ПЕРЕДВИБОРНА СВЕРБЛЯЧКА, АБО ВИВЕРЖЕННЯ ВУЛКАНУ ІДЕЙ

Багато недугів у нашого політикуму – одні хронічні (обіцяти і не виконувати), інші – гострі (корупція). Проте є у політиків і циклічна хвороба, котру можна охарактеризувати як передвиборча сверблячка. Щойно на носі вибори – у державних діячів плани реформування країни так і пруть, як із рогу достатку. Просто виверження вулкану якесь. А що вдієш? У нас що не чиновник – то потенційний народний обранець. І якщо похвалитися досягненнями на державному поприщі важко, то презентувати план перебудови країни – заввиграшки.

Сім місяців тому перемогла Революція гідності, і перемогла саме з лозунгами соціальної справедливості, боротьби з корупцією та люстрації чиновництва. Проте плани запаморочливих заходів щодо подолання огидних виразок суспільного життя чомусь оприлюднюються саме «під вибори». Виникає стійке переконання, що виборчою кампанією вся ця метушня довкола реформ і закінчиться. А щойно нові-старі сідниці зручно вмостяться в омріяних кріслах, увесь реформаторський запал потроху згасне. А навіщо щось робити – нас і так непогано годують.

Конкурс реформаторів

Прикро, але реформування економіки та боротьба з корупцією виродилися до передвиборчих піар-акцій. Варто було Президентові вийти з ініціативою «Стратегія-2020», як у тогу реформатора почав вдягатися Арсеній Яценюк. Спершу він розповів про значимість своїх реформаторських планів Сполученим Штатам, а засідання уряду цьогоріч 6 жовтня взагалі перетворилося на презентацію прем'єра-реформатора. Журналісти отримали чергову порцію піару від фронтмена «Народного фронту», котрий у вільний від політики час працює очільником уряду. За сім місяців роботи на посаді він нарешті розгледів (чи консультанти підказали), що головною перепоною на шляху України до цивілізованого світу є корупція. От він і вирішив «ударити» саме по ній, тим більше, що і виборець від корупції вже давно потерпає. Незрозуміло лише, що заважало Прем'єр-міністру у боротьбі з корупціонерами задіяти владу – що, повноважень недостатньо?

Презентацію Яценюка-реформатора вирішено було повторити у Верховній Раді, котру за дивним збігом очолює його політичний поплічник і третій номер виборчого списку того ж таки «Народного фронту». Правда, чергове засідання парламенту за планом буде лише 14 жовтня, і до виборів електорат може не встигнути розібратися у громаді реформаторських планів та конвертувати це у голоси «за» на виборах. Але що не зробиш для «фронтового» товариша – і Турчинов 7 жовтня зібрав Раду на позачергове засідання. Презентація вийшла хитра – всі слова правильні, всі наміри – благородні. От лише відповідати за наслідки нікому, бо ж втілити плани уряду в життя хоча б у вигляді законів (чи ще вони працюватимуть) має Верховна Рада.

Недарма сказано у древній Книзі «по плодам їх пізнаєте їх», бо слова політиків – це, так би мовити, квіточки, а от дії – то й є плоди. Тому слабо віриться у щирість антикорупційної риторики Прем'єра, котрий замість боротьби з корупцією послідовно заважав міністру з Майдану Олегу Мусію боротися з хабарниками у своєму відомстві. Мусій, як людина «несистемна» взявся за діло круто – звільнив ректора національного медуніверситету, директора інституту раку, голову Державної служби з лікарських засобів. Натомість Яценюк, котрий у «системі» з 2001 року, за увесь час прем'єрство не потурбував жодного реального корупціонера – хоча фактів їх діяльності більш ніж достатньо. З початку жовтня Мусій відсторонений з посади і о чудо – у МОЗі вже крутяться вчорашні вигнанці, стрімко відновлюючи зламані корупційні схеми.

Щоб досягти безумовного схвалення прем'єрських ініціатив, Турчинов попередив депутатів, що результати голосування будуть обов'язково оприлюднені. Щоб виборець знав, хто в нас проти корупції боротися не хоче. А оскільки третина нинішніх депутатів знову йдуть у Раду по мажоритарці – то ці слова не пуста погроза.

У передвиборчому запалі політики забувають, що народ не такий дурний, і підміну понять чудово розуміє. Бо наразі йдеться не про корупцію, а про піар на ній. Та й взагалі – будь-які законодавчі ініціативи, котрі намагаються «протягти» у парламенті без обговорення (а часто й не читаючи), перш за все потрібні політикам, а не людям. Проте негативні наслідки таких голосувань пожинають саме люди. Згадайте хоча б ухвалені «не читаючи» диктаторські закони 16 січня 2014-го чи закони про особливий статус Донбасу та амністію 16 вересня цього року.

Повний текст у друкованій версії