ПЕРВІСТОК АСТАРТИ

Яреськівський цукровий завод на Полтавщині цьогоріч відзначає півстолітній ювілей. Він став першим цукровим заводом у власності АСТАРТИ, починаючи з якого за роки роботи компанія перетворилася на найбільшого виробника цукру в Україні з часткою виробництва близько 25%.

Так співпало, що директор заводу — Володимир Лаврик, цього року перетинає 25-річний рубіж роботи в галузі. І це його перший сезон цукроваріння на підприємстві, у т.ч. на посаді директора.

Збудований посеред поля, Яреськівський цукрозавод вдихнув у Яреськи нове життя і за піввіку ніколи не зупиняв роботи. На момент введення в експлуатацію, 10 грудня 1966 року, підприємство мало добову потужність 2,5 тис. т переробки буряків. Завдяки проведеній АСТАРТОЮ реконструкції обсяги переробки зросли до 4,2 тис. т, і нині завод — це провідне підприємство вітчизняної цукрової галузі, яке виробляє продукцію найвищої якості при мінімальних витратах. Завод має неабиякий потенціал для розвитку, водночас головним його пріоритетом залишаються люди.

«Успішний бізнес завжди спирається на успішних людей. І яким би продуманим був бізнес-план, він нічого не вартий без турботи про робочу людину. Особливо це стосується цукрової галузі, яка від самого початку давала нове життя громаді», — так, як кажуть, з місця в кар'єр, розпочав зустріч Володимир Лаврик, упередивши наші перші запитання щодо виробничих потужностей завода-ювіляра.

Слід зазначити, що за чверть століття в галузі Володимир Павлович встиг попрацювати на різних заводах — від слюсаря і начальника зміни до головного механіка, головного інженера і згодом технічного директора. Тому досвіду і знань йому не займати, як і енергії, що спрямована в цілком мирних будівничих цілях.

«У галузі я давно, — веде далі директор заводу. — Сам із села, де був цукровий завод, на потужних підприємствах довелося працювати, тож я маю з чим порівнювати. Де порізано заводи, там вимирає село, зникає життя. На моїй рідній Вінниччині, у цукровому краї, з 40 заводів працюють лише 6, серед них наш, Астартівський, — у Жданівці.

Коли ж я вперше приїхав до Яресьок у грудні того року, то перше, що впало в око, було навіть не асфальтоване село з ліхтарями, а… ковзанка. Велика ковзанка з дерев'яними буртами, належно освітлена; ворота стоять і хлопці в хокей грають, а довкола повно вболівальників. Після гри усі прихильники ковзанів — від малого до старого — вийшли на лід, що гідний кращих стадіонів. Уявіть, у селі ледь не в кожній родині є ковзани, причому хороші, сучасні. Я був вражений».

Насправді, така увага до людей дорогого коштує, пояснює наш співрозмовник. Агрофірма імені Довженка, виробничим підрозділом якої є Яреськівський цукрозавод, дбає про інтереси громади повсякчас, а ковзанка — то збереження давніх традицій.

У п'ятдесяте, 2016-го року, Яреськівський цукровий завод запустився 4 вересня. На переробку запланованих 420-450 тис. т цукрових буряків виробництва агрофірми закладено 100-110 діб за середньодобової потужності 4,2 тис. т. Слід зауважити, що відсоток давальницької сировини на заводі не перевищує двох відсотків.

«Ми й агрофірма — одне ціле. Тому наша задача не просто переробити всі привезені з поля буряки, а забрати з них увесь цукор, і при найменших витратах забезпечити найвищу його якість.

Журналісти не могли не поцікавитися, чи не вигідніше економічно пролонгувати період роботи заводу, скажімо, до середини лютого, натомість збільшувати добову потужність. У відповідь почули таке: «Виходячи з ринкової ціни на цукор, а також вартості всіх витратних ресурсів, включаючи надто дорогий газ та амортизаційний строк роботи обладнання — 100-110 діб, оптимальний термін роботи заводу має «вписуватися» в амортизаційний строк. З урахуванням наших природно-кліматичних умов, у зимову пору року споживання енергоносіїв зростає майже вдвічі, і воно «з'їсть» всю економію, досягнуту до настання холодів. І зберігання сировини в морози не має сенсу — надто великі втрати. Тому ми будь-що до морозів маємо переробити заплановану сировину і встигнути належно замити завод. А вже потім проводити планові ремонти і поступово готувати підприємство до нового сезону».

За словами директора, мало хто знає, що Яреськівський цукрозавод, а також Кирнасівський на Вінниччині та Савинський на Харківщині, зведені за одним проектом. Це типові заводи потужністю 2,5 тис. т на добу. Енергоресурси, відверто кажучи, за радянських часів ніхто не рахував, бо вони були дешевими. До якості цукру також прискіпливо не ставилися, бо вся продукція споживалася на внутрішньому ринку СРСР і про експорт узагалі не йшлося, тому технології та обладнання були відповідними. «Тому як би ми не ремонтували і не допрацьовували радянське обладнання, — говорить директор, — ми все одно не доб'ємося від нього показників європейських. Бо в СРСР, на противагу європейській капіталістичній економіці, не ставилося завдання, наприклад, в жомопресі отримати 25% сухих речовин в жомі».

Не секрет, що у капіталістичній економіці, на противагу радянській, прибутковість була першочерговою, тому при будівництві заводу вираховувалася максимальна рентабельність, з якої випливали потужності тощо. Кошти вкладалися у високотехнологічне обладнання, мінімізувалися витрати. Ми до того за незалежності прийшли, наголошує Володимир Лаврик. І щоби на сьогодні бути конкурентоздатним й експортно орієнтованим, потрібні високі технології і повна заміна обладнання на підприємстві. Одночасно зробити це неможливо, тому реконструкції на Яреськівському заводі проводяться поступово.

«Цього року ми також провели роботу по скороченню витрат природного газу, — продовжує розповідь директор.

Модернізували мийне і дифузійне відділення, провели капітальний ремонт турбогенератора, що суттєво зменшує витрати енергоносіїв. Хочу зауважити, що всі заходи з модернізації ми здійснили без встановлення додаткового обладнання. Ми, можна сказати, змусили працювати вже існуючі механізми на показники заводу».

Вироблена продукція відповідає міжнародним стандартам, що підтверджується сертифікатом міжнародного екологічного стандарту ISO14001 (2013 р.) та сертифікатом якості та безпечності харчової продукції за міжнародним стандартом FSSC 22000 (2014 р.). Завод у трійці вітчизняних лідерів з експорту цукру. Серед постійних клієнтів підприємства на внутрішньому ринку — ТОВ «Сандора» та ПАТ «Оболонь», ДП «Лакталіс-Україна» та ПАТ «Вімм-Білль-Данн Україна», корпорація ROSHEN тощо.

Таких високих показників Яреськівський цукрозавод не досягнув би, не маючи головної складової успішного підприємства — кваліфікованих і згуртованих кадрів, наголошує директор.

«Найголовніше — це люди, збереження колективу. Для сільської місцевості це актуально, як ніде. Людині потрібний стабільний заробіток упродовж року, й якщо завод не працюватиме хоча би рік, зібрати фахівців назад буде практично неможливо», — зазначає він.

50 років тому в сезон на заводі працювало 750 чоловік, наразі на виробництві працює понад 500. Із них — 150 спеціалістів, яких підприємство не може дозволити собі втратити, а через те залучає цілорічно; решта фахівців — у ремонтний період і у сезон виробництва. Водночас на підприємствах, які ніколи не зупинялися, і в соціальну сферу населених пунктів інвестори завжди вкладали кошти, близько 10-15% працівників не знайомі з поняттям «вимоги ринку», ефективність їхньої праці надзвичайно низька.

«Тому є сенс проведення курсів підвищення кваліфікації, додаткового навчання персоналу, перевірку знань та навиків на відповідність зайнятій посаді, – вважає Володимир Лаврик. — Відповідальний працівник отримуватиме на 30-40% більшу заробітну плату, він із задоволенням працюватиме і гордитиметься своєю посадою на цукровому заводі.

На підприємстві за часів АСТАРТИ зроблено дуже багато для людей щодо створення робочих місць: це і покращення умов праці, і максимальне її полегшення й убезпечення, і облаштовані місця для відпочинку тощо. Головне, щоби людина все це належно сприймала і, відповідно, віддавалася роботі. Таких ми будемо залишати і всіляко підтримувати.

Наразі складається ситуація, коли сам трудовий колектив починає виховувати працівника, а не директор чи, приміром, технолог чи головний інженер контролюватиме його роботу. Вмотивованість дозволяє людині перевиховуватися. Хто не може цього сприйняти, просто йде з виробництва».

На день виходу газети 28 жовтня минає саме 55 днів від пропуску підприємства, тобто половина сезону цукроваріння 2016. Натепер завод переробив 230 тис. тонн сировини.