ПРО НИВУ, ТУШОНКУ І ЛУГАНСЬКИХ БАНДЕРІВЦІВ

У День Святого Миколая торік ми побували на Київщині в одному з сіл, де працює сільськогосподарська асоціація «Нива Переяславщини», й у підсумковому номері «Агропрофі» опублікували святковий репортаж під заголовком «Нивою мандрує Святий Миколай». Від місцевих дізналися, що в умовах війни сільгосппідприємство до своїх звичних видів діяльності додало ще один – волонтерську допомогу учасникам АТО.

Від працівників господарства ми дізналися, що починалося все з Майдану, коли керівництво корпорації, його фахівці і пересічні селяни з різних населених пунктів Київщини зустрілися без будь-яких домовленостей. І одразу рішуче всі вони стали на бік противників тодішньої влади.

Наприкінці того ж року розповідь про силу духу майданівців і про реальну ситуацію в зоні війни ми почули від заступника командира 8-ї Афганської інтернаціональної сотні батальйону «Айдар» Миколи Семеняки, який разом із побратимами прибув на кілька днів до Києва у справах: віддати останню шану загиблому товаришеві-герою, полагодити техніку і набрати провізії та ліків для загону. Одним із головних їстівних замовлень вояків була смачнюча тушонка від Мостіпана: мовляв, якщо зранку з чорним хлібом банку такої тушонки на двох з'їсти, то вистачає на цілий день завзято воювати. Бо започаткували виготовлення цієї тушонки торік улітку спеціально для наших вояків за нормами радянського ГОСТу: в залізній банці на 80% відбірна свинина, решта – ніжний смалець. Можна додавати її до каші, кидати для навару в борщ, проте з картопелькою та цибулькою наживо вона ліпше смакує.

Тому Микола Миколайович погодився поговорити про «Ниву Переяславщини», точніше про її очільника і власника Олександра Мостіпана та його команду, яких айдарівці вважають справжніми патріотами. Афганська сотня цілком покладається на допомогу сільгосппідприємства. З вуст людини з передової по-особливому сприймаються слова про той надзвичайно великий обсяг допомоги, який надає господарство країні: війську – технікою, обладнанням, харчами, коштами; селянам – робочими місцями і гідною зарплатою та виплатами орендної плати, гарантованим повним соціальним пакетом для працівників, благодійництвом. Будучи одним із найбільших і найвисокотехнологічніших свинокомплексів України, який на своїх потужностях вирощує і переробляє зернові, мешканців столичної області «Нива» забезпечує якісною продукцією: охолодженою свининою, різноманітними ковбасними виробами, а за часів війни поживною тушонкою – що також є підтримкою будь-якого бійця.

ТеперішнІй військовий командир Семеняка з посади голови Баришівської районної ради пішов спочатку на Майдан, а звідти добровольцем на фронт. Раніше мужнього солдата-афганця зі знаменитої 9-ї роти 345-го окремого парашутно-десантного полку (саме Семеняку з позивним «Хохол» у фільмі «9 рота» зіграв Федір Бондарчук) за його добрі справи знали лише на Київщині. У ті часи він показав себе успішним бізнесменом, депутатом райради, борцем за справедливість, став одним із засновників організації «Ніхто, крім нас».

За свою правдолюбність депутат райради і підприємець Микола Семеняка отримав вогнепальне поранення в ногу восени 2013-го, переніс декілька операцій і вже на початку січня торік бився на Майдані (на жаль, те безглузде поранення повсякчас дає про себе знати). Тепер його знає вся країна, бо він не цурається висловлювати у ЗМІ свою точку зору, і бояться вороги. Дійшло до того, що в липні 2014-го терористи оголосили винагороду за бійців батальйону «Айдар»: $3000 за рядового, $10000 за офіцерів. Та на айдарівцях ворог багато не заробив. 

«Айдар» взагалі формувався як батальйон добровольців з Майдану, – веде далі Микола Семеняка, – їх багато потрапило сюди відразу з Майдану, навіть не заїжджаючи додому. Збиралися сотні, друзі, які перед тим побували в боях на Майдані, прожили тут по півроку. Більшість людей не хотіли йти в батальйони, які підпорядковуються МВС».

За словами співрозмовника, відсотків 80 особового складу батальйону – з Майдану, ще 20 – переведені з інших військових частин діючі військовослужбовці. Є серед бійців люди, які воювали раніше, пройшли Афганістан, Ірак. Взяли до рук зброю й успішні менеджери та бізнесмени.

«Географічно «Айдар» представляє всю Україну: у нас є хлопці з Криму, десь 20% – з Луганщини. Вони навіть сміються, що вони «луганські бандерівці». Є й дівчата, що тягнуть цю лямку на рівні з досвідченими чоловіками. Це страшно, скажу я вам, бачити зброю в руках і ненависть в очах у тих, хто покликаний нести тепло і мир, дарувати ніжність і любов. Будь що, а у війни не жіноче лице. Наші дівчата-вояки переважно з Майдану, родом багато зі Східних областей. Вони в основному працюють на штабних посадах або в медичних частинах. Бо девіз «Айдара»: «Відвоюємо і повернемося живі додому!»

Якби таких волонтерів у країні тисяч п'ять…

Щодо знайомства з Олександром Мостіпаном Микола Семеняка розповідає, що колись йому «прибічники справедливості» поскаржилися, що сільгосппідприємство незаконно будує на території району свинокомплекс. Зрозуміло, розлючений голова райради поїхав розбиратися. «На місці з'ясувалося, – зізнається він, – що мене нахабно… обманули. Скаржники були зацікавлені в тому, щоб там ніхто нічого не будував. Усі документи в Мостіпана були в порядку, всі дозволи тощо. Тож ми порозумілися.

Коли ж стався Майдан, Олександр також прийшов туди. І запропонував допомогу». Братися до зброї, розповідає айдарівець, Мостіпана відмовили, пояснили просто: користі від таких відчайдух, як він, більше не як від вояків, а як від волонтерів. «Саша допомагав дуже потужно, допомагав свідомо і постійно. Коли сталося лихо – на Майдані загинув наш товариш, Олег зі Львова – він узяв на повне утримання родину загиблого – вдову з двома дітьми», – продовжує Семеняка.

Події на Сході України наш співрозмовник від самого початку називає війною й аж ніяк не АТО: «Теперішня війна набагато жорсткіша і важча, ніж в Афганістані. «Духи» обстрілювали військових із кулеметів, мінометів і «шайтан-труби» – так вони охрестили гранатомети. В них не було «градів», «САУшек» (самохідна артустановка – прим.ред.), «буратинів», всього того, що нині сиплеться на нас з боку нападників. І нашу бойову сотню Мостіпан повністю утримує: спецодяг, бронежилети, кевларові каски, бронемашини. Зброя ж – то справа державна». Іноді, зізнається боєць, навіть стає незручно про щось для хлопців попросити, проте Мостіпан сам завжди телефонує і цікавиться, чи всі живі, як почуваються і що потрібно. Харчове забезпечення також все на ньому.

«Якби таких як Саша волонтерів в Україні тисяч зо п'ять, – переконаний Семеняка, – наше військо було би непереможним. Однак серед багатих людей мало таких. Мостіпан – він наш, наш по духу. Він із тих, для кого якщо треба битися, то немає питань, – буде битися до останнього. Дай Боже здоров'я батькам за те, що вони виховали такого сина.

Хочу навести такий приклад. Загинув боєць – страшна втрата для всіх. І похорон – справа недешева. Провести в останню путь героя слід гідно. Для рідних це страшенна втрата… Цієї психологічно важкої роботи Мостіпан не уникає».

«Нива Переяславщини» постійно допомагає продуктами харчування – дякувати Богу, зернових і свинини виробили достатньо; спецодягом і медикаментами – бронежилети, кевларові каски і укомплектовані аптечки; транспортом – придбали джипи і сплатили їхнє укріплення бронею; коштами – всі мешканці сіл, де працює компанія, котрі беруть участь у бойових діях, продовжують отримувати зарплатню. Родини загиблих воїнів Афганської роти добровольчого батальйону «Айдар», причому не лише з Київщини, потрапляють на утримання сільгосппідприємства.