Статті

РИЗИКОВАНА ЗЕМЛЯ – ВІДУМЕРЛА СПАДЩИНА

У попередньому числі «Агропрофі» ми вже піднімали проблему відумерлої спадщини у земельному питанні (див. «Як оживити відумерлу спадщину?», стор.2). Днями Національний прес-клуб з аграрних та земельних питань провів круглий стіл «Хто і на яких підставах використовує «нічийну» землю». Дискусія точилася довкола широкого переліку питань, проте ми зосередимося лише на питанні відумерлої спадщини.

Нагадаємо, законодавством встановлено, що у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.

Така заява подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини.

Якщо спадщина визнана судом відумерлою, то вона переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Стосовно будь-якого іншого майна останнє не суттєво, а от у земельному питанні це стає неабиякою проблемою, бо місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Наприклад, якщо власник проживав у місті, а земельний пай мав поблизу якогось села, то земля, якщо її буде визнано відумерлою спадщиною, відійде до територіальної громади міста.

А тепер ще уявімо, що цю землю, як і в більшості випадків, орендує і обробляє сільгосппідприємство. То що йому робити? А якщо цей пай посеред поля – то що, не обробляти його? Єдине втішає, що поки діє договір оренди землі, претензій до орендаря ніхто не матиме.

І такої землі в Україні, за даними експертів, – понад 2 млн га.

Сергій Біленко, член ради земельної спілки України, працює друге скликання в Комітеті з питань аграрної політики та земельних відносин Верховної Ради України. Він зазначив, що земельне законодавство і зміни до нього дуже часто критикують. Але не можна не враховувати, що протягом завеликого проміжку часу накопичувались проблеми, що викликані недосконалістю ухваленого земельного правочину. І протягом останніх п'яти років триває виправлення помилок. На його думку, цей процес триватиме ще довго.

Наприклад, наступна проблема щодо земель сільгосппризначення: коли міська рада, на території якої проживав спадкодавець, просто не знає про наявність такої спадщини. Наразі на розгляді Верховної Ради перебуває законопроект «Про внесення змін до деяких законів України щодо оформлення відумерлої спадщини» (реєстр. №2220а від 04.06.2013), яким передбачено, що в межах населеного пункту земля відходить до комунальної власності, а якщо вона поза межами – відходить до державної власності. Але, на думку доповідача, це все одно не вирішує проблему поінформованості органів влади щодо наявності відумерлої спадщини. Водночас у нас все, що відбувається як з фізичною особою, так і з її майном, фіксується у відповідних держреєстрах. Тож викликає подив, чому не вироблена система взаємодії між реєстрами. Відповідно, законопроект потребує доопрацювання.

І зазначений законопроект є лише однією точкою зору. Загалом же, на думку пана Біленка, загальна проблема держави у тому, що відсутня предметно-фахова дискусія з цього приводу, а отже і немає всебічного аналізу проблеми.

Головний юридичний радник проекту USAID «АгроІнвест» Павло Кулинич зазначив, що існує тенденція наростання відумерлої спадщини. І нинішні два мільйони гектарів загрожують перетворитися на значно більші площі. Причина, на його думку, полягає також і в існуючому мораторії на продаж землі сільськогосподарського призначення. Наприклад, за відсутності мораторію, спадкодавець, що не має спадкоємців, міг би продати землю, відповідно покращити і своє матеріальне становище, і зменшити темпи нарощення обсягів відумерлої спадщини. За даними соцдослідження проекту USAID «АгроІнвест», 24,1% власників земельних паїв мають вік понад 70 років.

Олександр Поліводський, партнер юридичної фірми «Софія», зауважив що наразі проблема відумерлої спадщини має практичний і теоретичний вимір. Практичний – як сьогодні діяти товаровиробникам-орендарям, а теоретичний – як би мало бути, і які мають бути прийняті рішення на державному рівні.

Це питання – також точка перетину інтересів майнових і бізнесу. І орендодавці, і орендарі хочуть (та й мають) знати, що їх права застережені. Поки ж до ситуації можна застосувати висловлювання ще з римських часів: «Нечіткий закон – відсутній закон».

«Ми не знаємо, як має бути по закону, а на практиці може бути як завгодно. На практиці це виглядає так: хтось орендує землю і сподівається орендувати ще протягом якогось часу, але орендодавець помирає. І питання не тільки в його інтересі, в його бізнесі – він готовий платити будь-кому за оренду, питання і в тому, щоб ніхто не міг сказати – ні прокуратура, ні суд – що ця земля йому не належить на законних підставах», – зауважує юрист.

Також не в інтересах держави, щоб земельна ділянка була протягом часу, поки йде вирішення її приналежності, не оброблялася. Сфера її клопоту – належний обробіток, збереження ґрунтів тощо. Це ті інтереси, навколо яких повинна йти дискусія, щоб віднайти нарешті вихід.

Так, стаття 1277 Цивільного Кодексу України встановлює строки, у які територіальна рада зобов'язана звернутися до суду і визнати перехід права власності на неї. Якщо ж цього не відбувається, то, на думку юриста, слід було б звернутися до статті 335 ЦКУ, в якій йдеться про безхазяйні речі. І у цьому випадку йшлося б вже про місце розташування майна, а не про місце прийняття спадщини. Правда, він визнає, як правило, більшість сільгоспземель перебувають поза межами населеного пункту. Тож постає також безліч питань щодо того, хто має використовувати це право – чи то найближча сільська рада, чи райдержадміністрація.

Нині ж часто трапляється так, що сільрада пропонує, незалежно від того, чи  визнана спадщина відумерлою чи ні, платити оренду їй. І тоді товаровиробник почувається більш захищеним. Але це не виключає правового ризику вимог від справжнього власника, який може позватися до орендаря з претензією щодо орендної плати, заявивши, що його не хвилює, кому і за що той платив гроші.

Проблемне питання відумерлої спадщини стосується і великих орендарів. Це підтвердила у своєму виступі Юлія Маляр, начальник відділу земельного законодавства ТОВ «Астарта-Київ».

За її словами, раніше такими землями розпоряджалися райдержадміністрації, передавали їх в оренду підприємству, укладали договори оренди землі, де зазначалося, що строк дії цих договорів триває до моменту витребування такої спадщини. Звісно, під сумнівом з юридичної точки зору були і такі дії РДА, проте був хоча б якийсь формальний документ. Зараз розпорядника немає, а сільські ради переважно не проводять такої роботи, мотивуючи це відсутністю коштів в бюджетах, спеціалістів і практики. Є, щоправда, приклади, коли сільські ради активно визнавали спадщину відумерлою, отримували державні акти, передавали її потім в оренду через аукціони. Однак порядок цих аукціонів також нечітко виписаний. Тож кожна дія орендаря юридично не захищена і необґрунтована.

Наразі ТОВ «Астарта-Київ» має 8 тис. га такої землі. Це проблема і для орендаря, і для сільських голів, які і хотіли б передати землю в оренду, але не мають на це повноважень, і для райдержадміністрацій, які кажуть, що це не їхні землі. Іноді укладаються договори на управління відумерлою спадщиною згідно до ст. 1285 ЦКУ, що стало досить поширеною практикою. Але тут також є проблеми. По-перше, спадщина повинна бути визнана відумерлою протягом року з моменту смерті спадкодавця, а фактично договори укладаються і за два роки, і за 10 після цього. По-друге, по самій природі цього договору управлінець спадщиною не може отримувати доходи з такого майна – а навіщо ж нею тоді управляти? По-третє, по договору управління спадщиною територіальна громада мала б платити кошти підприємству, а не навпаки. Проте всім відомий фінансовий стан сільських рад. Тож договори укладаються безоплатно, натомість підприємство збільшує розмір соціальної допомоги на один гектар землі. При цьому підприємство залишається юридично незахищеними, резюмує доповідач. Найбільший мінус, за її словами, що сільгоспвиробник не може ці договори реєструвати і, відповідно, ставити ці площі в розрахунок фіксованого сільгоспподатку, що є нині найзначнішою підтримкою аграрного виробництва.

За словами сільського голови с. Потік Миронівського району Київської області Людмили Музички, за 12 років її головування в селі таких хитромудрих схем у землекористуванні вона ще не спостерігала.

На її думку, потрібно віддати повноваження розпорядження такими землями органам місцевого самоврядування. Адже ніхто краще, ніж місцева рада, не знає, як використовуються ці землі. До того ж, нині місцеві органи влади користуються старими генеральними планами, що були складені у 1968-1974 роках. І саме цими планами користуються у розмежуванні землі державної і комунальної власності. На її переконання, нові генеральні плани показали, що значна кількість сільгоспземель могли б відійти у комунальне використання, а отже і приносити кошти нашим нужденним сільрадам. Питання ж можливого продажу землі, що було озвучене Павлом Кулиничем, викликає іншу проблему – що робити молодим людям, які проживають на території сіл і які не мають жодного зиску від того, що вони обробляють цю землю.

Слід зазначити, що у питанні передачі подібних земель у відання органів місцевої влади з нею були солідарні майже всі доповідачі. Це б зменшило соціальну напругу на селі і вирішило питання оренди відумерлої спадщини. Утім, погодьтеся, розробити діючі механізми, які б при цьому виключали корупцію – надзвичайно складне завдання. Тут потрібні не лише зусилля юристів, а й добра воля і здоровий глузд влади.

 

© 2018 ТОВ "Агромедіа-Про"