Статті

ЯК ПРАВИЛЬНО ВІДРУБАТИ ХВІСТ, АБО ЧАС СІВО-ЗМІН

У червні виповниться п’ять років відтоді, як Верховна Рада ухвалила Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження родючості ґрунтів», яким до Земельного кодексу були внесені істотні зміни. Згідно з ними, земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільгоспвиробництва повинні використовуватися відповідно до розроблених та затверджених в установленому порядку проектів землеустрою, які мусять забезпечити еколого-економічне обґрунтування сівозміни, впорядкування угідь і передбачають заходи з охорони земель.

І хоча з часом закон зазнавав істотних змін, фахівці переконані, що й сьогодні він не забезпечує належний баланс між раціональним державним регулюванням застосування сівозмін і потребами сільгоспвиробників. Тож як треба вдосконалити закон про сівозміни і коли він запрацює на повну міру? Про це йшлося на черговому засіданні у форматі круглого столу Національного прес-клубу з аграрних та земельних питань, у роботі якого взяли участь провідні експерти у галузі землекористування та фахівці-аграрії, котрим ці сівозміни і потрібно, і незручно застосовувати.

До історії питання

П'ять років – термін немалий, тож і боротьба «за» і «проти» сівозмін має певну історію. Розуміючи всю складність пропонованих новацій, депутати, ухвалюючи закон, відтермінували його введення в дію аж на 9 місяців, із тим, щоб за цей час агровиробники встигли зробити відповідну документацію. Для тих, хто господарює на площі, яка не перевищує 100 га сільгоспугідь, і, відповідно, має невеликі доходи, дата виконання обов'язку щодо застосування сівозміни була перенесена на 1 січня 2015 року.

Таким чином на повну силу закон про сівозміни повинен був запрацювати з 1 серпня 2010 року. Однак незадовго до настання цієї дати стало зрозуміло, що сільгоспвиробники не встигли підготуватися належним чином, зокрема не замовили розробку проектів землеустрою щодо запровадження сівозміни. А це означало, що з 1 серпня 2010 року сільськогосподарські товаровиробники масово стануть порушниками закону. Тому у червні 2010 року до нього були внесені зміни, якими відтермінували дату введення його в дію. Вона була перенесена на 1 січня 2012 року.

Проте впродовж майже двох років лише окремі господарства змогли виконати вимогу закону про запровадження сівозміни. І трохи більше ніж за місяць до 1 січня 2012 року законодавець знову вніс корективи до закону. Цього разу дата обов'язкового застосування сівозміни була перенесена на 1 січня 2013 року. Однак, провівши за півроку до настання цієї дати перевірку сільгоспвиробників на наявність у них проектів землеустрою щодо застосування сівозміни, Державне агентство земельних ресурсів України виявило, що з 18527 землекористувачів, які мали в обробітку земельні ділянки сільгосппризначення площею понад 100 га, лише 200 отримали проекти землеустрою. І ще 862 землекористувачі уклали договори на виконання цих робіт. Тобто, лише близько 0,2% аграріїв змогли замовити виготовлення таких проектів землеустрою. А в Закарпатській, Івано-Франківській, Миколаївській, Тернопільській областях такі договори взагалі не укладались.

Якщо говорити чесно – це називається саботаж. Якщо ж дослухатися аграріїв, це називається «зайвий папірець». Відчувши загрозу масового невиконання закону про сівозміни, територіальні органи земельних ресурсів у пожежному порядку провели численні наради з сільгоспвиробниками. На них наголошувалось, що з 2013 року на землевласників та землекористувачів, які використовують земельні ділянки сільгосппризначення для ведення товарного сільгоспвиробництва площею понад 100 га без затверджених проектів землеустрою, накладатимуться штрафи. Їх розміри виявилися доволі значними: для громадян – від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів або 850-1700 грн. Штраф, який поширювався на посадових осіб, був суттєвішим: від 300 до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто 5100-8500 грн.

Але лякати українського селянина – марна справа, тож станом на 1 лютого 2013 року з 18433 сільгосппідприємств, які використовують сільськогосподарські земельні ділянки площею понад 100 га, тільки 353 господарства, або 1,9% від їх загальної кількості, мали розроблені проекти землеустрою щодо застосування сівозміни. А ще 2219 таких сільгоспвиробників (12,4%) замовили їх розробку. Отож, можна сказати, що і 2013 рік виявився провальним для запровадження сівозмінного господарювання на селі, натомість піднялася хвиля спротиву профільних асоціацій аграрного сектору, котрі намагалися довести безглуздість вимог закону.

Слід розділяти, що таке сівозміна в полі і що – на папері. Селян не потрібно переконувати у необхідності чергування культур на полі – до цього спонукає саме життя. Адже хижацьке використання угідь шляхом безперервного вирощування найбільш ліквідних на ринку сільгоспкультур на одних і тих землях (соняшнику по соняшнику, ріпаку по ріпаку тощо), швидко призведе до банкрутства, бо врожайність знижується у геометричній прогресії.

Причини саботажу

Чого ж тоді селяни не розробляють ці плани землеустрою? На думку головного юридичного радника проекту USAID «АгроІнвест» Павла Кулінича, головних причин, як і головних рентабельних культур, кілька. І перша з них – непродуманий підхід законотворців до визначення порядку розробки проектів щодо її застосування. Так, згідно зі статтею 52 Закону України «Про землеустрій», сівозміна застосовується винятково на підставі проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь. А статтею 26 цього ж закону встановлено, що розробниками документації із землеустрою можуть бути юридичні особи, що володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та у складі яких за основним місцем роботи працює не менше двох сертифікованих інженерів-землевпорядників, відповідальних за якість робіт із землеустрою. Такі ж послуги можуть надавати й фізичні особи-підприємці, на яких також поширюються подібні високі вимоги. Отож, чинне законодавство передбачає розробку проектів введення сівозміни виключно у формі проектів землеустрою та дозволяє їх підготовку лише стороннім по відношенню до землеробів особам – землевпорядним організаціям чи землевпорядникам.

До того ж, проекти землеустрою є офіційними документами. Процедура їх розробки та затвердження потребує прийняття значної кількості рішень і є тривалою у часі. Порядок розробки та затвердження проектів землеустрою щодо використання сівозміни урегульований спеціальною постановою Кабінету Міністрів України від 2 листопада 2011 року «Про затвердження Порядку розроблення проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь». Велика група сільгосппідприємств ініціювала розгляд судом питання про скасування цієї постанови, бо відповідно до чинного земельного законодавства для розробки та затвердження проекту землеустрою щодо запровадження сівозміни потрібно зробити купу паперової роботи.

По-перше, подати клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою до відповідного органу влади, а цей орган має ухвалити відповідне рішення. По-друге, укласти із землевпорядною організацією (інженером-землевпорядником) договір на виготовлення проекту землеустрою щодо запровадження сівозміни. По-третє, погодити проект землеустрою щодо запровадження сівозміни з відповідною радою чи місцевою адміністрацією. По-четверте, подати проект землеустрою щодо запровадження сівозміни на проведення державної експертизи землевпорядної документації. По-п'яте, самому затвердити розроблений проект землеустрою щодо запровадження сівозміни. По-шосте, внести до Державного земельного кадастру відомості про затвердження проекту землеустрою щодо запровадження сівозміни. По-сьоме, надати матеріали проекту землеустрою щодо запровадження сівозміни до Державного фонду документації із землеустрою.

І це лише паперові «квіточки», а ще ж є і фінансові «ягідки»: за розробку проекту землеустрою щодо запровадження сівозміни замовник має сплатити розробникові вартість його послуг із розробки цього проекту, яка встановлюється за домовленістю сторін. Відомі випадки, коли вартість таких послуг сягала 100 грн/га площі, на яку розроблявся такий проект. Тому, використовуючи площу угідь розміром, скажімо, у 101 га, сільгоспвиробник мав викласти за проект землеустрою щодо запровадження сівозміни щонайменше 10 тис. грн. Але ж навіть фермер обробляє в середньому 2-3 тис. га, тож можете помножити, скільки коштують ці папірці. За підрахунками експертів, загальні витрати аграріїв на нікому, крім чиновників, непотрібний папір мали б скласти по Україні 1 млрд грн.

Але й це ще не все – затверджений проект землеустрою щодо запровадження сівозміни є документом, якого сільгосппідприємство чи фермерське господарство мають суворо дотримуватись, не маючи права самостійно вносити до нього зміни. Тобто, у випадку вимерзання озимих, пересіювати їх іншою культурою не можна – порушите закон. А ще ж треба врахувати, що зміна конфігурації угідь у випадку припинення оренди хоча б одного паю автоматично робить усю проведену роботу і витрачені на неї гроші марними, а процедуру потрібно починати по новому колу.

Настав час змін

 

Повний текст у друкованій версії 

© 2018 ТОВ "Агромедіа-Про"