ВІДДЗЕРКАЛЕННЯ УКРАЇНСЬКИХ РЕАЛІЙ В АПК

Поточної суботи завершує свою роботу кількаденна, за ліком уже XXVI Міжнародна агропромислова виставка-ярмарок «АГРО-2014», котра традиційно проходить на початку червня. Цього року вона стала меншою ніж звичайно, хоча кількість учасників і склала близько 900 і представляли вони 16 країн. З причин збройного конфлікту не брали участі у виставці аграрії Донеччини та Луганщини. Однак, як би там було, а ми всі дружно прогодуємо наших братів і піднімемо з колін Схід України. Прогнозовано не помітно було і сільгосптехніки з Білорусі та Росії. Втім – святе місце пусткою не залишилося, і на майданчику, де традиційно розміщувався «Ростсільмаш», стоїть техніка «Мersedes» та «Ford». Так що коли «брати-слов'яни» знов захочуть з'явитися на нашому ринку – доведеться їм добре попрацювати заради відвоювання місця під сонцем. Порадувала величезна експозиція Харківської області, і не лише ХТЗ. Харків'яни приїхали до столиці з  відчутним потенціалом АПК та з великою культурною програмою: було навіть патріотично гордо насолоджуватися гопаком та українськими народними піснями у їхньому виконанні. Попри незначне скорочення учасників, виставка вийшла цікавою і повноцінною – навіть племінна худоба та свійська птиця радувала хазяйське око.

Виставка направду вдалася, бо, як на мій погляд, тут було все – і безліч стендів та експозицій на будь-який смак, і зацікавлені відвідувачі, і насичена програма конференцій та семінарів, і культурна програма, і шашлики з медовухою. Все було як на доброму українському ярмарку, де не лише поторгуєш, але і себе покажеш, і на інших подивишся, щоправда, не розважишся від душі через сучасні реалії. Навіть в умовах бойових дій у країні вітчизняні селяни й іноземні компанії-учасники змогли продемонструвати, що український АПК росте і розвивається, прагне нових висот і звершень. Кожен з учасників і відвідувачів відверто вірить, що теперішня ситуація в країні має завершитися повною перемогою європейських цінностей. І ми врешті розпочнемо створювати цивілізовану і вільну країну з потужним агропромисловим потенціалом, де аграрій посяде гідне місце серед решти професій. А доти наше поле бою – пшеничний лан, адже без хліба перемоги не буває.

Довга дорога

до Євросоюзу

У рамках виставки-ярмарку в день відкриття 4 червня відбулась конференція «Нові можливості та виклики для аграрної торгівлі України з ЄС» під головуванням міністра аграрної політики та продовольства України Ігоря Швайки. В заході також взяли участь міністр сільського господарства Естонської Республіки Іварі Падар, заступник голови Держветфітослужби Віталій Башинський, віце-президент із стратегічного розвитку Американської торгової палати в Україні Тарас Качка, президент відомства з захисту прав споживачів і якості продуктів харчування федеральної землі Нижня Саксонія (Німечинна) професор Еберхард Хаунхорст, а модератором заходу виступив керівник проекту «Німецько-український агрополітичний діалог» Фолькер Зассе.

Сільське господарство України, незважаючи на економічні та політичні труднощі, продовжує нарощувати свій потенціал і зміцнювати позиції на світовому ринку продовольства. Наш АПК останніми роками стабільно розвивається, формуючи близько 13% валового внутрішнього продукту держави, забезпечуючи 9-11% доходів до державного бюджету та посідаючи друге місце серед секторів національної економіки у товарній структурі експорту. Україна посідає перше місце у світі з експорту соняшникової олії, третє – зернових та кукурудзи, шосте – пшениці і дев'яте – курятини. В міру нарощування зернового потенціалу країни наша держава зможе не лише експортувати половину вирощеного зерна, але й стати стабільним експортером тваринницької продукції.

Виступаючи з вітальним словом перед учасниками конференції профільний міністр Ігор Швайка відзначив, що вже цього року аграрний сектор забезпечив приріст виробництва валової продукції сільського господарства проти відповідного періоду 2013 року на 5%.

«Торгівля сільськогосподарською продукцією вносить значний внесок у формування позитивного сальдо торгового балансу України. Водночас, частка переробленої сільгосппродукції в загальному експорті є відносно невисокою. Тут міністерство аграрної політики та продовольства бачить особливо важливу відправну точку в подальшому розвитку аграрної політики щодо інтеграції з ЄС. Євросоюз був та залишається стратегічним партнером для України. Ця конференція є дуже важливою в контексті висвітлення та обговорення актуальних питань щодо подальших кроків України на шляху до європейської інтеграції та повноцінного використання автономних преференцій та майбутньої зони вільної торгівлі з ЄС», – наголосив чиновник.

Нова політика щодо інтеграції між Україною та ЄС відкриває нові можливості, але також встановлює нові вимоги для торгівлі сільськогосподарською продукцією України з ЄС. Учасники міжнародної конференції в рамках «АГРО-2014» відзначили, що саме вільні ринки без окремих особистих інтересів, без торговельних обмежень та без корупційної складової є важливою передумовою для сталого економічного процвітання. Це стосується і співпраці між Україною та ЄС.

Так, під час конференції заступник голови Держветфітослужби Віталій Башинський відзначив, що на сьогоднішній день Україна на 80% адаптована до вимог Європейського Союзу. З метою першочергової адаптації законодавства до умов всеохоплюючої зони вільної торгівлі в рамках угоди «Про асоціацію Україна-ЄС» наразі розроблено та подано на реєстрацію до Верховної Ради України проекти законів «Про корми», «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо ідентифікації та реєстрації тварин», «Про побічні продукти тваринного походження, що не призначені для споживання людиною», «Про державний контроль у сфері забезпечення безпечності, якості харчових продуктів, кормів, благополуччя тварин», «Про зменшення документів дозвільного характеру». Ці законопроекти є дуже важливими для аграрного сектору України.

За словами професора Еберхарда Хаунхорста (відомство із захисту прав споживачів і якості продуктів харчування федеральної землі Нижня Саксонія, Німечинна), однією з умов розвитку експортного потенціалу України є ґрунтовні коригування в роботі підприємств, спрямовані на впровадження стандартів якості та виробництва ЄС. Виникла потреба у проведенні спеціальних інформаційних компаній та ініціювання відповідних проектів з боку ЄС. З іншого боку, деякі галузі, як, наприклад, птахівництво, чиї підприємства вже працювали з впровадженням системи ліцензування ЄС, зараз відчувають певні економічні переваги і цікавляться розширенням експортних квот.

Аграрний сектор потребує подальшого дерегулювання, яке могло би поліпшити конкурентоспроможність українських сільгоспвиробників. «Дерегуляція є необхідною, однак, вона має враховувати державний інтерес і не повинна ставити під загрозу суспільні блага, наприклад, соціальне забезпечення в сільських місцевостях або підтримання родючості ґрунтів», – підкреслив український міністр. Для цього величезне значення має регулярний і конструктивний діалог між представниками влади та бізнесу, зазначили учасники конференції.

Законодавча заминка

Міністр наголосив, що відомством разом із професійними асоціаціями доопрацьовано та підготовлено для розгляду Верховною Радою законопроекти, котрі забезпечать усунення перешкод на шляху нашої сільгосппродукції на ринки ЄС. Три з п'яти першочергових законопроектів («Про державний контроль у сфері забезпечення безпечності, якості харчових продуктів, кормів, благополуччя тварин», «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо ідентифікації та реєстрації тварин», «Про побічні продукти тваринного походження, що не призначені для споживання людиною») схвалені урядом і найближчим часом будуть внесені на розгляд ВРУ. З профільним комітетом Ради досягнуто згоди щодо цих законопроектів, так що найближчим часом їх можуть ухвалити.

Проте не слід забувати, що в результаті ухвалення угоди про зону вільної торгівлі з ЄС, український внутрішній ринок опиниться під тиском, адже європейські компанії отримають можливість без обмежень ввозити свою високоякісну продукцію на український ринок. Таким чином збільшиться конкурентний тиск на вітчизняні компанії, що змусить їх швидше адаптовувати свої стандарти якості та виробництва. Втім, це є логічним наслідком проходження процесу асоціації Україна-ЄС. Крім того, процес асоціації призведе до стабілізації і підвищення довіри до України, що дозволить ширше залучати інвесторів, створювати нові робочі місця, забезпечить економічне процвітання та гарантує стійкий розвиток сільського господарства в Україні.

Найменша країна

Євросоюзу

Все це загалом правда. Проте для мене особисто найцікавішим на конференції стала розповідь міністра сільського господарства Естонської Республіки Іварі Падара про досвід цієї країни в адаптації свого сільського господарства до вимог Євросоюзу. Ми часто говоримо про українців як про націю хліборобів. У минулому (до радянської окупації 1939 року) дві третини естонців жили і працювали в селі. Та часи змінилися. Невеличка Естонія – розміром зо дві Львівські області і з трохи більш як мільйонним населенням, є найменшою країною-членом Євросоюзу та НАТО. Багато в чому ми з ними дуже схожі – і сільським корінням більшості населення, і спільним кордоном із Росією, і високою часткою (до 25%) російськомовного населення. Та є й суттєві відмінності. Вже 1991 року Естонія чітко заявила про своє прагнення до вступу до Євросоюзу та НАТО і, попри шалений тиск як Росії, так і власної «п'ятої колони», від обраного курсу не відступила.

Щоб краще усвідомлювати користь естонського досвіду інтеграції, варто розглянути процес вступу цієї країн до ЄС поетапно. Першим кроком можна вважати період з 1991-го по 1994 рік. Саме в цей проміжок часу Естонія проходить важкий шлях від визнання своєї незалежності Євросоюзом до підписання між цими сторонами угод про вільну торгівлю, які стали базисом економічної співпраці між ЄC та Естонією, а також запорукою подальшого розвитку відносин між ними. Цей етап можна охарактеризувати як базисний. Протягом цього часу розвивався поглиблений економічний діалог між ЄС та Естонією.

Другий етап – 1995-1998 pоки – розпочинається з підписання договору про асоційоване членство. В цей період зносини між Естонією й ЄС виходять на якісно новий рівень визначення чітких завдань до подальшої співпраці в руслі інтеграції до Євросоюзу. Варто відзначити, що саме в цей період було подано заявку на вступ до ЄС. Другий етап був пов'язаний із початком переговорного процесу з ЄС, в який Естонія ввійшла першою серед пострадянських країн, діставши ще 1997 року запрошення на вступ до Євросоюзу, а 2002-го – до НАТО. Чіткий курс на євроатлантичну інтеграцію створив консенсус серед еліти щодо необхідності запровадження подальших політичних та економічних змін, модернізації та вестернізації економіки й держустанов.

Третій етап – 1998-2003 роки. Остаточним закінченням цього періоду можна вважати 2004-й, коли Естонія набула повноправного членства в ЄС. Визначною подією 1998 року і початком третього етапу стало представлення Рішень ради Європейського союзу з чіткими вимогами до країни-кандидата на вступ до ЄС. Упродовж цього етапу поглиблюються не тільки економічні зв'язки між EC і Естонією, а і співпраця в політичній та соціальній сферах.

Четвертий і останній етап стартував із вступом Естонії до ЄС 1 травня 2004 року, котрий сприяв стрімкому зростанню річного ВВП на особу (до 10% у 2005-2007 роках) та соціальних стандартів життя. У підсумку було загалом завершено перехід від посткомуністичної до національної європейської держави сучасного зразка. Вже 2011-го Естонія першою з пострадянських країн приєдналася до зони євро.

Унаслідок проведених реформ у Естонії, як і в решті країн Балтії, розвинулася політико-економічна модель раціонального підприємницького капіталізму на противагу державно-монополістичному, який утвердився в Росії, та олігархічному – в Україні. На відміну від багатьох колишніх республік СРСР, де стара партійна номенклатура та «червоні директори» стали власниками приватизованих підприємств, створивши в підсумку олігархічну модель економіки й політичних відносин, Естонія вслід за іншими країнами Центрально-Східної Європи пішла шляхом розбудови ліберального ринку, орієнтуючись, насамперед, на держави Скандинавії. Це дало їй західні інвестиції і технології, від чого в підсумку виграла як влада, так і більшість населення, а не тільки купка людей. Таллінн зробив ставку на розвиток інноваційного підприємництва. Соціальні потрясіння перших років переходу від планової до ринкової моделі економіки були компенсовані загальним позитивним очікуванням суспільства щодо економічного й технологічного прогресу країни.

Процеси і наслідки

А що ж сільське господарство? На початку 1990-х тут відбулися досить серйозні зміни. В результаті реформ економіки та власності початку 1990-х, існуюча в сільськогосподарському секторі система колгоспів протягом 2-3 років розпалася, після земельної реформи виникло багато маленьких ферм, хуторів і кооперативів. Тут варто нагадати про традиції, адже 1939-го в Естонії налічувалося 140 тис. ферм. Після реституції (повернення майна колишнім власникам) число фермерських господарств зросло до понад 55 тис., хоча число працюючих на селі складало 29 тис. осіб. Відтак відбулася консолідація потужностей сільського господарства, і нині на селі працюють18 тис. ферм і переважають великі господарства, площа яких 500-1000 га.

Цей перехідний період був для сільського господарства нелегким, адже довелося конкурувати з дешевою імпортною продукцією, підприємства потребували нового обладнання та машин, проте знайти фінансування було ніде. До того ж наприкінці 1990-х зникла можливість експортувати продовольчі товари до Росії – головного ринку збуту естонської сільгосппродукції за часів СРСР. Не дивно, що на піку реформ 1994 року 90% селян не бажали, щоб їх діти займалися сільським господарством.

Вступ до Європейського союзу позитивно вплинув на АПК Естонії: з'явилась можливість продавати продовольчі товари до інших країн Європи, бо зникли митниці та обмеження на ввезення сільгосппродукції до країн Євросоюзу. Так само відновились поставки продовольства і на російський ринок. Також Євросоюз надав фінансову допомогу.

З середини 1990-х років країна почала отримувати з різних структурних фондів пряму фінансову допомогу, яку не треба було повертати. Допомога стала ще більшою після 2004 року, коли Естонія вступила до ЄС. За останні 10 років країна отримала прямих дотацій стільки, скільки прийшло в Україну з різних джерел за 20 років. Але в Естонії проживає 1,3 мільйона людей, а населення України становить 46 мільйонів. Тобто, кожен естонець отримав дотацій у 90 разів більше, ніж українець.

Наразі у сільському господарстві зайнято менше 3% працюючих – десь близько 20 тис. осіб. До початку реформування їх було понад 100 тис., проте варто зазначити, що у це число входили і працівники соцкультпобуту та сільської інфраструктури. Втім, ці 3% працюючих створюють 3% усієї виробленої продукції країни та 1,4% ВВП Естонії. Проте як такої стрімкої урбанізації не сталося – люди продовжують жити у селі, а працювати – у місті. Наразі АПК Естонії забезпечує власні потреби країни у молоці на 170%, свинині – 110%, яловичині – 104%, ягнятині та козиному молоці – 86%, м'ясі птиці – 54%, зернових – 120%, овочах – 60%, а картоплі – 90%.

Найуспішніша, а значить і найважливіша галузь сільського господарства Естонії – молочне тваринництво, оскільки різні види молочної продукції мають найбільшу частку у структурі експорту продовольства. Крім того, естонці вирощують свиней і птицю, м'ясні породи ВРХ, за рахунок чого внутрішні потреби в яловичині задовольняються більш ніж на 100%. На полях вирощують зернові культури, картоплю та овочі. В залежності від величини урожаю деякі з цих продуктів або йдуть на експорт, або імпортуються. Експортує Естонія також польові та лісові ягоди, гриби та екологічно чисту продукцію. Хоча показники продуктивності сільського господарства Естонії поступаються показникам багатьох країн, котрі мають сприятливіший клімат, проте естонська продукція значно чистіша за хімічним складом, бо все більше уваги приділяється тут розвитку органічного землеробства.

* * *

Досвід Естонії, набутий нею в процесі європейської інтеграції, є дуже корисним для України на її шляху до Європейського союзу. Головна запорука успішності реалізації Стратегії інтеграції до ЄС – це перехід від декларування намірів стати повноправним членом EC до конкретних дій. Реальні кроки мають бути спрямовані, насамперед, на зменшення ролі держави в управлінні економікою, покращення ситуації в сфері боротьбі з корупцією та тіньовою економікою. Всі ці кроки доводилося робити і Естонії, але у неї це зайняло значно менше часу, а це один з найважливіших факторів, що свідчить про доцільність перейняття її досвіду. Україна ж від 1994 року семимильними кроками практично тупцює на місці.