Статті

СОЄВІ ТЕНДЕНЦІЇ 2015

Вирощуванню сої та її захисту від шкідників і бур'янів був присвячений перший день міжнародного аграрно-технологічного форуму: «Управління врожайністю в складних економічних умовах. Кукурудза та соя: оптимальні витрати — максимальні прибутки» у рамках виставки «ІнтерАГРО Комплекс 2015», що днями пройшла в Києві. Вибіркові тези доповідей учасників пропонуємо вашій увазі.

Про перспективи і нинішній стан вирощування сої в Україні і світі доповідав Віктор Тимченко, президент Української асоціації виробників і переробників сої.

Донедавна, в історичному вимірі, звичайно, соя як культура не була властивою для українського сільського господарства. Сьогодні ж Україна на першому місці серед країн Європи і СНД та на восьмому місці у світі з виробництва соєвих бобів.

Чим ця культура важлива для України і світу в цілому? Прогнозується, що за 20-30 років населення планети сягне 9 млрд осіб. І всіх їх потрібно забезпечити їжею, зокрема, білком. Соя цінна тим, що серед інших сільгоспкультур містить найбільше рослинних білків — 38-50%. Для порівняння: пшениця містить 10-14%, кукурудза — 9,9%, горох — 22-23%.

У світі зрозуміли цінність культури, про що свідчить динаміка її виробництва. З 2003 року воно майже подвоїлося — зі 186,8 млн тонн до 315,1 млн тонн 2014 року. За даними минулого року, середня світова врожайність культури становила 26,7 ц/га, під соєю зайнято у світі 118,0 млн га, виробляє сою 91 країна.

Україна не залишилася осторонь цих процесів. З 2003 року площі під соєю, її врожайність і, відповідно, врожаї, безперервно збільшувалися. Так, 2003-го під посівами було зайнято 189,6 тис. га, врожайність становила 12,2 ц/га, валовий збір — 231,9 тис. тонн. За 11 років посівні площі збільшилися в 11 разів, а валовий збір — у 16 разів. Так, результатом 2014 року стало 1792,9 тис. га посівів сої, валовий збір за середньої врожайності 21,6 ц/га становив 3881,9 тис. тонн. За очікуваннями асоціації, 2020 року посівні площі під соєю в Україні збільшаться до 2147,3 тис. га і, за врожайності 25 ц/га, валовий збір може становити 5750 тис. тонн.

Відповідно зростають і потужності з переробки сої — якщо 2005 року кількість підприємств-переробників становила 30 одиниць, то 2014 року їх стало вже 90. Разом вони можуть переробляти 2 млн тонн соєвих бобів, що у порівнянні з 2005 роком становить 20-кратне зростання. Кількість зареєстрованих в країні за цей час сортів зросла у 2,9 разу до 153 одиниць.

Збільшується й експорт сої та продуктів її переробки. Переважно експортуються соєві боби. 2003 року обсяги їхнього експорту становили 42,441 тис. тонн, 2014 року цей показник становить уже 1675 тис. тонн. Відповідні показники для соєвої олії — 3,9 тис. тонн і 122 тис. тонн, для соєвого шроту — 167 тонн і 114 тис. тонн. Експорт здійснюється до 47 країн світу. Очікується, що 2020 року експорт становитиме 2,5-3 млн млн тонн сої і продуктів її переробки, що приноситиме державі близько $2,5 млрд.

* * *

СтратегІю соєвого виробництва в Україні очима науковців і результати виробничників цього року представив академік НААН України Василь Петриченко. Ці результати, на його думку, вкрай показові, оскільки рік за погодними умовами виявився не середньостатистичним, тож дозволив окреслити основні проблеми при вирощуванні сої на полях України.

За словами Василя Петриченка, 2015-й як перший рік освоєння галузевої програми передбачав виробництво 4,2 млн тонн соєвих бобів. Але в реальності, за оперативними даними, Україна матиме валовий збір на рівні 2014 року. (За даними Асоціації виробників і переробників сої, на площі 2147,3 тис. га при врожайності 17,6 ц/га буде зібрано 3,8 млн тонн соєвих бобів). За словами доповідача, це зумовлено тим, що виробничники не повною мірою використовують наявні гідротермічні ресурси конкретних регіонів. Якщо говорити більш зрозумілою мовою, науковці пропонували в залежності від регіону використовувати різні за стиглістю сорти.

За розрахунками вченого, втрати від неефективного використання сортів становитимуть більше 2 млрд грн. Зокрема, у зоні Лісостепу, найбільш придатного для вирощування сої регіону, частка скоростиглих сортів у посівах становила 59%, в той час як слід було би звернути увагу на середньо-ранньостиглі і середньо-пізньостиглі сорти, які значно потужніші за врожайністю.

«Ми втратили майже 300 тис. тонн урожаю. Це свідчення того, що кожний фахівець має підійти до конкретного поля в конкретній зоні з урахуванням наявних ресурсів і з урахуванням того чи іншого сорту», — зазначив академік, наголосивши, що це не вимагає додаткових ресурсів.

Кількість виробників сої з 2005 року значно збільшилася. Так, нині сою вирощують понад 9 тис. господарств, 2005 року цей показник становив 3768 господарств. Однак, за словами Василя Петриченка, більшу частину соєвого ужинку забезпечують великі агрокомпанії. Великотоварне виробництво цього року забезпечить 60% валового збору культури. Решту 40% зберуть господарства з невеличкими наділами. «Це ті люди, до яких потрібно прийти з конкретними знаннями щодо наявності сортових ресурсів і технологій вирощування», — зазначив учений. Він закликав звернути увагу на українські сорти і на те, що навіть у Лісостепу вже майже вичерпано резерв для можливості ведення екстенсивного виробництва, коли більших урожаїв досягають лише за рахунок збільшення площ під культурою. «Ступінь насичення соєю у сівозмінах лісостепової зони має бути у межах 14-20%. Тоді у цьому регіоні висіватимуть максимум 1,8 млн га сої, і в ньому буде місце для інших ринково-орієнтованих культур: ріпаку, соняшнику, пшениці. І, можливо, люцерни для використання у інтенсивному молочному скотарстві», — зазначив він.

* * *

Інна Ільєнко, представник новоствореної асоціації «Дунайська соя», яка допомагає вийти українським господарям на зовнішні ринки, накреслила, до чого має бути готовий виробник, якщо він захоче експортувати свою продукцію до Європи. В першу чергу, це прослідковуваність продукції. Якщо це ГМ-соя, то має доводитися окреме її зберігання від неГМ-сої. Продукція має відслідковуватися не лише всередині підприємства, а й у зовнішніх стосунках з контрагентами. Крім того, виробник має прихильно ставитися до візитів додаткових контролюючих органів.

Одна з головних вимог до виробника при експорті — це відповідати вимогам по застосуванню пестицидів в Європі або тієї країни, де наразі працює виробник. Для преміум-сегменту не допускається використання ГМО.

Не менш важливо знати і про тенденції ринку ЄС. Європейський ринок є одним із найбільших імпортерів сої та соєвого шроту у світі — 98% внутрішнього споживання ЄС. Така залежність співдружності від імпорту є небезпечною, тому дедалі більше голосів споживачів звучать за зміну такої ситуації. «Крім того, згідно з дослідженням однієї з роздрібних мереж, 77% залишків СО2 в кожному кілограмі свинини, який споживає європейський покупець, виникло саме через те, що в Північній Америці, звідки закуповувалася соя для годівлі, вирубалися ліси, а також через довгу логістику», — зазначила доповідач. Тому європейський покупець намагається змінити такий тренд.

Наразі лише в Україні серед інших держав Європи є значний відсоток нелегальних посівів ГМ-культур. Це надзвичайно важливо в контексті обговорення законодавства з біобезпеки. Україна має визначитися, чи адаптуватися до правил Європейського союзу, аби не довелося в рамках інтеграції до ЄС проходити цей шлях знову. З іншого боку, оскільки Україна один з лідерів виробництва агропродукції, потрібно визначитися, за який сегмент ринку конкурувати — за виробництво преміальної продукції, чи брати кількістю і розгалуженістю напрямків експорту.

© 2018 ТОВ "Агромедіа-Про"