ШЛЯХ ЗАРАДИ ЖИТТЯ!

Немає нічого ціннішого за людське життя. Так само не існує нічого більш страшного і ганебного за війну, яка знищує все живе. До відкритої збройної агресії з боку Росії у квітні 2014-го приголомшена втратами під час Революції Гідності наша країна не була готова. Неочікувано з'ясувалося, що ми не просто не маємо регулярної оснащеної армії, а практично голі-босі маємо захищати суверенітет і територіальну цілісність України. До війська хлинули переважно добровольці, яких виряджали на війну буквально всім миром — від амуніції і харчів до техніки й приладдя. І попервах кожну смерть в бою ми сприймали як особисту сімейну втрату, але потім загиблих почали лічити сотнями — Волноваха, Іловайський котел, Донецьке летовище… Перші хвилі мобілізованих прийняли на себе нищівний удар, вони виплеснулися тисячами загиблих і поранених, невідомо скільки воїнів зникло безвісти і потрапило в полон. За цією недостовірною статистикою стоять сотні тисяч скалічених війною доль не лише самих вояків, а й їхніх рідних і близьких. Усі вони потребують психологічної допомоги, аби усвідомити, що життя триває…

Про бійців, які повернулися з війни неушкодженими, кажуть: «Пощастило!». Безумовно, так. Однак той, хто власною шкірою відчував шквальний ворожий вогонь, бачив понівечених товаришів, втрачав і ховав побратимів та заглядав у вічі рідним загиблих героїв, той вже ніколи не оговтається від ран душевних. Набагато легше, кажуть лікарі, врачувати тіло, ніж поступово і наполегливо зцілювати душу, яка зазнала невиліковних ушкоджень. Повернення до звичайного життя так само потребують тисячі вбитих горем посивілих батьків, що втратили на війні своїх синів і дочок, безутішні вдови і діти-сироти, для яких батько на все життя залишиться взірцем героїзму і мужності.

Як патріоти визволяти рідну землю від ворога з перших днів війни пішли працівники АСТАРТИ. Впродовж 2014-2015 років було мобілізовано 269 постійних робітників компанії та 37 сезонних, 78 членів їхніх сімей. На превеликий жаль, шестеро з них віддали своє життя в ім'я українського народу. Гідно виконавши свій патріотичний обов'язок, 92 фахівці компанії демобілізувалися і вже стали до роботи.

Допомогти пережити неповоротні втрати і повернутися до мирного життя учасникам бойових дій на Сході України та членам їхніх сімей покликаний проект агропромхолдингу АСТАРТА. Цей проект соціально-психологічної допомоги був започаткований з ініціативи генерального директора агропромходлингу Віктора Петровича Іванчика на початку 2015 року й отримав назву «Шлях заради життя». Він став невід'ємною складовою корпоративної соціальної відповідальності компанії, яка входить до першої п'ятірки найбільших вітчизняних агровиробників та має понад 20-річний досвід у вирішенні соціальних питань сільських громад. З перших днів війни на Сході компанія активно допомагала військовим і волонтерам коштами, медичним обладнанням та військовим спорядженням, ліками і продуктами харчування, забезпечувала і забезпечує військових та членів їхніх родин усім необхідним.

«Наші соціальні програми — це можливість допомогти потребуючим нашої уваги верствам населення, — зазначає генеральний директор АСТАРТИ Віктор Іванчик. — Проект «Шлях заради життя» народився абсолютно природно. Бо стало зрозуміло, що наша допомога потрібна не лише бійцям на лінії вогню, а й їхнім родинам тут — у нашому повсякденному житті — чекати і не втрачати надії на повернення своїх рідних живими!»

Ніде правди діти, але країна виявилася абсолютно неготовою до війни не лише в матеріальному, а й у моральному плані. В Україні на рівні держави не існувало системи психологічної реабілітації військовослужбовців та членів їхніх сімей, як це практикується в усьому світі.

Відтак АСТАРТА однією з перших почала вирішувати складну проблему психологічної реабілітації постраждалих внаслідок російської агресії. Керувати проектом «Шлях заради життя» запросили магістра медичної психології, досвідченого психотерапевта Наталію Михайлюк.

«Я радо відгукнулася на пропозицію Віктора Петровича створити проект соціальної реабілітації, бо вже мала досвід такої роботи і була готова його застосовувати, передавати іншим, — розповідає Наталія Володимирівна. — Ми з Віктором Петровичем детально проаналізували, скільки на той момент було мобілізованих працівників компанії та мешканців у регіонах її присутності, яка кількість поранених і зниклих безвісти, яка кількість родин військовослужбовців і скільки в них є дітей. Окремо йшлося про загиблих, вшанування їхньої пам'яті і допомогу їхнім родинам. Демобілізованих на той час іще не було. Тому акцент в роботі зробили на родини військових».

Працювати доводилося багато, причому в стислі терміни слід було виокремити найбільш болючі проблеми і для кожної категорії родичів фронтовиків віднайти необхідні методики, підібрати дієві «ліки». Так, матері хлопців з передової, переважно п'ятдесятирічного віку, замикалися в собі і багато працювали, промовляючи молитви про найшвидше припинення війни і повернення своєї дитини додому. На жаль, деякі батьки починали пиячити і припиняли поратися по господарству, і на ґрунті цього у родинах виникали конфлікти. Дружини військових мали триматися і підбадьорювати дітлахів, у той час як самі їхні серця огортав такий сильний щем, що стискав і горло та не давав можливості говорити. Дітлахам у сім'ях мобілізованих також необхідна була психологічна підтримка.

Тому «Шлях заради життя» торувався у шаленому темпі, бо дуже багато людей потребувало невідкладної допомоги. Щонайменше по тижню кожного місяця майже впродовж року його керівник об'їжджала всі регіони присутності компанії і розгортала в агрофірмах копітку роботу: щодня проводилося по чотири тренінги тривалістю дві години кожний. Це була індивідуальна і групова робота з мамами і татами військовослужбовців, з дружинами, з дітьми різних вікових категорій, з родичами та всіма іншими, хто звертався по психологічну допомогу. Повертаючись до Києва, Наталія Михайлюк аналізувала проведену роботу, коригувала тематику наступних зустрічей з урахуванням нових проблем. І знову по колу — шляхом заради життя.

Розпочинали роботу традиційно з Полтавщини, з ТОВ «ІПК Полтавазернопродукт» та ТОВ «Агрофірма ім. Довженка», потім естафету перейняло ТОВ «Волочиськ-агро» (Хмельниччина та Тернопільщина). Важливу організаційну роль у проекті відіграють заступники директорів агрофірм АСТАРТИ з соціальних питань: Ірина Миколаївна Коваленко, Тетяна Іванівна Хлєвная, Людмила Пилипівна Адамчук.

Iз початком демобілізації першої хвилі, у травні-червні 2015 року, розпочалася так само важлива і тривала робота з військовослужбовцями, які поверталися до рідного обійстя, пройшовши справжнє пекло боїв. Важливо розуміти: війна не робить людей кращими або гіршими, вона просто дуже сильно їх змінює. Для воїнів «на гражданці», зазначають психологи, не існує кольорів і на тривалий час всі події діляться на лише чорні та білі, звичайне непорозуміння або навіть підвищення голосу може перетворити співбесідника на ворога. Наслідки можуть бути непередбачуваними… Тому задача психологів зробити все можливе, щоби родини були готові прийняти і сприйняти ту людину, яка повертається з зони бойових дій.

Віктор Іванчик пояснює: «Ми від самого початку робили все можливе, щоби забезпечити воїнів усім необхідним. Далі виникло питання: як адаптувати людей, які повернулися після демобілізації, до мирного життя? Повернувшись додому, людина, на жаль, стикається з корупцією, з бездушністю, з неможливістю себе реалізувати, знайти своє місце в суспільстві. Безумовно, це підсилює напруження на базі вже отриманого бойового стресу. З цими людьми потрібно професійно працювати».

Уже з перших днів роботи проекту організаторам стало очевидним, що без залучення до цієї роботи місцевих активістів, фахівців і людей, які мають вплив у громадах, не обійтися, і ніякий психотерапевт не зможе допомогти всім, хоч який би досвідчений він був. Тому започаткували проведення інформаційних круглих столів на місцях за участю фахівців соціальних та психологічних служб, освітян, лікарів, волонтерів, голів сільських рад і громадських активістів, церковнослужителів. «Тому і тренінги в першу чергу ми проводили для тих, — пояснює Наталія Володимирівна, — хто безпосередньо одними з перших мали контактувати з демобілізованими воїнами, сім'ями загиблих, переселенцями. Згадую, коли головний лікар однієї із районних лікарень дякував за нашу роботу, розповідаючи, що від них обласне керівництво вимагає звітувати про проведену роботу, але жодного разу ніхто не розповів про специфіку роботи з людьми, які переживають втрату рідних або посттравматичну стресову реакцію».

По суті, ці заходи ставали загальним майданчиком для широкого обговорення цієї проблематики в регіонах. З урахуванням досвіду Наталії Михайлюк та її колег фахівці компанії пропонували свої напрацювання та бачення вирішення проблеми з надання психологічної допомоги. Учасники із кола запрошених надавали свої зауваження і пропозиції. Так спільними зусиллями від зустрічі до зустрічі напрацьовувалася цільова програма спільних дій.

Суттєвою проблемою для роботи з реабілітації понівечених війною різних категорій людей є повна відсутність тематичної літератури, посібників, довідників. Тому організатори проекту надрукували чималим тиражем розроблені власноруч методички, брошури, пам'ятки, де розповіли про те, як надавати першу психологічну допомогу, пояснили можливі техніки роботи з роздратуванням і злістю. Також надали фахівцям на місцях спеціальні психологічні тести, за допомогою яких можна оцінити можливі загрози самогубства (суїцидів), наявності посттравматичної стресової реакції та інше. Для військових, які стикнулися з проблемою збору різних документів для отримання цільових коштів або належного їм по закону, наприклад, земельних ділянок тощо — юристи компанії надали кваліфіковану допомогу. З усіма рекомендаціями, списками необхідних документів та адресами чиновників також видано брошуру.

«Тільки у трьох областях — Полтавській, Вінницькій і Хмельницькій — по психологічну допомогу звернулося більше двох сотень людей. Тренінги та семінари для медиків відвідали більше 200 психологів, 68 працівників відділів у справах сім'ї та молоді, понад 200 працівників районних лікарень та фельдшерсько-акушерських пунктів, 160 сільських голів, церковнослужителі, волонтери», — розповідає керівник астартівського проекту.

Доводиться констатувати, що не всі демобілізовані здатні в домашніх умовах за допомогою психологів і рідних упоратися з психічними розладами, реабілітуватися після поранення і лікування в шпиталях. Для такої категорії військових компанія організовує оздоровлення в санаторіях. Перші шестеро бійців, працівників «Волочиськ-агро», які були важко поранені, проходять оздоровлення в санаторії «Моршинський».

Більшості обпечених війною людей також допомагають реабілітуватися, відновити сили і душевний спокій відвідини святих місць, подорожі та екскурсії, організований відпочинок. Для батьків, дружин і дітей військових, які пройшли війну на Сході України, було організовано декілька цікавих поїздок. Зокрема, до однієї з найбільших подільських християнських святинь — Духовного центру Зарваниця та до давнього Мгарського монастиря. Там 255 демобілізованих військових із зони бойових дій, їхніх батьків, жінок і дітей мали змогу помолитися про якнайшвидше припинення війни, здоров'я своїх рідних та побратимів, які ще досі перебувають в зоні АТО та захищають наш спокій.

У рамках проекту «Шлях заради життя» ТОВ «Волочиськ-агро» на базі санаторію «Райдуга» організувало відпочинок та оздоровлення дітей працівників, які перебувають у війську. Завдяки різноманітним загальнооздоровчим процедурам дітлахи покращили самопочуття, а також потоваришували й отримали безліч позитивних емоцій та вражень від такого відпочинку.

На жаль, на війні частіше гинуть найдостойніші, хто здатен ризикувати заради виконання завдання власним життям, підставитися під кулю для порятунку побратима або мирного мешканця. Ціною свого життя вони врятували мільйони мирних українців, і тепер наша задача забезпечити гідне життя їхнім родинам і зберегти пам'ять про їхній подвиг.

Пам'ять про загиблого на війні Сергія Григоровича Вихристюка — прапорщика, командира евакуаційного відділення взводу МТЗ 9-ї артилерійської батареї 27-го Сумського реактивного артилерійського полку, увічнено в його рідному с. Пустовійтове на Полтавщині. Коштом ТОВ ІПК «Полтавазернопродукт» виготовлено та встановлено меморіальну дошку воїну до річниці його загибелі.

10 листопада 2015 року велелюдно відкрили після оновлення Меморіал Пам'яті загиблим воїнам-односельцям у роки Другої світової війни та Пам'ятну Дошку загиблому від вибуху складу боєприпасів у польовому таборі ЗСУ на адмінкордоні з окупованим російськими військами Кримом — рядовому Вадиму Васильовичу Вернигорі у с.Дорофіївка Підволочиського району Тернопільщини.

«Діти є найголовнішим скарбом нашого суспільства, — наголошує Віктор Іванчик. — І від того, як ми їх виховуємо, які зерна добра, справедливості, мужності ми в них закладемо, залежить не тільки наше майбутнє, а майбутнє нашої країни. Тому в умовах війни ми маємо особливої уваги приділити вихованню активного і свідомого покоління».

Так, у Красилові, за підтримки АФ «Житниця Поділля», торік відкрито одноіменний військово-патріотичний клуб. Він створений сприяти патріотичному, фізичному, інтелектуальному і духовному розвиткові підростаючого покоління. Очолив організацію учасник бойових дій в Афганістані, волонтер, активіст і викладач Красилівської ДЮСШ Валерій Вадимович Лобов. В організації є спортивний напрямок, туристичний та військової підготовки. Наразі в організації активно займаються більше 250 дітей, причому залучені не лише красилівські дітлахи, а й діти з сіл усього району.

Спільно з всеукраїнською скаутською організацією «Пласт», за підтримки ТОВ ІПК «Полтавазернопродукт», в Глобинському районі було організовано дитячі табори на природі. За дні, проведені з «пластунами», діти пройшли цілу низку цікавих і корисних випробувань, вчилися стріляти з лука, правильно поводитися на воді і в лісі. За словами самих дітей, їм такий відпочинок припав до душі і більшість з них хотіли би знову потрапити до такого табору.

ТОВ «Агрофірма ім. Довженка» багато років підтримує православний табір в с. Яреськи. Цього року завдяки проекту в таборі був встановлений дитячий спортивний майданчик. У таборі місцеві психологи, які пройшли тренінги в ході проекту, займалися психологічною реабілітацією дітей, використовуючи казкотерапію, проективні методики.

У рамках проекту впродовж року часто організовувалися благодійні ярмарки в агрофірмах компанії на підтримку українських воїнів, в яких взяли участь понад 480 осіб. Зібрані кошти направлялися на допомогу сім'ям військових , а значну кількість дитячих поробок, листів і малюнків невідомим воїнам разом зі смаколиками волонтери передавали на передову. Коли ж дітям запропонували намалювати «Мій найщасливіший день», більшість зобразили день, коли батько повертається з війни, коли його побачили живим та здоровим, обійняли і змогли поділитися своїми успіхами та переживаннями.

Під час новорічних та Різдвяних свят 30 діток із Волочиська з одним із батьків-учасників АТО побували в резиденції Святого Миколая на Івано-Франківщині. Вони щиро просили Святого Миколая не про подарунки, а про те, щоби не лише їхні, а й батьки дітей всієї України живими і здоровими повернулися додому, а в країні запанували мир і спокій. Щоб у Новому році жодна дитина, мати, дружина більш не пролили ні одної сльози, чекаючи з війни близьку людину.

«Хочу всіх заспокоїти, — наголошує психолог Наталія Михайлюк, — більшість людей, які пережили жахіття війни, з часом зможуть упоратися з симптомами та зцілитися. Перш за все людям, які були на війні, потрібна підтримка близьких, друзів, колег та відчуття безпеки. Їм потрібне відчуття, що життя відновлюється, що жахіття залишаються позаду, поруч є добрі люди, а попереду — гарне майбутнє!»

***

Лікарі зазначають, що людська психіка, якщо вона довго перебуває в стані стресу, автоматично включає режим захисту. У кожного це спрацьовує по-різному. Бойовий стрес допомагає самозбереженню людини в екстремальних умовах, але в подальшому він стає страшною перепоною на шляху адаптації до мирного життя. Образно таку людину можна порівняти зі стиснутою пружиною, яка не може розпрямитися, а весь час мусить утримуватися в цьому стисненні.

Посттравматичні стресові реакції (ПТСР) проявляються у невмотивованій агресії, дуже часто — до рідних і близьких, викликають порушення сну, погіршення настрою і загального життєвого тонусу, стають причиною незрозумілого почуття провини і занурення у себе тощо. Тому ці психічні розлади конче потребують психіатричної допомоги.

«Допомоги психологів потребують усі, хто побував на війні, хто безпосередньо стикався з бойовими діями, — наголошує Наталія Михайлюк. — Одні повертаються з війни вже маючи всі ознаки ПТСР, інші можуть упродовж декількох років поводитися нормально у мирному житті, аж поки не виникне якийсь певний подразник, який запустить цю реакцію. Вона може бути небезпечною не лише для самого демобілізованого, а й, насамперед, для його родини, колег і оточення».

Усі, кого зачепила війна у той чи інший спосіб, мають усвідомлювати, що десь поруч є людина, спеціаліст, який може допомогти подолати психологічні перепони, розрадити в складній ситуації та не дати статися біді.