ЩОБ ЖИТИ ДОВГО, СЛІД МАТИ СТАРЕ ВИНО І СТАРОГО ДРУГА

Про це стверджував Піфагор, який був не просто давньогрецьким філософом і математиком, релігійним і політичним діячем, а й пошановувачем вживання вина у розумних кількостях. Адже крім теореми, він є автором відомої чаші Піфагора (або чаші жадоби) — через спеціальний отвір у дні вона дозволяє випити лише обмежену кількість вина, аби людина не перевищувала норму. Бо саме греки дали людству не лише основи усіх наук, але й навчили виробляти та споживати вино. Та й взагалі — широковідоме нині слово «симпозіум» котрим називають наукову нараду, у древніх греків означало дружню розмову за чашею вина.

Важко відшукати у природі інший такий напій, в якому так гармонійно були б сконцентровані речовини, необхідні для життєдіяльності людини, як у виноградному вині. Виноградне вино — унікальний, неповторний біологічний комплекс, що містить більше 100 необхідних для організму речовин — вітамінів, мікроелементів, гормонів, вуглеводів, антиоксидантів, ферментів та інших біологічно активних речовин. Вино — це дивовижний концентрат численних цілющих сил природи, а за висловом засновника мікробіології і знавця вин Луї Пастера, «самий здоровий, гігієнічний напій». Звісно, наука не може стовідсотково довести, що помірне вживання виноградного вина дозволяє жити без хвороб, проте всі довгожителі належать до етнічних груп людей, що регулярно споживають виноградне вино.

Світ вина

За даними Міжнародної організації виноградарства і виноробства (МОВВ), площа виноградників у світі складає 9,5-10 млн га. Щорічне валове виробництво винограду 60-70 млн тонн, а вина — 280 млн гектолітрів (гкл). Головні виробники вина — Італія (до 45 млн гкл), Франція (до 44 млн гкл) та Іспанія (до 40 млн гкл). Усього в ЄС виробляється 146 млн гкл вина, що складає 52% від світового виробництва.

За прогнозами Міжнародної організації виноградарства і виноробства, сукупний обсяг виробленого у світі вина цього року зменшиться до 259,5 млн гкл із 273,9 млн гкл минулого року. Це еквівалентне приблизно 35 млрд пляшок і відповідає показникам найгірших років за останні два десятиліття (2002 і 2012). Очікується, що виробництво вина в Чилі поточного року впаде на 21%, до 10,1 млн гкл, в Аргентині прогнозується обвал відразу на 35% — до 8,8 млн гкл. Італія, ймовірно, залишиться найбільшим у світі виробником вина — випуск винної продукції на Апеннінах знизиться всього на 2%, до 48,8 млн гкл. Франція, за прогнозами МОВВ, збереже друге місце, незважаючи на падіння обсягу виробництва на 12% — до 41,9 млн гкл.

Україна розміщена у найбільш сприятливому для виноградарства поясі між 30-ю і 50-ю паралелями — саме в цій зоні зародилося і нині процвітає виноробство в Європі та Америці. Проте наслідком радянського підходу, так би мовити «околгоспнення» виноробства стало зосередження виробництва вина на великих підприємствах, тоді як увесь світ іде шляхом унікалізації і локалізації вина. Адже на відміну від тієї-таки пшениці, на якість винограду і вина впливає не лише погода, але й особливості ґрунту. Тому один і той же сорт винограду у різних місцевостях (і навіть на одній місцевості у різні роки) дасть вино іншого смаку.

Тому виноробство — це маленьке виробництво. Приміром, у Франції площа виноградників складає 100 тис. га, і на одне виноробне підприємство в середньому їх припадає 0,25 га, зате виноробів там близько 40 тисяч! В Італії — 1,8 млн виноробів, у кожного з них по 0,93 га виноградників (всього під виноградниками 1,68 млн га), у Німеччині 840 тис. га виноградників, виноробних підприємств — 65 тис., а середній розмір винограднику — 12,9 га. Зате в Україні на 45 тис. га виноградників всього 61 виноробне підприємство, таким чином на кожне припадає аж 740 га. А що ви хочете, якщо 70 років у нашому виноробстві головною вимогою була кількість, а не якість чи унікальність букету.

Площа виноградних насаджень в Україні станом на 1 січня 2015 року складала 48,7 тис. га, в тому числі плодоносних — 44,2 тис. га, а валовий збір винограду — 351,8 тис. тонн (81% до обсягів 2014 року). Минулого року в Україні вироблено винопродукції 17,35 млн дал (98% від 2014 року). Нинішній рік приросту не продемонстрував: винороби переробили 194 тис. тонн винограду, виробили з нього 13,9 млн дал виноматеріалів. З цього обсягу вийшло 6,2 млн дал тихих вин (4,9 млн дал столових і 1,3 млн дал кріплених), 4,4 млн дал ігристих вин (які у нас традиційно називають «шампанським») та 3,3 млн дал бренді (більш звичний для нашого вуха коньяк — це міцний алкогольний напій (різновид бренді), вироблений з певних сортів винограду за особливою технологією в регіоні Шарант, Франця — прим. ред.). А лише п'ять років тому тихих вин виробляли 27 млн дал.

Минулого року Україна експортувала вина на $38,2 млн. Найбільша частка — 69,1% припала на Росію. Натомість імпорт вина оцінюється у $56,4 млн, майже третину складають італійські вина, 14% — грузинські, а на третьому місці з 9,3% — вина Франції.

Незважаючи на те, що площі під виноградниками в Україні стрімко скорочуються (якщо до антиалкогольної кампанії 1986-го було понад 200 тис. га, то 2001-го — лише 83 тис. га, а 2016-го — всього 45 тис. га), то виробництво винограду та вина нинішнього року збільшиться. Передусім така тенденція пов'язана з вступом у плодоношення винограду, який був закладений під час дії 1% збору на розвиток виноградарства. Мало того, що цей збір було скасовано, так ще й разом з анексією Криму ми втратили майже 40% виноградних насаджень. Тому вітчизняна виноградно-виноробна галузь нині опинилась у скрутному становищі.

Із набуттям чинності Угоди про Зону вільної торгівлі з ЄС, українські виробники вина на внутрішньому ринку мають конкурувати з європейськими товарами, які безмитно завозяться до нашої держави. Втім, поки що це особливо не впливає на експортно-імпортні тенденції — імпорт вина 2016-го прогнозується на рівні 300 тис. гкл, що лише на 50 тис. більше, ніж торік. Експорт українських вин зазнає падіння — 2016 року поставки за межі держави можуть сягнути 500 тис. гкл у порівнянні з 637 тис. гкл 2015-го. А от споживання вин українцями нинішнього року зросло майже вдвічі і за прогнозами становитиме мільйон гектолітрів.

Приємно усвідомлювати, що попри кризові явища у виноробній галузі частка вина у споживанні українців складає майже половину всього обсягу спиртних напоїв (крім пива) — 47,8%. Другою йде горілка — 19,4%, потім — віскі (13,5%) і бренді (8,7%). Ще 4,6% припадає на бальзами та лікери, 3,8% — на вермути та 2,2% на різну екзотику типу рому, джину чи абсенту.

Втім, щорічне споживання вина з розрахунку на одного українця складає лише 2,4 літра, а середній європеєць споживає 47,1 літра вина на рік.

Паперова держпідтримка

Здавалося би, для старту власного виноробного бізнесу, крім виноградників (котрі ростуть щонайменше 7 років, а найкращі вина отримують зі зрілої лози віком 40 років) потрібно всього шість документів: заява на отримання ліцензії на виробництво алкогольних напоїв, підтвердження щорічної сплати за неї, копії статутних документів вашого підприємства, атестат виробництва та свідоцтво про реєстрацію лабораторії, документи на власність приміщень, висновки щодо кодів УКТ ЗЕД на вашу продукцію. Проте, щоб отримати ці шість папірців потрібно ще 134 документи! Загалом подорож за ліцензією займає роки часу, кілограми паперів і тисячі гривень. Звісно, виробляти вино для власного споживання можна і без ліцензії, але ж ми говоримо про виноробство як бізнес, а не хобі. А якщо ви спробуєте без ліцензії продати хоча би пляшку свого вина — ДФС тут як тут.

Вітчизняне Мінагрополітики взяло курс на розвиток малих та середніх сільськогосподарських підприємств. Чудово — виноробство ідеально підходить під це визначення, тож, здавалось би, які проблеми? Спершу такою проблемою була ліценція на оптову торгівлю спиртними напоями, котра коштувала 0,5 млн грн і була «по кишені» лише великим горілчаним та винним підприємствам (тим-то їх у нас усього 61). Проблема у тому, що наша держава ставиться до вина як до рідкісного виду отрути, виробництво якої має супроводжуватися десятками, якщо не сотнями дозволів і ліцензій. Ну, спільними зусиллями депутатів і урядовців одну ліцензію (на оптову торгівлю) відмінили. А решта?

Минулого року держава скасувала цільовий збір на розвиток садівництва і виноградарства, залишивши виноградарів з їхніми проблемами сам на сам. Поступове скорочення аж до повного припинення фінансової державної підтримки галузі мали наслідком припинення закладень молодих виноградних насаджень (з 5,8 тис. га 2007-го до 100 га 2014 року), що створює нерівні умови конкуренції з іноземними виробниками винограду та вина. Адже у країнах ЄС дотації виноробам складають EUR1 за 1 літр виробленого вина. На корчування старих виноградників і насадження нових виділяють допомогу з розрахунку EUR 7500 на гектар. Ну, то багата Європа. Але ж і в Росії 50% акцизного збору з продажу алкоголю спрямовують на розвиток садівництва та виноградарства.

Відтак Україна щорічно імпортує 20-25 тис. тонн столового винограду на суму до $30 млн, що еквівалентно 4,5 тис. га виноградних насаджень. При виробництві у середньому 4,5 млн дал бренді України частка імпортованої сировини складає 67% на суму близько $40 млн. Для одержання цієї частки з виноматеріалів потрібно було переробити 171 тис. тонн винограду, для вирощення якого потрібно 24 тис. га виноградників. Таким чином Україна, сплачуючи майже $70 млн, щороку втрачає можливість забезпечувати робочими місцями понад 200 тисяч робітників, задіяних на вирощуванні та збиранні винограду, а також суміжних виробництвах.

Тож якщо у держави немає грошей на відшкодування закладки виноградників чи ПДВ, то хоча би створіть комфортні умови для ведення бізнесу. Це стосується необхідності імплементації європейських регламентів у галузі, спрощення отримання дозвільних документів для виноробів, необхідність введення квотування використання вітчизняної сировини в коньяки України, вдосконалення фіскального та земельного законодавства, змін в оподаткуванні для фермерських господарств. Важливою є підтримка українських товарів на внутрішньому ринку та розширення експортного потенціалу українських вин.

Повний текст у друкованій версії