|
Сьогодні в нашій постійній рубриці ми надаємо слово Леоніду Григоровичу Яковишину, Герою України, керівнику знаного господарства «Земля і воля», що на Чернігівщині.
Наш герой говорить щиро, не добирає люб'язних слів, бо має на це право з огляду на великий життєвий досвід та славний трудовий шлях, який належним чином оцінила і держава. Тож, читайте, будь ласка, розповідь від першої особи і роздуми про наболіле відомого вітчизняного аграрія. | ОСОБОВА СПРАВА |  ЯКОВИШИН Леонід Григорович.
Народився 19 травня 1939 року на Вінничині. Закінчив Уманський сільськогосподарський інститут у 1961 р. Вчений-агроном, кандидат економічних наук. Кандидатську дисертацію на тему «Інтенсифікація виробництва картоплі та основні шляхи підвищення її економічної ефективності» захистив у 1984 році.
Генеральний директор ТОВ «Земля і воля» Бобровицького району Чернігівської області.
Народний депутат України 12(1) скликання у 1990-1994 рр. Нагороджений Орденом «Знак Пошани». У 2004 році присвоєно звання Герой України (з врученням ордена Держави)
|
Про політичну тріскотню
Шанована мною газета «Сільські вісті» опублікувала «грандіозний» висновок доктора економічних наук, професора, академіка Української академії аграрних наук Віктора Юрчишина: «Якщо вищі владні структури не схаменуться, вже найближчим часом на нас чекає національне лихо, набагато страшніше за те, що ми маємо сьогодні. Україна перетвориться на країну сільських кладовищ».
Напевно, кожна свідома людина підпишеться під цими словами. Водночас мушу зазначити, що «геніальним умовиводом» пан професор не відкрив для мене другої Америки. Практично у всіх ЗМІ або вболівають за село, або влаштовують по ньому поминки.
Щодо вболівання, немає рівних народним депутатам, відомим політикам, урядовцям і президентському оточенню. Але чим гучніше вони заявляють про свою любов до селян, тим більше руйнуються села.
Поминальні панахиди полюбляють передусім комуністи з числа колишніх правителів, які свого часу і спричинили нинішнє становище. Адже саме КПРС затіяла невмілу перебудову і ганебно її провалила.
У хорі з комуністами заспівали поминальної, як бачимо, і академіки-аграрники, котрі теж не вбачають своєї негативної ролі в неефективному сільгоспвиробництві. Я хочу запитати пана Юрчишина: що конкретно зробила його Академія аграрних наук для розвитку села?
Товариство «Земля і воля», яке я очолюю протягом 10 років, успішно розвивається і в сучасній Україні, але завдячуючи тому, що свого часу ми запозичили досвід і технології, придбали насіння і техніку за кордоном. А в Україні для нашої спеціалізації з вирощування зернової кукурудзи немає ні якісних гібридів, ні сучасних технологічних розробок, ні високопродуктивної техніки. Для прикладу, навіть сусідня Білорусь вже має 300-сильного трактора, а найпотужніший вітчизняний Т-150 практично зупинився в розвитку.
Тому хочу порадити панам академікам: не поминки влаштовувати, а працювати ефективно на розвиток аграрної науки. Звинувачувати владні структури у всіх гріхах є кому і без вас. Політики і урядовці самі бичують один одного, що аж пір'я з них летить. Як правило, шукають винних серед тих, хто на певний час зійшов з владного олімпу. Потім вони міняються ролями. В результаті винен хтось, але невідомо хто конкретно. Якісь міфічні «вищі владні структури».
Від такої політичної тріскотні в людей вуха болять, а самі оратори почуваються комфортно. Вони знають, що в селах живуть терплячі люди, котрі ще й не таке переживали. Державним дурисвітством наповнений був більшовицький Радянський Союз, перенасичена ним і незалежна Україна. Але наше господарство не плачеться, а наполегливо шукає ефективну вакцину, щоб не померти від столичної любові до села.Вакцина проти державної любові
Працюючи у Верховній Раді першого скликання, а потім протягом двох років радником з аграрних питань прем'єр-міністрів Звягільського і Масола (1995-1996 рр.) я, так би мовити, з середини роздивився державну політику до села. Практично на кожну мою пропозицію щодо розвитку виробництва чи соціальної сфери чув одну відповідь: «Немає коштів». Тоді я й сказав собі: «Досить протирати штани в Києві. Потрібно знову закочувати рукава і самому братися за розвиток».
До того часу, як був обраний народним депутатом, я очолював Бобровицький радгосп-технікум. На цю посаду й повернувся. Очолював це господарство протягом 27 років.
В Україні саме оголосили докорінну реорганізацію і приватизацію сільського господарства. Довелося і нам відокремлювати виробництво від навчального закладу. Я обрав виробництво. Але відразу ж виникло питання: як виживати в тому державному хаосі? Відповідь знаходив у відомого аграрника, двічі Героя Соціалістичної Праці пана Плютинського, який уже на той час ефективно впроваджував прогресивні зарубіжні технології на вирощуванні кукурудзи та інших культур.
Своїм вчителем вважаю народного професора, уродженця Сербії Мілютина Недільковича, котрий працював у США у фірмі «Піонер», а потім переїхав до Австрії. Саме в цього фахівця, а не у вітчизняних професорів-академіків, я вчився ефективно господарювати. Наше господарство стало партнером американської фірми «Піонер» і взяло курс на зернову кукурудзу.
Розпочали вирощування цієї культури з 70 гектарів, а в цьому році буде 24 тисячі гектарів.
Правильно вибрана спеціалізація в рослинництві підтверджується щорічними високими результатами у валовому виробництві і прибутках.
Отже, одним із рецептів у захисті проти недолугої державної політики щодо сільського господарства я вважаю добре продуману, виважену спеціалізацію.
Це як у виборі професії: найбільша користь від того фахівця, котрий серцем і розумом вибрав справу, яку вміє добре виконувати.
На жаль, і в першому, і в другому випадках часто бачимо протилежне. Тут потрібна державна програма (дієва, а не на папері), яка повинна стимулювати створення в господарствах ефективного виробництва і підготовку лише висококваліфікованих фахівців.
Другим рецептом я називаю постійну кропітку працю над вибраною спеціалізацією. Розширення посівних площ з 70 гектарів до 24 тисяч гектарів проходило не механічно, а в результаті проведеного складного комплексу розрахунків і висновків фахівців-практиків та зарубіжних науковців. Головну роль відігравав поступово набутий власний досвід.
Присутній був і ризик. Адже розширювалися за рахунок розвалених господарств з порожніми фермами і забур'яненими полями. Для їх відновлення доводилося брати мільйонні банківські кредити, мабуть, найбільш кабальні у всьому світі. Не стали банкрутами завдяки тому, що постійно тримали руку і розум на пульсі життя.
Ми ніколи не допускали, щоб чергова хвиля подорожання накрила нас з головою. Скажімо, вчасно взялися за вирощування власного насіння кукурудзи, використавши для цього гібриди кукурудзи французьких батьківських форм. Це клопітна справа, але вона дала можливість зекономити значні кошти, які витрачали на завезення насіння із-за кордону, де ціна на нього почала зростати. Кілька мільйонів заробляємо щороку від продажу насіння кукурудзи іншим господарствам.
Донедавна кукурудза вважалася нехарактерною культурою для Чернігівської області. Напевно, з тієї причини, що зерно не достигає до необхідної кондиції для зберігання. Його потрібно досушувати в сушарках. Ми передбачили цю проблему. Спочатку закупили і змонтували імпортну сушарку «Стела», потім – «Петкус» (Німеччина). У цьому році завершимо монтаж третього сушильного комплексу американського виробництва.
Звісно, далеко не кожному господарству під силу таке будівництво, вартістю не один мільйон доларів. Скажімо, на Чернігівщині ми єдині маємо таке сучасне і велике сушильне господарство. Та і в Україні подібних нашому є менше, ніж пальців на одній руці. Але, по-перше, ми йшли до цього поступово, а, по-друге, інші господарства можуть вибрати іншу спеціалізацію. Головне – наполегливо і грамотно працювати над нею. Лише в такому разі досягаються бажані результати. Скажімо, наше товариство «Земля і воля» не боїться вступу України до СОТ. Ми давно вже працюємо в цій системі, успішно конкуруємо з американськими, австрійськими, німецькими фірмами, які займаються виробництвом кукурудзи. Собівартість зерна ми довели до європейського рівня, від чого одержуємо значні прибутки.
У тваринництві спеціалізуємося на виробництві свинини. Досвід і технологію запозичили в Голландії, де я особисто побував. Нині маємо 40-тисячне поголів'я. Планували довести до 100 тисяч, але непрогнозована державна політика до вітчизняного товаровиробника примушує дуже обережно розвивати цю галузь.
Щоб знизити собівартість свинини, запустили в дію власний комбікормовий завод. Для приготування поживних кормів маємо своє зерно: ячмінь, кукурудзу, сою, овес. Але й такі заходи не гарантують повного захисту від державного дурисвітства. Урядові заходи із завезення з Польщі, інших зарубіжних країн дешевого м'яса, а точніше – відходів, призвели до того, що скоротилося власне виробництво натуральної свинини і яловичини. Тепер шукаємо причини, чому на ринках ціни на м'ясо злітають у космос, залишаючи позаду навіть європейські.
Лише останнім часом держава дещо схаменулася, кинула на село певні дотації. Тож за минулий рік свинина в нас рентабельна. Одержали 7,5 мільйона гривень чистого прибутку. Але в цьому результаті понад 90 відсотків – внутрішні резерви.
Звісно, щоб ефективно управляти таким господарством, як наше, потрібні особливі кадри. І вони в нас є.
Саме висококваліфіковані фахівці відіграють вирішальну роль у боротьбі за виживання і розвиток в будь-якому суспільстві, а в нестабільному – особливо. У товаристві «Земля і воля» не просто дружній, працьовитий колектив. Це – моноліт. Головні виробничі галузі, окремі підрозділи очолюють фахівці, які прийшли в господарство 20-35 років тому. Відразу наголошу, що всі вони живуть у достатку. У них немає потреби шукати чогось кращого.
Приживається у нас і молодь. Вирішуємо кадрову проблему робітничих професій. Одна з головних фігур – механізатор. У господарстві 40 тракторів «Джон Дір», американського виробництва, в яких комфортні кабіни з кондиціонерами і комп'ютерним управлінням. Правда, залишилося ще 16 російських К-701, але в цьому році їх замінимо на сучасні американські.
Комбайнери працюють теж на імпортних комбайнах найвідоміших зарубіжних фірм. Придбали їх від одного до трьох років тому. Середньомісячна зарплата механізатора в цьому році сягне 2500 гривень. Передбачено ряд пільг.
До нас приїжджають на роботу трактористи і комбайнери з інших областей, навіть з далекої Одеської. Вісім сімей приїжджих механізаторів одержали квартири в Бобровиці. Незабаром завершимо спорудження ще 20 квартир з усіма зручностями. Втім, проблема якісних кадрів загострилася б і в нашому господарстві, якби не перейшли на безплужний обробіток ґрунту. Для цього закупили 30 сучасних агрегатів французького виробництва на загальну суму 2,5 мільйони доларів. Такий агрегат за один прохід виконує увесь комплекс підготовки ґрунту для посіву.
Нова система дає змогу вдвічі зменшити витрати дизельного пального. А це – на півтора мільйона доларів за рік. Вивільнилася значна кількість тракторів, відповідно і механізаторів.
Проблемою залишається автопарк. Більшості автомашин по 18-22 років. Молодь неохоче йде працювати на таку техніку. Плануємо придбати 30 нових автомашин. Знайшли ще один вихід розв'язання транспортно-кадрової проблеми: закупили 80 великовагових причепів. Торік на перевезенні кукурудзи працювало 20 автопоїздів, у цьому році буде 40. Один такий автопоїзд перевозить за одну ходку 30 тонн зерна. Агрегатуємо причепи з тракторами, котрі вивільнилися з інших польових робіт. Переоснащення машинно-тракторного парку завершуємо. На черзі – спорудження елеваторів.
До цього часу наше зерно зберігається в пристосованих складах у відділеннях господарства (10 населених пунктів) до окремих – відстань сягає 40 кілометрів. Несемо величезні затрати для розвезення висушеного в Бобровиці зерна у віддалені склади і доставки назад в залізничні вагони.
Щоб уникнути цих перевезень, розпочали будівництво неподалік сушарок і залізниці типових елеваторів на 5 тисяч тонн зерна кожен. З наступного року будуватимемо 10-тисячні елеватори з таким розрахунком, щоб через 4 роки мати елеваторне господарство на 200 тисяч тонн.
Як бачите, я не політичною риторикою, а конкретними прикладами показую, як наше товариство «Земля і воля» виживає в нестабільних умовах і навіть успішно розвивається.
До речі, вже обходимося практично без банківських кредитів з драконівськими відсотками. Одержані прибутки вкладаємо не лише у виробництво, а й у соціальну сферу: на газифікацію сіл, допомагаємо школам, дитячим садкам, іншим соціальним установам. Ми не чекаємо подачок від держави, а лише просимо: не заважайте нам працювати.
Державне дурисвітство стосовно села
Розпочну із заборони експортувати зерно. Урядовці (колишні й нинішні) заявляють, що вони створюють хлібну безпеку в Україні. Але з фуражної кукурудзи, яку ми вирощуємо, хліба не випікають. Однак і це зерно забороняють продавати за кордон.
Ми згодні продавити її в Україні, але за нормальну ціну. Адже пальне, техніку доводиться купувати за світовими нормами. Держава тут не вводить ніяких заборон і це правильно – живемо в ринкових умовах. Але існує, як кажуть, одне «але».
Дешева кукурудза потрібна курячій імперії «Наша ряба», якою опікуються міністр агрополітики пан Мельник і його покровитель з президентської команди, начальник Державного управління справами (ДУСя) пан Тарасюк.
Є й інші приватні структури, яким потрібне дешеве зерно, і в прибутках яких зацікавлені певні високопосадовці. Вони й придумують оті обмеження для сільгоспвиробників. Але в інтересах не держави, а окремих приватних структур. Головну скрипку в цьому відіграє міністр агрополітики, який в уряді Януковича смоктав кров з вітчизняних сільгоспвиробників, цим займається і в уряді Тимошенко, бо має підтримку президентської команди.
Про все це я відверто говорив колишньому прем'єру Януковичу, на зустрічі з Президентом Ющенком, звертався з листом до нинішнього прем'єра Тимошенко. Ніби й погоджуються зі мною всі, але ніхто нічого й не робить, щоб звільнити сільгоспвиробників від мельниківських зашморгів. Більше того, існує давня практика: підставляти підніжку тим, хто самотужки навчився ефективно господарювати, але не бажає терпіти чиновників-нездар. Я це добре відчуваю на собі, передусім на обласному і районному рівнях.
У Верховну Раду, Уряд, Адміністрацію Президента «пролізло» багато політичних горлопаїв, хабарників і просто нездар. На зразок себе вони формують нижчі структури. Чи, як зараз прийнято говорити, «квотують» посади. Головний критерій, щоб був кум, сват, брат чи просто друг. І працюють такі чиновники не на державу, а на тих, в чиїх руках посадові квоти. А село як було, так і залишається, як ота бідна сиротина в поганому державному дитячому будинку.
Втім, і з нещасних сиріт, буває, виростають навіть генії. І стосовно українського села хочу сказати деяким панам політикам і академікам: не поспішайте влаштовувати поминки. Не задавили вони всіх селян за роки більшовицької влади, не задавите і в незалежній Україні.
|
