Статті

СПРАВИ ЗЕМНІ

Олексій ВАСИЛЬЧЕНКО, Герой України Тетяна КОРОСТ і Герой України Микола ВАСИЛЬЧЕНКО на родючих землях СТОВ «Агрофірма «Маяк», с.ПіщанеУ родині Васильченків з Черкащини з діда-прадіда ставлення до землі особливе. Колись, ще за царя, прадід Павло Васильченко отримав шматок цієї благодатної землі за участь у Першій світовій війні. На ній господарював і через вирощене спух від голоду дід Семен. Його син, також Семен Васильченко, пройшов горнила Другої світової війни, повернувся до рідної Франківки у колгосп «Правда» і з початку 1950-х 15 років був його головою. Микола Семенович Васильченко добре знаний в Україні господарник, Герой України. Наступного року виповниться 40 років, як він ветлікарем почав працювати в «Маяку» с.Піщане, із яких 36 — на посаді голови. Батьківську справу продовжує його син Олексій, в якого також підростає гідна зміна. «У свої 4 рочки Андрійко добре знається на сільському господарстві, — розповідає про онука Микола Семенович, — здалеку запросто може відрізнити «Lexion» від «Tucano» (моделі комбайнів CLAAS — прим. ред.), а це навіть не всі профільні міністри можуть».

 

 

За весь час існування господарство було і залишається потужним, одним із найбільших вітчизняних інвесторів у виробництво і соціальну сферу, постійно вишукує і впроваджує кращі світові технології в рільництві, тож на теперішніх 8 тис. га землі отримує врожаї світового рівня. Позиції лідера утримує в тваринництві, бо в «Маяку» перетнули річну позначку 9 тонн молока на корову, добовий приріст ВРХ на рівні 1,4 кг. Мають свинопоголів'я у 19 тис. особин. Кілька років тому агрофірма побудувала сучасний елеватор. Днями став до роботи новий високотехнологічний комбікормовий завод. А завдяки відновленій системі зрошення, яка запрацювала цьогоріч, вже не лише отримали понад 27 ц/га сої та близько 140 ц/га кукурудзи, а й належно зійшла озимина…

На новозбудованому комбікормовому заводі СТОВ «Агрофірма «Маяк»: комп’ютерізоване управління виробничим процесом«Земля — головне наше багатство, — наголошує Микола Васильченко. — Щоб жити по-новому, треба наполегливо працювати, а не гендлювати землею. Мене поки ніхто ще не переконав, що землю в Україні треба продавати. Агрофірма «Маяк» на всіх рівнях доводить, що можна розвиватися, перебудовуватися, вдосконалюватися, застосовувати в рослинництві і в тваринництві передові технології світового рівня, новітню техніку (шкода, що не вітчизняну). І все це робити на орендованій землі. Земля — це останнє, що залишилося у людей на селі. Аби наші правнуки так потім не казали: «Як можна було розтринькати такі чорноземи?!». Не лише селянам, усім треба замислитися: чому стільки зайд приміряється загарбати без всякої війни, за зелені папірці наші фантастично родючі угіддя. Бо українець або бідний, або в таких господарствах, як у мене, всі кошти вкладені у техніку, виробництво, соціалку. І ухвалення закону про торгівлю землею просто розорить тих, хто сьогодні ще тягне українського аграрного воза. Продавати землю — це остання справа, гідна тих, хто неспроможний на ній хазяйнувати. Я цього не розумію і не сприймаю! Я категорично проти продажу землі! Вітчизняні інвестиції тому і працюють, що ми з них нічого не крадемо, а саме вкладаємо їх у рідну землю!»

Агрофірму «Маяк» у с.Піщане Золотоніського району Черкаської області, з легкої руки журналістів, називають концептуальним стандартом агробізнесу в Україні. За свої довгі роки господарювання Микола Васильченко зміг переконатися, що держава, декларуючи підтримку селян, насправді переважно ускладнює їхнє життя, створюючи додаткові обмеження та перепони. І якщо за радянських часів завдання АПК полягало у забезпеченні країни дешевими харчами і стовідсотковою зайнятістю, то за часів незалежності сільгосппідприємства опинилися сам на сам із диким горнилом становлення ринкової економіки. Вижили і продовжують розвиватися лише ті господарства, які оптимізували виробництво, вдалися до ретельного фінансового аналізу діяльності, спромоглися зробити свою продукцію конкурентоздатною, залучивши науку. І при цьому не полишили людей напризволяще, зберігши робочі місця і вирішуючи соціальні питання на селі.

На новозбудованому комбікормовому заводі СТОВ «Агрофірма «Маяк»: розвантаження кукурудзи«Ми весь час щось відновлюємо, перебудовуємо, будуємо, не чекаємо, поки держава щось зробить або дасть. Так, на прохання жителів, минулої осені взяли в оренду 1100 га в с.Бакаєве, із яких 190 га — державні землі. Воно поруч із Франківкою, де я народився. Коли села об'єднали в колгосп «Правда», мій батько, Семен Семенович Васильченко, за 15 років свого головування (до 1968-го) зробив його передовим. За часів незалежності господарство розділилося на «Мрію» і «Надію». А потім, як часто-густо ставалось в Україні, вмерли і мрії, і надії. Люди не отримували по три-чотири роки розрахунків за паї, до сільради за державні землі взагалі нічогісінько не платилося, поля поросли чагарниками. Зараз ми закінчуємо на тих землях молотити кукурудзу. Перед тим у ремонт автодорівської дороги, щоби туди дістатися, ми вклади майже 160 тис. грн.

Якщо продовжувати тему доріг, то шляхи до Піщаного також мають ремонтуватися й утримуватися бюджетним коштом, але агрофірма робить це сама, бо, по-перше, шкода автомобілів, а по-друге, соромно зустрічати президентів-прем'єрів-міністрів, які традиційно часті гості в «Маяку».

Цього разу ми завітали до господарства з нагоди щойно відкритого комбікормового заводу, збудованого за останнім словом техніки. Та й двері Васильченкового господарства, як то кажуть, на петлях не стоять — тут завжди багато бажаних гостей. Тож одночасно з нами приїхали полтавські аграрії — Герой України, керівник ФГ «Еко-Маяк» Тетяна Корост, а також заступник директора ПП «Агроекологія» Антоніна Антонець і науковець Віктор Самородов.

Сучасний семиповерховий комбікормовий завод було зведено менше ніж за рік, розповідає керівник цього напрямку і напрямку свинарства Ігор Окіпняк. Територію було визначено заздалегідь — біля елеваторного комплексу на 20 тис. тонн одноразового зберігання. У найближчій перспективі, до речі, господарі збираються збільшити зернозберігаючі потужності щонайменше у півтора разу. Технології будівництва й обладнання заводу — голландські, а ось монтаж і наладку здійснили вітчизняні майстри. Вартість інвестицій у цей об'єкт становила близько мільйона євро.

Слід зауважити, що всі кошти, які господарство вкладає в розвиток — власні обігові, без жодних кредитів і позик. Тому-то вітчизняні інвестиції і працюють, переконаний Микола Семенович, що гроші зароблені важкою працею, що кожен наступний проект ретельно прораховується і стає невід'ємною складовою розвитку господарства. До того ж ані копійки сам у себе жоден аграрій красти не буде.

«Ми повинні своїх людей господарями виховувати, — наголошує керівник «Маяка». — Подивіться, скільки в книзі відгуків у нас вдячних слів від дітлахів — ледь не щодня на нашій фермі бувають школярі з району та області. Їх справді вражає побачене, бо переважно молодь чує про занепад АПК. Ми ж переконуємо, що сільське господарство розвивається і постійно потребує молодих і грамотних фахівців. І за свою роботу вони можуть отримувати достойну зарплату».

Робоча потужність заводу становить 10 тонн високоякісного комбікорму на годину. Комбікормовий завод покликаний насамперед задовольнити потреби тваринницького напрямку господарства у збалансованих високоякісних кормах, а також реалізовувати їх іншим споживачам. Відрадно, адже щороку поголів'я великої рогатої худоби і свиней лише зростає, так само як і їхня продуктивність. Якщо взяти за основу показники господарства за 2000 рік, то поголів'я свиней збільшилося у чотири рази — з 5,5 тисяч до 19 тисяч особин, із яких 1100 свиноматок. Кількість корів за цей час зросла лише на 80 голів, нині в «Маяку» тисячне дійне стадо, проте значно покращився племінний склад ВРХ і кількість виробленого молока зросла майже вдвічі. Таким результатам сприяли і повна реконструкція корівників, і організація збалансованої кормової бази, і племінна робота. Значним кроком уперед стало введення 2003-го нового доїльного залу типу «паралель» 2х16 американської фірми «БоуМатік» та перехід на триразове доїння. «Власним розумом я спромігся досягти 6-ти тисячних надоїв, а решта — вже здобутки Олексія, — зізнається Васильченко-старший. — Цьогоріч розраховуємо отримати від корови майже 10 без «хвостика» тис. кг молока. Та вже сьогодні є такі, які дають 13-15 тисяч».

На молочнотоварному комплексі №3 СТОВ «Агрофірма «Маяк»: Антоніна АНТОНЕЦЬ, Тетяна КОРОСТ, Віктор САМОРОДОВ, Олексій ВАСИЛЬЧЕНКО і Микола ВАСИЛЬЧЕНКОКрім того, корми — це вже продукція з доданою вартістю. І це додатковий зиск для господарства, бо дає змогу не сплачувати за неї комусь, а залишати кошти в себе. А, так би мовити, пропущені через молоко і м'ясо, вони подвоюють економічний ефект.

Дещо раніше від комбікормового заводу цьогоріч запрацювала в «Маяку» зрошувальна система. «Ми вже п'ять дощувальних установок Valley запустили, — говорить Микола Семенович, — три кругові і дві фронтальні. Загалом поливаємо близько 570 гектарів. Навесні паралельно сіяли й укладали нові пластикові труби, старі прибирали, ті, що живі, залишали. Вода поступає з Дніпра.

Хочу зауважити, що кожне наше поле після пшениці й ячменю додатково отримує сидеральні добрива: ми по них висіваємо гірчицю. І на одному такому полі ми також уже поливали гірчицю. Приорена, вона дає додаткових 20-30 тонн органіки. Загалом ми вносимо органічних добрив 12(!) тонн на гектар ріллі, тоді як у районі це 3-4 т/га, в області — 0,5 т/га, а в середньому по Україні — 0,3 т/га».

Із технічними подробицями знайомить заступник директора — Олексій Васильченко. У виборі постачальника агрофірма зупинилася на американській Valmont — одному зі світових лідерів у проектуванні й виробництві іригаційного обладнання для аграрного сектору. Її торгова марка Valley дуже відома у галузі зрошення й поливу. «Ми перші в Україні зробили фронтальні машини на електриці, — говорить він, — проклавши підземні кабелі й організувавши підстанцію, від якою відходять внутрішні мережі. Таким чином ми скоротили витрати на пальне і прибрали ще один ризик — людський фактор. Усі ці п'ять установок обслуговує одна людина».

Безумовною перевагою кругових машин є повністю автономна робота і можливість контролю їхньої роботи з будь-якого гаджета, у тому числі з мобільного телефону. Як результат, завдяки поливу в «Маяку» цьогоріч отримали в середньому на 35-40% більшу врожайність ячменю, кукурудзи та сої.

«Вироблену сою екструдуємо, отримані екструдат і олія поступають на наш комбікормовий завод, а олія як харчовий продукт поступає на продаж», — розповідає Микола Семенович. Васильченко почав займатися соєю після тривалої поїздки 1988-го до США, де побував у штатах Айова, Міннесота, Індіана та Іллінойс. Невдовзі на базі саме його господарства почали випробовувати екструдери BRONTO виробництва компанії «ЧеркасиЕлеваторМаш», які нині успішно продаються і працюють в Україні та за її межами. У свого ж давнього партнера «Маяк» замовив агрегат удвічі більшої продуктивності — таким вибором задоволені і тепер охоче демонструють цей екструдер гостям.

У розпал опалювального сезону особливої актуальності набуває питання забезпечення господарства енергоносіями, насамперед альтернативними видами палива.

Близько трьох років тому на свинокомплексі встановили піролізні опалювальні котли, вироблені на Сумщині, які працюють на природній вторсировині. Тож собівартість виробленої ними енергії знизилась у 4,5 разу.

На машинному дворі, як його досі називає господар, котлом РАУ-600, що працює на соломі, опалюється майстерня, побутові приміщення для працівників, столова. Гостинність Васильченків знайшла своє відображення у створені на базі машдвору цілісного нового і сучасного комплексу, до якого входять шиномонтаж, автомийка, кафе і готель із ностальгічною назвою «Старий маяк». Комплекс вдало облаштувався край автошляху Київ-Дніпропетровськ і ось-ось готується до відкриття, щоби подорожні могли отримати послуги європейського рівня.

«Усе, що ми робимо, — резюмує нашу зустріч Микола Семенович, — ми робимо заради нашої країни та її майбутнього. А воно неможливе без родючої української землі, яку ми не просто отримали у спадок, а маємо неушкодженою передати нащадкам. І мені ще до сьогоднішнього дня ніхто не доказав, що буде краще, якщо земля піде по руках. Хай краще руки ходять довкола землі, яку не можна продавати!»

Тетяна Шелкопляс

© 2018 ТОВ "Агромедіа-Про"