«SIVAL» — УНІКАЛЬНА МОЖЛИВІСТЬ ДОТОРКНУТИСЯ ДО МАЙБУТНЬОГО

От і розпочав відлік часу Новий рік. Сподіваємося, він буде так само багатий на досягнення і звершення, як рік минулий, котрий вітчизняні аграрії відзначили черговим абсолютним рекордом з валового збору зернових. Що не кажи, а ростити хліб (та й торгувати ним) ми вже добре навчилися. Як свідчить статистика та ціни в магазинах, добре вдається нам і плодоовочівництво, принаймні потреби внутрішнього ринку ми закриваємо настільки щільно, що вітчизняний борщовий набір найдешевший у Європі. От тут би нам і зіграти на ціновій кон'юнктурі та й запропонувати європейцям якісні українські овочі. Та продавати — то мистецтво нічим не менше, ніж виробляти і, на жаль, ми його ще не опанували так досконало, як би того хотілося.

Що таке платоспроможний ринок, підкріплений віковою культурою споживання? Для виробника це, в першу чергу, означає, що продукція має бути не лише відмінної якості, але й приваблива на вигляд, відкалібрована за розміром і зручно запакована. Бо європейські овочі хоч і дорожчі за наші (інколи навіть на порядок — приміром, помідори нині EUR 5 за кілограм, груші — EUR 2, а яблука — в межах EUR 1,5-3,79), але й споживач європейський перебірливий.

І мова навіть не про бездоганний вигляд продукції, її свіжість та безпечність. Аби вашу картоплю купили, вона має бути ще й привабливо запакована, а сама упаковка легко лягала в руку, мала красиву етикетку тощо. Бо на овочевому ринку Європи дефіциту не спостерігається, і щоби не просто втриматися на ньому, але й розвиватися, потрібно пропонувати щось ексклюзивне — приміром, жовті бурячки чи фіолетову моркву або взагалі екзотичний батат (солодка картопля).

Високий темп життя робить найбільш цінним ресурсом час, тому для його економії все більш широкого поширення набуває торгівля плодоовочевими напівфабрикатами — не лише помитими і почищеними овочами, а навіть уже подрібненими аж до пюре, пастеризованими і зміксованими на будь-який смак. Для тривалого зберігання — у склі, для швидкого використання — більш дешевий варіант у поліетилені. Те саме стосується сушених та сублімованих овочів-фруктів. От цю нішу ми б могли завойовувати — а то скільки можна гнати в Європу один лише яблучний концентрат: час розширювати асортимент. Це і додана вартість всередині країни, і нові робочі місця, й інвестиції.

Тут ми впритул наближаємося до однієї вельми делікатної теми, котра особливо гостро стоїть в українському сільському господарстві. Мова про маркетинг. Ні, ну з зерновими та олійними ми сяк-так впоралися і на світовому ринку нас уже знають добре, тож проблема збуту відсутня як така. А от коли мова йде про внутрішній ринок… Адже тут, як і в тій самій Франції, панує дрібний і середній виробник — аж до особистих селянських господарств. І чим дрібніший виробник, то більшу частку прибутку він витрачає на доправлення вирощеної продукції до споживача.

У нас для цього здавна існують ринки, а не так давно почали створювати мережу великих оптових ринків сільськогосподарської продукції. Проте все одно значна частина продукції реалізується, м'яко кажучи, у нецивілізований спосіб — починаючи від відер з яблуками чи картоплею вздовж автотраси і закінчуючи молочними продуктами на тротуарі біля зупинок громадського транспорту у великих містах. А що вдієш? Дрібний виробник зі своїми обсягами (а інколи й якістю) для роздрібних торгівельних мереж нецікавий, а відкрити власний «фірмовий» магазинчик чи мережу таких магазинів — небачена розкіш, котра по кишені лише крупним виробникам на кшталт «Ниви Переяславщини».

Як налагодити постійний зв'язок між виробником і споживачем, найкраще дізнаватися там, де цей шлях уже пройшли раніше за нас, тож «Агропрофі» цьогоріч удруге поїхала за досвідом на Міжнародну виставку рослинництва The World-Class Trade Fair for Plant Production, або коротко «SIVAL», яка проходила 17-19 січня 2017 року в французькому місті Анже. Щорічно, починаючи з 1987 року, впродовж багатьох років виставка збирає в одному місці людей, життя яких присвячене виробництву плодоовочевої продукції та винних напоїв.

Виявилося, що у Франції, попри всі відмінності між нашими країнами, проблеми зі збутом у дрібних фермерів такі самі, як і у наших. Проте вирішують їх французи інакше. Загалом є два найбільш типові шляхи — або об'єднатися в кооператив і торгувати разом (про це — у наступному номері «Агропрофі»), або продавати самотужки.

Але уявити французького фермера, котрий власноруч продає вирощені овочі-фрукти чи молоко просто на тротуарі неможливо — цьому заважає і культура населення, і позиція правоохоронних органів. А от максимально наблизити свій товар до потенційного споживача, проминувши стадію магазину — цілком можливо. У Німеччині взагалі існувала практика, коли фермер викладає свою продукцію у визначеному місці, а споживач сам набирав її, скільки потрібно, натомість залишаючи (згідно до прейскуранту) гроші.

Проте навала мігрантів, котрі не мають вікової пошани до приватної власності, зламала цю практику, бо це німець не здатен собі уявити, як можна взяти яблуко і не віддати за нього гроші, а «приїжджі» залюбки пригощалися «на халяву».

То ж останнім часом усе більшої популярності набувають спеціальні торгівельні апарати, так звані «грін-бокси» — щось на кшталт комірчинок із прозорими дверцятами, в яких підтримується певний мікроклімат. Фермер раз чи два на добу завантажує туди свою продукцію (причому в кожну комірку — окремий вид), а споживач, сплативши певну суму в автоматі, може відкрити дверцята й узяти обраний смаколик: яблуко чи грушу, моркву, капусту чи готовий сендвіч. При цьому він бачить що бере — це вам не кота в мішку купувати.

Оскільки цей тип торгівлі не передбачає продавців, і все що для нього потрібно — це електрика; він вигідний усім — фермер не витрачає зайвих коштів на персонал, а споживач має цілодобовий доступ до свіжої якісної їжі. На виставці такі автомати були досить широко представлені — вочевидь, виробники вважають, що майбутнє за таким типом безпосереднього обміну товарів на гроші.

* * *

Та звісно, що на виставці йшлося не лише про роздрібну торгівлю, адже «SIVAL» — це єдина виставка у Франції, котра пропонує комплексні рішення і потужне обладнання та послуги для всіх виробництв рослинного походження: виноградарства, виноробства та виробництва сидру, плодоовочівництва, насінництва, вирощування лікарських і ароматичних рослин, грибів, тютюну. Місце проведення її обране не випадково, адже цей регіон долини Луари здавна лідирує у виробництві плодоовочевої продукції, тому місцеві фермери можуть не на словах, а на ділі показати, як досягати високих результатів.

Безліч конференцій, семінарів, круглих столів та ділових переговорів на вставці «SIVAL-2017» надали можливість отримати більше інформації про застосування енергозберігаючих технологій, способи скорочення витрат, модернізації обладнання та, як наслідок, розвиток і розширення бізнесу. Загалом павільйони виставки мали чітке зонування — сільгосптехніка та обладнання, рослинництво та насінництво і виноробство.

Минулого року, коли проходила ювілейна 30-та виставка, її експозиція розмістилася на 27 тис. кв.м. Захід відвідало близько 22 тисяч осіб, які змогли ознайомитися з товарами, представленими 600 експонентами. Цьогоріч площа експозиції зросла до 30 тис. кв.м, число відвідувачів збільшилося на 11%, а експонентів — на 12% порівняно з минулим роком. Зростання уваги до сільськогосподарських технологій північного заходу Франції пов'язане, зокрема, і зі значними успіхами регіону у розвитку рослинництва, насамперед, овочівництва та садівництва.

Традиційно, вже 21 раз, у рамках роботи виставки «SIVAL» відбулося нагородження переможців галузевого конкурсу. Ще в листопаді 2016-го компетентне журі відібрало 62 заявки, котрі потім пройшли додаткове густе сито ретельного відбору, щоби врешті світ побачив 16 кращих досягнень аграрної галузі. Втім, цей конкурс став свідченням трендів сучасного агросектору: половина переможців — це компанії, котрі розробляють для аграріїв новітні технології: робототехніку, безпілотні літальні апарати, різноманітні датчики та сенсори, інструменти прогнозування тощо. Ще шість переможців конкурсу представили розробки для міського сільського господарства та біотехнологій.

Частину таких розробок у вигляді прототипів можна було побачити на виставці втіленими в метал. Зокрема, робот-культиватор, котрий працює без втручання людини. Апарат обладнаний відеокамерами та GPS-навігаційним модулем, що дозволяє йому чітко визначити своє положення у просторі і не «збиватися з рядка». Особливо зручно це у великих тепличних комплексах — адже робот невеликий і працює на електротязі, тож не забруднює довкілля і не здійснює великого тиску на ґрунт. Керування ним здійснюється дистанційно, хоча керуванням це назвати складно — йому просто дають завдання, а далі він вже сам…

Як зазначав президент «SIVAL» Бруно Дюпон, 31 виставка продовжила тенденцію до демонстрації майбутнього сільського господарства, відтак вона зосереджена на нових технологіях, що ґрунтуються на удосконаленні економічної та екологічної складової агробізнесу. Завдання виставки — довести, що зростання ефективного аграрного виробництва цілком можна поєднати із захистом довкілля, а розвиток технологій сприяє вирішенню соціальних та екологічних проблем. Адже інновації дозволяють агробізнесу стати більш гнучким та ефективним, тож інвестиції в інновації в кінцевому підсумку працюють на зменшення собівартості продукції.

Техніки — на будь-який смак — на виставці було вдосталь. Починаючи від величезних виноградозбиральних комбайнів і закінчуючи мініатюрними навантажувачами, котрі можуть впоратися хіба що з одним тюком сіна. Проте якщо є попит — то ось вам і пропозиція. Але тракторами та причіпним обладнанням, хай якими би вони не були досконалими, українця вразити важко — і в нас на полях працюють кращі представники світових брендів. А от машина для рубання дров чи забивання кілків — оце була дивина.

Та тренд на роботизацію та автоматизацію сільськогосподарського виробництва зовсім не означає, що ручна праця зникає з вжитку. Хоча на виставці і демонстрували культиватори, котрі, йдучи рядком, встигають пройтися ножем навколо кожного стебла, але завжди знайдуться місцини, де ніяка техніка не пройде. От там без сапи не обійдешся. Хоча французи чинять інакше — вони пропонують ручні культиватори зі змінними насадками. А що — людська тяга, вона може і малосильна, зате ретельна.

Тим більше, що фермерство у Франції і так не вельми багатоземельне — нинішня форма землеволодіння склалася після революції 1789 року, коли масово «розпайовували» дворянські латифундії. Відтак кожному селянину дісталося приблизно як і нашому — по два-три гектари. Звісно, з часом пройшло деяке укрупнення, проте і зараз один фермер має в середньому 35 га. Тому, особливо в царині модної зараз екологічної плодоовочевої продукції, панують маленькі сімейні ферми, котрі не використовують хімічні добрива та ЗЗР і, як чорт від ладану, тікають від абревіатури «ГМО». Але для них створено всі умови — існує цілий кластер органічного насіння, добрив і навіть ґрунтових сумішей. Їхня продукція зазвичай дорожча, проте користується попитом.

А ще садоводам пропонують купити пасіку… джмелів. На відміну від традиційних бджіл, вони абсолютно локальні, бо власна вага не стимулює до далеких перельотів, проте ви можете бути впевненими, що ваші плодові дерева будуть запилені якнайкраще. Коштує ця екзотика не дешево — сім'я з 350 джмелів потягне на EUR100. От я й думаю — може налагодити експорт джмелів до Європи? А що — по 10 грн за комашку — чим не бізнес?

Можна уявити Францію без Парижу, а Париж без Ейфелевої вежі. Але уявити Францію без вина і виноробства практично неможливо. Ця культура має укорінену тисячолітню історію, тож не дивно, що принаймні третина всіх виставкових площ так чи інакше стосувалася виноградарства і виноробства. Цей ярмарок виноробства пропонував величезний асортимент новітнього обладнання як для виробництва вин, так і для обробки виноградників, захисту врожаю, презентувалися нові сорти винограду, різні види добрив, насіння і розсади.

Що таке вікова культура вина? Це коли вина різних регіонів традиційно розливаються у пляшки різної форми. І справа не лише в тому, що після третьої-четвертої пляшки у напівтемному льосі не дуже роздивишся назву, але і в тому, що розливати вино у пляшки почали значно раніше, ніж навчилися друкувати до нього етикетки. Тож форма слугувала беззаперечною ознакою походження благородного напою.

Ну, а раз є пляшка — до неї мусить бути корок. Традиційно корки виготовляють з кори коркового дуба. Рослина ця примхлива — любить вологе повітря при мінімумі опадів, тому росте лише в кількох регіонах Європи — в Португалії, на півдні Франції та Іспанії. Загалом у цих країнах зосереджено половину всіх коркових дубів, котрі дають 80% світового виробництва цього пористого матеріалу. Знімати кору з дуба можна лише раз на 10 років, тож не дивно, що цей природний матеріал доволі дорогий. Справжні корки використовують лише для колекційних вин преміум-сегменту, для вин дешевших застосовують пресовані відходи коркового виробництва.

Та обсяги вина на світовому ринку більші, ніж можливості коркових дубів, тож не дивно, що ординарні вина закупорюють пластиковими корками. Відмінність природного матеріалу від синтетичного в тому, що справжня кора дає вину дихати, що є обов'язковою умовою тривалого зберігання колекційних зразків, а пластик всього лише не дає вину витекти з пляшки, тому і зберігати таке вино можна не більше року. Проте аби не ранити серце естетам-винолюбам сучасні виробники синтетичних корків роблять їх повністю схожими на природний матеріал — я сам не зміг побачити різниці, поки не взяв такий корок у руки. Ну і вартість штучних корків вп'ятеро менша, ніж натуральних.

Проте якщо ви не палкий пошановувач і не прагнете вразити гостей вишуканістю форм пляшок та золотом їхніх етикеток — купуйте вино у великих упаковках типу Tetra Pak. У нас таке вино зазвичай найнижчого ґатунку і смакує воно не вельми, а французи пропонують доволі вишукані форми упаковок, а ординарне вино у що не налий — смак від цього не зміниться — зате зміниться ціна.

А ще культура вина полягає в тому, що на кожний вид вина чи спосіб його вжитку існує свій відповідний бокал, і розібратися у тонкощах правильного вибору може мабуть лише професійний сомельє. Особисто я ще зможу відрізнити дегустаційний бокал від звичайного, та бокал для шампанського від бокалу для тихих вин, не більше… А на виставці не лише цих бокалів пропонують силу-силенну, але й за бажанням можуть нанести на партію логотип, напис чи навіть ваше фото — щоби було чим перед друзями хизуватися.

Шампань, Бургундія, Бордо — ці назви французьких міст знайомі не тільки професіоналам винної промисловості, а й шанувальникам цього чарівного напою. Як казали організатори, одним із завдань «SIVAL», котра попри свою регіональність підтримується урядом Франції, є просування на всеєвропейському і світовому ринку бренду Анжуйських вин, аби згодом їх назва так само як «бордо» чітко асоціювалася з місцем їхнього походження.

Хоча, на мій погляд, анжуйські вина і так широко експортуються — найбільший обсяг до Великобританії (минулого року 98689 гкл) на другому місці — США (94585 гкл) і замикає першу трійку Німеччина — 63657 гкл). Загалом минулого року анжуйці продали на світовому ринку 313 тис. гкл своїх вин — на 8% більше, ніж попереднього.

Для вина на виставці було все — від величезних виноградозбиральних комбайнів та малої механізації до вишуканої тари. Скажімо, уявити виноградарство чи садівництво без обрізки дерев і кущів неможливо — от вам і приладдя: від різних ручних пилок та ножиць до невагомих, схожих на іграшкові, карликових бензопилок. А якщо дерев чи кущів не один десяток чи сотня? За день так ножицями наклацаєшся — ввечері ложку до рота не донесеш. Та виробникові і тут ідуть назустріч — ось вам електроножиці, котрі працюють від акумулятора і роблять працю на порядок легшою.

Виноградник, навіть якщо він усього кілька гектарів — це кілометри шляху, котрі потрібно подолати, аби підв'язати кущі чи просто перевірити стан справ. Щоби ноги не бити — ось вам електричні візки, котрі самотужки йдуть по міжряддю, а крісло можна повернути впоперек руху і вільно працювати обома руками. Не забувають виноградарі і про екологію — все більшого поширення набувають кріпильні вироби, котрими з'єднуються шпалери винограднику, виготовлені з органічних відходів від переробки кукурудзи. Зовні вони нічим не відрізняються від пластмасових, проте за рік повністю розкладаються в ґрунті.

Оскільки виноробство у Франції (як і в усій Європі) — бізнес локальний, перед виробником постає проблема переробки: за доволі невисоких обсягів виробництва і ціни посереднього вина на ринку, купувати дороге обладнання не вигідно. Тому на виставці дуже широко представлені апарати для розливу вина — починаючи від однієї пляшки за раз для кустарного виробництва і закінчуючи лініями безперервного розливу, як на великому заводі. Тут же — купа всіляких пресів, найрізноманітніших пляшок, бочок та іншого супутнього краму. Поруч — дизайнерські агенції, котрі залюбки розроблять для вашого вина логотип, етикетку тощо.

Ну, а кому вже зовсім не хочеться заморочуватися з переробкою — то й тут знайдеться вихід: на виставці презентували міні-завод, розміщений на платформі вантажівки. Так що, перефразовуючи відому приказку, якщо виноград не йде до заводу, то завод прийде до винограду сам.

А загалом про те, що Франція — країна вина, свідчить не так експонати виставки, як практика роботи експонентів: на кожному стенді обов'язково вино і келихи (як у нас чай і печиво) — без цього, вочевидь, розмова у них не клеїться. Люди сидять, п'ють, спілкуються, проте не те що п'яного — навіть нікого напідпитку помітити не вдалося — от що значить традиція споживання.