«МИШІ, ВІДЧЕПІТЬСЯ…» ФІЛОСОФСЬКІ НАРИСИ

Замість передмови

Мишам якось набридло, що у лісі їх усі ображають: лисиці на них полюють, вовки вбивають жартома, ведмеді випадково давлять, зайці, на що добродушні, і ті випадково їхні нори руйнують. Миші довго думали, як цьому зарадити, а не надумавши нічого путнього, вирішили звернутися до наймудрішої істоти у лісі — сови. Приходять, кажуть, така ось біда, що нам робити? Сова теж не проти мишами поласувати, то й каже: «Я пораджу вам наступного дня, а поки ви мені десяток мишей на обід видайте». Миші призначили в своїх лавах добровольців, зі сльозами з ними попрощались, а наступного дня прийшли за порадою.

Сова і каже: «Ви ж, миші, їжаків бачили? А бачили, щоб хтось на них полював чи давив? Ні. Тож станьте їжаками». Миші спочатку зраділи: «А правда ж! Їжаків же ніхто не чіпає. І як ми самі не дотумкали?! Давайте усі станемо їжаками!.. Хоча… Чекайте, а як же ми ними станемо?» Повертаються до сови, питають: «Сова, а як же ми їжаками станемо?»

У відповідь чують: «Миші, відчепіться: я не тактик, я стратег!»

* * *

Нагадало про цей анекдот останнє засідання ради Аграрного союзу України, що відбулося 13 травня в Києві. Крім аграріїв захід відвідали заступник міністра аграрної політики та продовольства України Ярослав Краснопольский і два директори департаментів Мінагрополітики Баграт Ахіджанов (Департамент фінансово-кредитної політики) і Олена Ковальова (Департамент стратегії та економічного розвитку), науковці і ЗМІ.

Доповіді чиновників стосувалися Стратегії розвитку сільського господарства і сільських територій в Україні на 2015-2020 роки. На них зупинятися не будемо, адже її обговорення триває, та й представники різних верств аграрного виробництва тягнуть ковдру на свій бік, тож що вийде у результаті наразі невідомо.

Утім, показовим був один момент: усі три доповідачі від міністерства зазначали, що одним із основних пріоритетів Стратегії буде підтримка малого та середнього аграрного виробника. Та от біда: коли з залу прозвучало запитання — а який же він, малий та середній виробник, скільки землі у нього має бути, щоби вважатися малим або середнім, а не великим, — на трибуні запанувала тиша. Ну, точніше, не тиша: наші чиновники привчені говорити по десятку красивих речень, зміст яких зрештою зводиться до дієслова з часткою «не знаю». Не відповіли на це питання і представники аграрної науки. Та й справді, миші, відчепіться…

Стратегію ж розробляємо, а там далі самі якось... При тому, що публічне обговорення Стратегії триватиме до 15 травня, а заступник міністра 13 травня не знає, яким має буде розмір малих та середніх господарств, які збирається підтримувати і розвивати держава згідно до нової Стратегії, на мою думку, це свідчить лише про те, що документ вийде сирим і ні до чого нікого не зобов'язуючим.

Так, може, до 2020 року й упораємося. Жодним чином не намагаюся принизити роботу держчиновника в аграрному відомстві, але, здається, керувати міністерством мають все ж таки люди, які самі в аграрному секторі повсякденно.

Утім, плани і стратегії, що стосуються не особисто тебе, а цілої купи людей — то щось ефемерне і справа майбутнього. Зате, судячи з доповідей, у чиновників з'явилася нова «залізобетонна відмазка»: ми хотіли допомогти, але, вибачте, грошей у бюджеті немає — війна. Тож із усіх програм (а скільки їх було!) підтримки АПК у нас залишається лише компенсація відсоткових ставок за кредитами. Виділено на це діло лише 300 млн грн, та й то не зрозуміло, як їх ділити. Ні, для мене особисто третина мільярда — це ого-го сума. І як їх ділити, я б не замислювався — це куму, це брату, це свату на розвиток бізнесу. Але в масштабах країни — це мізер. І від справедливого і розумного розподілу цих коштів залежатиме доля підприємств і галузі на багато років. Аграрії справедливо побоюються корупції і сподіваються на кумовство. Однак на питання «як ділити апельсин» відповіді поки що не можуть знайти. З огляду на те, що ми вкотре намагаємося збудувати державу без корупції, а виходу поки що не видно, пропоную крайній крок, описаний в літературі і добре висвітлений в радянському кінофільмі «Гараж»: збираються всі, хто претендує на компенсацію, кидають папірці з назвами підприємств у спеціальну хутряну шапку і чекають на рішення долі. Принаймні прозорість таким кроком можна забезпечити. Здоровий глузд і економіка навряд чи постраждають більше, ніж від затягування вирішення цього питання.

Ще одне питання — приватизація державних підприємств. Як відомо, за планами Мінагрополітики, пропонується віддати на приватизацію державні підприємства, що перебувають у віданні відомства. За нашими даними, майно цих підприємств має бути викуплене, а земля розпайована серед робітників підприємств. Із залу лунало кілька зауважень щодо того, що розпайовувати ці землі недоречно, краще б їх здати в оренду аграріям, які зможуть забезпечити надходження до Держбюджету і від орендної плати, і від вирощеного на цих землях.

Однак чиновники заперечували навіть таку можливість, мовляв, законодавство не дозволяє здавати державні землі в оренду. По-перше, виникає риторичне запитання, чому в нас таке безглузде законодавство? По-друге, якщо ви вже націлилися на реформи, що вам заважає це законодавство змінити на догоду логічному курсу реформ?

Адже, як стверджують у самому міністерстві, більша частина цих підприємств збиткові, частина взагалі існує як прикриття для різного виду оборудок, у тому числі з Держбюджетом. Однак, вочевидь, пропонований урядовцями план видається всім простішим — майно підприємств принесе хоч якусь копійку до бюджету зараз (а далі — хоч трава не рости), земля буде розпайована між робітниками (навіть директору, який, за логікою того ж міністерства, завдавав мільйонних збитків державі, шматок землі дістанеться. До речі, може бути і чималий шматок — є підприємства з двома робітниками — директор і його водій, наприклад. Утім, навряд чи за ним залишиться ця земля — піде в обмін на незаведення кримінальної справи).

Земельна реформа, зокрема відміна мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення. Аграрії, як і завжди, були обома руками проти вільного продажу. Як правильно сказав модератор заходу, голова АСУ Геннадій Новіков, не слід було в одне зібрання втискати таку значну кількість об'ємних питань. Щоправда, мені здається, на це питання не вистачить жодного засідання. Як відомо, нам вкотре «світить» зняття мораторію на землі сільськогосподарського призначення. Точніше, закінчення строку його відтермінування, який щорічно подовжує Верховна Рада. І навряд чи і цього року мораторій буде знято. Чому? Все просто — навряд хтось візьме на себе таку відповідальність, оскільки навіть приблизно не уявляє наслідків такого кроку. Ми кажемо, що у нас у Верховній Раді немає аграрного лобі. Свідченням тому, що воно є — нескасування мораторію протягом вже хтозна скількох років. Наш бізнес, за виключенням кількох аграрних компаній із іноземними інвестиціями, просто не витягне такого масового вкладення коштів у купівлю землі. Тим більше, що ціна на неї дедалі збільшуватиметься. Але не до того рівня, що в ЄС, до якого ми націлилися, бо тоді й іноземному капіталу тут робити буде нема чого — й у себе купити можна. Тож, у кращому випадку, пересічний володар паю отримає разову вигоду у вигляді $4-5 тис. за гектар, витратить її на їжу чи ще щось, але навіть не наблизиться за капіталом до володаря землі у, наприклад, Німеччині, де гектар сільгоспземлі коштує 35-40 тис. євро. А ціна вітчизняного продуктового набору тим часом дедалі більше наближатиметься до ЄС.

* * *

Наостанок хотілося би згадати філософський термін «Бритва Хенлона», який пропонує ніколи не приписувати злому умислу те, що цілком можна пояснити дурістю. Це така собі чарівна паличка для повернення віри у людство. Мовляв, дурниці всі роблять, але ж не зі зла. Але поки що реформи нагадують дурницю зі злим умислом.

Павло Мороз