ДРУГИЙ ХЛІБ З ВЕЛИКИМИ ПЕРСПЕКТИВАМИ

Картопля як поживний овоч відома людству понад 14 тис. років і вже 8 тис. років вона культивується на своїй батьківщині – у Південній Америці. Втім, суворий клімат високогір'я не сприяв ані урожайності, ні селекційній роботі. За майже 7,5 тис. років, що індіанці Болівії та Перу вирощували картоплю до приходу європейців, урожайність картоплі складала 3-5 ц/га, та й то раз на кілька років. Та й що то була за картопля – малесенькі бульбочки гіркуватого смаку, втім, а чого ж ви хотіли на бідних ґрунтах та ще й за дефіциту вологи? Тому й споживали картоплю індіанці у доволі своєрідний спосіб – спершу виморожували (це вбивало гіркоту), а потім висушували. Така сушено-морожена картопля називається чуньйо і досі є поживою у високогір'ях Анд, бо може зберігатися аж до нового урожаю.

Нам з вами пощастило, бо до подальшого розмноження і удосконалення в Європу потрапив більш вдалий чілійський сорт картоплі. Офіційно вважається, що перша картопля прибула до Європи 28 липня 1586 року. І хоча привезли її іспанці, поширення картопля набула спершу в Італії, а потім і в усій Європі. Італійці через подібність до трюфелів назвали її «тартуфоллі» і саме від цього слова походить українська назва картоплі.

Проте як їжу вживати картоплю в Європі довго не наважувалися, а використовували з лікувальною метою та як декоративну рослину з красивими квітками. Аж через 220 років після завезення до Європи – 1771 року, Паризька медична академія визнала, що бульби не становлять небезпеки і можуть споживатися людиною. Війни та голод зробили європейців менш перебірливими, і спершу німці, а потім і решта належно оцінили поживні та смакові якості картоплі. Найбільш широко вона стала використовуватися в Ірландії, де ця культура вперше замінила хліб. У цій країні картопля, вірніше її хвороба, спричинила останній голод у Західній Європі – 1845 року картоплиння пошкодилось фітофторою, що знизило врожайність. Були уражені і бульби – насіннєвий матеріал. Площі картоплі 1846 року знову масово уразились фітофторою, спричинивши неврожай. Значна частина населення Ірландії тоді померла від голоду, а 2,5 млн ірландців емігрували до США. Це лихо зменшило кількість населення в Ірландії майже втричі.

Витоки

української картоплі

Точно не встановлено рік, коли почалося вирощування картоплі в Україні. Відомо лише, що в Києві картопля з'явилася раніше, ніж її надіслали з Петербурга, і коли Петро І запроваджував картоплярство в Росії, кияни вже давно вирощували картоплю на городах. Називали картоплю тоді по-різному – «земляні яблука», тортофель, потетеси.

Поширення картоплі в Україні значною мірою пов'язують із поселенням німців-колоністів. Відомо, що 1767 року вони оселилися недалеко від Борзни в Чернігівській області. Проте справжнього розвитку промислове картоплярство в Україні набуло лише на початку XX ст. У 1906-1910 рр. усе більше почали займатися як продовольчою, так і кормовою картоплею в поміщицьких маєтках і в деяких селянських господарствах. І значний вплив на збільшення посівів картоплі мало використання бульб на винокуріння, хоча збільшується також кількість заводів з переробки картоплі на крохмаль. Сортовим посівам картоплі не надавали особливого значення й використовували в основному різні місцеві сорти.

З погляду світового виробництва, картопля посідає четверте місце серед найважливіших продовольчих культур після кукурудзи, рису і пшениці. Світове виробництво картоплі становить близько 320 млн тонн. Основну частину картоплі в світі вирощують країни Азії та Європи (80% усього обсягу). Серед наших прямих конкурентів: Росія, Польща, Німеччина, Франція, Італія, Білорусь. Головні виробники її на американському континенті – США і Канада, в Азії – Китай та Індія. Усього картоплю вирощують понад 130 країн світу в найрізноманітніших ґрунтово-кліматичних умовах. Світова площа під картоплею становить близько 19 млн га. Найбільші посіви в Європі – до 13 млн га. Потенційна врожайність картопляного поля становить для Північної Америки 140 т/га, а для Європи близько 100 т/га, проте середня врожайність бульби у світі на рівні 14-16 т/га.

Азія споживає майже половину світового запасу картоплі завдяки своїй величезній кількості населення, проте частка, що припадає на одну людину, є досить скромною і становить 25 кг (в Україні – 120 кг, у Європі – 80 кг) картоплі на рік. Найбільше полюбляють картоплю європейці, проте останнім часом рівень її споживання там знижується, бо люди віддають перевагу більш вишуканим наїдкам, а картопля залишається їжею бідняків. У Латинській Америці та Африці на одну людину припадає найменша частка споживання цієї культури, але вона зростає, що робить ці регіони потенційно важливими ринками для українських картоплярів.

Форум небайдужих

21 серпня на Київщині, у селі Семиполки відбувся ІІ Національний день картоплі. Під час роботи форуму експерти та практики розглядали перспективи розвитку картоплярства, основні проблеми галузі та шляхи їх вирішення. Захід відвідав і міністр аграрної політики та продовольства України Ігор Швайка.

Варто відзначити, що експерти галузі перейнялися проблемами картоплярства в Україні. Зокрема, під час Національного дня картоплі неодноразово обговорювалося питання зрошення землі, особливо під час посухи. Голова фермерського господарства «Аделаїда» з Херсону Сергій Рибалко зазначив: «У засушливі роки ми можемо залишитися без картоплі. Тому основне завдання – це зрошення картоплі і розвиток зрошення картопляних зон». Також він зазначив, що Україні варто потужно займатися переробкою картоплі. Пан Рибалко назвав такі цифри: європейські країни переробляють десь 30-60% вирощеної картоплі, в той час як Україна – менше 0,1% своєї картоплі. Основна причина – висока собівартість. Не менш важливою проблемою він вважає нестачу овочесховищ під картоплю.

Багато відповідей на питання картоплярів були продиктовані самою програмою Національного дня картоплі. Зокрема, учасникам заходу були представлені високопродуктивні сорти картоплі голландської селекції від компанії «Агріко» та української селекції Інституту картоплярства НААН України. Про кожен сорт голландської селекції особисто розповідав менеджер з експорту компанії «Агріко» Ян Деккер, українські сорти презентував директор Інституту картоплярства НААН Анатолій Бондарчук. Також компаніями «Syngenta» і «Bayer» представили учасникам засоби захисту рослин. Були проведені майстер-класи: з інноваційних продуктів та технологій («Syngenta»), зі зберігання картоплі, поливу та використанню добрив («КонсептІнжиніерс», «АгроВент Україна», «Родоніт», «Агрісол», «БТУ-Центр»).

Національний день картоплі був організований компаніями «Дикун ГлобалКонсалт» та «Агріко Україна», за підтримки Міністерства аграрної політики та продовольства України та Української асоціації виробників картоплі. Захід набирає популярності. Як зазначив директор «Агріко Україна» Микола Гордійчук, кількість відвідувачів збільшилася практично вдвічі, побільшало і презентацій нових сортів.

Картопля

по-Крюківськи

Подружжя Сергій та Альона Крюки – саме з тих, хто вважає, що картопля в Україні може бути вигідним бізнесом. Починали з трьох гектарів, бо в наявності було лише велике бажання працювати. Техніку – позичили, у насіння та «хімію» вклали власні заощадження (бо якщо займатися картоплею професійно, треба вкласти 24-30 тис. грн на гектар). Самі собі були і агрономи, і економісти, і механізатори. За чотири роки роботи певні успіхи є: зараз в обробітку вже 15 га, та й техніку купили свою, є сховище на 80 тонн для посадкового матеріалу, та ще й переобладнали для оперативного зберігання урожаю дві колишні тваринницькі ферми. Насіннєва політика – суто українська: «і чужого научайтесь, і свого не цурайтесь», тому на посадку йде 50/50 картопля української та голландської селекції – загалом більше 20 сортів.

За словами Альони Крюк цього року голландська картопля сорту Іннова дала по 54 тонни/га. Втім, вона зазначила, що вітчизняні сорти Немішаєвського інституту імпортним майже не поступаються, проте значно витриваліші до несприятливих умов та мають відмінні смакові властивості.Трохи менша урожайність українських сортів економічно «із запасом» перекривається меншою необхідністю їх хімічного захисту. Через відомі всім аграріям причини собівартість картоплі у Крюків цього року складає 1,4 грн/кг, при тому, що закупівельна ціна ще вчора була 1,6 грн, а тепер насилу дотягує до 2 грн/кг – адже борщовий набір нового урожаю подешевшав загалом на 30%.

Дошкульними для картоплярів стали політичні ігри Росії, через які суттєво скоротилися ринки збуту (лише до Росії у кращі часи ми експортували до 3 млн тонн). Вже сьогодні ринок достатньо насичений картоплею. А восени, по завершенню збору всього врожаю, виробники, які не мають сховищ, будуть змушені ще активніше боротися за споживача, що, звичайно, позначиться на ціні картоплі. Крім того, у нас великим споживачем картоплі були Схід України та Крим. Нині, враховуючи всі обставини, виробник не має змоги вийти на ці ринки, що теж посилить тиск на ціну.

Вінницька картопля (а Крюки живуть і працюють у селі Вахнівка Липовецького району на Вінничині) також добре продавалася і до Криму, і в Херсон та Одесу, де її споживали туристи-відпочивальники. Значні партії бульби йшли до Придністров'я і взагалі – з точки зору логістики вінничани забезпечували своєю картоплею увесь український і неукраїнський Південь. Втім, продавали і до Росії. Продавали не самі – реалізацією займаються окремі підприємці, котрі скуповують картоплю чи не просто з поля. Зі збутом у Крюків проблем немає – є постійні покупці, котрі цінують якість.

Чуже – добре,

а своє – краще

Найкоротша дорога до якості продукції – якісне насіння. У цьому переконаний директор всесвітньовідомого Немішаєвського Інституту картоплярства НААН Анатолій Бондарчук. За його словами, сорти вітчизняної селекції дійсно нічим не гірші від імпортних. Зокрема, сорти Тірас, Повінь, Фантазія користуються заслуженим попитом фахівців-картоплярів, котрі готові платити за них навіть дорожче, ніж за інші. Тим більше, що імпортна насіннєва картопля дає достойний урожай лише перші три роки, а українська – вісім, а то й десять.

Достойно оцінили сорти інституту і за кордоном. Зокрема, сорт Фантазія вже районовано у Великобританії і нещодавно англійські фахівці приїжджали до України для продовження спільних розробок у картоплярстві. Охоче купують сортову насіннєву картоплю інституту і в Росії, країнах Балтії. Сорт Бородянська рожева навіть внесено до реєстру сортів Євросоюзу, наразі очікують на включення до реєстру ще три сорти інституту.

Відносно невисоку урожайність картоплі в Україні Анатолій Андрійович пояснює не вадами вітчизняних сортів картоплі, а масовим вирощуванням її на присадибних ділянках, коли ні про сортозміну, ні про якусь агротехніку взагалі не йдеться. А що посадиш, як доглянеш – те й збереш.

Головними напрямками роботи інституту картоплярства наразі є виведення високоурожайних сортів, стійких до хвороб. Проводяться також дослідження, спрямовані на боротьбу із головним шкідником картоплі – колорадським жуком. Оскільки трансгенні рослини в Україні заборонені,фахівці інституту робили схрещування первісних форм дикоростучої картоплі з сортовою. Наразі зарано говорити, що таку картоплю жук не їсть зовсім, проте апетит до неї у нього суттєво менший, ніж до звичайної. Будемо очікувати, що невдовзі виведуть сорти стійкі не лише до хвороб, але й до жука.

Українська картопля, як вона є

На території сучасної України картопля вирощується уже понад 300 років, а за обсягами виробництва картоплі наша країна посідає 3-4 місце в світі. Основні масиви вирощування розміщені у Поліссі (близько 60%) та в Лісостепу (30%). Природні умови України дозволяють вирощувати в зоні Полісся та Лісостепу по 20-40 т/га бульб. Продовольче споживання картоплі в Україні становить 120 кг на душу населення.

Картопля в Україні давно стала національним овочем і вирощується на величезних площах – до 1,3 млн га, з яких збирають до 22 млн тонн. Втім досі 95-98% усього урожаю отримують в господарствах населення. Здавалося б, усе добре, проте насправді селяни не заробляють, а втрачають на картоплі до 16 млрд грн, бо картопля з городу не є товаром (в Україні продається-купується всього 2,7 млн тонн) і не має умов для зберігання.

Насправді вирощувати картоплю на присадибних ділянках – збиткова справа, бо люди втрачають сили і енергію, а потім вирощене пропадає. Адже експерти зазначають, що населення споживає в свіжому вигляді максимум 6 млн тонн на рік, близько 5 млн тонн згодовується худобі, 4 млн тонн висаджують (треба ж чимось засівати оті 1,3 млн га), а решту викидають через псування під час зберігання.

Кількість картоплі, яка пропадає у різні роки коливається від 4 до 7 млн тонн, тобто у середньому на рівні її споживання. І проблема не в тому, що у нас недостатня кількість сховищ для картоплі, а проблема у її якості. За останні роки було побудовано багато картоплесховищ, для тривалого зберігання картоплі. На жаль, ту якість бульби, яку пропонують картоплярі після збирання, не можна вважати задовільною. Така картопля не може зберігатися упродовж 7-8 місяців, оскільки сховище це не санаторій.

А експортувати картоплю у великих обсягах селянин також не може і не лише через вади логістики – питання до якості також є. Зрозуміло, що Росія та Білорусь заборонили експорт української картоплі з політичних причин. Але проблема золотистої нематоди, яка стала офіційною причиною заборони, у нас дійсно є.

Наразі промисловим способом картоплю в Україні вирощують 2370 господарств, причому понад 100 га обробляють лише 102 господарства, ще 362 мають в обробітку від 10 до 100 га. Фахівці переконують, що достатньо відвести під промислове виробництво картоплі всього 200 тис. га (наразі професійно вирощують на 50 тис. га) і споживчий ринок буде повністю задоволений, і на експорт вистачить. До того ж для вирощування інших культур вивільниться цілий мільйон гектарів! Бо коли за справу беруться професіонали, вони і сортову політику витримують, і «хімію» правильно застосовують – відтак і урожайність у них на порядок вища.

Загалом усе це правильно, проте є одна засторога – якщо картоплю перестануть вирощувати на городах, виникне інше питання – а як доправити урожай до споживача? Адже сьогодні ті 95% виробників картоплі, котрі вирощують її у себе на городі, у магазині її не купують. А розвезти картоплю в усі усюди вийде чи не дорожче, ніж її виростити.

Мінагрополітики оцінювало врожай картоплі у 2013 році в обсязі 22 млн тонн. За підрахунками експертів Української асоціації виробників картоплі, ця цифра коливалася в 17,5-18 млн тонн. Однак і експорт минулого року дуже скоротився і склав всього 16,3 тис. тонн. До тієї ж Росії, яка нещодавно взагалі заборонила імпорт нашої картоплі, вітчизняні фермери поставили лише 1,7 тис. тонн картоплі.

Звісно, є ринки Євросоюзу, проте українським картоплярам переорієнтуватись на експорт в ЄС буде складно. Адже є питання до якості нашої картоплі – селяни не дотримують технології виробництва, відповідно, ця картопля погано зберігається. До того моменту, коли можна було б експортувати (середина зими) ми часто-густо уже не зможемо сформувати велику партію однорідної за якістю картоплі. Крім того, собівартість виробництва у ЄС нижча, адже коли вирощуванням займається велика корпорація, у неї затрати на виробництво завжди нижчі. Тому якщо в Україні хтось і може займатись експортом до ЄС, то це лише потужні агропідприємства, які дотримуються технологій виробництва, мають де зберігати урожай і можуть отримати сертифікати якості.

З огляду на вищевикладене перед українськими картоплярами постає надважливе завдання виходу на нові перспективні ринки збуту. В першу чергу – до країн Азії та Африки, котрі відчувають гостру нестачу власного виробництва та мають достатній платоспроможний попит. Зокрема, Мінагрополітики розглядає можливості експорту картоплі в країни Кавказу та Близького Сходу і вже цієї осені туди відбудуть місії для налагодження діалогу та відкриття ринків збуту. Але знову ж таки – суттєвий експорт стримує мала кількість професійних виробників, які можуть забезпечити низьку собівартість та високу якість товарних партій. Тобто з картоплею у нас так само, як і з молоком – вона ніби і є, а от кинься експортувати – то виявляється і запропонувати людям нічого.