Статті

ЛИСТ ЩАСТЯ ВІД МІНФІНУ або Примарність насолоди від супу з курки, яка несе золоті яйця

Нова мітла, як відомо, по-новому мете: будь-який новопризначений керівник зазвичай намагається переробити по-своєму довірену йому ділянку роботи. Тим більш справедливо це щодо нового уряду чи президента. У нас же, як у анекдоті, – що не уряд – то крутий поворот. Та от щодо сільського господарства, то кожна наступна влада поводиться вражаюче одноманітно – намагається позбавити аграріїв пільг. Лише рік тому уряд Азарова робив титанічні зусилля для скасування податкових пільг для селян, але спільними зусиллями аграрної спільноти вдалося роз'яснити урядовцям примарність насолоди від супу з курки, котра несе золоті яйця. (див. «Романс про фінанси», «Агропрофі», №15 від 19 квітня 2013 року.)

РІк минув, уряд змінився, ба більше – змінилась ситуація в країні, проте проблеми з бюджетом лише загострилися. І нові обличчя у владі пішли старим шляхом – явно виконуючи політичне замовлення «прозондувати реакцію». Міністерство фінансів України 9 квітня 2014 року розіслало на адресу громадських професійних об'єднань АПК України лист № 31-08120-10-5/7951, у якому аграрним громадам пропонують фактично добровільно відмовитися від чинного на сьогодні спецрежиму оподаткування (з акумуляцією ПДВ). І вже з 2015 року перейти на один із чотирьох, запропонованих спецами Мінфіну способів держпідтримки села.

Що ж вигадали кабінетні мудрагелі? Варіант №1 – оподаткування ПДВ на загальних підставах, ставка 20%, з відповідним бюджетним відшкодуванням від'ємного сальдо ПДВ. Варіант №2 – спецрежим оподаткування ПДВ із розділенням сум акумуляції: частина – до Спецфонду держбюджету, а частина – на спецрахунки. Варіант №3 – спецрежим оподаткування ПДВ при зниженні ставок ПДВ для сільського господарства – 11%, для лісового господарства та рибальства – 9%. І, нарешті, варіант №4 – оподаткування ПДВ на загальних підставах (ставка 20%) великих сільськогосподарських підприємств, спецрежим (акумуляція ПДВ) для малих та середніх підприємств. Урядовці пропонували профільним асоціаціям до 18 квітня 2014 року розглянути запропоновані варіанти та висловити стосовно них свою думку, або запропонувати свій варіант реформування.

Звідки у новації «ростуть ноги» збагнути не важко – відповідно до меморандуму між Україною та МВФ, однією з умов відновлення кредитування є наближення режиму оподаткування ПДВ у аграрному секторі до загального режиму оподаткування ним у вітчизняній економіці. Вже до вересня 2014 року ця умова має бути реалізована, правда, після дискусії в уряді та консультацій з приватним сектором. Мета, як водиться, благородна – збалансувати національний бюджет та скоротити його дефіцит. А оскільки економіка стагнує, різко збільшити надходження без перегляду оподаткування не вдасться. От і вирішили мобілізувати «резерви».

Держпідтримка,

як вона є

Можна по-різному підтримувати вітчизняний АПК – протекціонізмом (тобто захищати внутрішній ринок за допомогою мит і квот), а можна просто давати гроші. Оптимально – застосовувати обидва способи одночасно. Приміром, у Євросоюзі селян дотують з розрахунку на гектар угідь, причому є пряма дотація, а є ще й дотація на розвиток територій. Дотують не скрізь однаково – від 191 Євро/га у Латвії до 1526 Євро/га на Мальті. Загальна сума дотацій – 500 млрд Євро.

В Україні свого часу пішли іншим шляхом – вирішили селянам грошей не давати (тим більше, що давати було нічого), а просто не віднімати зароблене. Заради справедливості слід зазначити, що і бюджетна підтримка була, проте вона невпинно скорочувалася – від 6,4 млрд грн – 2008-го до 0,9 млрд грн – 2013 року. Але й така квазі-підтримка за своїми обсягами неспівтавна з європейською: загальна сума пільг за спеціальним режимом оподаткування ПДВ 2013 року близько 18 млрд грн (за нинішнім курсом – $1,5 млрд). Загальна площа всіх сільгоспугідь – 41,5 млн га. Отже, у перерахунку на гектар, державна підтримка за рахунок ПДВ в Україні 2013 року складала 434 грн, або 28 Євро/га. Ну, й як ми з іноземцями конкурувати будемо?

Та навіщо з Європою рівнятися? Є й ближчі приклади: у Білорусі держпідтримка складає $3,5 млрд, у Росії – $9 млрд. Щоб ситуація була наочнішою, можна навести дані організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), котра об'єднує 34 найбільш економічно розвинених країн світу – більшість держав Європейського Союзу, США, Австралію, Швейцарію, Норвегію, Південну Корею, Японію та інші. Ця організація розробила уніфіковану методологію, за якою порівнюється обсяг бюджетної підтримки у своїх країнах. Методологія враховує і податкову, і бюджетну, і цінову підтримки. Відповідно до розрахунків ОЕСР, 2012 року обсяг підтримки в Україні склав 1,3% від внутрішнього валового виробництва аграрної продукції, в той час як у Росії – 13,5%, а Євросоюзі – 19%.

Дійсно, порівняно з розвинутими країнами той мізер, що передбачає для селян держбюджет, підтримкою назвати важко. До того ж, з огляду на плачевний стан державних фінансів, у березні цього року видаткову частину бюджету «підкоригували». Тепер на сільське господарство бюджетом виділяється 1,6% (6,8 млрд грн) від запланованої видаткової частини, що означає зменшення фінансування на 1,7 млрд грн, або 19,9%, порівняно із попередньо затвердженим кошторисом. У попередньому бюджеті вперше вводилася державна підтримка овочівництва, на яку в сукупності з підтримкою хмелярства, закладення молодих садів, виноградників, ягідників і наглядом за ними планувалося виділити 700 млн грн, проте новим законом підтримка овочівництва знову скасована, а на інші з вище перелічених категорій виділено 100 млн грн.

Тому основні сподівання аграріїв, як завжди, були на те, що «не віднімають», тобто пільги в оподаткуванні. Саме вони і стали свого часу рушійною силою відродження вітчизняного АПК.

Спершу рахувати –

потім реформувати

Шкода, але здається, що у Мінфіні діють за арифметичним принципом – де більше можна до бюджету залучити – звідти і брати. В цьому сенсі 18 млрд невідібраних у селян гривень дуже муляють чиновницьке око, бо за 2009-2012 роки цих мільярдів набігло аж 45,5, а за увесь період дії пільг (з 1998 року) – 123 млрд!

До того ж хитра статистика дає підстави вважати, що вітчизняний агробізнес – справа надприбуткова, бо рахують рентабельність якоїсь однієї культури в якийсь урожайний рік. Дійсно, вона може скласти і 100%. Проте насправді потрібно говорити про рентабельність господарюючого суб'єкта, і брати цей показник у середньому за кілька років поспіль. Бо податкові пільги 1998-го і запроваджувалися тому, що рентабельність рослинництва складала мінус 3%. Утім, і минулого 2013-го вона була на рівні всього 2%.

Бо агробізнес – штука ризикована: сьогодні вродило, а завтра – ні. До того ж і ціна на збіжжя формується не в середині держави, а на світовому ринку, тому гарний урожай – не завжди гарні прибутки. Так от, за підсумками фінансової діяльності великих та середніх аграрних підприємств України 2013 року 24% від всієї кількості підприємств сільського господарства стали збитковими. У грошовому еквіваленті сума збитку, одержаного підприємствами минулого року, збільшилась майже на 3 млрд грн, або на 73,3%, і склала 7 млрд грн. Проте в рамках антикризових заходів наступ на доходи аграріїв уже розпочався – фактично відмінено повернення ПДВ експортерам збіжжя, збільшено у 5-7 разів фіксований сільгоспподаток та ще й розмір орендної плати невпинно зростає.

Коли більше

не означає краще

Ми не нагадуватимемо про банальні речі, такі як інвестпривабливість агросектору, котра після зміни принципів оподаткування зникне, як роса на сонці. Адже агросектор і став «локомотивом української економіки» завдяки тому, що їхав твердими рейками стабільного податкового законодавства. Їздити вибоїнами можна трактором, а от локомотиви – вони люблять рівні шляхи. Та мова про інше – перш ніж запроваджувати податкові пільги, впродовж року проводили експеримент у кількох районах держави – бо ніхто не знав, як вплинуть новації на виробництво, а головне – на соціальну сферу. Наразі пропонують внести зміни до Податкового Кодексу, і з нового року – у нове плавання. А чи не розіб'ється корабель АПК об підводні камені – нікого не цікавить. Але ж у сільському господарстві задіяні близько 10 млн осіб, або кожен 10-й працюючий.

Бо минулорічна ініціатива міністерства доходів і зборів по запровадженню для тваринницьких підприємств замість ФСП податку з обігу, аби її запровадили, призвела б до скорочення у галузі 50 тис. працівників. Тваринництво і так балансує на межі виживання, а будь-які новації у податках просто знищать його як клас.

У намаганні наповнити бюджет немає нічого злочинного. Проте перш ніж відрізати, потрібно сім разів відміряти. Бо навіть першокурсники знають, що ставка оподаткування обернено пропорційна базі оподаткування. Тобто, чим вищі податки, тим менше їх платять – або підприємці «йдуть у тінь», або взагалі йдуть із бізнесу. Відтак замість збільшення доходів горе-реформатори матимуть збільшення видатків на утримання безробітних.

Реформування оподаткування в АПК можливо і потрібне – але не за механічним принципом «обрізання». Адже можна в тому самому агросекторі знайти інші, ніж податки, джерела прихованих доходів, котрі можна залучити для наповнення бюджету – зокрема 10 млн га державних земель, котрі наразі використовуються не вельми ефективно, та державні підприємства, в які регулярно «закачують» бюджетні кошти, а коли гроші безслідно зникають – змінюють директора. У державній власності АПК час наводити порядок – провести приватизацію збиткових та ліквідацію неефективних підприємств – ну не навчилася держава бути ефективним власником, хоч плач. А так і бюджетні гроші зекономимо (до 10 млрд грн), і підприємствам дамо шанс на розвиток.

Що стосується ФСП та пільг з ПДВ – на мою думку, має бути диференційований підхід – тобто чим більше підприємство, чим вищий ступінь його вертикальної інтеграції – тим більший податковий тягар воно може нести. Ну платить же «НІБУЛОН» податки за загальною схемою! А от малим і середнім сільгосппідприємствам податки слід скорочувати, або перераховувати їх до місцевих бюджетів, бо це прямий шлях до створення нових робочих місць та збереження інфраструктури сільських територій.

 

 

© 2018 ТОВ "Агромедіа-Про"