СПЕКА НАС НЕ СПИНИТЬ, АБО ЯК ТЕБЕ НЕ ЛЮБИТИ, КЛІМАТЕ МІЙ

Дивне цього року літо: то холод, то спека. Та і вчені вперто твердять — клімат планети невпинно змінюється і саме у бік потепління. І якщо вони сперечаються, що є причиною потепління — чи діяльність людини, чи тридцятирічні цикли сонячної активності, то у самому факті потепління сумніву немає. Маємо статистичний факт: середньорічна температура підвищується.

Із кожним роком ми відчуваємо наслідки потепління все сильніше, особливо в АПК: зменшується кількість придатних для ведення сільського господарства земель, почастішали посухи. Непередбачуваність погодних умов призводить до підвищення ризиків в агросекторі, і, як правило, негативно відбивається на врожайності популярних культур, зокрема, зернових.

На додачу, темпи підвищення температури в нашій країні істотно випереджають середньопланетарні показники. Особливо рельєфно проявляється ця тенденція на Півдні в зоні Степу, де на поля і посіви опади практично не випадають впродовж чотирьох-п'яти місяців. При цьому загалом кількість опадів в Україні істотно не змінилася, але через підвищення температур, особливо в літні місяці, зросло випаровування вологи. Тому спекотного 2015 року рівень водойм — річок, озер, ставків — був найнижчим за весь час гідрологічних спостережень — аж з 1927 року. Малі річки повністю пересохли на додаток до зниження рівня грунтових вод, що призвело до пересихання колодязів. Та що казати про колодязі, якщо навіть українські ГЕС останні роки працюють не більше ніж на 40% потужності — бракує води. Є метеостанції, де за все літо 2015-го не спостерігалося жодного дощу — наприклад, в Нижніх Сірогозах на Херсонщині. І дефіцит вологи, сформований тоді, не ліквідовано досі.

Натомість тривалість зими в природному розумінні цього слова скоротилася, наприклад, в Чернігівській області, з 120-140 до 80-90 діб. Власне зима з морозами та снігом в Україні стала винятком — цей період рідко триває більше 30 днів. А 2000-го на півдні України середньодобова температура увесь рік трималася вище 0°С. Це не лише знижує врожай, але й ставить під загрозу землеробство як таке — приміром, осінь 2015 року була найтеплішою за остання 100 років — 18 вересня було +29°С!

Через це сівба озимих взагалі опинилася під загрозою — адже вологи в ґрунті не було зовсім — дощі пішли тільки в кінці жовтня — тож аграрії змушені були сіяти в сухий ґрунт, фактично в пилюку. І навіть коли озиминою було засіяно 95% запланованих площ, на п'ятій частині з них до кінця листопада не було сходів. Якби не тепла зима, довелося б усе пересівати. Тобто, з одного боку, перезимівля стала простішою — бо тепло, з іншого — сіяти неможливо — через посуху.

Наразі у світі понад 2 млрд га (1/8) частина суходолу — це пустельна безплідна земля, і до цих величезних масивів скоро можуть долучитися і наші чорноземи. Втім чому можуть? — уже долучаються: за останнє десятиліття у нас спостерігається фактичне зміщення меж природно-кліматичних зон на 100-150 км на північ. І умови вирощування сільськогосподарських культур у Дніпропетровській, Кіровоградській областях за останні роки фактично зрівнялися з умовами Херсонщини, Одещини чи Миколаївщини. Клімат крайнього Півдня України наразі відповідає зоні Південно-Західної Африки в пустелі Калахарі.

Та крім підвищення середньорічної температури та регулярних посух, глобальне потепління збільшує кількість непрогнозованих погодних явищ, які несуть ті чи інші загрози. Наприклад, сильні зливи, коли за один раз випадає 1-2 норми місячних опадів (цього року ми їх бачили доволі). А ще торнадо і тайфуни, на півдні України, які раніше вважали нехарактерними для нашого клімату.

Ризикований бізнес

Англійський граф Амхерст, котрий жив у XIX столітті, якось сказав: «Є три способи розоритися: найшвидший — скачки, найприємніший — жінки, а найнадійніший — сільське господарство». Дотепна фраза запам'яталася, і з тих пір часто цитується. Сільське господарство потрапило до переліку графа саме тому, що як галузь виробництва має одну складову, яку (не в докір Укргідрометцентру) неможливо передбачити та наперед прорахувати — погоду.

Нинішній рік виявився найбільш показовим, бо всілякого роду погодних катаклізмів аграрії «наїлися» досхочу: починаючи з квітневих-травневих заморозків, від яких загинули та були пошкоджені величезні масиви плодових та ягідних культур, постраждала картопля та овочі. Та що там травень, коли на Сумщині заморозки були навіть на початку червня! І хоча середні температури по року близькі до норми, під час циклонів, якими був багатий початок літа, впродовж трьох годин відбувалися стрибки температури з +28°С до +10°С. Додайте сюди шквальний вітер, зливи та град, розміром із перепелине яйце. Найбільше від примх погоди постраждали Київська та Черкаська області, в яких деякі посіви загинули повністю.

Та найбільший вплив на врожай здійснила посуха. Вона вже стала традиційним чинником нашого агровиробництва (особливо для південних регіонів) і в залежності від термінів здійснює свій негативний вплив чи на ранні колосові (якщо вологи немає навесні), чи на соняшник з кукурудзою (якщо вологи немає на початку літа). Проте цього року від неї потерпає не Південь держави (що було б очікувало чи, принаймні, логічно), а центральні області: Київська, Черкаська, Полтавська, частина Кіровоградської. На Київщині цьогоріч випала найменша кількість опадів за останні 60 років спостереження! Навіть традиційно посушлива Херсонська область отримала вологи на 40% більше. Відтак вже в червні під ранніми колосовими запас вологи був повністю вичерпаний.

Липневі дощі звісно пом'якшили ситуацію, проте кардинально змінити її вже не в змозі, адже формування репродуктивних органів пізніх культур — таких як соняшник і кукурудза, припали на посушливий період, і очікувати високого врожаю їх не варто. Звісно, це не стане катастрофою для сільгоспвиробництва постраждалих областей (хоча і суттєво зменшить прибутки аграріїв). Зате Західні області держави, попри погодні катаклізми, мали достатньо вологи і можуть частково компенсувати зниження врожайності постраждалих від посухи регіонів.

Посуха, яка не оминула цьогоріч жоден український регіон, значною мірою стала причиною майже одночасного початку жнив на більшій частині території країни. Після Одеської, Миколаївської, Херсонської та Запорізької областей з відривом у 2-3 дні розпочали збирання врожаю Дніпропетровська, Черкаська, Чернігівська області, далі естафету прийняли Житомирщина, Львівщина, Івано-Франківщина, Полтавщина, Вінниччина, Волинь... Жнивують вже і на Донеччині, і на Буковині.

Досвідчені агрономи говорять, що принаймні за останні 15-20 років не пригадують такої одностайності по регіонах у старті жнив. До зсунення строків збирання врожаю зернових та озимого ріпаку призвела зміна погодних умов. Цілком можливо, що подальші зміни клімату ще більше зменшать різницю у господарюванні між різними зонами України.

Перші підсумки — невтішні

Жнива тривають, і хоча зібрано лише третину зернових, вже можна зробити висновки про середню врожайність — загалом по країні вона на 17% нижча, ніж минулого року. Так урожайність пшениці менша на 18-20% проти 2016-го, озимий ячмінь вродив менше на 5%, а ярий — на 19%. Проте найбільше постраждала врожайність гороху, котра знизилася на 25%, порівняно з попереднім роком. На цій підставі аналітики прогнозують загальний збір ранніх зернових (без кукурудзи) на рівні 30 млн т, тоді як минулого року він склав 38 млн т.

Найвищу врожайність наразі фіксують у Львівській, Івано-Франківській, Волинській та Хмельницькій областях, де вчасно і вдосталь було вологи. Та все ж на загал пшениці зберемо не більше 24 млн т (минулого року було майже 27 млн т), ячменю — 7,5 млн т (проти 9,7 млн т 2017-го). Загальний «вал» зернових може витягти кукурудза, але це залежить від погодних умов наприкінці липня-серпні. Оптимістичний прогноз по цій культурі — 27 млн т (було 28 млн).

Тим часом аграрний сектор України впродовж останніх трьох років стабільно нарощував валові збори зернових, ідучи від рекорду до рекорду, а експорт збіжжя став головним рушієм розвитку економіки та генератором бюджетних надходжень. Минулого маркетингового року ми експортували понад 43 млн т пшениці, ячменю та кукурудзи. Новий сезон буде скромнішим — не більше 36 млн т. За даними Державної служби статистики України, експорт агропродовольчої продукції у січні-червні 2017 року склав $8,77 млрд, що майже на $2 млрд (або на 28%) перевищило відповідний показник I півріччя 2016 року.

Не лише погода

Рік від року зростає вартість проведення комплексу польових робіт, і через дефіцит коштів селяни змушені «спрощувати» технології, особливо в частині найбільш вартісних витрат.

Основу весняної посівної склали традиційні чотири культури, на які зазвичай припадає понад 90% усіх витрат: соняшник (38 млрд грн), кукурудза (32 млрд грн), соя (16 млрд грн) та ярий ячмінь (10 млрд грн). Проте якщо «джентльменський набір» сільгоспкультур залишився незмінним, то вартість його вирощування — зросла. Витрати на посівну кампанію 2017 року склали близько 103 млрд грн, що на 14% більше минулорічного показника. Одним із ключових чинників подорожчання стала ціна на пальне, котра зросла на чверть (2017-го оптова ціна доходила до 20 грн/літр проти 15 грн/літр 2016-го). «Дещицю» додали добрива, ціна яких підскочила на10%, а ще 20% до вартості посівної автоматично додала відміна спецрежиму ПДВ. Бо забрали 20 млрд, обіцяли 5,5 млрд (причому гарантовано, з основного фонду Держбюджету — лише 3 млрд), а станом на липень дали лише 1,7 млрд та й то 700 «обраним» сільгосппідприємствам (з понад 45 тис.). Причому давати почали в «свинячий голос», коли основні польові роботи вже завершилися.

Посівна могла бути ще дорожчою через курсові коливання гривні, що відображаються на цінах — адже імпортується майже все пальне (зокрема, дизель імпортний на 88%), засоби захисту рослин — стовідсотковий імпорт, а мінеральні добрива — понад 50%, (переважно з Білорусі та Росії).

Запровадження спеціального мита на азотні добрива з Росії наприкінці минулого року призвело до зростання цін на 1,5-2 тис. грн/т. Причому коли дію мита вирішили призупинити, відповідного здешевлення добрив так і не сталося. Ціни на аміачну селітру, карбамід та інші добрива залежно від виробника, порівняно з минулим роком зросли на близько 30%. Якщо фермери минулого року купляли карбамід по 7 тис грн/т, то цього року він коштував вже 10 тис. грн/т.

Рентабельність  усьому голова

Та при всіх негараздах, кліматичних катаклізмах та невизначеності державної політики в галузі, українське сільське господарство (особливо рослинництво) залишається стабільно прибутковим. Рівень рентабельності аграрних підприємств минулого року склав 37,3%. При цьому найбільшу прибутковість в рослинництві мали насіння соняшнику (61,9%), сої (51,8%) і ріпаку (45%). І немає сумнівів, що соняшник і надалі буде однією з найбільш рентабельних культур.

На ефективність господарювання впливали витрати і ціни продукції. Наприклад, собівартість виробництва 1 центнера зернових і зернобобових культур склала 2,15 тис. грн, що на 20% більше порівняно з попереднім роком. Своєю чергою, собівартість виробництва насіння соняшнику — 4,51 тис. грн (+25% до рівня попереднього року), сої — 5,08 (+1%), ріпаку — 5,48 тис. грн (+33%). Ціни на насіння зернових та олійних росли у середньому на 15-20%. За підсумками виробництва і реалізації продукції рослинництва сільськогосподарські підприємства отримали минулого року 81,2 млрд грн.

Поточного року вподобання українських аграріїв не змінилися: більшість посівних площ відведено під пшеницю, кукурудзу, ячмінь, соняшник, сою та ріпак. Ці культури вважаються головними і в світовому сільському господарстві. Тому від результатів їх вирощування і збуту залежить в цілому ефективність сільського господарства.

Зернові проти олійних

Початковою точкою відліку завжди був хліб. Та нині агровиробники чимдалі менше вирощують хліб, віддаючи перевагу більш маржинальним культурам. Ні, пшениця продовжує входити до топ-п'ять зернових, проте своїми площами починає поступатися. За п'ять років посівні площі під зерновими культурами в Україні скоротилися на 12%. Поточного сезону цей тренд трошки «змазався», бо зменшення площ під ячменем було компенсовано збільшенням під озимою пшеницею.

Чому ж скорочується зерновий клин? Бо на початку липня середні ціни на пшеницю 3 класу становили від 4,4 тис. грн/т, пшеницю фуражну — 4 тис. грн/т, кукурудзу фуражну — 3,9 тис. грн/т. Порівняно з відповідним періодом минулого року, пшениця продовольча подорожчала на 7%, пшениця і кукурудза фуражні поступилися в ціні на 3%.

Ціни на олійні були в 2,5-3 рази вищі порівняно з цінами на зернові. Зокрема, соняшник коштував в середньому 10,3 тис. грн/т, ціни на сою коливалися від 10,5 до 11,5 тис. грн/т, ріпак — 10-12 тис. грн/т. Порівняно з червнем 2016-го соняшник подешевшав на 3%, проте соя подорожчала на 8%, а ріпак — аж на 15%. За підсумками минулого сезону найбільш рентабельним було виробництво насіння соняшнику, сої та ріпаку, при цьому соняшник у цілому лідер із прибутковості останні 10 років.

Проведені розрахунки з економіки вирощування озимого ріпаку говорять самі за себе — загальні господарські витрати на 1 га складають близько 15 тис. грн. При врожайності 2,5 т/га, собівартість 1 тонни продукції складе близько 6 тис. грн. При ціні реалізації ріпаку 11 тис. грн/т, прибуток з 1 га досягне 12,5 тис. грн, що забезпечує рентабельність на рівні 83%. При традиційній технології вирощування соняшнику загальні витрати на 1 гектар в середньому складуть 14 тис. грн. З огляду на врожайність — 25 ц/га, собівартість 1 тонни продукції дорівнює 5,6 тис. грн. При ціні продажу продукції на рівні 10 тис. грн/т, доходи з одного гектара складуть 11 тис. грн, що забезпечить рентабельність на рівні 79%.

За інформацією USDA, в Україні прогнозується збільшення врожаю насіння соняшнику до 14 млн т, що на 250 тис. т перевищить рівень минулого року. Виходячи з цього, зростуть обсяги продажів на зовнішніх ринках: насіння соняшнику — на 30 тис. т (до 250 тис. т), а соняшникової олії — на 100 тис. т (до 5,2 млн т).

Краще менше, та дорожче

СвІтовІ аналітики прогнозують зниження виробництва зерна основних культур — пшениці, ячменю і кукурудзи. Особлива увага прикута до стану посівів і ходу збирання ключової продовольчої культури — пшениці. Погодні умови в період сівби і дозрівання негативно вплинули на потенціал виробництва в ключових країнах-виробниках, і аналітики прогнозують урожай пшениці практично на 20 млн т нижче, ніж попереднього 2016/17 МР. Найбільше зниження виробництва під впливом погодного чинника очікується в США, Канаді, Австралії, Україні та Росії.

Солідарна з песимістичними очікуваннями і продовольча і сільськогосподарська організація ООН (ФАО), котра знизила свій прогноз світового виробництва зерна цього року на 1,2 млн т (до 2,593 млрд т) — через очікуване скорочення врожаю ячменю і пшениці в ЄС та Україні.

Вітчизняні фахівці згідні, що нинішній урожай зернових буде нижчим за минулорічний. Спрацювала низка чинників — морозна весна і локальні стихії. В цілому низькі температури в окремих місцях України, а також посушлива погода призведуть, щонайменше, до 10%, (а песимісти очікують і 20%) зменшення валового виробництва зерна.

Поправка на непогоду дає підстави прогнозувати обсяг урожаю зернових-2017 близько 60,8 млн т, що незначно перевищує показник 2015 року (60,1 млн т) і нижчий за рекорд 2016-го (66 млн т). Є і песимістичніші прогнози на рівні 58-59 млн тонн.

Не дивно, що на тлі надходження інформації з основних країн-виробників зерна про негативний вплив погоди на стан посівів пшениці й очікуване погіршення її якості, початок 2017/18 МР ознаменувався рекордними темпами зростання цін на збіжжя. І це — чи не єдиний позитивний момент, адже так у нас склалося, що рекордні врожаї наповнюють гордістю душу, а от фермерська кишеня активніше наповнюється в часи недороду. Тим більше, що за будь-яких умов вітчизняного збіжжя вистачить з лихвою і для потреб внутрішнього ринку, і на експорт.

Проте прогнози — справа невдячна, бо не той хліб, що у полі, а той, що в коморі. Торік іще в липні деякі вітчизняні аналітики прогнозували врожай пшениці на рівні 22,7 млн т (що було на 14% менше, ніж рекордного 2015 року). Та всі пам'ятають, що насправді валовий збір пшениці склав 26 млн т, що було лише на 1,8% нижче рівня попереднього року. Ну а обсяги експорту української пшениці за підсумками сезону взагалі стали рекордними.

Досить чекати милості від природи

Як би нам не хотілося, але і в подальшому ігнорувати кліматичний чинник не вдасться. Доведеться пристосовуватися — культури, характерні для півдня України, вирощуватимемо на Півночі держави, де клімат стає більш теплим та сухим. А на Півдні — відмовлятися від звичайних сортів та переходити на посухостійкі. Ну і зрошення, звичайно — але не дощувальні установки, а крапельне — як в Ізраїлі. Бо як справедливо зазначив видатний британський історик Генрі Бокль, у давнину найбагатшими країнами були ті, природа яких найбільш щедра; нині найбагатші країни — ті, в яких людина найбільш діяльна. Українським аграріям варто усвідомити, що часи, коли вони могли користуватися конкурентною перевагою помірного клімату та щедрих чорноземів вже минули і минули надовго, якщо не назавжди. Тепер їм доведеться докладати додаткових зусиль, застосовувати нові технології та сорти і це обов'язково дасть результат.

Бо виявляється глобальне потепління, котрим вчені лякають обивателів, може в наших широтах мати і позитивні наслідки. Приміром, 20 років тому соняшник добре родив тільки в Південно-Східній частині країни, а зараз — і в Чернівецькій, Житомирській, Київській, Чернігівській областях, тобто на Поліссі. Колись на Поліссі кукурудзу вирощували тільки на силос, оскільки на зерно вона не визрівала. Це була проблема державної ваги — не дарма наш академік Володимир Моргун 1986 року отримав Державну премію СРСР саме за виведення скоростиглих сортів кукурудзи, котрі встигали дати зерно навіть у Сибіру. А нині через зміну клімату ранні сорти кукурудзи у Поліссі гарантовано забезпечують 3-4 т/га зерна.

Так само хороші умови по всій території країни складаються для томатів, сої та низки інших теплолюбних культур, ну а озима пшениця накопичує найбільшу кількість білка у зерні якщо в період від початку молочного стану зерна до кінця воскової стиглості зазнає впливу підвищених температур та ґрунтової посухи. До того ж наш Південь, за умови зрошення, може не лише давати по два врожаї на рік, але й вирощувати нині екзотичні для України культури. От лише з 2 млн га зрошувальних земель, котрі дісталися нам у спадок від УРСР, залишилася лише чверть…