Статті

ЗЕМЕЛЬНІ ТОРГИ: ШЛЯХ ДО НАБУТТЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЛЮ

Вікторія Варєнікова18 лютого 2016 року Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів» (реєстр. №2279 від 03.03.2015 р.) щодо передачі в оренду земельних ділянок державної та комунальної власності через земельні торги (аукціони). Наразі цей Закон очікує на підпис Президента України.

За загальним правилом ч. 1 ст. 134 Земельного кодексу України, продаж та передача в оренду земельних ділянок державної та комунальної власності має здійснюватися на земельних торгах (аукціонах).

Проте ч. 2 цієї ж статті встановлює достатньо широкий перелік випадків, коли аукціони не проводяться. Автори законопроекту вирішили скоротити цей перелік під гаслом боротьби з корупцією.

Закон набуває чинності з дня, наступного за днем його опублікування, однак зміни, які ним запроваджені, вже хвилюють суспільство Проаналізуємо по блоках, які саме зміни містить у собі цей Закон.

1. Зменшено перелік земельних ділянок державної та комунальної власності, права на які передаються поза процедурою земельних торгів.

Законопроект №2279, зареєстрований 03.03.2015 року, за майже рік перебування у стінах Верховної Ради України зазнав деяких змін і коригувань. У результаті вирішено виключити з ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України деякі способи набуття прав на земельну ділянку поза конкурсною процедурою. З дня набуття чинності цим Законом виключно на земельних торгах буде відбуватися продаж та набуття прав на земельні ділянки державної та комунальної власності:

1) державним та комунальним підприємствам, бюджетним установам, вищим навчальним закладам, а також господарським товариствам, у статутному капіталі яких державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 60 відсотків;

2) для створення озеленених територій загального користування;

3) громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів;

4) особам, які бажають отримати земельні ділянки для розміщення на них інфраструктури оптових ринків сільськогосподарських продуктів.

Отже, що маємо у підсумковому залишку: значно зменшені можливості отримати права на земельну ділянку державної та комунальної власності поза аукціоном (земельними торгами). Так, державні та комунальні підприємства, вищі навчальні заклади, господарські товариства, в яких частка держави перевищує 60 відсотків, для отримання земельної ділянки повинні будуть вступати у процедуру земельних торгів для отримання необхідної їм земельної ділянки. Автори закону були переконані, що саме ці заходи подолають корупційні схеми безперешкодного отримання землі, наприклад, передачу ВНЗ ділянок у суборенду. Однак, постає питання: чи будуть фінансово конкурентоспроможними пропозиції таких державних чи комунальних підприємств, ВНЗ та господарських товариств із часткою держави у статутному капіталі на торгах поряд з пропозицією приватного капіталу? Може виявитися, що дуже скоро буде озвучена публічно думка про те, що державне підприємство не має можливості отримати земельну ділянку, бо має виділений із бюджету ліміт коштів на отримання землі (або ж ділянка необхідна, а коштів на її придбання чи оренду немає), який неспроможний змагатися на торгах.

Якщо виключення з переліку земельних ділянок, призначених для озеленення територій, не викликають питань, то виключення зі списку земель державної та комунальної власності, що не підлягають продажу на торгах, ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, викликає подив і нерозуміння цілей законодавця.

Спробуємо зазирнути в його обґрунтування наведених дій. Так, в Пояснювальній записці законодавець мотивує виключення такого великого обсягу земельних ділянок зі списку таких, що передаються без торгів, тим, що ці ділянки можуть передаватися у власність громадянам у межах норм безоплатної приватизації, а передання цих ділянок без аукціонів призводить до втрат бюджетів та стимулює корупцію. Отже, фермер, маючи свої сотки землі, які йому надані в межах безоплатної приватизації, не має можливості взяти в оренду сусідні ділянки у сільради шляхом укладення договору оренди, натомість зобов'язаний іти на земельні торги, які тягнуть за собою значні фінансові витрати, та змагатися за сусідню ділянку з іншими особами, можливо й великими сільгоспвиробниками-латифундистами. Така ситуація стосуватиметься і ділянок для ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів. Тобто, тепер ділянки, необхідні дрібному сільгоспвиробнику в більшій кількості, ніж норма для безоплатної приватизації, крім ділянок для сінокосіння і випасання худоби, городництва, можна отримати лише на земельних торгах.

Напрошується висновок, що наповнення бюджету цим Законом ставиться в більший пріоритет, ніж дотримання конституційних прав громадян, а норма ст. 14 Конституції України про те, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, є лише словами.

Аналогічно вирішено питання щодо надання поза аукціонами земель для влаштування на них інфраструктури оптових ринків сільськогосподарських продуктів. Виключення наведених земель із переліку ділянок, отримання прав на які не підлягають продажу на торгах, свідчить про відмову держави від задекларованого нею принципу підтримки вітчизняного сільгоспвиробника. Тобто, з одного боку, держава підтримує створення та функціонування оптових ринків сільгосппродукції, а з іншого — ускладнює процедуру створення нових ринків, відправляючи засновників на земельні торги.

2. Витрати, пов'язані з підготовкою земельної ділянки до торгів, здійснені організатором або виконавцем, відшкодовуються переможцем торгів.

Законом передбачено зміни, відповідно до яких фінансування підготовки лоту до торгів здійснюється виконавцем торгів або їхнім організатором за домовленістю між ними та відшкодовуються переможцем торгів за кожним лотом. Раніше це питання не було належним чином чітко деталізоване: ч. 5 ст. 136 Земельного кодексу України містила норму, відповідно до якої вартість підготовки лоту до продажу (оренди) (а це і землевпорядні роботи, реєстрація, оцінка земельної ділянки) покривалася за домовленістю з організатором (відчужувачем прав на ділянку) виконавцем торгів за рахунок коштів, що сплачувалися покупцем лота. Однак зміни, які запропоновані, фактично вводять додатковий платіж покупцеві лота (прав на нього), а саме витрати на підготовку лота до торгів, які повинні бути сплачені переможцем торгів разом із ціною за лот не пізніше 3-х банківських днів з дня укладення договору за результатами торгів (земельну ділянку).

Відтак, з одного боку, нововведення зможе пришвидшити підготовку ділянки до торгів, оскільки виконавець торгів теж зацікавлений в їхньому найшвидшому проведенні і збільшенні кількості торгів, а державні органи та органи місцевого самоврядування, як показала практика, зазвичай не мають коштів на підготовку до торгів тієї кількості ділянок, на які є попит. З другого боку, новоприйнятим Законом на переможця торгів — набувача прав на земельну ділянку, збільшується фінансове навантаження. Тепер він гарантовано буде сплачувати, крім самої вартості земельної ділянки (права на неї) та інших платежів, які виникають на аукціоні, ще і витрати на підготовку лота до торгів (тобто за проект землеустрою, реєстрацію ділянки, оцінку).

Як висновок підсумуємо, що держава вкотре забюрократизувала процеси, ускладнила правила гри, а свої витрати поклала на інших гравців.

© 2018 ТОВ "Агромедіа-Про"