку. Після перекриття яру земляною дамбою почалося закачування до нього пульпи. Дамба не витримала і 13 березня 1961 року селевий потік заввишки 14 м ринув на житловий масив Куренівка. Офіційні джерела повідомляли про 145 загиблих, але, за оцінками істориків, їхня кількість перевищила 1,5 тисячі киян.

З плином часу необхідність створення меморіалу лише загострювалась, і 1976 року таки було відкрито «Пам'ятник радянським громадянам та військовополоненим солдатам і офіцерам Радянської Армії, розстріляним німецькими фашистами у Бабиному Яру».

Починаючи від 50-х роковин початку розстрілів в урочищі Бабин Яр було зведено низку меморіалів та пам'ятних знаків, наразі їх 25: Менора — присвячений трагедії єврейського народу, дерев'яний хрест — розстріляним членам ОУН, пам'ятник розстріляним дітям тощо.

На високому державному рівні 2016 року було заявлено про створення Меморіального центру Голокосту «Бабин Яр». Відкриття комплексу заплановано 2021 року.

У Львові пам'ятник загиблим євреям відкрили 1992 року на місці входу в гетто. Створене нацистами львівське гетто було третім за величиною в Європі. Пам'ятник являє собою бронзову менору (семисвічник) — один із найдавніших символів іудаїзму і єврейських релігійних атрибутів, під якою на гранітній плиті написано: «Пам'ятай і в серці збережи». За менорою невелика алея (імітація «дороги смерті»), в кінці якої стела в образі старого, який підняв до неба голову і руки, а під нею розміщено пам'ятні плити.

Меморіал «Яма» в Мінську (на вулиці Мельникайте) був відкритий 1947-го. Це був перший пам'ятник жертвам Голокосту в СРСР, на якому було дозволено зробити напис на ідиш. Але потім автора напису — поета Мальтінського — і каменотеса Мордуха Спрішена заарештували і заслали до таборів ГУЛАГу за звинуваченням в «космополітизмі — прояві єврейського буржуазного націоналізму», в тому числі за те, що насмілилися написати на пам'ятнику не дозволену фразу про «мирних радянських громадян», а прямо про євреїв: «Світла пам'ять на вічні часи п'яти тисячам євреїв, загиблим від рук лютих ворогів людства — фашистсько-німецьких лиходіїв 2 березня 1942 року».

2000-го року тут встановлено бронзову скульптурну композицію «Останній шлях», яка розташована вздовж сходинок, що ведуть до центру меморіалу, і представляє собою групу приречених, що спускаються на дно ями.

При виконанні робіт по реконструкції меморіалу не застосовувалися машини і механізми — всі роботи виконувалися вручну, в тому числі і влаштування фундаменту скульптури. Розкопки на цьому місці не проводились.

У Варшаві (Польща) збудовано меморіал, присвячений героям Варшавського гетто. 1940 року, незабаром після окупації Німеччиною Польщі, кілька районів Варшави були оголошені спеціальною зоною, в якій проживали тільки євреї. У жовтні того ж року було створено Варшавське гетто. Туди зігнали близько 500 тисяч євреїв з польської столиці та інших міст. Гетто стало найбільшим в Європі.

1942 року людей, які перебували в Варшавському гетто, почали вивозити в табір смерті Треблінка. Серед них був знаменитий педагог, лікар і письменник Януш Корчак, який відмовився покинути вихованців свого дитячого будинку.

Меморіал встановлено на місці першого військового зіткнення єврейських ополченців з нацистами в ході повстання у Варшавському гетто 1943 року. Тоді гетто було ліквідовано, фашисти буквально зрівняли з землею цей район. Нині це місце називається Площа Героїв гетто. Перший пам'ятник тут було споруджено 1946 року і тоді ж почалося будівництво нового. Чинний пам'ятник відкрили 1948-го.

Меморіал жертвам Голокосту в Майамі (США). 1984 року зібралася в Майамі група євреїв — колишніх в'язнів гетто і нацистських концтаборів, які ухвалили рішення створити монумент Пам'яті.

Будівництво меморіалу було воістину інтернаціональним: над його створенням працювали євреї, індуси, а монтувати плити і все, що оточує монумент (в тому числі і витончений міст через водоканал), довірили палестинським арабам — мусульманам.

1990 року пам'ятник було відкрито.

Вдалині від житлових районів, на узліссі пальмового гаю прямо з землі витягується гігантська, звернена до неба і людей 14-метрова бронзова рука. На її внутрішній стороні татуювання — ідентифікаційний номер в'язня гітлерівського концтабору. Здалеку здається, що це рука потопаючої людини, бо вона наче виринає з води в центрі великого ідеально круглого ставка. По руці, прагнучи до порятунку, деруться люди.

Це цілий комплекс скульптурних сімейних груп у період найвищого трагізму, вінчає які вічний вогонь. Кожен відвідувач переживає емоційний апокаліпсис. І на тлі психологічної пригніченості і спустошеності його переповнює тверде переконання, що подібне ніколи не повинно повторитися!

Треба сказати, що жертви Голокосту роз'їхалися по всьому світу, їх дуже багато оселилося в США. Тому в цій країні єврейський народ особливо шанує свою історію. Так, в Денвері (штат Колорадо) київськими сім'ями споруджений меморіал «Бабин Яр». У Бостоні (Массачусетс) меморіал Голокосту побудований в центрі сучасного університетського міста, і його емоційний вплив приголомшує. Є меморіали в Сан-Франциско, Новому Орлеані, Лос-Анджелесі.

Напевно, одним із найбільш величних у світі є розташований на горі Пам'яті (Хар Азікарон) в Єрусалимі (Ізраїль) Яд Вашем — Меморіальний комплекс Катастрофи і героїзму єврейського народу. Це величезний комплекс, в якому зберігаються згадки про 6 мільйонів євреїв, убитих нацистами під час Другої світової війни.

У цьому грандіозному комплексі зібрані мільйони імен та фотографій загиблих, саме там у першу чергу шукають інформацію про можливі місця смерті та поховання родичів, туди стікаються обривки архівів і крихти інформації про врятованих і загиблих.

Музей розташовується на 18 га, в комплекс входить безліч об'єктів: Дитячий меморіал, Зал пам'яті, Меморіал депортованим «Вагон для худоби», Партизанська панорама, Стіна пам'яті, колона Героїзму і монумент Єврейським солдатам, безліч пам'ятних майданчиків. Центром меморіалу є Зал імен, де зібрані знімки загиблих, які дивляться на відвідувачів з куполоподібної стелі.

Фото автора та з відкритих джерел