Статті

ВЧИМОСЯ ЗАРОБЛЯТИ ВЕЛИКІ КОШТИ НА НЕВЕЛИКИХ ПЛОЩАХ

Понад 400 чоловік на львівському стадіоні «Арена» об'єднало бажання дізнатися, як можна заробити один мільйон гривень з гектара землі. «Мільйон з гектара» саме так називалася конференція, що її 19-20 лютого провели агентство «АПК-Інформ» та Сумський національний аграрний університет у партнерстві з Продовольчою та сільськогосподарською організацією ООН (ФАО) та Європейським банком реконструкції та розвитку. Теми доповідей стосувалися тваринництва і птахівництва, органічного виробництва, бджолярства і навіть вирощування черв'яків. Цікаво, що про технології і схеми ведення бізнесу розповідали не лише продажники-теоретики, а й успішні господарники. Для учасників першого дня конференції на другий день було організовано бізнес тур, що включав в себе і відвідини оптового ринку сільгосппродукції «Шувар».

То як же заробити мільйон принаймні гривень на гектарі землі? Як слушно зауважив один із учасників, з нинішньою девальвацією гривні, можливо, це питання скоро буде не недосяжним ідеалом, а життєвою необхідністю.

Якщо ж без жартів, то українські господарі призвичаїлися до думки, що у сільському господарстві нашої країни для успішного бізнесу потрібно щонайменше пара тисяч гектарів. Однак віднайти вільну землю і кошти на неї не так вже й просто, тож один із виходів — звертатися до ще незахоплених великими виробниками галузей агровиробництва.

Певною квінтесенцією конференції стала доповідь економіста інвестиційного центру ФАО Андрія Ярмака. Він навів слова видатного вченого Пітера Друкера: «Тільки маркетинг та інновації заробляють гроші. Усе інше — це витрати». Саме цими словами, на думку доповідача, варто керуватися у діяльності українським фермерам. Можна, наприклад, вирощувати 60 і більше тонн яблук з гектару, але постає питання, як продавати. Якщо продавати у насип, то втрачається щонайменше половина ціни — ось над чим варто замислитися дрібнотоварним виробникам. У якості прикладу успішного втілення маркетингових рішень він навів Голландію і Чилі. Нідерланди мають приблизно у 200 разів вищу ефективність використання земельних ресурсів, ніж в Україні. Тобто, маючи у 22 рази менше сільгоспугідь, ніж в Україні, голландці експортують сільгосппродукції на понад $100 млрд, а українці — на рівні $16-17 млрд. Фактично, вся країна працює там на маркетинг своєї аграрної продукції у світі.

Або ж узяти Чилі. Найближчий їхній клієнт знаходиться за 10 тис. кілометрів. Чилі має 160 угод про вільну торгівлю з різними країнами світу і протягом вже понад 10 років є лідером зі зростання аграрного сектору. Країна вдвічі перевищує Україну за виручкою від експорту аграрної продукції. Кожного року на державному рівні вивчається 3-4 країни щодо переваг їхнього попиту, специфіки доступу на їхні ринки тощо. Потім ця інформація доводиться безпосередньо до фермерів, виробників і переробників, роз'яснюється, скільки потрібно інвестувати й у який бізнес, щоби задовольнити попит тієї чи іншої країни. Яскравим тому прикладом можуть слугувати відносно дешеві чилійські вина, що вже є помітним товаром на полицях українських магазинів.

Українські фермери, на переконання пана Ярмака, маючи потенційних клієнтів набагато ближче, ніж за 10 тис. кілометрів, можуть з легкістю наздогнати чилійців за обсягами експорту, а там і до голландців недалеко.

 

М'ясо дорожче руна

Щодо незайнятих великими підприємствами галузей, як приклад можна навести вівчарство. Про нього розповів Мар'ян Троцький, голова громадської спілки козівництва та вівчарства України.

За його словами, до популярного в країні свинарства малому агровиробнику зараз ходу немає. І причин тому кілька. По-перше, ринок і так насичений свининою від великих виробників, собівартість виробництва кілограму свинини в яких завжди буде меншою за дрібнотоварника. По-друге, нинішня складна економічна ситуація значно знизила купівельну спроможність населення, тож навіть великі виробники мають поступатися у ціні, аби хоч якось збути свою продукцію. І, по-третє, нещодавні спалахи африканської чуми свиней в Україні роблять інвестиції в цю галузь справою не дуже привабливою.

Ситуація з галуззю вівчарства у світі і в Україні кардинально різниться. Світова тенденція — це невпинне збільшення поголів'я овець. За даними ФАО, 1990 року у світі налічувалося 1,7 млрд голів овець, на сьогодні ж маємо поголів'я у 2,2 млрд. В Україні навпаки маємо зворотну ситуацію: з 8 млн голів на 1990 рік залишилося 1 млн, але саме в господарствах утримується лише 180 тис. голів.

Ринок баранини у світі складає близько 8,5 млн тонн, він має тенденцію до зростання — з 2011-го ринок дає щороку +2-3%. У цілому приріст з 2012 року становив 10%. В подальшому прогнозується тенденція до збільшення. Найбільшим імпортером у світі є, як не парадоксально, Китай, який має найбільше поголів'я у світі — 140 млн голів. Пояснюється це підняттям рівня життя населення. За останні 2,5 роки ринок баранини Китаю піднявся з 2,8 млн тонн до 3,5 млн тонн. Наступними великими імпортерами у світі є арабські країни, а за ними йде Євросоюз, який, не дивлячись на значне власне виробництво й експорт, все ж таки імпортує більше, ніж продає. До ЄС, до речі, на 2016-й Україна має квоту на безмитне постачання баранини у розмірі 1625 тис. тонн.

Тож, робить висновок доповідач, маючи епізоотичне благополуччя по основним хворобам овець, Україна може успішно експортувати свою продукцію на ці ринки.

Одним з осередків успішного розвитку вівчарства в Україні за радянських часів була Львівщина і Західна Україна в цілому. Можливо, популярним воно стало в цих областях тому, що не потребує значних площ, а також через можливість поєднувати його з іншими сільгоспгалузями, наприклад, садівництвом.

Ці ж області завдяки колись розвиненому вівчарству, впевнений доповідач, іще зберегли потенціал кадрів для відродження галузі і можуть стати відправною точкою в її відродженні. Головне — правильно до цього підійти. Старі пріоритети, коли вівчарством займалися в основному заради вовни, вже не діють, оскільки світ віддав перевагу синтетиці та напівсинтетиці, і ціна на вовну на міжнародному ринку дуже впала — 35 центів за кілограм, скажімо, дають у Середній Азії. Відтак перспективніше займатися вівчарством заради зростаючого ринку баранини. Підходи у годуванні й утриманні вовняних овець і овець м'ясного напряму практично однакові (от тут і знадобиться досвід професіоналів), тож справа стоїть лише за спеціалізованими м'ясними породами. Різниця ж виходу м'яса з м'ясної породи і звичайної — це 25 і 15 кг відповідно.

Навів пан Троцький і певні фінансові розклади для вирощування овець. За підрахунками асоціації, годівля і догляд однієї вівці породи Меринос на рік вартує 2000-2500 грн. Від однієї вівці можна отримати від однієї до трьох голів на рік, що, у свою чергу, виводить нас на показник 50-60 кг м'яса від однієї вівцематки щороку в середньому по стаду. Баранину ж купують на світових ринках не менше ніж за $5/кг. Єдиною проблемою залишається те, що фермеру, особливо початківцю, важко сформувати товарну партію для експорту. Тож перспектива полягає в об'єднанні таких господарств, наприклад, на засадах кооперативу або асоціації.

 

Про часник начистоту

Повний текст у друкованій версії

© 2018 ТОВ "Агромедіа-Про"