НАВІЩО ПХАТИ ЗЕРНО В КЛЕПСИДРУ, АБО РОЗШИРЕННЯ МОЖЛИВОСТЕЙ ПЕРЕВАЛКИ

Чи будемо ми виробляти 100 млн тонн зернових найближчим часом? Оптимісти впевнені, що будемо, а песимісти — побоюються, що таки будемо. Та запорукою врожаю є не оптимізм чи песимізм, а наука. Останні десятиліття ми вчилися, й як показують результати — вчилися добре. Урожайність зернових зростає неухильно, і хоч залежить від погоди, та на поступ погодний чинник впливає дедалі менше. Про це та інше розмірковували учасники II Аграрної конференції «Стратегії експорту: трейдінг і логістика 2017», організованої ІК «ПроАгро». Директор New World Grain Ukraine (українська «дочка» Soufflet Group) Микола Горбачов у своєму виступі проаналізував зростання врожайності та виробництва збіжжя в Україні впродовж останніх п'ятнадцяти років та з математичною точністю довів, що 100 млн тонн зернових — не фантазії чи мрії, а найближче майбутнє нашого аграрного сектору.

Адже впродовж останніх 12 років урожайність зернових в Україні щороку підвищується в середньому на 18%. Якщо ця тенденція збережеться, у найближчі чотири роки (з 2018-го по 2022-й) врожайність зернових культур підвищиться майже до 4 т/га. Приріст площ висіву у нас становить в середньому 6% на рік, а приріст внутрішнього споживання — 8%.

При такому підході, до 2022 року ми з вами отримаємо збільшення виробництва зерна до 91,7 млн тонн, а обсяги для експорту складуть 60,5 млн тонн. Насправді ці цифри можуть бути набагато вищими, тому що збільшення посівних площ і приріст врожайності буде зростати більш стрімко, а внутрішнє споживання — скорочуватиметься. Тому цифру експорту в 60 млн тонн ми з вами побачимо буквально вже через 2-3 роки.

Митна статистика свідчить, що ТОП-5 українських експортерів реалізують більше 50% усього зерна. Наступна п'ятірка рейтингу експортує ще 10% зерна, а слідом за нею десятка (з 11 по 20 місце) експортує трохи менше 10%. Відтак п'ять найбільших експортерів задають тренд і у способі транспортування. Якщо транспорт не зможе впоратися зі зростаючими обсягами — саме ТОП-5 шукатимуть вихід із ситуації, адже чекати якоїсь допомоги від держави — марна справа. Якщо будуть везти по річці — значить, експорт піде по річці. Бо ці компанії мають досвід, структуру, кошти та є драйверами ринку.

Найбільшими покупцями української пшениці в останні два сезони залишаються Європейський Союз та Єгипет, за ними йдуть Бангладеш, Індонезія та Ізраїль. Проте якщо обсяги експорту до ЄС зросли з 13,2% до 16,3%, то до Єгипту навпаки, скоротилися — з 22,6% до 15,5%. Натомість експорт до Індонезії зріс аж уп'ятеро — з 2% до 10%.

Тут можна акцентувати увагу на тому, що ЄС — це дуже хороший ринок: 500 млн осіб платоспроможного населення. І наше зерно теж туди пробивається і знаходить там своє місце. Але, разом із тим, з'явилася загальна тенденція, при якій трейдери більше дивляться на Азію. Якщо до 2050 року населення нашої планети зросте до 9 млрд осіб — то навряд цей приріст населення дасть Європа або США. Напевно, його забезпечить саме Азія.

Тобто ми маємо що експортувати, і будемо мати ще більше, а от як експортувати?

Наразі українські елеватори здатні вантажити 715 тис. тонн зерна на добу. Але вантажити вони змушені на залізницю, котра спроможна надати вагони всього лише на 117 тис. тонн на добу — це 1/7 потреби, елеватори можуть вантажити в сім разів більше. Далі зерно йде на станції в портах, котрі здатні обробити лише 200 тис. тонн вантажів на добу. Потім у нас йдуть власне порти — в портах ми можемо вивантажити 182 тис. тонн. І остання ланка — навантаження — ми можемо вантажити на судна 250 тис. тонн на добу.

Таким чином, зерновий експорт України дуже нагадує древній водяний годинник — клепсидру де «найвужче горло», котре обмежує швидкість витікання рідини — це, звичайно ж, залізниця, чи точніше — наявність вагонів-зерновозів. Наступний етап — це станція і розвантажувальні потужності в портах. Тобто скільки би зерна ми не мали, аби запропонувати його світові, вивезти ми зможемо не більше, ніж проходить через це вузьке горло пляшки.

Повний текст у друкованій версії