ВЕРХОВНА РАДА: СИЛА БЕЗПОРАДНОСТІ

Найбільш адекватною оцінкою роботи будь-якого двигуна є коефіцієнт корисної дії. Власне прогрес у тому й полягає, що КПД підвищується. От, приміром, паровоз гучно свистів та пихкав парою, проте його КПД складав якихось 3-5%. Тобто лише 5% витраченої енергії палива йшло безпосередньо на поступальний рух, а решта — саме у пару та свисток. Наша Верховна Рада за користю від паровоза недалеко втекла — свисту і пару багато: і трибуну блокують, і пики один одному б'ють (і навіть Прем'єру намагаються), але от поступального руху — ухвалених законів — обмаль.

Нинішній пленарний тиждень — тому найкраще підтвердження: пускати пар (блокування трибуни) — запросто, а от приймати закони — не виходить. За перші два дні роботи депутати лише й спромоглися ухвалити постанову «Про Звернення Верховної Ради України до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, світових лідерів та всіх членів міжнародного співтовариства щодо вшанування жертв геноциду кримськотатарського народу та засудження порушень Російською Федерацією прав і свобод кримськотатарського народу».

Про відвідування

Причина до банальності проста — коаліція, котра формально існує, не може ухвалювати рішення через неявку депутатів. Та й узагалі депутати на роботу ходять неохоче: з 440-ка (чи скільки їх там зараз після пересадки частини депутатів у міністерські крісла) у сесійній залі реєструються від сили 340. Через це у практику парламенту ввійшло таке ганебне явище як «сигнальне» голосування — тобто ніби розминка: якщо буде достатньо голосів «за», значить голосуємо по-справжньому, а якщо ні — Регламент (котрий передбачає повторне голосування за відхилений законопроект лише на наступній сесії) не порушено — це ж не справжнє голосування, а «іграшкове» — можна спробувати ще раз пізніше.

От і бідкається новий наш спікер Андрій Парубій, що потрібно закони підганяти під реальність. Раз реальність така, що не ходять депутати на голосування щодня, тим більше, не заженеш їх на роботу по п'ятницях і у передсвяткові дні. Висновок робиться дещо парадоксальний — значить треба приймати зміни в регламент Ради, які не обтяжуватимуть народних депутатів необхідністю бувати під час пленарних сесій в залі частіше, ніж два рази на тиждень — в спеціальні дні для голосувань.

Можна піти ще далі — узаконити порядок, за яким відсутність половини плюс один співробітника є законною підставою взагалі не працювати. Ну, приміром, прийшов головлікар зранку в лікарню, а половини лікарів і медсестер на робочому місці немає, він бере і просто оголошує всім хворим, що цей день є нелікувальним.

Наївні мрії — примусити депутатів працювати щодня — реалізувати просто. Для цього варто лише закріпити в законодавстві норму, згідно з якою відсутність в залі кворуму впродовж двох сесійних робочих днів є підставою для дострокового припинення повноважень діючої Верховної Ради. От лише залишилося зібрати депутатів, котрі за цю норму проголосують.

Комунізму — бій. Хоча би топографічний

Раз не йдуть законопроекти — спробуємо географічні назви. Отож депутати вирішили пограти у «міста» — в рамках закону «Про засудження комуністичного і націонал-соціалістичного (нацистського) режимів і заборони пропаганди їхньої символіки» перейменували 75 населених пунктів і районів в окупованому Росією Криму…

Парламент перейменував 1 місто, 69 сіл і селищ, а також 5 районів. Зокрема, Красноперекопськ перейменований на Яні Капу та й взагалі — більшості населених пунктів повернуті кримськотатарські назви, зокрема, село Ударне Джанкойського району перейменовано на Джадрія-Шейх-Елі, а село Красногвардійське Совєтського району — на Новий Цюрихталь. Правда, є одна прикрість — постанова про перейменування набирає чинності з моменту повернення тимчасово окупованої території Криму і міста Севастополь під загальну юрисдикцію України.

Ще одним рішенням депутати перейменували 74 населені пункти і район на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей. Парламент перейменував 4 міста, 33 села і селища, а також 1 район на тимчасово окупованих територіях Донецької області. Зокрема, місто Торез перейменовано на Чистякове, а Комсомольське — на Кальміуське.

На тимчасово окупованих територіях Луганської області Рада перейменувала 8 міст, 26 сіл і селищ, а також 2 райони. Кіровськ перейменований на Голубівку, Красний Луч — на Хрустальний, Краснодон — на Сорокине, Артемівськ — на Кипуче, Свердловськ — на Довжанськ, Стаханов — на Кадіївку. Загалом у рамках декомунізації Рада вже перейменувала 401 населений пункт і район України.

Генпрокурор —за будь-яку ціну

Щойно депутати після тривалої перерви повернулися до сесійної зали, відразу ж спробували вирішити принципове питання — спростити доступ до посади Генерального прокурора України. Як відомо, чинний Закон «Про прокуратуру» передбачає, що на посаду генпрокурора може претендувати людина з вищою юридичною освітою та стажем роботи в галузі права не менше 10 років. Та от біда, найбільш вірогідний кандидат на цю посаду, Юрій Луценко, володіє всілякими чеснотами, а от юридичної освіти в нього — катма.

То ж депутати вирішили прибрати цю «недоречність». Проте перша спроба закінчилася провалом — 10 травня Верховна Рада не підтримала в першому читанні законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності Генеральної прокуратури України та Державного бюро розслідувань» (№ 4469). Законопроектом передбачалося, що на посаду генпрокурора може бути призначений громадянин України, який має вищу освіту та стаж роботи в галузі права або досвід роботи у законодавчому та/або правоохоронному органі не менше 5 років.

Голосування відбувалося двічі, але жодного разу не набрало необхідних 226 голосів. У депутатів вистачило голосів, аби таки внести законопроект «під Луценка» до порядку денного (228), але марними виявились намагання проголосувати його за процедурою ad hoc* (223), прийняти за основу (224) та повернутись до розгляду (221). Одразу після цього Парубій не став розводити безкінечні вмовляння депутатів і засідання закрив.

Не підтримали даний законопроект, як і очікувалось, Радикальна партія, «Батьківщина», «Самопоміч» та «Опозиційний блок». Але через те, що все вирішували лічені голоси, цікаво було оцінити динаміку: наприклад, «Воля народу» дала за включення законопроекту до порядку денного 18 голосів, за прийняття за основу — лише 15. «Випарувались» між цими голосуваннями і два голоси «Народного фронту», щоправда, додався один голос «Опозиційного блоку» (Юхим Звягільський).

Та вже наступного дня до Верховної Ради було внесено проект Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності Генеральної прокуратури України» (№4645), авторами якого стали депутати від «Блоку Петра Порошенка» Віктор Король та від «Народного фронту» Сергій Драюк. Так само як і провалений законопроект №4469, він пропонував передбачити, що на посаду генпрокурора може бути призначений громадянин України, який, зокрема, має вищу освіту та стаж роботи у сфері права або досвід роботи у законодавчому та/або правоохоронному органі не менш 5 років.

Законопроект, яким Верховна Рада дозволила призначити на посаду Генпрокурора Юрія Луценка, має ще декілька цікавих норм. І лише одна з них має стосунок до реформування прокуратури — це можливість призначати прокурорами в регіональні і генеральну прокуратури людей з юридичним, а не лише прокурорським стажем (правники з-поза системи зможуть претендувати на вакантні посади). Водночас, з ухваленого законопроекту 4645 зникли норми про обов'язкове проведення конкурсів на посади до генеральної і регіональних прокуратур, які були в проваленому напередодні законопроекті 4469. А відкриті для зовнішніх кандидатів конкурси на всі посади життєво необхідні для перезавантаження відомства.

Ніч для депутатів пройшла весело, хоча, боюсь, дехто і очей не зімкнув. Зате наступного дня закон про генпрокуратуру «під Луценка» протягли із запасом — аж 258 голосами (39 дали екс-регіонали з депутатських груп і навіть парочка з «Опозиційного блоку»), його миттєво підписав спікер і передав на підпис Президента, котрий також не барився. Подейкують, що заради цього було перенесено робочий візит Петра Порошенка до Великої Британії. Так само оперативно внесли до Верховної Ради проект постанови про надання згоди на призначення Президентом України Луценка Ю.В. на посаду Генерального прокурора України.

От лише колізію все одно не було вичерпано: закон набуває чинності з дня публікації, а «Голос України» хоч і виходить п'ять разів на тиждень, проте у четверговий випуск закон не встигав (газета ж верстається напередодні), а в п'ятницю — депутатів на голосування не збереш. Та воістину — «куй залізо, поки гаряче» — редакція швиденько видала спецвипуск газети (підозрюю, що він був завчасно видрукуваний і лише чекав на результативне голосування), аби лишень закон був опублікований до голосування за Генпрокурора.

Слово за професіоналів

Як відомо, «Титанік» збудували професіонали, а от Ноєв ковчег — любителі. І хто з них врешті доплив до мети? Тим більше дивно чути аргументи про профільну освіту від людей, котрі вчилися ще за часів наукового комунізму, проте диплом мають — і все тут. Ну, а в наші часи диплом взагалі перестав бути хоч скільки-небудь гарантією знань — його можна або банально купити (приклади чого ще свіжі в пам'яті), або в кращому випадку — відсидіти п'ять років, протираючи штани (чи спідницю) і здаючи сесію за гроші. До того ж усі попередники Юрія Віталійовича мали ґрунтовну профільну освіту. Ну і що — допомогла вона їм реформувати відомство?

А от єдиним наразі успішним прикладом докорінної реформи наших правоохоронних структур є створення на базі міліції нової поліції. І зробила це для України (як до того і для Грузії) тендітна грузинська дівчина Хатія Деканоїдзе — журналіст за освітою. Та й нинішній очільники МВС Арсен Аваков похвалитися юридичною освітою не може — свого часу здобув фах інженера-системотехніка у Харківському політехнічному.

Так що не в освіті сила, тим більше коли потрібно не будувати, а руйнувати та докорінно перебудовувати. Давайте вже подивимося правді в очі і визнаємо — Генпрокуратура не просто провалила всі завдання поставлені перед нею Революцією гідності, вона і зараз спокійно нехтує своїми прямими обов'язками. Ба більше — активно заважає розслідуванням справ уже виявлених хабарників у своїх лавах (як от «діамантових прокурорів»), а також не менш активно «виживає» зі своїх лав «імплантованих» туди реформаторів типу Давида Сакварелідзе. І потроху формує свої органи самоврядування, готуючись до глухого захисту. І тому дуже потрібна людина, яка захоче і, головне, — зможе її вичистити.

Саме таку кандидатуру Президент повинен був внести ще місяць тому до Верховної Ради без прив'язки до конкретного прізвища. А правильність вибору визначається на голосуванні — якщо регіонали «за», можна нічого доброго не чекати. Якщо в істериці кричать про прийдешні репресії — відмінно, з кандидатом у Генпрокурори вгадали. Якщо синхронно з регіоналами лається «Батьківщина» та радикали Ляшка — потрапили в десятку, саме така людина і потрібна.

Загалом питання не в Луценкові (котрий Юрій), він, можливо, чоловік чесний і порядний — принаймні за Януковича в Лук'янівці сидів, а не про посади домовлявся. Можливо, йому самому прикро, що через недоліки його освіти доводиться здійснювати таке неподобство. Справа в принципі — не можна ж так брутально «ламати» парламент через коліно! Звісно, Президент вкотре довів, що може ухвалити руками нардепів потрібні йому рішення — нехай вони і порушують низку міжнародно-правових актів ООН, Ради Європи, не кажучи вже про Закон про регламент ВРУ, стаття 107 якого прямо забороняє внесення впродовж сесії нового законопроекту, якщо аналогічний вже відхилено.

Але дивлячись на щурячі перегони в стінах парламенту, коли аналогічний вчора відхиленому законопроект знову реєструється, а от проект постанови про відміну результатів голосування зареєструвати ніяк не вдається, ми розуміємо, що Його Величність Закон в стінах парламенту наразі не живе. Наостанок, ми всі розуміємо, що Верховна Рада, яка вже кілька місяців в стані «коаліція скоріше мертва, ніж жива» мусить добирати для одного з ключових голосувань з іншого табору голоси. Але коли за генпрокурора запекло голосують (і агітують інших) його потенційні «клієнти» — «це ж-ж-ж неспроста», як казав Віні-Пух.

Що маємо у підсумку? Фактично тепер Президент України має свого Прем'єр-міністра та Генпрокурора, а у Верховній Раді — коаліцію де-юре із лавою запасних від олігархів. На кого відтепер будемо перекладати провину за відсутність реформ?!?

Ну, і наостанок. Верховна Рада оголосила про довибори народних депутатів у мажоритарних округах, замість вибулих на міністерські посади. Тут же почали циркулювати чутки, що по одному з таких округів (по 85-му в Івано-Франківській області) вирішив балотуватись Арсеній Яценюк. Правда, боротьба там буде «по-дорослому», адже на позачергових виборах за виборчий округ №85 з центром у Калуші, від якого до Ради пройшов чинний міністр енергетики та вугільної промисловості Ігор Насалик, поборються його брат Сергій Насалик та лідер ВО «Свобода» Олег Тягнибок.

Правда, речниця Арсенія Петровича у соціальних мережах спростувала ці чутки — каже, що екс-прем’єр балотуватися в народні депутати не збирається. Та з огляду на те, що у Верховній Раді вже ініційовано створення Тимчасової слідчої групи для розслідування діяльності уряду Яценюка, найкомфортніше для нього місце — саме у парламенті. Депутатську недоторканість же, попри всі обіцянки, досі не скасували.