ВІТЧИЗНЯНИЙ УРОЖАЙ-2017: БИТВА НА ДВА ФРОНТИ. І НЕ ТІЛЬКИ

Повний текст у друкованій версії

Станом на 5 квітня 2017 року Україна експортувала 34,13 млн тонн зернових, що на 2,86 млн тонн більше показника за аналогічний період минулого року. В тому числі ми вивезли 14,69 млн тонн пшениці, що на 1,58 млн тонн більше, ніж за аналогічний період минулого маркетингового року. Експорт ячменю за звітний період склав 4,89 млн тонн, що на 0,83 млн тонн більше, ніж за аналогічний період минулого року. Обсяг експорту кукурудзи склав 14,34 млн тонн, на 0,43 млн тонн більше такого самого періоду сезону 2015/16 років.

Ми експортуємо свою продукцію до понад 190 країн світу та займаємо провідні позиції на світовому ринку, відтак є надійним гарантом продовольчої безпеки у світі. За підрахунками ФАО, вже сьогодні українські аграрії годують 150 млн людей у світі. Вже цього маркетингового року Україна може посісти другу сходинку у рейтингу продавців збіжжя з часткою у 12%. Попереду нас лише США з 23%. Росія та Аргентина забезпечать по 10%, Австралія та ЄС — по 9%, а Канада з Бразилією — по 6%. Проте всього три роки тому ми мали лише 9% ринку, а ЄС — 13%. Уже сьогодні Україна посідає четверте місці на світовому ринку з експорту кукурудзи, третє — на ринку ячменю і шосте — на ринку пшениці, одинадцяте — з експорту борошна, дванадцяте — з експорту пластівців.

Тобто нам є чим пишатися, тим більше, що це навіть не повна потужність вітчизняного аграрного сектору, а легенька розминка. Бо якщо порівняти врожайність у провідних аграрних державах світу (до переліку яких ми також стрімко ввійшли), то виявиться, що вона чи не вдвічі перевищує українську, при тому, що у нас і ґрунти куди як кращі, і погодно-кліматичні умови більш сприятливі. Ніде правди діти, врожайність зростає і в нас, але повільно — десь на 17% що п'ять років. Проте нарощуючи обсяги виробництва, ми невпинно втрачаємо якість: якщо частка продовольчої пшениці в Росії стабільно становить 77-87%, в Казахстані — 96-85%. В Україні ж вона останні три роки вперто коливається навколо позначки 50-55%, і при підвищенні врожайності… зменшується кількість продовольчого зерна.

Відповідь на питання «чому що більше, то гірше?» знають усі: для досягнення генетичних показників урожайності (як у зерні, так і в ґрунті) та підвищення якості вирощеного, нам конче необхідно запроваджувати сучасні аграрні технології. А чого ж не запроваджуємо? Бо дорого. За підрахунками Української аграрної конфедерації, для повноцінного запуску сучасного зерновиробництва Україні потрібно залучити близько $75-80 млрд інвестицій. Тоді впродовж всього кількох років валовий збір основних експортних культур можна подвоїти. Але, здається, подвоєння аграрного виробництво поки що відкладається. Ну не ідуть до нас інвестори, хоч плач — якщо докризового 2008-го у вітчизняний агросектор було вкладено $11 млрд іноземних інвестицій, то на тлі відомих подій 2014 року цей показник упав практично до нуля, а зараз коливається на рівні $3 млрд, тобто у 25 разів менше від омріяної потреби.

І справа не у війні на Сході України — справа у державній політиці. Бо вдень ми позірно декларуємо створення привабливого інвестиційного клімату, а вночі до фермера приходять рекетири і палять зерно та трощать сільгосптехніку. Ми заманюємо інвесторів щедрими обіцянками, а суди за хабар виносять неправосудні рішення з майнових питань. А ще — карколомні зміни у принципах і способах державної підтримки агросектору. Ми так «дореформувалися», що наразі держпідтримка у відсотковому відношенні до загальних витрат на аграрне виробництво досягла від'ємного значення! Якщо у ЄС держава компенсує до 20% витрат, у наших найближчих конкурентів — Росії та Казахстані — десь до 15%, то в Україні — «виймання» коштів із галузі інколи майже на 10% перевищує державну підтримку.

Куди подмуть вітри змін?

Попри те, успіхи наших експортерів та перспективи українських чорноземів увесь час приваблюють сюди охочих спробувати, що таке аграрний сектор України і з чим його їдять. От і на XIV-ту міжнародну конференцію «Зерно Причорномор'я: вітер змін» зареєструвалося понад 700 учасників, котрі представляють 450 компаній із 55 країн світу.

Прикро, але висновки аналітиків особливої надії вітчизняним аграріям не принесуть. Як зазначив директор компанії «УкрАгроКонсалт» Сергій Феофілов, зростання прибутку за рахунок збільшення обсягів виробництва та експорту в Україні більше неможливе. Адже чинники, що впливають сьогодні на маржу сільгоспвиробника, в основному є зовнішніми по відношенню до власного сільгоспвиробництва — девальвація гривні, природні катаклізми тощо. Застрахувати прибуток від їхнього негативного впливу, а також від циклічних коливань цін на світовому ринку можливо лише змінивши підходи до формування маржі. Для збільшення або стабілізації маржі, на думку експерта, необхідний експорт технологій, зростання конкурентоспроможності та зміна структури інвестицій.

На переконання Феофілова, ефективний менеджмент повинен полягати ще й у залученні якісно нових інвесторів. Зараз галузь розвивається, в основному, за рахунок капіталовкладень, вироблених самими сільгосппідприємствами. Частка вкладень із боку держави або банківського сектору незначна — хоча інвестиції такого роду здатні вельми істотно впливати на стабілізацію і зростання обсягів прибутку.

Не варто забувати також, що на сучасних ринках конкурентна боротьба відбувається не стільки в сфері виробництва, скільки в сфері управління попитом, так що «правильний» маркетинг значно важливіший за «правильне» виробництво. За висновками експерта, 2017 року виробництво зернових в Україні залишиться на тому самому рівні, а от його рентабельність — знизиться (за попередніми підрахунками, на 10%).

Експерти «УкрАгроКонсалту» відзначають, що збільшення частки країн Причорномор'я в загальному обсязі світового пропозиції зерна до 25% (аналогічний показник мають лише США) — велике досягнення аграріїв цих країн. Експерти з Бразилії, що оцінюють ринок кукурудзи, вже включають Україну в топ-4 експортерів цієї культури. Та не варто думати, що лише Україна нарощує власне зерновиробництво — наші сусіди також не відстають.

За даними «УкрАгроКонсалт», 2012 року Росія, Україна і Казахстан експортували відповідно близько 16, 22 та 6 млн тонн зерна, а минулого року ці показники склали відповідно 37, 40 і 9 млн тонн. Виробництво зернових за цей період теж істотно збільшилося: 2012-го Росія, Україна і Казахстан виробляли близько 71, 42 і 13 млн тонн, а 2016-го ці цифри зросли до 119, 64 і 20 млн тонн. Нинішній сезон, утім, рекордів не обіцяє — експерти прогнозують деяке зниження валового збору: в Україні до 61 млн тонн, у Росії — до 113 млн тонн.

Тим часом на світовому ринку спостерігається тенденція підвищення попиту на зернові, особливо в країнах Африки. Так, до 2025 року попит на пшеницю і кукурудзу в Азії зросте на 10%, в Африці ж — на 19% (пшениця) і 26% (кукурудза) порівняно з нинішніми показниками.

Тобто Південно-Східна Азія та Африка стають головною надією виробників зерна. Дефіцит зерна в Африці швидко зростає за рахунок збільшення попиту. Однак відсутність придатних земель для настільки ж швидкого збільшення виробництва робить імпорт єдиним вирішенням продовольчої проблеми. На формування стабільно-високого попиту в першу чергу впливає зростання населення планети, зміни в демографічній структурі (за рахунок зростання частки молодого населення Африки) та зростання доходів споживачів в африканських країнах і країнах Південно-Східної Азії. Одночасно відбуваються глобальні зміни харчових пріоритетів: у країнах із високим рівнем доходів зростає споживання продуктів тваринництва, у країнах, що розвиваються (зокрема, в Індії) збільшується споживання пшениці за рахунок витіснення рису.

Тобто на загал складаються вкрай сприятливі передумови для стрімкого зростання українського зернового експорту. Проте є ряд чинників, котрі ставлять під сумнів можливість зростання вітчизняного експорту збіжжя. Розглянемо їх детальніше.

Ігри в добрива, або прощавайте, рекордні врожаї

Повний текст у друкованій версії