АКАДЕМІК У ЗАКОНІ, АБО ШЛЯХ ВІД ОБМАНУ ДО ЗЛОЧИНУ

Першочерговим завданням будь-якої революції чи перевороту є захоплення ключових об'єктів – колись це була пошта, телеграф і банки, тепер – оператори мобільного зв'язку, телеканали і ті ж таки банки. Що тут вдієш – усі революціонери потребують грошей. Та не буває правил без винятку – у революційному Києві намагалися захопити Національну академію аграрних наук України. Виглядає дещо абсурдно – чи не так? Проте є у нас, виявляється і такі «революціонери», котрі користуючись нагодою продовжують робити те, що звикли, а саме: намагаються присвоїти те, що їм не належить.

ВзагалІ-то рейдерство як спосіб захоплення чужого бізнесу для України явище не нове, але коли захоплюють промислові підприємства, то принаймні зрозуміло, для чого це робиться. Проте уявити собі, що рейдерству може піддатися Академія – самоврядна організація, котра за своїм визначенням повинна створювати не матеріальний, а інтелектуальний продукт, було важко. Невже хтось вирішив захопити наукову установу, щоб пришвидшити прогрес вітчизняного АПК?

 

«Академічний» скандал

У понеділок, 17 березня Національна академія аграрних наук розповсюдила повідомлення про спробу рейдерського захоплення будівлі Президії НААН. Після проведення власного журналістського розслідування картина виглядає так. У четвер, 13 березня, Президія НААН та провідні науковці галузі, серед яких четверо Героїв України, планово зібралися для зустрічі з новим міністром агрополітики Ігорем Швайкою. Спілкування з міністром було призначено на 14.00, проте об 13.45 до будівлі Президії НААН вдерлося понад півсотні чоловіків у камуфляжі. На природне запитання: «А хто ви такі?» звучали плутані відповіді про четверту сотню самооборони Майдану, проте зрештою один із нападників вирішив не «темнити» і зізнався, що вони усі харків'яни.

Нападники блокували приміщення Президії НААН по вул. Васильківській, а потім основна їх маса зосередилася у приймальні та кабінеті академіка, чинного президента НААН Василя Петриченка. Під загрозою фізичної розправи Василь Флорович написав заяву про відставку з поста президента. І тут до будівлі Президії НААН прибув міністр. До його честі слід зазначити, що він швидко зорієнтувався у тому, що відбувається (юрист все-таки) і на очах присутніх порвав написану примусово заяву. Здавалося б, що конфлікт вичерпано, проте виявилося, що це лише перший акт вистави. 

Коли зустріч із науковцями закінчилася, і міністр поїхав – усе почалося спочатку. Знову вчинився ґвалт, на голови членів президії посипалися звинувачення у розбазарюванні державного майна, змові і державній зраді. Спроби пояснити усю безглуздість звинувачень не увінчалися успіхом, і під третьою хвилею фізичного тиску Василь Петриченко таки  написав заяву про відставку. Для створення видимості «легітимності» цього розбою увесь процес заколотники знімали на відео – вочевидь, щоб потім ніхто не міг звинуватити у підробці підпису. 

Усім цим процесом керував непоказний чоловік у червоній спортивній шапочці, втім, справжній керівник захоплення перебував поза межами будівлі, і нападники постійно координували з ним свої дії телефоном. Непрохані гості навіть мали нахабність робити членам бюро Президії НААН «пропозицію, від якої неможливо відмовитися»: негайно писати заяви про відставку з посад віце-президентів. Утім, усі члени бюро президії мали достатньо мужності, щоб не піддатися тиску. 

А потім до нападників прибула «важка артилерія» – колишній президент НААН і перший заступник міністра Мінагорополітики Микола Безуглий, котрого два роки тому Загальні збори Академії (до речі, вищий керівний орган НААН) не ганебно, як того вимагали реалії, а поступливо-інтелігентно «зголосилися прийняти відставку через поганий стан здоров'я». Отут усі пазли картинки і склалися: Микола Безуглий вирішив скористатися «революційною ситуацією» і повернути собі таке жадане крісло президента НААН.

Пан Безуглий зібрав членів Президії та керівників структурних підрозділів апарату НААН та оголосив їм, що Василь Петриченко склав із себе повноваження, а він був знятий з посади незаконно. Тож тепер повертається, щоб зайняти своє місце. Самопроголошений «президент» тут же почав видавати накази про те, що Загальні збори Академії, котрі зняли його з посади, були нелегітимними та про те, що виконання обов'язків президента НААН покладається на академіка Безуглого. Члени Президії демонстративно покинули залу, не бажаючи брати участь у цьому фарсі. Ах так, скипів Микола Дмитрович, тоді я поверну і попередній склад Президії! 

Зайве казати, що з юридичної точки зору всі ці «накази» – фільчина грамота, адже навіть у випадку добровільної відставки діючого президента НААН, рішення про дострокове припинення його повноважень ухвалюють Загальні збори Академії. Тому юристи НААН підготували наказ про відміну безуглівських «новацій», а на час хвороби Василя Петриченка (на тлі всіх цих безчинств у нього стався гіпертонічний криз) Президія НААН виконання обов'язків президента поклала на віце-президента НААН Ярослава Гадзала.

Та «бліцкриг» не вдався, бо на виручку до науковців прибули правоохоронці. І коли якийсь із симпатиків Безуглого завчасно повідомив цю новину, то нападників, як вітром здуло, а сам новоспечений «президент» закрився на ключ у одному з кабінетів, звідки його довелося добувати силою. Втім, трьох нападників усе ж удалося затримати, і вони разом з Миколою Безуглим були доправлені до органів прокуратури для дачі пояснень.

Саме тут і почалося найцікавіше! Зі слів Безуглого, виявилося, що він намагався не здійснити рейдерське захоплення НААН, а навпаки, прибув туди захищати законно обраного президента! На слушне запитання, а яким чином харків'янин Безуглий опинився у Києві саме у розпал подій, прозвучало непереконливе «був тут у справах». Утім, його поплічники-бойовики швиденько зізналися, що найняв їх для штурму будівлі Президії НААН саме Безуглий.

У вівторок 18 березня міністр агрополітики Ігор Швайка взяв участь у роботі Всеукраїнського молочного конгресу і дав там прес-конференцію. Скориставшись нагодою, ми попросили його прокоментувати ситуацію, що склалася довкола НААН, як посадову особу і безпосереднього учасника подій. Ігор Олександрович сказав буквально наступне: «Я був свідком того процесу, коли туди приїхали люди з метою посадити в крісло президента НААН пана Безуглого. Я ініціював виїзд туди наших друзів, які за допомогою органів міліції навели там порядок. На сьогоднішній день пан Безуглий дає свідчення як підозрювана особа або як свідок (я можу помилятися) в органах прокуратури. На сьогоднішній день Служба безпеки України, прокуратура, міліція і працівники Національної академії аграрних наук складають повну картину тих подій, що відбувалися. Одним словом – це була спроба перегляду рішення загальних зборів Академії та спроба посадити в крісло Президента пана Безуглого. Ця спроба була оперативно припинена».

Наступного дня, в середу 19 березня, відбулося засідання Президії НААН, на порядку денному якого крім поточних питань наукової роботи було і обговорення ганебного нападу на установу, що стався 13 березня. Сивочолі академіки були одностайні – вони засудили дії пана Безуглого, більше того: хоча оцінку його діям мають дати правоохоронні органи, корифеї української аграрної науки не бажають терпіти поряд із собою людину, котра заплямувала звання академіка. Президія НААН ухвалила Звернення та створила комісію, котра має підготувати на розгляд сесії Загальних зборів Академії інформацію про події, що відбулися 13 березня. І вже вищий орган Академії має дати гідну оцінку і подіям, що відбувалися, і їх організатору.

«Видатний 

вчений»

Тут незайвим буде нагадати, хто ж такий Микола Дмитрович Безуглий. Щоб стало зрозумілим – спроба захоплення Академії не випадковість, а закономірний підсумок життєвого шляху цього пройдисвіта від науки. Безуглий завжди сприймав науку як шлях до слави та збагачення і на цьому шляху не гребував ніякими засобами. 

Одним словом, з чого починав, тим і закінчує, адже «всесвітньої», чи принаймні, всеукраїнської слави цей псевдо-вчений зажив на шпальтах газет завдяки обману, коли у березні 1997 року він зумів «клонувати» телят. Звісно, пожати лаври світового визнання, золотими літерами вписати своє ім'я в історію науки – мрія кожного аспіранта, ба навіть студента. Можна подарувати людству чудо-відкриття і отримати заслужену славу і визнання, але якщо Господь таланту не дав, а слави та визнання все одно хочеться? Тоді можна спробувати обдурити світ. 

От Микола Безуглий і вирішив до наукових висот підніматися не крутими стежками праці, а на швидкісному лифті обману. Саме і тема підходяща віднайшлася – у 1996-97 роках увесь науковий (і не лише науковий) світ захоплено обговорював Яна Вільмута та його клоновану вівцю Доллі. Чим же ми гірші, подумав пан Безуглий – ми кращі! Що нам вівця – клонуємо телят! Правда, ні технології, ні обладнання для цього поки що немає, а розробка інструментарію для отримання трансядерних ембріонів числиться у плані відділу аж на 2000-й рік. 

Дещо шоковані всім цим науковці, котрі знали справжню ціну «сенсації», зажадали пояснень і провели власне розслідування. Силами учених Інституту досягти однозначної відповіді: це науковий прорив чи нахабна фальсифікація, не вдалося. Тому, щоб їх ніхто не запідозрив у зацікавленості, попросили у Академії наук направити для встановлення істини незалежну компетентну комісію. Президія УААН (на той час вона не мала статусу Національної) направила до Інституту комісію, до якої ввійшли авторитетні вчені. 

Члени комісії вивчили протоколи науково-дослідних робіт відділу біотехнології, з яких випливало, що в червні 1996 року вченим відділу вдалося отримати 5 клонів ембріонів ВРХ, котрі 20 червня були трансплантовані 5 коровам. Троє з цих корів 12, 13 та 15 березня 1997 року народили бичків від трансядерних пересадок. Три з п'яти – це дійсно сенсація: приживлюваність ембріонів склала 60%, хоча зазвичай вірогідність народження тварини, отриманої внаслідок клонування, складає не більше 1-2%. Зокрема, Доллі народилася після 269 невдалих спроб, тобто «коефіцієнт успіху» склав 0,37%.

Шкода лише, що у присутності комісії відтворити хоча б окремі етапи реконструювання ембріонів науковцям відділу біотехнології так і не вдалося. Та й ті співробітники відділу, що не були особисто зацікавлені в сенсації, отримання рекультивованих ембріонів у червні 1996-го не підтвердили. Залишилася єдина надія – ідентифікувати хоча б славнозвісних бичків. Комісії було надано результати аналізів крові цих тварин, зроблених співробітниками Інституту, з яких випливало, що кров усіх трьох бичків є ідентичною за імунологічними тестами, відтак вони є клонами. От тільки одна з тварин загинула ще 22 березня (про що є відповідний акт). Яким чином науковцям вдалося отримати її кров для аналізу 14 квітня – незрозуміло.

Хоча до приїзду комісії живим залишався лише один бичок із трьох, від іншого, якого зарізали напередодні, залишилася голова і шкіра, тому вдалося зробити їх фотографії та взяти проби крові. Виявилося, що бички суттєво відрізняються між собою не лише за даними крові, а навіть зовні – розміщенням пігментації на шкірі. Більше того – вони були зовсім не схожі на тих тварин, чиї фото друкували в газетах.

Утім, тварини і не могли бути схожими: згідно з журналом злучок і отелень, коровам, що стали матерями «клонів» ще 5-6 червня було зроблене планове штучне осіменіння. Полінувавшись це перевірити, їм, вже вагітним, «дослідники» пересадили «реконструйовані» ембріони. Проте бички народилися 12, 13 і 15 березня – через 281-283 дні після штучного осіменіння. «Безуглівські клони» мали б народитися 27-30 березня, адже природу не обдуриш: за 50 років існування дослідного господарства «Кутузівка» Інституту тваринництва НААН (де всі ці «досліди» проходили) термін тільності складав в середньому 280±4,7 днів для бичків і 271±4,1 день – для теличок. 

Було б не так прикро, якби Микола Дмитрович щиро помилявся – наука без помилок неможлива, проте він свідомо обманював, а на це науковець права не має. І головний доказ цього навіть не аналізи, а те, що організовуючи цю «сенсацію», Безуглий точно знав їй ціну, адже журналістам показували зовсім не тих телят, що народилися від «двічі запліднених» корів. Він просто наказав співробітникам дослідного господарства відібрати для показу кореспондентам трьох схожих за фенотипом тварин. Ці бички були народжені внаслідок звичайного штучного осіменіння ще у лютому 1997-го і до часу не підозрювали, яка слава їх чекає – адже їх фотографія обійшла всі газети! Комісія знайшла цих телят – вони преспокійно продовжували рости у «Кутузівці», бо після фотосесії вже нікого не цікавили – про них просто забули.

Результати роботи комісії було розглянуто на розширеному засіданні бюро відділення тваринництва УААН 20 травня 1997 року. Науковці відразу вирішили не обговорювати стиль і методи висвітлення цієї горе-сенсації у ЗМІ і зосередилися на суто науковій стороні проблеми. Поважне зібрання одностайно засудило дії Миколи Безуглого з фальсифікації результатів наукових експериментів. Дали слово і автору «сенсації». Він визнав, що ніякого досягнення світового рівня не було, відбулося лише освоєння ряду сучасних методичних аспектів трансплантації трансядерних ембріонів. Визнав він неетичними і свої спроби рекламувати неіснуючі досягнення.

Здавалося б, людина все зрозуміла і усвідомила. Була надія, що викрита у «вузькому колі» фальсифікація слугуватиме науковцю пересторогою й уроком на майбутнє. Та вже за три дні в пресі почалися інсинуації на адресу комісії, котра спростувала примарне «клонування». Довелося виносити «сміття з хати»: витяг з протоколу засідання бюро відділення тваринництва щодо фальсифікації результатів наукових експериментів в Інституті тваринництва було розіслано до відома всім директорам інститутів НААН. Таким чином на репутації вченого Безуглого було поставлено великий хрест: уся наукова спільнота тепер знала про його «витівки».

У вчених усього світу є власна корпоративна етика. Якщо якийсь пройдисвіт спробує досягти висот науки за допомогою ганебних методів: плагіату, обману, тощо – він назавжди буде викинутий із фахового середовища, і руки йому більше ніхто не подасть – цінують науковці чистоту своїх рядів. Та нам інші не указ, тому кар'єра науковця Безуглого не закінчилася 1997-го. Втім, ніякими відкриттями світ він не збагатив – удосконалювався по адміністративній частині.

«Видатний 

організатор науки»

Давно відомо, що справжній учений неможливий без здорової амбіційності. Правда, трапляється, що амбіції є, а таланту немає. У такому випадку горе-вчені й звертають на всілякі манівці – плагіат і підлог, фальсифікація і обман. Якийсь час – інколи досить довго – їм вдається дурити людей дутим науковим авторитетом, досягати кадрових висот. Не так прикро, що вчений намагався обдурити суспільство, як те, що навіть публічне викриття цієї брехні не завадило Миколі Безуглому згодом посісти і посаду директора Інституту тваринництва, і отримати Державну премію України в галузі науки і техніки, і піднятися до рівня першого заступника міністра аграрної політики та продовольства, а у 2011 році – навіть стати президентом Національної академії аграрних наук України. 

Добре, що час його перебування на цій посаді виявився недовгим, проте і за ті два роки, що він керував НААН, українській аграрній науці було завдано непоправної шкоди – ліквідовувалися структурні підрозділи, розбазарювалося майно. За офіційною інформацією, у результаті проведеної з березня 2011 року системної реорганізації своєї мережі, перші кроки якої стосувалися оптимізації структури її апарату і чисельності працюючих, скорочено управлінський апарат Президії НААН на 30%, зі 147 працівників штат Президії скоротився до 103, із 5 віце-президентів залишилось 2, з 8 відділень – 4. Не оптимізовано, про що йдеться в урядовій Концепції реформування і розвитку аграрної освіти та науки на період до 2015 року та відповідних постановах, а саме скорочено. 

Причому, незалежно від результативності роботи. І виконувалися такі розпорядження всюди, адже Микола Безуглий, який з'являвся в Академії, наче ясне сонечко, паралельно обіймав посаду першого заступника міністра аграрної політики України. У результаті такої «оптимізації» з Академії пішли визнані, а не «свої» кадри, що боляче вдарило по авторитету керівництва НААН. Ганебно для установи познущалися над авторитетними директорами інститутів: кому добряче попсували нерви, а кого просто звільнили, викинули на сміття. Відбулося згортання або скорочення наукових програм, причому неважливо яких: успішних чи ні. Ліквідовано єдиний в Академії Південний біотехнологічний центр у рослинництві. Це було зроблено незважаючи на протистояння авторитетних академіків, адже біотехнологія сьогодні на вістрі світової науки.

Навіть страшно собі уявити, в якому стані опинилася б НААН, якби Безуглий «покерував» нею довше. Та споруда, побудована на обмані, рано чи пізно все одно розвалиться. Наразі колись блискуча кар'єра псевдовченого безславно закінчена. Він позбувся високих посад і в науці, і в виконавчій владі. Можна було б і не згадувати цю прикру давню історію обману, якби саме вона не стала стартом запаморочливої кар'єри Миколи Безуглого. Хочеться, щоб молоді люди, що лише починають торувати свою нелегку дорогу в науці, знаючи гіркий досвід попередників, не звертали на слизьку доріжку брехні. Бо за допомогою брехні світ пройти можна, а от назад повернутися – ні.

Але виявляється, що є люди, зупинити котрих може лише Кримінальний кодекс. І ганебна історія зі спробою рейдерського захоплення Національної академії аграрних наук цьому найкраще підтвердження. Якби не на зорі кар'єри, а хоча б після ганебного вигнання з посади президента НААН пан Безуглий отримав за свої «витівки» не суспільний осуд, а судовий вирок, його діяльність не набула би таких масштабів. Ну що ж, як кажуть, – краще пізно ніж ніколи. Поки що Безуглий дає свідчення і за звичкою намагається викрутитися, виставляючи себе не злочинцем, а рятівником. Сподіваюся, що у новій Україні колишні «друзі», котрі весь час допомагали йому уникнути відповідальності за свої злочини, не завадять правосуддю, і він нарешті отримає по заслугах. 

 

КОНТРЗАХОДИ

Здається, проблему рейдерства усвідомили і нові очільники держави, принаймні Голова Верховної Ради, в.о. Президента України Олександр Турчинов із метою посилення захисту прав суб'єктів господарювання, протидії протиправному позбавленню права власності, недопущення використання схем і методів рейдерського захоплення суб'єктів господарювання та заволодіння їх майном 19 березня підписав Указ №313/2014 «Про посилення протидії рейдерству».

Указом доручається т.в.о. голови Адміністрації президента Андрію Сенченко забезпечити збір, аналіз та узагальнення інформації про факти порушення законодавства, пов'язані з протиправним поглинанням і захопленням суб'єктів господарювання, позбавленням права власності, використанням судів для рейдерства, а також про заходи, що вчиняються уповноваженими органами для протидії таким порушенням. Також йому доручається забезпечити підготовку пропозицій щодо вдосконалення механізмів протидії рейдерству та посилення захисту права власності.

Тимчасово виконуючий повноваження голови Адміністрації президента  для проведення зазначеної роботи, а також для сприяння узгодженню заходів правоохоронних органів щодо протидії рейдерству має невідкладно створити робочу групу, включивши до її складу працівників органів виконавчої влади, правоохоронних органів, народних депутатів України, представників громадських об'єднань, незалежних експертів.

Указом зазначається, що А.Сенченку доручається запропонувати Генеральній прокуратурі України вжити невідкладних заходів для посилення нагляду за додержанням законів щодо протидії протиправному поглинанню та захопленню суб'єктів господарювання, позбавлення права власності.